4 роки тому брат не покликав мене на весілля. І знаєте чому? Бо я товста. І ось як круто змінилося моє життя після цього

4 роки тому брат не покликав мене на весілля. І знаєте чому? Бо я товста. І ось як круто змінилося моє життя після цього
Історія про 100-кілограмову сестру

Від зайвої ваги проблеми бувають не тільки зі здоров’ям, а й з кpовними родичами. Як в моєму випадку. Я – товстуха (вже колишня), і я хочу розповісти свою історію. Джерело

4 роки тому брат не покликав мене на весілля. Я своєю 100-кілограмовою вагою образила б бездоганний смак нареченої. Але мене попросили зшити сукні для подружок нареченої.

Я відмовилася. Ось така я свиня. Так мені і було сказано. Не знаю, де є такі дивні традиції – на торжество не кликати, а подарунок тягти, але я точно не з цієї країни.

Я тоді сильно посварилася з мамою. Невістка їй подобалася – худенька, витончена, така вся зефірно-повітряна. Як на мене – до нудоти. І я на 100 відсотків впевнена, що якби у мами була можливість заздалегідь вибрати – яка дитина у неї народиться, це точно була б вона. Вона – Василина (Зоя по паспорту), дружина мого брата.

Саме 4 роки тому мене відправили у вільне плавання. Раз я така недобра, не можу родичам допомогти, то і мені допомагати ніхто не зобов’язаний.

Я пішла. Навіть промову написала для прощання. Але не стала говорити. Просто сказала, що я-то схудну, а ось їм з їх характерами – все життя жити. Здається мені, вони б навіть на мою прощальну промову так не образилися, як на цю нешкідливу фразу.

Треба сказати мамі спасибі. У бідної студентки не було грошей і на знімання житла, і на їжу. Довелося вибирати. Або на вокзалі – але сита, або в знімній кімнаті – але голодна. Я вибрала другий варіант, розраховуючи на накопичені і наїдені за багато років запаси на боках.

Щоб не втратити пенсії по втраті годувальника – налякали, що не можна працювати, інакше все віднімуть, я пішла в неофіційно працевлаштовані няні. Діти – невичерпне джерело енергії. Вони скачуть, стрибають і бігають без зупинки. І я це робила разом з ними.

На гроші, зароблені такою важкою працею (більше не діти напружували, а їх мами і тати. Одного разу мені відмовили в роботі, тому що дівчинка влаштувала істерику, що я її з’їм), теж не сильно розгулятися можна було. Одне радувало – попереду останній курс, із захоплень – шиття, що так-сяк годувало, та дітлахи теж непогано оплачувалися – я не цуралася працювати й ночами, поки мами і тата відпочивали.

На роботу я йшла влаштовуватися вже в 50 розмірі одягу. Раніше був 54.

Мене взяли. Ще б не взяли дипломованого ветеринара в продавці-касири громадського харчування. Ще рік пройшов в гонці за грошима – я ліпила шаурму за графіком доба через добу.

Потім колишній однокурсник покликав мене до себе в клініку за профілем. Там я познайомилася з Максимом. Як в кіно – він збив собаку і привіз її на лікування. Я, така вся вже 48 розміру одягу, він – такий в костюмі і серйозний. Закрутилося – закрутилося. Собака, Хеппі, до цих пір з нами живе.

Недавні подружки обурено зітхали – за що мені, такій бочці, доглянутий і трохи забезпечений чоловік?

У сім’ю чоловіка мене прийняли відразу і беззастережно – там щастя дітей понад усе. Свекруха покликала мене з собою в зал і тепер я майже стройняшка – 44 розмір!

Весілля зіграли недавно. Натовп гостей, дві третини яких мені були абсолютно незнайомі. Мама Максима постаралася, але я була не проти. Яка різниця, хто буде на весіллі? Головне, щоб наречений з’явився. Ситуацію з моєю ріднею вони знали, тому на запрошення мами і брата не наполягали.

Але одна особа з минулого на весіллі була. Зоя, тобто Василина. Вона вертко ковзала між гостей, розносячи закуски і шампанське. І побачивши мене, вона змінилася в обличчі. Привітатися – сміливості не вистачило. Зате вистачило совісті наябідничати моїй мамі, як у неї дочка добре влаштувалася.

Дзвінок матері не змусив себе довго чекати. В гості напрошувалася, з зятем і його сім’єю познайомитися. А заодно викуп обговорити. Який викуп? Так для них же мама ягідку ростила, нагороду б тепер, та побільше. Бажано – не менш сімдесяти квадратних метрів, для сина улюбленого.

Давши мамі від воріт поворот – у нас в країні работоргівля заборонена. Я побажала щастя та удачі і їй, і брату з дружиною. Висловивши надію не бачити їх десять разів по чотири роки. Згадали, теж мені. Де вони були раніше?

У мене є сім’я. Там мене люблять. І їм плювати, скільки я важу, яке у мене віросповідання і як часто я міняю шкарпетки. Вони просто мене люблять. І я відповідаю їм тим же.

Все добре що добре закінчується. Правда, скоро я знову поправлюся. Ненадовго, усього на півроку.

Але сподіваюся після пoлогів знову схуднути. А якщо і не схудну – моїй родині плювати, скільки я буду важити. Вони мене будь-яку любити будуть.

Шукайте деталі в групі Facebook