Образ Ісуса створив із тисяч сірників

Юрій Семенюк із волинського селища Люблинець Ковельського району ще в дитинстві побачив у когось дерев’яну хатку, зроблену із сірників. Хлопцеві вона дуже сподобалась, і йому, п’ятикласнику, захотілось самому зробити таку ж.

І хатка вийшла! Не дуже досконала, але Юрій зробив її, як у мультику, – на курячих ніжках. На першу хатку пішли 5 пачок сірників. Правда, не дуже сподобалась хлопцю, і він її… спалив. Каже, була дитяча цікавість: чи згорить кожен окремо сірничок, чи ціла хатка вся одразу. Однак тимчасова захопленість погасла, як і той сірничок. І аж через 27 років Юрі знову закортіло зробити щось цікаве, велике і особливе. Вибір зупинив на старовинній церкві, яку бачив у дитинстві в когось у серванті. Зробив, але вийшло не те, що хотів.

– Я вирішив «поритися» в Інтернеті і пошукати, що можна ще зробити з сірників, – розповідає Юрій Семенюк. – Натрапив на картини. Зробив пробну «Образ Ісуса Христа» 45 см х 45 см. Цю картину я робив майже місяць.

Згодом захотів виготовити розп’яття Ісуса Христа. Але ж як зробити? Купив малюнок із зображенням, «розбив» на кубики-схему і так робив за зразком потрібний виріб. Кожен сірничок фарбував у потрібний колір акриловими фарбами, підсушував і складав цілісність картини. Фарбували сірнички і сестра з чоловіком, і мама – одним словом, була задіяна вся родина. На картину «Розп’яття Ісуса Христа» пішли 106 тисяч 500 штук сірників. Допомагали їх придбати друзі Юрія – брати Прадійчуки: Вова і Саша, за що він їм дуже вдячний. Цю картину Юрій робив майже рік, у вільний від усього час, тобто вечорами. – Бо якщо весь день – починає набридати, і тоді роботу закидаєш на кілька днів. – Коли складаєш потрішки – є велике бажання робити далі, і вже тягне знову до роботи (як наркотик), – зізнається Юрій. Мама з сестрою не раз сварили хлопця за безлад у кімнаті, що кругом, де не стань, – одні сірники. Але потім, коли була виконана робота, раділи разом із ним, милуючись його витвором.

Доробивши картину, Юрій Семенюк подав заявку у Київ на рекорд України, в якій було зареєстровано виріб. Відтоді минули майже 2 роки. Юрко і не надіявся, що хтось йому подзвонить. Аж раптом з Києва дзвінок: «Візьміть свою роботу на сірниковий фестиваль. Чекаємо». Але Юрій сказав: «Я таку дорогу 500 км туди і 500 км назад не поїду. Це великі затрати, я все маю робити за власний кошт?» – Як, ви не приїдете? Ми стільки часу чекали! І ще коли випаде нагода зареєструвати свій рекорд? – сказали організатори з Києва. Дати згоду їхати в Київ вмовив Юру його найкращий друг Прадійчук Володимир. Він узяв у кума машину, поклали у неї картину – і гайда в Київ на сірниковий фестиваль. Це був перший у світі фестиваль, на якому були представлені всілякі вироби із сірників: музичні інструменти, церкви, будиночки, кораблі і ще багато чого. Такої краси і шедеврів Юрій не бачив ще ніде. Та й і він поїхав не даремно – його картина виявилась найбільшою, і було зафіксовано рекорд. Море вражень і задоволення залишилось у хлопця.

Зараз Юрій трудиться над новою картиною (але до березня тримає у таємниці). А навесні хоче повезти її у Київ для встановлення нового рекорду. Як і попередню картину, так і цю, віддасть у церкву Київського патріархату селища Люблинець. Є у Юрія Семенюка велика мрія – зробити щось неймовірне з одного мільйона сірників. Та на це треба велике приміщення (а не кімната в квартирі) і щоб хтось допомагав фінансово і фізично, бо в кімнаті такий виріб не поміститься і не винесеш потім. Можливо, завдяки статті знайдемо такого мецената?..

Галина Оліферчук

Шукайте деталі в групі Facebook