Справжні герої ООС: топ-10 історій про чотирилапих друзів військових (ФОТО)
Біля бійців на Донбасі постійно крутиться багато собак і котиків: безхатьки й ті, яких покинули господарі, й ті, що народилися вже за роки війни.
Але на позиціях жили не тільки коти і собаки, а й качури, кролі, папуги, морські свинки й навіть лисеня. Бійці АТО/ООС розповіли цікаві і зворушливі історії про своїх пухнастих (пернатих, волохатих, зубатих) друзів.
ЛАКІ: СОБАКА – СЕПАРСЬКІ РОЗТЯЖКИ ЗНІМАКА
Безпородний цуцик Лакі самотужки навчився знімати ворожі розтяжки і вже мінімум чотири рази рятував життя бійців.
“Першу зняв коли йому було десь місяці чотири: почався обстріл він злякався, побіг і наткнувся на розтяжку, – розповіла
джерелу авторка фото, демобілізована військова Джейн. – Його після цього місяць шукали, потім вирішили що поранений і десь помер у лісі. Але десь через місяць його випадково знайшли, коли моніторили територію. Напівмертвий (шкіра і кістки) в розбомбленій будівлі, він вже навіть не ворушився, просто коли почув нас, спробував заскавчати. Думали не виживе, а він виявився сильний! Через 3 тижні вже бігав, красунчик!”
Ще через два тижні хлопці з сусідньої позиції попросили поділитися з ними собаками – всі їхні загинули. А пес на бойовій позиції – це майже необхідність, собаки передчувають обстріли, чують, коли до позиції підкрадається ДРГ, здатні знаходити сліди чужинців у повній темряві, часто спрацьовують там, де не бачить тепловізор. Тож, хлопці попросили поділитися собаками і сусіди відвезли їм двох цуциків: Лакі та його сестру. (на фото – мама Лакі, і він серед інших цуценят).
“Це було десь о дванадцятій годині дня, на заході ми почули, як в лісі вибухнула розтяжка, а через 30 хвилин прибіг Лакі, – згадує Джейн, як цуцик зняв другу розтяжку. – Потім він зірвав розтяжку вже навмисно – ми бачили в бінокль, як він ходив, шукав, нюхав, крутився, різко побіг і пролунав вибух”.
І що цікаво – Лакі обходив всі розтяжки, якщо ішов із людьми, а зривав їх тільки коли був сам. Джейн каже – його ніхто цьому ніколи не вчив.
“Гадаю, він просто, як будь-який собака, маючи хороший нюх і пам’ять, перший випадок із свого життя, коли він мало не загинув, запам’ятав. Потім другий раз він, я думаю, знову випадково потрапив на розтяжку, а потім вже, швидше за все, почав їм, так би мовити, мститися. Або, може, це для нього гра”.
РЕКС ЗАКРИВ ВОЇНІВ СВОЇМ ТІЛОМ
У зоні АТО під час обстрілу пес прикрив собою двох українських бійців, взявши на себе удар. Більше двох годин лікарі боролися за його життя і таки врятували хороброго собаку.
Джерело: АСАП ЕМС Хоттабич/Facebook
“Під ранок з-під обстрілу рятувальники “ASAP RESCUE” вивезли двох поранених бійців. Як тільки вони повернулися на позицію, до них привезли важко пораненого пса, який закрив собою ще двох бійців і взяв весь удар на себе. Незважаючи на те, що він не зміг захистити від поранення свого господаря, пес кинувся рятувати інших. Як наслідок у тварини серйозно пошкоджено шию, грудну клітку, роздроблена верхня частина лапи”, – розповіли в благодійному фонді “АСАП ЕМС Хоттабич”.
За життя собаки півтори години боролися в Торецьку військовий анестезіолог, військовий хірург і хірург “ASAP RESCUE”. Тварина вижила.
ЗІПА ВЕРЕМІЇВНА – ДРУГ І ОБЕРІГ
Атовець першої хвилі Андрій Гуменюк починав добровольцем в УНСО, потім служив в 54 орб, в роті вогневої підтримки. За освітою – історик. Завжди мріяв про собаку.
