Альтернативна реальність Кремля: форма виживання диктатури за рахунок знищення майбутнього власного народу
Пам’ять формує історію нації. Справжню історичну спадщину, а не, як у Росії, фейкові псевдоінтелектуальні мудрощі Кремлівських “рупорів”. Історична спадщина – це величезна частина загального капіталу нації, тому зараз ведеться велика політична гра по частині “істинності” пам’яті. Виникає питання: чому це відбувається? Пам’ять стає однією з найважливіших платформ сучасної політики, тією сферою, де розгортаються найбільш гарячі війни. 20 років тому ніхто не думав, що минуле несподівано стане “мінним полем”, де ми будемо битися за інтерпретації Другої світової війни, Голокосту, Сталіна і так далі. Зараз це стало мейнстрімом. Особливої актуальності ця тема набула в рік 75-річчя закінчення Другої світової війни.
Ні в якому разі не принижуючи важливість перемоги над світовим злом нацизму, виникає багато питань про те, які історичні уроки винесли з тих буремних подій переможці та переможені. Логічно почати з того, яким чином вплинуло минуле на теперішній стан Німеччини. Німці після Другої світової війни жили під гнітом “колективної провини”. Це була окупована країна. Німців масово, будинок за будинком, квартал за кварталом водили в кінотеатри і змушували дивитися фільми, документальну хроніку визволення союзниками Освенциму і інших концтаборів. У Дахау, на залізничному вокзалі, є табличка, де написано звернення німців: “ми розуміємо, що з назвою нашого міста у вас пов’язані, напевно, найважчі спогади, але ми хочемо сказати, що працюємо зі своїм минулим і не пишаємося ним”. Німці довго, болісно усвідомлювали і визнавали свою історію, відповідальність за Другу світову війну і Холокост. У підсумку це сталося і допомогло створити націю заново. Рано чи пізно і Росії доведеться пройти цей шлях.
Краще б рано. Скоро може бути занадто пізно. Бо зараз навіть неможливо уявити в московському Бутово плакат з таким зверненням: “ми розуміємо, що зі словом “Бутово” у вас асоціюється розстрільний полігон 1937-1938 років, але ми працюємо з нашим минулим”. Розумієте абсурдність такого припущення і прірву, яка розділяє ту роботу по осмисленню і збереженню історичної пам’яті, яка була проведена в Німеччині і не була проведена в Росії і навряд чи буде проведена?
Пам’ять простих росіян віднята державою, імперією. Російський народ раз в декілька десятиліть або навіть частіше пропускають через м’ясорубку. Колективізація, примусове переселення народів, НКВД, індустріалізація, 90-і роки. Це проблема імперської нації. Пам’ять про такі події невигідна Кремлю. Що відбувається на цьому тлі? Фальсифікація історії. Нав’язана теза “історія Росії – це виключно історія перемог”. Суворов, Сталін, Жуков – літургія безперервної слави російської держави. Сталін вже увійшов в моду, він практично став чистим брендом! Повним ходом іде становлення культу перемоги, “георгіївська стрічка, як скріпа”. Відкриті музеї Перемоги. Але чому не музеї війни? Не буває ж перемог без воєн! А так виходить, що історія Росії це історія чистих перемог, без крові і сліз, яку Росія може повторити! Звідси ці пекельні жахливі наклейки “Можемо повторити” з датами 1941-1945. Це абсолютне моральне дно, нав’язане Кремлем власному народу. З одного боку – німці, які тепер живуть з гаслом “ніколи більше”, а з іншого боку – Росія і “можемо повторити”. Що повторити? Покалічених фронтовиків без рук і ніг, яких на Валаам вивозили тисячами. І де тепер, за словами директора Валаамського природного музею-заповідника Володимира Висоцького, всі поховання на кладовищі практично втрачені. На сьогоднішній день візуально вони не проглядаються. Немає точних вказівок про місце поховання того чи іншого інваліда, героя війни! Чи може повторити близько мільйону дітей-сиріт? Повторити десятки мільйонів безвинних смертей?!
Нажаль, мрійники з Кремля ніяк не прийдуть до тями під впливом великоімперських навіювань вигаданої історії постійних перемог. У своїх хворобливих амбіціях вони практично перетнули межу здорового глузду. Історія не прощає таких вивертів пам’яті. В іншому випадку “війни пам’яті” чреваті соціальними, політичними і військовими конфліктами.
Шукайте деталі в групі Facebook
