Офшорні “ярди” закінчуються, “Кримнаш” застряг кісткою в горлі? Час добивати…
Активізація військової агресії на лінії зіткнення, блокада ОРДЛО, ліквідація “нєуґодних” Кремлю бойовиків на фоні арешту керівництва компанії
Mossack Fonseca, через яку друзі Путлера вивели в офшори більше 2 (!) мільярдів доларів, а також останніх заяв представників Сенату США, котрі не згідні з можливою лібералізацією відносин з РаSSєєй, свідчить про намагання останньої чимскоріше “спихнути” окуповані райони Донбасу на своїх умовах Києву, скасувати санкції і почати нову війну з території Криму.
Як повідомляється в публікації RadioSvoboda, мовчазна згода з анексією Криму і врегулювання на сході України не гарантують нашій країні і європейській спільноті мирного життя. З точки зору Кремля, Україна знову повинна стати російською колонією або припинити своє існування як держава. Всі спроби задобрити агресора, поступитися йому півостровом або проголосити позаблоковий статус під чергові «гарантії» – міна уповільненої дії.
За останні 10 років Москва підготувала і апробувала на практиці кілька сценаріїв поневолення України.
10 лютого 2007 Путлер на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки виголосив промову, яку після назвали «Мюнхенською». Він критикував Захід за розширення НАТО, заявляв, що роль РаSSєї в світі змінилася, і цивілізованому співтовариству варто зважати на кремлівські амбіції в Україні та інших державах пострадянського простору. Після його виступу західні експерти заговорили про нову «холодну війну».
Після «Помаранчевої революції» в Києві і відторгнення Косово від Сербії в Кремлі вирішили, що це – підступи «підлих» американців, які бажали знищити РаSSєю. Важко сказати, чим керувався Путлер: сумнівними стратегічними розрахунками або над ним тяжіла професійна деформація чекістів, яким завжди ввижалися змови і інтриги. Важливо, що наступні події лише підтвердили агресивну природу нинішнього кремлівського режиму.
Через рік після Мюнхена Путлер висловився більш відкрито. Навесні 2008 в ході зустрічі з президентом США Джорджем Бушем він розлютився. Обізнані джерела газети «Комерсант» повідомили, що Путлер пригрозив Україні війною. Тоді він уперше прямо заговорив про можливу анексію Криму та бійню на Донбасі. «Звертаючись до Буша, він сказав:« Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!». І тут він дуже прозоро натякнув, що якщо Україну все ж таки приймуть у НАТО, ця держава просто припинить існування. Тобто фактично він пригрозив, що РаSSєя може почати відторгнення Криму і Східної України».
Через кілька місяців відбулося вторгнення в Грузію. Тема України тимчасово відійшла на другий план. Але це не означає, що Кремль не готувався. Восени 2009 року тодішній президент Мєдвєдєв підписав новий закон «Про оборону», що дозволяв оперативне використання раSSєйської армії на території інших держав. Документ став юридичною прелюдією для вторгнення «зелених чоловічків» до Криму навесні 2014. Обрання Януковоща президентом підкоригувало плани Москви, яка перейшла до тактики «м’якої сили», заганяючи Київ до Митного союзу і просуваючи вигідні для себе рішення. На цій хвилі в 2010 був підписаний сумнозвісний «харківський пакт», що продовжив перебування раSSєйського флоту в Криму до 2042.
З 2007 Москва готувалася до масштабної військово-політичної операції з метою ліквідації української державності. Наявний обсяг інформації дозволяє припустити, що остаточне рішення про напад на Україну було прийнято Москвою в розпал «арабської весни». У жовтні 2011 повстанці жорстоко вбили лівійського лідера Муаммара Каддафі. Кремль украй знервовано сприйняв повідомлення про його смерть. Через півтора місяці гримнули «болотні протести» в Москві, що ще більше розлютило Путлера. Згодом Москва і штатні пропагандисти неодноразово заявляли, що в Криму і на Донбасі вони «захищалися» від підступів Заходу, але їх аргументи звучали непереконливо. Мовляв, якби «зелені чоловічки» не окуповували український півострів, то там незабаром з’явилися б бази НАТО.
Українські добровольці і ВСУ за підтримки західних партнерів зламали путлерівський план силового розвалу України. Москва не готувалася до захоплення Криму саме в тому форматі, в якому він стався. Федеральний уряд незграбно намагався «переварити» вкрадений шматок землі, не маючи чіткого плану щодо забезпечення півострова в умовах санкцій і торгової блокади з боку України. Вже до кінця першого року окупації «Кримнаш» з символу геополітичного тріумфу перетворився на валізу без ручки.
У зовнішній політиці Путлер придбав імідж ізгоя. З ним вимушено вели діалог через бомбардування в Сирії та ескалацію на Донбасі. Ситуація була настільки поганою, що в лютому 2016 він відмовився особисто їхати в Мюнхен на конференцію з безпеки. За логікою, Путлеру варто було приїхати і виступати з черговою гучною промовою. Він міг показати американцям і європейцям, як вони гірко помилялися, нехтуючи «російськими інтересами». Він не приїхав. Чому? Пояснення тут просте: після анексії Криму Москва виявилася в стратегічному глухому куті.
Міф про «сакральності» Криму для РаSSєї – наспіх зроблена пропагандистська агітка. Вона була покликана переконати росіян в «законності» і, найголовніше, гострої необхідності захоплення української території. Насправді, окупована АРК і окремі райони Донбасу цікаві Кремлю тільки як фактор дестабілізації України. Анексія – підла помста українцям за їх право бути самостійною нацією. Повалення Януковоща, міфічні бази НАТО в Севастополі, близькосхідні революції, нібито інспіровані Держдепом, – незграбні спроби виправдати грубе порушення міжнародного права.
Деякі прихильники «Кримнаша» вважають, що Москва «врятувала» їх від війни. Насправді, Кремль прирік їх на чергову бійню. Коли саме це станеться, залежить від обстановки в РаSSєї та стабільності в Україні. Кремлівський план-мінімум очевидний вже зараз: заштовхнути ОРДЛО назад в Україну на своїх умовах, скасувати санкції, накопичити сили і при першій-ліпшій нагоді вдарити по Україні з боку Криму.
Тарас Микитюк© спеціально для “Український простір Прикарпаття”
За матеріалами публікацій:
– RadioSvoboda (http://ru.krymr.com/a/28302542.html)
– Deutsche Welle (http://dw.com/p/2XPXB)
Шукайте деталі в групі Facebook
