В Івано-Франківську з’явилася послуга “друг на годину”

«Друга за гроші не купиш» – народна мудрість, з актуальністю якої сьогодні можна сміливо сперечатися.

Послуга «друг на годину» набирає популярності в українських містах, зокрема у нашому. Звичайні франківці пропонують себе як компаньйона для походу в кав’ярню чи прогулянки парком за досить скромну винагороду. Тимчасовий товариш готовий обговорити сімейні негаразди, надокучливого шефа та навіть осушити кілька келихів за ваше здоров’я. «Приятелі» обіцяють конфіденційність, відсутність зайвої цікавості та докорів. Скільки коштує дружба напрокат та чи користується ця послуга попитом в Івано-Франківську? – дізнавався «Західний кур’єр».

Самотність у великому місті

Напевно, кожен з нас переживав ситуацію, коли в моменти радості чи горя серед численних друзів та рідні раптом не знаходиться людини, готової зрозуміти та розділити наше емоційне переживання. Подругам давно усе розказано, рідні будь-що беруть надто близько до серця. Відчуття комунікаційної порожнечі, яке час від часу відвідує більшість із нас, – це новий синдром сучасного су¬спільства, який активно обговорюють психологи усього світу, – «самотність у великому місті». Чим більше людей нас оточує, тим складніше зрозуміти, хто справді бажає нам добра. З ким варто заводити дружбу, а кого уникати. Чим більше місто, у якому ми знаходимось, тим складніше відшукати там звичайне щире людське спілкування. Самотність у «кам’яних джунглях» доходить до того, що людина, оточена мільйонами інших людей, не може знайти компаньйона бодай для походу в кіно.

На тлі нової хвороби суспільства несподівано вишукався її антидот. У світі з’явився новий сегмент ринку, який дозволяє його гравцям отримувати прибутки, поєднуючи відпочинок і роботу. Послуги «дружби напрокат» в країнах Західної Європи приносять підприємливим «товаришам» мільйони євро. Багаті, але самотні клієнти готові купити друга на цілий вікенд чи період відпустки. Напрокат можна взяти не лише компаньйона, а й дружину, гостей на весілля чи футбольних вболівальників.
На Захід та у США бізнес на спілкуванні перекочував з Японії, де зародився. В цій суперсучасній державі з численним населенням стрімко розвиваються технології, однак занепадає культура людського спілкування. Японці перші у світі визнали проблему своєї самотності і по нині борються з нею, як можуть. Від тамагочі та собак «Айбо» до запровадження різного роду сервісів спілкування за гроші.
В Україні дружба напрокат поки не така популярна, як у світі. Але великі міста уже «обкатують» тенденцію. В Києві та Харкові можна знайти інтернет-сайти, де пропонують орендувати на годину, наприклад, чоловіка, який «і полицю приб’є, і лампочку замінить, і кран полагодить», як обіцяють розробники.

Дружба по таймеру

В невеликих містах, як Івано-Франківськ, сервіс спілкування за гроші тільки зароджується, переконують місцеві «друзі напрокат». Франківці ще не готові платити за дружнє спілкування, навіть на умовах конфіденційності, розповідає 34-річний киянин Євген, який протягом двох років надавав цю послугу у столиці. Євген розповідає, вирішив зайнятися цією справою, бо любить спілкування, швидко знаходить спільну мову з будь-ким. То чому ж не використати це для додаткового доходу, якщо є така можливість? Клієнти знаходили Євгена через сайт ОЛХ та кілька інших тематичних сайтів.
Життєві обставини змусили хло¬пця минулого року переїхати до Івано-Франківська. Сюди Євген спробував перенести свій столичний підробіток. Але наміру не судилось бути втіленим – наше місто не відгукнулося на нову пропозицію. На номер хлопця в оголошенні, яке довго висіло на дошці інтернет-оголошень, телефонували люди двох категорій – налаштовані вороже та «цікаві варвари», і то нечасто. Хтось справді зацікавлений у «дружньому» сервісі – жодного разу.
«Івано-Франківськ, порівняно з Києвом, дуже маленьке провінційне місто, я б сказав затуркане, – висновує Євген. – Тут довго приживаються будь-які інновації. Хтось переживає, як реальні знайомі дізнаються, що він платить за спілкування. А це ж сором який! В столиці з цим простіше – люди байдужіші у сто разів».
Та й грошей у франківчан менше, ніж у жителів Києва, каже хлопець. Якщо у столиці тариф його погодинної дружби становив 200-300 гривень, то у Франківську Євген готовий працювати за 150. Але народ чомусь «не пре».