Фото з архіву Андрія Гуменюка
Зіпа була звичайним цуценям-безхатьком і невідомо, як би склалася її доля, якби мале брудне звірятко не підібрав добрий хлопець. Вони зустріли одне одного ще на навчаннях, разом поїхали на передову, обидва були поранені, повернулися додому і тепер друзі – не розлий вода.
Андрій розчулено посміхається, згадуючи, як в нього завелася Зіпа. Це було ще до відправки в АТО, підрозділ перебував на навчаннях в селищі Петрівці. Андрій поїхав здавати кров на групу, проходив біля магазину, а під стіною сиділо маленьке брудне цуценя. Не довго думаючи, він забрав собаку із собою на полігон.
Фото з архіву Андрія Гуменюка
“Ми жили в військових наметах, а в них стояли залізні розкладачки. Я поклав її на свою, вона заснула, потім прокинулася, впала (бо зістрибнути ще не вміла), вийшла з намету, сходила в туалет, потім повернулася і стала проситися, що я її підняв назад на ліжко. Вона від початку була розумниця! – згадує Андрій. – Зіпа (Це не на честь запальнички, Андрій – “зушник”, до ЗУ 23-2 іде ЗІП – скринька із запасними інструментами та приладами, от і собаку по військовому назвали, – ред) стала кожного дня проводжати мене на пробіжку, потім стала з нами бігати. Повний капець був, коли вона взяла собі манеру перекладати наші речі. Спочатку крала у всіх хлопців, потім зупинилася на мені. Одного разу вона мій берц віднесла і поставила до двох пар берців іншого хлопця – акуратненько так, п’ятка до п’ятки. Я півдня пролазив не міг знайти”.
Зіпа наводила за власним розумінням порядок у наметі, коли всі вкладалися спати, вмивала Андрія і “розчісувала” йому зубами волосся. А коли невдячна людина спросоння лаялася на неочікувані прояви турботи, починала стрибати по інших ліжках.
Але все одно її всі дуже любили.
Фото з архіву Андрія Гуменюка
Через два місяці навчань підрозділ направили на передову: спочатку на три дні в Маріупольський аеропорт, потім – в лісосмугу біля річки Кальміус. І почалися в Андрія та Зіпи військові будні.
“Вона дуже допомагала нам як психолог, відчуває настрій. Крім того, дуже швидко спрацьовує на всі сторонні звуки й шерехи, завдяки їй ми могли знати, коли коїться щось не те. Охороняла нас під час виходу, попереджала про посторонніх”, – розповів він журналісту.
30 жовтня Андрій та Зіпа потрапили в аварію: їхали на бойове, відмовили гальма і машина врізалася в фуру.
“Ми із взводним влетіли головами у лобове скло. Добре, що перед цим вдягли каски. Зіпа сиділа в мене на руках. Я чого й руку зламав – прикрив її і в бардачок вдарився. Машина зупинилася, ми випали з дверей, вона заскавчала і втекла. І я хожу і гукаю: “Зіпа! Зіпа!” На лобі кров розмазано… Я вже потім зрозумів, чого місцеві на мене так дико дивилися, подумали мабуть, що я кричу “Зіга! Зіга”, типу зовсім головою вдарився хлопець. Потім Зіпа вискочила з трави, я взяв її на руки…”
Андрія тоді відвезли до лікарні, Зіпу – до ветеринара, в одного зламана рука, в іншої – стегно. До лютого обидва відлежувалися, а як оклигали, одразу повернулися до своїх, в село за 13 км від передової.
Фото з архіву Андрія Гуменюка
“Ми приїхали на нову располагу вже пізно ввечері, в наметі було пусто й холодно, хлопці на чергуванні, – розповідає він. – Я розтоплюю буржуйку, Зіпа посеред намету стоїть. Тут заходить чорна кішка, іде до Зіпи і впирається головою їй у бік. Моя собака спантеличено дивиться на мене, я так само на неї. Раніше цієї кішки тут не було. Зіпа прийняла її до нас в компанію, далі ми вже утрьох спали. Потім ми перейшли в інше село, кішка залишилася там. Я не міг ще й її забрати”.
Після року в АТО Андрій і Зіпа повернулися додому. Собака стала сімейною улюбленицею і швидко адаптувалася до мирного життя. Єдине, до чого звикнути не може – її людина тепер ходить на роботу без неї. Вранці Андрій уходить, а Зіпа лягає біля дверей і до вечора чекає на нього.
