«Я не могла залишатися осторонь»: історія військовослужбовиці 44 ОМБр Інни Ердман

До повномасштабного вторгнення Інна Ердман жила та працювала в Угорщині — була операторкою на автомобільному заводі. Сьогодні вона військовослужбовиця Збройних Сил України та офіцерка 44-ї окремої механізованої бригади.

Рішення повернутися в Україну у 2022 році для Інни було пов’язане передусім із родиною. Двоє її рідних братів — Василь та В’ячеслав — добровільно стали на захист України. Інна не хотіла залишатися осторонь.

«Я не могла просто спостерігати за тим, що відбувається. Мої брати стали на захист України, тому я повернулася додому разом із сином», — розповідає Інна.

У 2023 році вона підписала контракт із Збройними Силами України. Після навчання за кордоном долучилася до 44-ї ОМБр у званні рядової та почала службу стрільцем-радіотелефоністом взводу снайперів.

Наступного року Інна пройшла підготовку для сержантського складу, а згодом почала працювати у секторі цивільно-військового співробітництва бригади. Її робота була пов’язана, зокрема, з родинами загиблих та безвісти зниклих військовослужбовців. Це стало одним із найважчих у моральному сенсі етапів її служби. «Це дуже важко морально та фізично, адже деяких із цих людей я знала особисто. Проте це дуже важлива робота, яку треба виконувати», — говорить Інна. Особиста історія У 2025 році в житті Інни відбулася ще одна важлива подія. Вона познайомилася з військовослужбовцем ЗСУ та громадянином Польщі Себастьяном Каролем Ердманом. Згодом між ними зав’язалися стосунки.

Пропозицію руки та серця Себастьян зробив Інні в костелі Святого Йосипа у Дніпрі. Того ж року вони офіційно одружилися.

Сьогодні подружжя обоє продовжують службу у Збройних Силах України, щоправда, на різних напрямках. Коли випадає можливість, вони проводять час разом і подорожують, зокрема до Польщі — батьківщини Себастьяна.

Під час однієї з таких поїздок подружжя побувало в Генеральному консульстві України в Любліні. Там обговорювали співпрацю у сфері гуманітарної допомоги, можливості залучення підтримки української громади Любліна та подальшу допомогу Збройним Силам України.

Поки обоє служать, вдома на них чекають рідні. Для Інни це її дві доньки та троє онуків, а для родини — можливість підтримувати одне одного навіть на відстані. Від солдата — до офіцера Служба Інни продовжувала розвиватися. Згодом вона обійняла посаду офіцера штабу 155-мм самохідного артилерійського дивізіону, а пізніше — посаду помічниці начальника служби інженерно-інфраструктурного забезпечення тилу логістики. Завдання на цих посадах суттєво відрізнялися від її перших обов’язків у війську. Тепер значна частина її роботи пов’язана із забезпеченням підрозділів та організацією тилових процесів. «Логістика та тилове забезпечення — це фундамент війська, без якого жоден фронт не може протриматися», — зазначає Інна. За її словами, робота тилових служб не завжди помітна, проте вона безпосередньо пов’язана із забезпеченням підрозділів усім необхідним. Боєприпаси, запчастини, ліки та інші вантажі мають вчасно потрапляти туди, де вони потрібні.

У 2026 році Інна Ердман отримала звання лейтенанта та очолила службу інженерно-інфраструктурного забезпечення тилу логістики. Так за кілька років служби вона пройшла шлях від рядової до офіцерки.

«Служба у 44 ОМБр стала для мене важливим етапом життя та професійного становлення. Саме тут я пройшла шлях від солдата до офіцера, здобула важливий досвід, навчилася приймати рішення та працювати у складних умовах. Я вдячна командуванню та своїм побратимам за довіру, підтримку та знання. Де б надалі не продовжувалася моя служба, 44 ОМБр назавжди залишиться тим місцем, де я сформувалася як військовослужбовець, офіцер та стала частиною справжньої військової родини», — говорить Інна. Сьогодні Інна та її чоловік продовжують службу, а вдома на них чекають рідні. Для Інни це дві доньки та троє онуків, які знають: їхня мама й бабуся зараз далеко не тому, що обрала інше життя, а тому, що одного дня вирішила не залишатися осторонь.