24-річна франківчанка Вікторія Загарук розповідає, стати подругою на годину вирішила на початку минулого літа. Тоді ж розмістила про це відповідне оголошення на сайті ОЛХ, тариф за київськими мірками низький – від ста гривень за годину. Але по сьогодні так і не отримала жодного звернення. Одного разу подзвонив психолог – з цікавості. А переважно телефонують чоловіки, які розгледіли в об’яві дівчини сексуальний підтекст. Хоча його там немає, запевняє Вікторія.

«Про інтим не може бути і мови, – говорить Вікторія. – Я готова зустрічатися з клієнтами тільки в громадських місцях. Моє завдання – розрадити, допомогти людині отримати задоволення від вербального спілкування, без жодних тактильних контактів чи півнатяків».

До цього дівчина вісім років надавала послуги няні та доглядальниці численним клієнтам. Це дало дівчині величезний досвід спілкування. Затребувані в Івано-Франківську соціальні послуги – на 90% не що інше, як «дружба напрокат», переконує Вікторія. Просто назва сервісу звучить прийнятніше для нашого соціуму.

«У нашому місті складно надавати будь-які соціальні послуги, тим більше спілкування за гроші, – каже Вікторія Загарук. – Навіть коли клієнти просять у мене стати доглядальницею, то не можуть чітко описати обсяг роботи. Часто все зводиться до того, що я просто уважно слухаю літню людину, спілкуюся з нею. Це та сама дружба з погодинною оплатою, але з іншою назвою».

Нічого особистого

У Києві Євген обслуговував, як мінімум, одного самотнього клієнта в тиждень. Зустріч рідко обмежувалася однією годиною. Місячний заробіток Євгена в ролі друга коливався від 4 до 10 тисяч гривень!

Платний товариш розповідає, найчастіше клієнти потребували від нього не порад чи коментарів до своїх розповідей, а просто «відкритих» вух та розуміючого погляду. З ким тільки не доводилося мати справу, каже хлопець. Була і засмучена дівчина, що проводила хлопця в АТО. Хлопець, який благав прикинутися сусідом по квартирі. «Побачення» проходили теж у всеможливих локаціях: кафе, кіно, зоопарку і навіть басейні.
«Одного разу якийсь чоловік подзвонив мені вже «під градусом» і попросив скласти йому компанію у барі. Але я відмовився, з п’яними людьми важко працювати», – каже Євген. Хоча додає, були клієнти, з якими доводилося хильнути.

Чисто технічно Євген віддавав себе у прокат так: спочатку списувався з клієнтом, разом з ним визначав тему розмови та приблизний час. Потім зацікавлена у спілкуванні людина перераховувала на його картку 100% передоплату. Тоді «друзі» обумовлювали годину та місце зустрічі.

«Якщо ми зустрічалися у кафе, то клієнт оплачував не тільки мій час, але і замовлення. Аналогічно з квитками в кіно – за все платив клієнт», – пояснює Євген.
Зі свого досвіду Євген виснував, що замовниками його послуг були, насамперед, кияни з гірким досвідом розчарування в старих друзях, або переконані, що справжніх товаришів у них ніколи не було, відтак і не буде.

А «друг на годину» точно зустрінеться і вислухає, при цьому не зрадить і не кине.
Крім того, в Києві, на думку Євгена, сформувався цілий прошарок заможних людей, які відчувають дефіцит звичайного щирого спілкування. Проблеми з друзями зазвичай з’являються, коли людина переходить з однієї соціальної групи в іншу. Нове коло знайомих не відразу приймає, а стосунки зі старими приятелями сходять нанівець. Вирушити до психолога готовий не кожен. Найпростіший вихід з емоційного вакууму – придбати собі друга. Тобто скористатися послугами людини, яка віддає, не вимагаючи нічого натомість, крім обумовленої винагороди.

Як і всі інші тенденції, народжені у мегаполісах, «дружба на годину» з часом знайде свого клієнта у нашому місті, вважають співрозмовники «ЗК».

«Люди середнього та старшого покоління не розуміють, як і навіщо можна платити за спілкування. Інша справа – сучасні підлітки, – каже Вікторія Загарук. – В дітей, народжених після 2000 року, кардинально інша модель дружби – вони спілкуються між собою, але кожен тримається осібно».

Саме сучасні підлітки – потенційні клієнти «друзів напрокат». Вони з головою занурені у гаджети, які заміняють їм живе спілкування. Але потреба у ньому рано чи пізно виникне. Тоді й настане ера популярності «друзів на годину», переконана Вікторія Загарук.

Оксана ГЛУШКЕВИЧ

Шукайте деталі в групі Facebook