«Можна жити по-іншому»: Він не міг повірити, що можна пити розчинну каву, розігрівати на сковороді макарони і мити голову “лопухом”

Турка BERGHOFF

Ми дружили з першого курсу. Обидві з робочих сімей, скромниці, без гроша за душею. Ледве зводили кінці з кінцями: смажили коржі з прісного тіста, варили ячні каші та супи з дешевими сосисками. Про те, щоб випити десь кави – не було й мови. Лак для волосся здавався на межі фантастики. У кожної по дві кофти, по парі джинсів і черевики на всі випадки життя. Прали порошком «Лотос», фен позичали у сусідів і фарбувалися однієї тушшю на двох.

Закінчивши вуз, роз’їхалися. Подружка влаштувалася на роботу в Києві, зняла кімнату у напівбoжeвiльної вірменки, служила торговим представником, продаючи мило «Агуша» і крем «Алые паруса». Зношувала туфлі за тиждень і нескінченно купувала парасолі. То забуде в трамваї, то на найдальшій Борщагівський “точці”.

Одного разу її запросили на вечірку. Вона з’явилася із запізненням, коли всі вже пристойно взяли на гpyди. У жовтій синтетичній сукні і чоботях з шкірзамінника. На голові два безглуздих хвостика. Обвітрені руки з задирками. До неї підійшов хлопець, викладач історії в якомусь модному університеті, одягнений “з голочки”. Дівчина глянула на його замшеві туфлі і прикинула, що ті коштують п’ять її зарплат. Вони розговорилися, і той з подивом відзначив ерудицію. Дівчина могла підтримати розмову про Кримське ханство і про тpaгедію під Крутами. Пам’ятала про «холерний бунт» в Закарпатті та про похід селян «У Таврію за волею».

Історик весь вечір не відходив ні на крок, затіваючи нову дискусію. Потім відвіз додому, і вона три рази перепитувала назву автомобіля. Занадто складними виявилися слова Renault Laguna.

Молоді люди почали зустрічатися. Він забирав її з роботи, віз перекусити і підкидав тему для діалогу. Розповів, що народився в дуже забезпеченій сім’ї, буквально із золотою ложкою в роті, і обожнює освічених людей. Тих, з якими можна проаналізувати як Магдебурзьке право, так і діючу конституцію. Тільки чомусь зберігав дистанцію, і жодного разу їх губи не зімкнулися навіть в дружньому поцілунку.

Одного разу прийшов в гості. Намагався тримати обличчя, але на ньому проступали всі відтінки жaxу. Не міг повірити, що можна так жити. Пити розчинну каву, розігрівати на сковороді макарони, користуватися Обухівським туалетним папером і мити голову “лопухом”. На наступний день з’явився без попередження. Приніс в подарунок турку «Берґофф» й італійську мелену каву. Зварив їй крихітну чашечку і тихо вимовив: «Повір, можна жити по-іншому». Вона з жадібністю зробила ковток і обпекла язик.

З тих пір пройшло 17 років. Моя подруга змінила роботу і дослужилася до керівника компанії. Вивчила англійську мову, освоїла водіння, створила сім’ю. Від минулого життя не залишилося і сліду: все витіснили добротні речі. І тільки з туркою не розлучається ні за яких обставин. Адже саме з неї з’явилася впевненість, що можна жити зовсім інакше.

Автор – Ірина Говоруха

Шукайте деталі в групі Facebook