Ностальгія за футболом: Чи буде у Франківську команда

В Івано-Франківську місцева влада веде мову про необхідність відновлення великого футболу. З 2012 року професійного футболу в області немає, й ідею про реанімування наймасовішого виду спорту тепер виношують керівники як міста, так і області.

Проте остаточного бачення того, як би мав функціонувати професійний футбольний клуб, якою б мали бути його форма власності та спосіб фінансування, все ж немає, пише Галицький кореспондент.

Ніде рости

На початку 2000-х років Івано-Франківщина мала достатньо розвинуту футбольну структуру. Місцеві команди були і в другій, і в першій лігах, а «Прикарпаття» багато років грало у вищому дивізіоні. Це, крім іншого, давало можливість дітям, які займалися у спортивних школах, продовжувати професійну освіту та робити спортивну кар’єру. Наразі все це ліквідовано. Випускники футбольних шкіл не мають можливості удосконалюватися, адже немає команд, які б тренувалися не два-три рази на тиждень, а щодня. Відтак нівелюється майстерність футболістів, немає роботи і перспективи.

«Ті діти, чиї батьки мають можливість забезпечити навчання у спортивних інтернатах за межами області, виїжджають. Ще одна можливість пробитися у професійний футбол – участь у різноманітних турнірах. Там їх бачать скаути, і таким чином талановиті футболісти потрапляють у престижні клуби. Але це не є система для області, немає можливості, щоб дитина могла зробити крок і продовжувати навчання з перспективою стати хорошим футболістом», – розповідає професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, заслужений працівник фізичної культури і спорту, арбітр FIFA Мирослав Ступар.

Прикарпаття завжди було футбольним краєм. Багато місцевих футболістів, які грали в «Чорногорі», «Спартаку», пішли у професійний футбол, грають у прем’єр-лізі України чи далеко за межами країни. Це Ігор Худоб’як, Андрій Новак, Ярослав Годзюр та інші.

«Чорногора» і наслідки

21 квітня виконком Івано-Франківської міськради вирішив скликати чергові загальні збори ТОВ «Футбольний клуб «Чорногора». Міський голова Руслан Марцінків зазначив, що клубу давно немає – його ліквідували у 2006 році – і треба закінчити  процедуру ліквідації. На зборах планують обрати голову ліквідаційної комісії товариства та безоплатно передати у власність виконкому два транспортні засоби: ВАЗ-21440 та «SKODA Octavia».

«Чорногора» була створена у 2001 році. Серед засновників – виконавчий комітет міськради, який представляв тодішній мер Зіновій Шкутяк, Прикарпатський університет, «Теплокомуненерго» та ВПУ-21.

«До того у нас була команда «Прикарпаття-2» – як дубль «Прикарпаття». Коли команда вилетіла з другої ліги, було ініційоване створення «Чорногори». На той час влада розуміла, що діти не можуть відразу потрапити у «Бурштин» чи «Прикарпаття». Я поїхав у Київ домовлятися. Це давало можливість дітям поступати у ВНЗ, отримувати вищу освіту, паралельно відвідувати спеціальні заняття, ставати професійними футболістами. Попри це студенти відвідували заняття з гімнастики, легкої атлетики, плавання, гуманітарний блок дисциплін, медико-біологічний. Тож після завершення навчання, маючи практичні навики та теоретичні знання, випускники мали можливість стати тренерами», – згадує Ступар.

Команда була створена за місяць і відразу розпочала змагання у другій лізі. Перед «Чорногорою» ставили завдання не виграти, а підготувати футболістів, яких можна було б продати, дати їм можливість підвищити себе у класі. Та попри це в першому ж турі у Золочеві новостворена команда перемогла з рахунком 8:0. За короткий час футболістів із «Чорногори» запросили в «Прикарпаття», а пізніше – у «Спартак». Дехто пішов ще далі – Годзюра забрали в «Газовик-Скалу» у Стрию, пізніше – в київське «Динамо», а далі – в грозненський «Терек».

За словами пана Мирослава, «Чорногора» – це був найдешевший проект, який міг бути в ті часи. Спортивна інфраструктура була надана університетом, зарплата футболістів була низькою, але зростала, якщо був результат. Це було мотивацією для гравців. Якщо футболіст був на слуху, його рекомендували як хорошого гравця, він мав можливість потрапити в інший клуб, де платили набагато більше, що й ставалося неодноразово.

«Коли «Прикарпаття» вилетіло з першої ліги, «Лукор» із Калуша у другій лізі став переможцем і отримав право грати у першій. Команду назвали ФК «Спартак», президентом став Тарас Клим, спортивним директором Михайло Овчар. Люди одіозні, які до футболу мали опосередковане відношення (вони лише судили змагання), далекі від футболу, тим паче від керівництва. Все це вони взяли у свої руки. Вирішили поповнити «Спартак» гравцями з «Чорногори». Забрати гравців з однієї структури в іншу просто так не можна. Футболісти є товаром, відтак їх купують. За це необхідно платити гроші, а «Спартак» все брав у кредит. Сума боргу була чимала, адже більшість хлопців з «Чорногори» потрапляли в «Спартак», а віддавати борг не було чим. Відтак Зіновій Шкутяк з Тарасом Климом прийняли вольове рішення переформатувати «Чорногору» у «Спартак-2», щоб не віддавати борг. За півроку «Чорногори» не стало, а команда могла існувати до нинішнього часу», – вважає Мирослав Ступар.

