Сповідь емігрантки в Болгарії: як живеться українці на батьківщині Ванги
Після закінчення школи в Запорізькій області, Христина Мітєва вирішила здобувати вищу освіту в Болгарії. Дівчину спокусила програма безкоштовного навчання для молоді, яка має болгарське коріння, і пройшовши всі етапи відбору вона стала студенткою другого за величиною вузу в місті Пловдив. Третій рік вона живе в Болгарії і з успіхом підлаштовується під встановлені там правила, створюючи свою зону комфорту.
Про те, чому Болгарія зацікавлена в іноземних студентах, де заробити грошей на рік вперед, і чому можна заздрити дивлячись на хлопців-болгар – в її розповіді для “Обозревателя”.
Історія переїзду
У Болгарію я переїхала в 2015 році, після закінчення школи. Мені було цікаво спробувати життя в іншій країні, ну а поїздка за вищою освітою здавалася найзручнішим способом.
Коли з батьками серйозно задумалися, куди ж саме вступати, зупинили вибір на Болгарії, на той час не особливо популярної серед українських студентів.
Від України вона порівняно близько і навчання безкоштовне, а умови життя кращі при приблизно однакових цінах. Я вступила в другий за величиною вуз країни в місті Пловдив, “культурній столиці” Болгарії та улюбленому місті місцевих жителів.
Перші враження
Болгарія справила приємне перше враження: доглянуті, затишні містечка, хороші дороги, ввічливі люди. Я родом із Запорізької області, де море недалеко, а ось гір немає – я їх майже не бачила. Тому що вразило і до сих пір подобається – це пейзаж зі скель і зелених лісів, який радує око у всіх частинах країни.
На невеликій відстані від великих міст сотні пам’яток: печери, озера, гори. Болгарія – країна з багатою історією, якою пишаються місцеві жителі. Тому на її невеликій території залишилося багато історичних пам’яток, фортець та монастирів, за ними стежать і оберігають їх. А в місті, де я живу, цікаві місця буквально знаходяться одне на одному!
Є навіть турецькі мечеті і давньогрецькі пам’ятники. Тут шанують традиції, люблять і знають народні пісні, відзначають свята, що для мене було незвично. Іменини – це велике свято, як другий День народження. У свій “Імен день” люди приймають поздоровлення і святкують з розмахом.
Довго доводилося звикати до неквапливого ритму життя Пловдива. Тут ніхто нікуди не поспішає і всі, абсолютно всі, постійно спізнюються. Набравшись досвіду, призначаю зустрічі зазвичай на півгодини раніше зручного мені часу. Спочатку мені це не подобалося, я постійно рвалася заповнити вільний час чимось, не терпіла повільність, але з часом усвідомила, що відпочивати так само важливо, як працювати, і знайшла золоту середину.
Сервіс
Болгарський сервіс, як не сумно, можна охарактеризувати одним словом – ненав’язливий. Персонал завжди ввічливий і привітний, але зайвими обов’язками себе не обтяжує. Рідко коли дадуть відповіді на запитання або відреагують на скаргу. Замість “клієнт завжди правий” тут діє правило “клієнт нікуди не поспішає”. Чекати, поки вас обслужать в банках або офісах – суцільна мука, а одного разу ми просиділи в кафе півгодини, так і не отримавши хоча б меню.
Радує, що на курортах історія інша: офіціанти говорять мінімум двома іноземними мовами, завжди готові підказати і порадити щось, приймаючи відвідувача, як кращого друга – старанно заробляють чайові.
По приїзду сюди дуже засмутила індустрія краси. Якщо дівчата самі не вміють доглядати за собою, то їм доводиться вибирати між якісним обслуговуванням і недорогим.
Часто чую скарги від знайомих: манікюр роблять або боляче, або криво (а іноді і все відразу), волосся перетворюють в сумну мочалку, а брови вищипують нерівно. Словом, старанність – це не про болгар!
