Українка перше дитя народила в 54 роки, друге – у 58
Вінничанка Людмила Грищенко називає себе найщасливішою жінкою на землі. Її донечкам Насті та Поліні уже 8 і 4 рочки. А їхній мамі – 62. Людмила вперше відчула радість материнства у віці, коли її ровесниці уже стають бабусями. А декілька років тому вона зважилася на ще один мужній вчинок – розповіла свою історію журналістам. Тоді пані Людмила казала, що хоче, аби про неї прочитали інші жінки, які не можуть мати дітей, і щоб у них з’явилася надія.
5 тисяч доларів на ЕКО
З юності Людмила мала дві великі мрії – заробити гроші на власну квартиру і стати мамою. Для початку закінчила Вінницьке медучилище. Заради першої мрії вона їздила на заробітки в Сургут та Афганістан. Але звідти, крім болячок, нічого не привезла. У Вінниці жила в гуртожитку і працювала акушеркою у пологовому відділенні знаменитої «пироговки».
– Я так любила свою роботу! – розповідає журналістам Людмила Грищенко. – Бувало, колеги приходили на зміну, особливо нічну, і казали: «Хоч би не було пологів!» А я, навпаки, просила: «Господи, пошли мені породіллю, і не одну, а багато. Я у кожної прийму дитятко і буду щаслива не менше, ніж вони».
Справжнє кохання Люда зустріла пізно – у 36 років. Не думала, що він стане її чоловіком – молодший на 12 років! Спочатку жили дуже бідно, тулилися у гуртожитській кімнатці, готували на загальній кухні, де по ногах бігали пацюки. Найбільшим нещастям був вирок лікарів: «Після позаматкової вагітності ви не зможете стати мамою».
– Я сама медик, все розуміла, але змирилася. Мені було 42 роки, коли вирішили шукати клініку штучного запліднення, яке коштувало 5 тисяч доларів! За ці гроші тоді квартиру можна було купити. А ми не мали чим платити за гуртожиток. Тоді я сказала чоловікові: «Для нас ця тема закрита. Назавжди».
Уже мріє про внуків
Юрій став возити автомобілі з-за кордону, і сім’я вибилася зі злиднів. Вони побудували величезний будинок, об’їздили світ – були і в Мексиці, і на Ямайці. Завели двох пекінесів – «доцю» і «синочка».
– Одного разу сидимо на ґанку, пташки співають, листя шумить, і раптом чоловік каже: «Давай візьмемо дитину з дитбудинку», – розповідає Людмила. – І мені так шкода його стало. Ми познайомилися, коли йому було 24 роки. Він всю молодість мені віддав. І просив лише про маля. Я ж злякалася. Діти у такому віці?
Та слова чоловіка запали Людмилі в душу. В Україні якраз розвивалося сурогатне материнство. І жінка була впевнена, що їм цього разу грошей вистачить. Та лікар ошелешив: «Будемо готуватися до ЕКО».
– Я повірити не могла, що сама зможу виносити своє дитятко! – і через декілька років бринять сльози в голосі жінки.
Перед процедурою оформили з Юрієм офіційний шлюб і повінчалися у церкві. Людмила завагітніла з другої спроби. Через дев’ять місяців народилася Настя – два кіло 800 грамів і 50 сантиметрів щастя! Тато й мама душі не чули у своїй крихітці. Рік і чотири місяці годувала Людмила її грудним молоком. Коли дівчинка зіп’ялася на ніжки, почала лепетати перші слова, щаслива мама стала мріяти про ще одне дитя.
– Мені не давала спокою думка, що моя Настуся дуже рано може залишитися одна у цьому світі. Ми ж немолоді, мої сестри також. Тому почала думати про другу дитину.
Люда чесно зізнається, що її багато хто відмовляв від цього кроку. «Це ж атомний вибух для організму! Ти себе загубиш у такому віці!»
Та жінка все ж таки вирішила ризикнути.
Їхня друга з Юрієм донечка, Полінка, народилася недоношеною. Важила дівчинка лише 1650 грамів при зрості 39 сантиметрів. Пані Людмила мусила залишатися в лікарні, поки мала не окріпне. Але вдома її чекала малесенька Настуня. І жінка вмовила лікарів, щоб їх виписали раніше.
– Через Інтернет ми знайшли датчик контролю дихання, на ніч закріплювали прилад до підгузка. Купили спеціальну грілку, на яку клали дитину. Полінка стала набирати вагу і навіть перевиконала норму. За місяць треба не менше 600 грамів набрати, а вона добавила 850.
Сьогодні Настя – уже школярка. Дівчинка займається у музичній школі на фортепіано, танцями, англійською. Навіть записала свій перший диск у професійній студії. Взагалі, для своїх доньок батьки готові хоч зірку з неба дістати. Для старшої вже побудували будинок. Подумують, щоб купити дівчаткам бізнес, аби забезпечити їхнє життя. І навіть можуть оплатити навчання хоч у Гарварді, хоч у Кембриджі.
– Але їм кажу: «Ніякого Гарварда!» – сміється Людмила. – І швидко-швидко все робити за прискореною програмою – закінчили школу, вийшли заміж, щоб мама встигла онуків поняньчити! Мамі ж ніколи – старість настає! А якщо серйозно, звісно, відпущу, куди захочуть. Поки будуть сили, допомагатимемо їм, щоб у них було хороше життя.
Людмила Грищенко з висоти прожитих літ радить усім жінкам народжувати якомога більше дітей.
– Народжуйте – це таке щастя! Якщо б я почала в 45, була б уже матір’ю-героїнею!
Марта ДИМИДІВСЬКА
Шукайте деталі в групі Facebook