МАТІР’Ю ЇМ БУВ РОЗВІДНИК МАЗУР
Світлина, на якій боєць АТО годує кошеня з пляшечки, на шмаття розірвала не одне романтичне серце. Український військовий і котики – не дивно, що фото миттєво зібрало тисячі лайків і перепостів.
Журналісти розшукали атовця з цього фото, Денис Мазур професійно займається спортом, а до війни працював діджеєм. Добровольцем пішов на Донбас. На час, коли було зроблене фото, він був в батальйоні УНСО розвідником-радистом.
“Ми дуже часто виходили на один і той самий об’єкт, де в нас була постійна точка спостереження, – розповідає Денис. – Ми її ніколи не змінювали, але якось на кілька тижнів перемістилися в інше місце. А коли повернулися, побачили в окопі кошенят. Тоді ми провели на точці десь троє суток, але їхня мама так жодного разу і не з’явилася. Командир сказав, що в такому разі забираємо їх із собою, самі відгодуємо і пороздаємо”.
Так семеро кошенят переїхали до військових на стаціонарний пост. Хлопці купляли в магазині молоко і годували малечу з пляшечки. Одного разу, коли цим займався Денис, його сфотографували побратими.
Коли кошенята підросли, їх роздали жителям селища неподалік Гранітного. Денис каже – нікого вмовляти не доводилося, багато хто хотів мати кота від бійців АТО.
КЄША-БЕЗПІЛОТНІК
Після того, як ці фото потрапили у “Фейсбук”, як тільки того птаха не називали: “Папуга-безпілотник”, “засланець”, “друг пірата”, “хунтівський папуга, на рахунку якого сотня згвалтованих російськомовних снігурів-епілептиків”.
Насправді, це просто Кєша.
Джерело фото: Олександр Кіндсфатер/Facebook
“Він прилетів на позицію в 10 км., від ближнього населеного пункту, – розповів прес-офіцер ОТУ “Маріуполь” Олександр Кіндсфатер. Це він із Кешею на фото, яке було зроблено восени 2016 року на позиції “Айдару” біля Тарамчука. – П’ять хвилин посидів на гілці, потім перемістився на стіл польової кухні, а ще через годину вже облаштовувався на плечах в бійців, вимагаючи уваги, ласки і насіння. Не довго думаючи, назвали його Кєшею. До нашого приїзду Кєшка вже став повноправним господарем ВОПу, чудово орієнтуючись за маршрутом: кухня, стіл і рука того, хто чимось пригощає”.
Джерело фото: Олександр Кіндсфатер/Facebook
Зрозуміло, що одне з перших питань, яке ви могли би задати – чи навчили вже Кешу пісенці про Путіна. А от ні. Олександр каже – розмовляти цей папуга, на жаль, не вміє. Але дуже кмітливий. Кєша зарекомендував себе дуже комунікабельним птахом, полюбляє, коли з ним спілкуються, грають та чешуть голівку.
Єдине, до чого його ніяк не могли привчити – улітати якомога далі від зони небезпеки під час обстрілу. Кєша вперто шукав притулку на деревах. Хоча птаху і так пощастило: дожив до холодів, а там його віддали на зимівлю у селище, де Кєша, мабуть, і знайшов собі нових господарів.
КАЧУР ГВАРДІЇ “ЗОЛОТИЙ”
Качур гвардії “Золотий” воював з 72 бригадою більше двох років, їздив на всіх видах техніки, хіба що з парашутом не стрибав. Під час шикування він завжди в строю, встає посередині між бійцями.
Джерело фото: Сергій Місюра/Facebook
“Гвардії качур Золотий – незамінний боєць механізованої роти, який удостоєний почесного звання Гвардії за службу!”. Більше двох років разом з нами, у 72 Гвардійській бригаді, на передку. Їздив на всіх видах техніки, залишилося, правда, йому ще стрибнути з парашутом. Завжди був з воїнами при всіх обстрілах. На побудові завжди в строю і стає в шеренгу, між бійцями. Постійно перевіряє на розрив штани і берці — погана міцність — він їх дискваліфікує”, — розповів офіцер ЗСУ Сергій Місюра.