Оренда житла
Я живу в студентському гуртожитку, який був побудовано рік тому. Умови відмінні: кімната велика і простора, зі зручностями, як однокімнатна квартирка. У кімнатах живуть по двоє, знаходяться гуртожитки на відстані ста метрів від будівлі університету. Коштує така “розкіш” 80 левів (40 євро) на місяць, разом з доступом до інтернету.
Єдиний мінус – далеко до центру міста. В цілому більшість студентських гуртожитків зараз ремонтують, але є і старі блоки, так що мені пощастило.
Софія – найдорожче місто, де двох-трикімнатна квартира в хорошому районі обійдеться від 700 і до 1000 левів (350-500 євро). Для порівняння, в Пловдиві хороші трикімнатні квартири коштуватимуть до 600 левів (300 євро).
Житло цілком реально знайти самостійно на спеціалізованих сайтах і по оголошеннях, але це займе від декількох тижнів до двох місяців, а можна заплатити ріелтору і бути впевненим, що потрібне житло знайдеться швидко і без проблем.
Робота
Без дозволу на роботу і ВНЖ попередньо влаштуватися кудись складно, якщо тільки не висилається спеціальне запрошення. Вакансії більшість роботодавців розміщують на єдиному популярному сайті, що дуже зручно. Різниця між столицею і провінцією величезна – майже всі підприємства, компанії і фірми знаходяться в столиці Софії і хорошу роботу там знайти найлегше.
Мінімальна зарплата становить 460 болгарських левів (близько 230 євро), середній заробіток по країні – 1000 левів (500 євро). Хоча в невеликих населених пунктах заробляти більше 600 левів нереально. Грошей при цьому на їжу та оплату квартири вистачає, але на “розкоші” вже доведеться економити – одяг, відпустка і т.д.
Молодь працює в основному або в ресторанах і барах, або в колл-центрах з англомовними клієнтами – ця сфера, до речі, розвивається семимильними кроками. Взагалі тим, хто знає дві-три іноземні мови, знайти хороше місце майже в будь-якій сфері буде легко, найбільше шукають знавців англійської, російської та німецької.
Також популярна сезонна робота. Я вже два роки поспіль працюю на морських курортах влітку, в готелях і туристичних агентствах. Це і весело, і вигідно: за сезон можна накопичити грошей на рік вперед. Багато людей відпрацьовують літній сезон на морі, а взимку їдуть працювати на гірськолижні курорти. Таку роботу знайти найлегше, але жити, не маючи постійного будинку, складно.
Навчання
Безкоштовної вищої освіти болгарські вузи своїм громадянам не надають, якщо тільки вони не круглі відмінники. Проте, за семестр студенти платять невелику суму приблизно в 150 євро. Для іноземних громадян розцінки вже інші: ціна за один рік навчання – в середньому близько трьох тисяч євро, а в медичних вузах доходить навіть до восьми.
Я вступила в Болгарію за програмою від Міністерства освіти і тому не плачу за навчання. Щороку за цією програмою в країну приїжджають близько 300 хлопців з України, Молдови, Казахстану, які мають болгарське коріння. До приїзду сюди говорити болгарською я не вміла взагалі.
Багато молодих болгар роблять свій вибір на користь більш розвинених європейських держав і їдуть жити туди, але уряд придумав незвичайний спосіб з цим боротися: між країнами колишнього СНД і Болгарією існує домовленість, за якою молодь, що має болгарські корені, може вчитися в Болгарії абсолютно безкоштовно, та ще й отримувати стипендію в два рази вищу.
Це, звичайно, привертає випускників шкіл і таким чином держава забезпечує собі приплив свіжих умів. Одним з таких стала і я. Моя бабуся – болгарка, а мама керує народним ансамблем і спільнотою болгар в моєму рідному місті, так що з народною болгарською творчістю близько знайома з дитинства. Приблизно з трьох років я була на сцені, співала дитячі пісні болгарською та українською, читала вірші і грала народні мелодії на скрипці.
