Учили Руслану Лижичко: На Франківщині мешкає унікальна співуча сім’я

Родина Романюків, якою головують Параска і Василь, живе і працює на карпатських теренах у селі Топільче, не забуваючи про давні українські традиції. Найбільше сім’я славиться випіканням запашного хліба за секретним дідовим рецептом, пише «Франик». Щодня його печуть та продають в довколишні села. Головне – співати за працею. Гуцулка каже, що одне іншому нітрохи не мішає:

«Я і хліб мішу і співаю. Буває дуже тяжко на душі, бо життя то життя, всяко є — є добре, є зле. Чуєш пісню, чуєш музику, то на весь той негатив, який впливає на мене, одна відрада — то пісня».

Музика є невід’ємною частиною життя гуцульського подружжя, яке разом уже 45 років. Талант Параски дав про себе знати ще в глибокому дитинстві, особливо співалося під час випасання худоби. Тоді ще дуже поширеним було «егокання» – так зване полонинське ехо, яке подружжя практикує й досі. Романюки кажуть, що до них, аби навчитися унікального гуцульського співу, приїжджала навіть народна артистка України Руслана Лижичко.

Параска згадує, що на початку подружнього життя, коли Василь працював у лісокомбінаті, вся робота була пов’язана з лісом. Тоді й дня не минало, аби сім’я не співала – завадити могла хіба хуртовинна зима – та й то, співи переносили в хату, в очікуванні колядників.

Голос Параски направду унікальний. Особливо його почали обговорювати після поставленої у Топільчому вистави «Вечорниці». Аби послухати чудовий спів гуцулки, до села часто приїжджають іноземці, яких родина радо зустрічає в будь-який час. Кажуть, що співати перед публікою не бояться.

Василь же – справжній самоук, уміє грати на баяні та дуді, яка за виглядом нагадує волинку. Щоправда, зараз на інструменти часу не вистачає, оскільки декілька років тому травмував руку. Справжня гуцульська музика для нього – це не засіб заробітку, а просто хобі для задоволення:

«Деколи є як люди співають, то чується відчуття барв таке. Є такі люди, які не хочуть чути того й кажуть, шо то одне й то саме. Але то не то саме, там багато кавалців є. То треба відрізняти, тоді зразу чути чи добре співає, чи нє».

Син гуцульського подружжя, також Василь, як і мати, вчився музичній грі ще з дитинства. Найперше це був баян батька, а згодом – ніжна і лірична скрипка. До речі, навчав Василя відомий гуцульський музикант-віртуоз Роман Кумлик.

Зараз із інструментів, які збереглися, є скрипка, сопілка, флояра, цимбали і волинка з кози, назва якій дудка. Кожен із них уже закорінений у душу гуцульської сім’ї, головна мета якої – берегти, відтворювати і передавати гуцульські традиції. Як дослідив проект «Ukraїner», українська родина із цим завданням справляється чудово.

Шукайте деталі в групі Facebook