БУРМИЛО – АТОШНИЙ ГРЕМПІ-КІТ
Це Бурмило і його бояться навіть суворі воїни.
Джерело фото: Іван Хащина/Facebook
Колись він був лагідним домашнім котом на імя Димок. Покинутий власниками Димок приблудився до бійців АТО і показав себе добрим та ніжним котом, вдячним за харчі і ласку.
“Але після лиха, яке з ним трапилось, ми за похмурий погляд перехрестили в Бурмила, – розповідає колишній кулеметник 72 омбр Іван Хащина. – 23 лютого орки, перепивши “бояришніка” на своє окупаційне свято, почали нас обстрілювати з “Васильків”, а потім ще й поперли в атаку. Коли почався обстріл, один з бійців забіг в маленький бліндаж, а за ним забіг, шукаючи порятунку, наш Димок. Одна із мін влетіла прямо в бліндаж і боєць разом з котом отримали контузію. Добре хоч осколками не побило! Орків ми відігнали, поранених відправили до Волновахи, а Бурмило ходив і нявчав так що аж кров холонула!”
Кіт дуже важко переживав контузію, міг цілий день просидіти біля бліндажу, дивлячись в одну точку, а потім вчепитися комусь в руку чи ногу. Собаки обходили його десятою дорогою, бо нападав і на них, налякав навіть вівчарку мінометників. Вбивав мишей, але не їв. Він взагалі більше нічого не їв крім бичків в томаті, зате якщо бачив в когось в руках ці консерви, то чіплявся на штани і відставав тільки тоді, коли одержував порцію риби.
Багато хто з хлопців хотів забрати кота додому, але ніхто не знав, як перенесе дорогу агресивна тварина з пошкодженою психікою. Ходили чутки, що Бурмило так і живе на Донбасі, тероризуючи місцевих собак і мишей, потім – що його забрали до санаторію. Але згодом виявилося, що таки забрав до себе додому один з бійців.
СКАЛЬПЕЛЬ І ВАТКА – СВИНКИ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ
Морські свинки Скальпель і Ватка – тварини-талісмани “Госпітальєрів”.
Джерело фото: Євген Титаренко/Facebook
“Знайомтеся – Скальпель і Ватка. Це два мега чувака госпітальєрів. Знайшлися вони в Пісках. Якийсь турботливий господар залишив їх у самостійне плавання. Ці свинки побували в Пісках, Широкино, Маріці – їм є, що розповісти”, – розповідає госпітальєр Євген Титаренко. Цим дописом він розпочав цикл “Свинки швидкого реагування” і пообіцяв викладати фотографії їхніх пригод.
А на цьому фото Скальпель і Ватка, які вже ідуть на дембель. Після тримісячної служби в медчастині Широкіно вони поїхали на заслужений відпочинок.
АЛІСА В КРАЇНІ ЧУДЕС
Бійці АТО знайшли в розваленому домі поранене лисеня, вилікували і зробили щеплення. Назвали лисичку Алісою, вона дуже незалежно поводиться, але дозволяє себе погладити.
“Лис бойовий, ручний з відремонтованою лапкою і всіма щепленнями, на повідку. Живе в підрозділі “Білий Горобець”. Знайшли в зруйнованому будинку – мати кинула, вони підібрали. Коти і собаки при частинах давно вже мене не дивують. Не мати їх – то ознака дурного смаку. Але от щоб лисиця… АТО не перестає дивувати”, – розповідає волонтер Родіон Шовковичний.
ДОПА І ГЄПА НА СТРАЖІ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
Цуценята Допа і Гєпа в 2014 році охороняли кордон між Харківщиною та Донеччиною.
Джерело фото: Олег Слободян/Facebook
“Цей будиночок зробили бійці Нацгвардії на одному з блокпостів на кордоні між Харківською та Донецькою областями. Дворняжок назвали Адольфович і Маркович. Адольфовича сфотографували, а Маркович втік кудись. “Він трохи шуганий”, – вибачилися бійці”, – розповів тодішній начальник прес-служби Держприкордонслужби України Олег Слободян.
Андрій Золотаренко
За матеріалами: https://www.depo.ua
Шукайте деталі в групі Facebook