Вступити до університету з України мені було досить легко: потрібно надати атестат з оцінками і здати іспит з болгарської мови. Школу я закінчила зі срібною медаллю і іспит здала на вищий бал, тому вступила, куди і хотіла.
Зараз я студентка третього курсу, вивчаю англійську філологію і підробляю перекладачем. Навчання дається легко: відвідування в моєму університеті вільне, головне – успішно здати сесію, тому більшість студентів без проблем поєднують роботу і навчання.
Медичне обслуговування
У Болгарії у кожного є особистий лікар, до якого в разі необхідності звертаються в першу чергу. При будь-яких питаннях і скаргах саме він вирішує долю – дає напрямок до фахівців, відправляє здавати аналізи, виписує довідки.
Право на безкоштовне медичне обслуговування, нарівні з болгарськими громадянами, мають тільки іноземці, які отримали ВНЖ в Болгарії. Стандартний внесок – близько 8-10 євро в місяць. Я не зверталася за допомогою, але мені, як студенту, вуз надає безкоштовну страховку, яка покриває більшість витрат на лікування в разі проблем зі здоров’ям. Таку ж безкоштовну страховку надає приблизно половина роботодавців.
Про місцевих жителів
Місцеві жителі завжди поцікавляться, звідки ви і як опинилися тут, чи подобається в Болгарії. Також не пропустять нагоди похвалити за добре володіння мовою, навіть якщо говориш як першокласник на уроці англійської. Вони гостинні і завжди готові дати пораду з будь-якого питання.
Болгари – веселий народ, напевно, тому відпочивати люблять більше, ніж працювати. Вони – патріоти і люблять рідну країну, але іноді мені здається, що кожен поважаючий себе болгарин просто зобов’язаний поскаржитися на уряд мінімум разів п’ять на день, настільки всі, від малого до великого, люблять висловити свою песимістичну думку про політику.
Іноді складається враження, що хлопці приділяють зовнішнім виглядом більше уваги, ніж дівчата – тут не рідкість зустріти фарбованого хлопця з ідеально рівною формою брів (кожен раз їм заздрю і гадаю, де ж вони знайшли майстра). А ще є представники чоловічої статі, які голять ноги! Питала всіх знайомих – кажуть, не знають, навіщо. Давно роблять і все!
Дозвілля
Улюблене заняття місцевих жителів – сидіти в кафешці і попивати каву, гріючись на сонечку. Клімат теплий і відпочивати можна з ранньої весни до глибокої осені, не боячись холодів. У моєму місті багато хороших барів, ресторанів і клубів – там завжди багато людей. Серед молоді останнім часом стали популярними різні воркшопи, презентації, зустрічі.
Щорічно проводиться багато ярмарків і фестивалів, виставок, приїжджають різні артисти. Я намагаюся частіше вибиратися на такі заходи і дуже їх люблю. Ще на вихідних болгари часто вибираються за місто і насолоджуються природою.
Висновки
За два роки життя в Болгарії я поміняла своє ставлення до цієї країни вже рази три точно і воно, звичайно, ще буде змінюватися. Але в цілому країна мені подобається, я вже звикла до життя тут, створила певну зону комфорту. Пловдив – стародавнє місто з унікальною атмосферою, затишне і вже рідне.
Залишатися тут жити поки не входить в мої плани, після університету я хочу вступити на магістратуру в більш розвиненій країні. Може після повернуся сюди. А поки, хочу спробувати пожити в різних країнах, розширити кругозір, вивчити ще кілька мов. Будую плани і мрію про їх виконання!
Шукайте деталі в групі Facebook
-
У Франківську на міському озері сильний вітер повалив дерева
-
США і Канада можуть втратити здатність захиститися від ядерної зброї Росії – командувач NORAD
-
Зеленський полегшить життя власникам євроблях: “без штрафів…”, деталі фатального законопроекту
-
Найсексуальніша поліцейська країни шокувала новими еротичними фото