12 липня вшановують апостолів Петра та Павла: головні заборони та значення свята
12 липня українці вшановують двох апостолів — Петра і Павла, але в народі це свято називають скорочено “Петра”. Раніше існувало багато цікавих традицій на 12 липня і, звісно ж, відомо про язичницьке коріння, з якого пішли ці традиції. Детальніше про день Петра читайте у нашій статті, пише Всвіті.
Історія виникнення свята:
Як це часто буває із українськими святами, воно поєднує у собі частинки християнської та дохристиянської історії нашого народу.
З одного боку 12 липня — це середина літа, а це означає початок жнив та підготовку до осені. Вважалось, що сонце в цей час наповнило все своєю енергетикою та силою, тому багато традицій були пов’язані саме зі світилом.
З іншого боку — це закінчення посту, який тривав кілька тижнів і день вшанування двох первоверховних апостолів Петра та Павла. Таке високе звання їм дісталось за проповідування християнства по усьому світу та за мyчeницьку смepть, яка спіткала їх за служіння Христу. За легендами — Петра poзіп’яли верх нoгами, а Павла позбавили гoлoви. Оскільки вони були захисниками Христа у важкі часи — християни моляться саме до них, просячи заступництва. А також вшановують їх пам’ять у цей день.
Традиції на Петра і Павла
З давніх часів, було прийнято заздалегідь готуватись до свята: білити хати, прибирати, прикрашати оселю рушниками та наводити лад. А вже 12 липня, звісно ж, у першу чергу відправлятись на службу у церкву.
Повернувшись, частувались традиційними пампушками із сиром, які називали “мандриками”, адже апостоли були мандрівниками і завжди знаходились у дорозі, проповідуючи християнство.
Молодь ходила зранку на 12 липня зустрічати сонце — ця традиція існувала ще з дохристиянських часів. Вважалось, що як вони будуть гучно співати та веселитись, то відженуть русалок, які збирались поселитись у найближчих водоймах. Та й не спати у ніч на Петра теж вважалось гарною прикметою, яка віщує здоров’я та хорошу вдачу. Також, існували традиції ворожіння:
Перед тим як йти зранку додому, збирали гілки берізки та заплітали в косу, закріплюючи її червоною стрічкою, загадуючи бажання. Через три дні перевіряли — якщо коса не розплелась за цей час, то задумане здійсниться.
Інше ворожіння мало вказати дівчатам на те, яким буде майбутній обранець, тож найбільш допитливі докладали зусиль, щоб зібрати 12 різних трав з 12 різних полів під подушкою, промовивши: “Дванадцять трав із різних полів, дванадцять юнаків! Хто суджений-ряджений, мені покажися і на мене подиви!”.
Якщо ж у цей день пара хотіла влаштувати весілля, то це їм робити не радили, вважали поганим знаком.
Що ж до любителів попрацювати, то в поле їм також не варто було виходити. Кажуть, що саме 12 липня колосся набирає своєї сили та наповнюється, тому потривожити його було рівноцінним позбавити себе щедрого урожаю пшеничних, ячмінних, вівсяних…Проте господині, яким у цей день таки кортіло до чогось взятися, могли гуртом “заполіскувати дійниці”, тобто годувати корів травами із жовтим цвітом, мовляв, щоби таким було і молоко. Цей обряд, здебільшого, прижився на Сході країни.
Натомість на Бойківщині у цей день, так би мовити, розкошували пастухи. Аби поїсти молочного, вони будували “петрівник” – невелику землянку чи загорожу, яку прикрашали зеленню, і там же розкладали наїдки. Серед страв була і мандрика (кулінарний виріб з сиру та тіста), яка мала вберегти тих, хто пас вівців і корів на полонинах, від лихоманки. Вважають, що коли Петро і Павло мандрували, то брали зі собою цей коржик із пшеничного тіста. За легендою, один із таких у них вкрала зозуля, проте ним і подавилась. Тому нечасто чуємо дзвінке “ку!” після свята обох апостол
Заборони у цей день:
Існувало декілька заборон, яких особливо дотримувались українці у цей день. Одною з таких була заборона проводити шлюб у цей день. Звісно ж, можна було порушити таку заборону за бажанням, але ніхто не ризикував, адже вважалось, що вінчання закоханих 12 липня не приведе ні до чого хорошого.
Аби не накликати на себе біди та невдачі, утримувались від вживання ягід та фруктів з нового урожаю — можна їсти лише минулорічні запаси. А якщо випадково скуштував щось із нового врожаю, то треба неодмінно піти в церкву і поділитись з жебраками, або віднести гостинець на могилу померлих родичів.
Працювати у цей день у полі вважалось чи не більшим гріхом, ніж працювати у найбільші свята! Оскільки українці вірили, що саме 12 липня сонце найбільше наповнює все живе своєю силою та теплом, то йти у поле та тривожити жито — означало поставити під загрозу весь свій врожай.
Ну і, звісно ж, у цей день зникали заборони, пов’язані із “Петрівським” постом, котрий тривав ще з 4 червня.
Прикмети на Петра і Павла:
Якщо на Петра один дощ – врожай непоганий, два – добрий, а три – багатий.
Дощ на Петра і Павла – вродить жито.
Петрівки холодні – рік голодний.
Як на Петрів день – спека, то на Різдво – мороз.
По Петрі та й по теплі.
На Петра – вода тепла.
Петрівка минає – половини літа немає.
Шукайте деталі в групі Facebook