Розвалити – не збудувати

В Івано-Франківську переглянути матчі вищої ліги збиралися 11-12 тисяч уболівальників, на ключові поєдинки приходило по 20 тисяч глядачів. Парадоксально, як на недобудованому стадіоні «Рух» могла вміщатися така кількість людей. «Я не вірив, що «Прикарпаття» може опинитися у другій лізі, це було як страшний сон. За часів Радянського Союзу в першій лізі завжди грали дві команди із Західної України – Львів та Івано-Франківськ, жодна інша команда з сусідніх областей ніколи в ті часи в першій лізі не грала», – розповідає Ступар.

У районних центрах попри скруту знаходять кошти для функціонування футбольної команди. А от вище, коли мова йде про більшу суму, коштів немає. У певний момент влада відвернулася від футболу, не зрозумівши, що це необхідно народу. З часом ставало гірше. А нині футбол – це великі гроші. Дати гроші на розвиток футбольного клубу – це кинути їх у бочку без дна, бо заробити в Україні на футболі неможливо.

«Це – не Англія, Німеччина чи Іспанія, де команди мають прибутки від футболу. До цього колись, можливо, ми дійдемо, але не зараз. Розвалити дуже легко, що й зробили ті, які управляли процесом. Створити щось нове, навіть маючи гроші, важко. І для кого нині виділяють гроші? Для якої команди? Команди немає», – зауважує арбітр FIFA.

На думку Мирослава Ступара, «Тепловик», на який планують виділити кошти, – не найсильніша команда в області. «Перспективи там я не бачу. У нас в області немає футболістів, які б на хорошому рівні захищали честь «Прикарпаття». Гравців, які б відповідали рівню другої ліги, вже давно б позабирали, – на сьогодні є дефіцит класних футболістів. Футбольний ринок достатньо насичений, бо багато команд ліквідували або вони вмирають, і футболісти шукають, де краще. Вони є на ринку, але щоб їх запросити, треба викласти чималі гроші», – наголошує фахівець.

Ні масовий футбол, ні спортивна інфраструктура на Прикарпатті не відповідають рівню другої ліги. Це недобудований стадіон «Рух» і стадіон «Наука», які поступово розвалюються, а розмови про їхнє відновлення залишаються лише розмовами. Спорт фінансується за залишковим принципом. «Як ми хочемо виростити хорошого футболіста, якщо для цього немає належних умов: футбольного поля, інвентарю, роздягалень, умов для відновлення», – дивується Ступар.

Ще однією перешкодою для розвитку футболу на Прикарпатті є низький рівень тренерських кадрів. «Вища освіта – це не гарантія високого рівня знань, це гарантія того, що ти маєш диплом. А знання необхідно здобувати щодня. До того ж багато зусиль у нинішній час для цього не треба – все необхідне є у вільному доступі в інтернеті. На жаль, тренери не ставлять перед собою завдання навчитися і чогось досягти. Це частково пов’язано і з тим, що футбол в області невисоко оплачуваний», – каже професор.

Хоча, за його словами, є й інші тренери. Роман Григорчук, наприклад, який «зрозумів, що високий рівень знань забезпечить йому безбідне життя, і пішов вчитися не для того, щоб отримати диплом, а щоб набути знання». Наразі він  визнаний одним з найкращих тренерів в Україні. «Нині тренер – це людина, яка має знання. Вважати, що хороший тренер – це людина, яка добре грала в футбол, має гучне ім’я, – це анахронізм. Не кожному видатному футболісту вдається стати хорошим тренером», – додає Ступар.

Ініціатива щодо відновлення футболу, на його думку, позитивна. Але важливо, щоб була можливість забезпечувати новостворену команду фінансово. Бо навіть за умови виділення коштів з міського чи обласного бюджету немає гарантії, що знайдуться люди, які регулярно будуть готові давати гроші на утримання футбольного клубу. «Перш ніж щось купити, треба знайти товар, а потім думати, де взяти гроші. А тут навпаки. Кошти виділяють, але не знають під що. Але вже добре, що бажання відродити футбол є. Важливо дати старт, а далі можна думати, щоб команда відповідала нашому регіонові», – підсумовує Мирослав Ступар.

Відсутність професійного футболу на Прикарпатті – результат неправильних рішень, що приймалися раніше. Але ті, хто любив «гру мільйонів», не перестали її любити. І вони чекають, що професійний футбол в області відродиться і буде функціонувати на належному рівні. Чекають правильних рішень.