Міг демобілізуватися після 14 операцій, але повернувся у стрій

Його історія типова за обставинами, але унікальна кожним кроком та вибором, продиктованими козацьким характером.

Роман родом з села Олексіївка Старосинявської громади Хмельницької області. Закінчив Подільський державний університет, спеціалізація — зоотехнік. За фахом не працював, займався будівництвом, а також підприємництвом (логістика).

Чорний день 24 лютого 2022 року зустрів у Хмельницькому, куди незадовго до того повернувся з роботи у Німеччині. Без вагань пішов до ТЦК, але там відмовили: мовляв, занадто молодий для війни — 24 роки.

Пішов у другий ТЦК, третій… Лише з восьмої спроби, коли «задовбав» усіх, погодилися мобілізувати та направили до 3 окремої танкової бригади. Це сталося 15 квітня.

В розвідувальну роту Роман потрапив у серпні та одразу — в запеклі бої на Харківщині в районі сіл Нова Гусарівка та Байрак. Науку воювати опановував під час бойових виходів.

«Самурай» згадує позицію українських піхотинців «Тихий» під Новою Гусарівкою як одну з найважчих ділянок — через шалені ворожі обстріли: артилерія, міномети, кулемети, снайпери…

В тій місцині, нагадаємо, у вересні 2022 року підрозділи 3 ОТБр разом із суміжниками взяли штурмом потужний укріпрайон окупантів з позиціями «Москва», «Пітер» та «Омськ», і це стало одним з ключових епізодів стрімкого наступу та звільнення області.

Саме в той період у нашого героя з’явився позивний «Самурай». На одній з позицій, звідки вибили московитів, Роман знайшов японський меч — катану. Подарував офіцеру підрозділу, де розвідники працювали на підсиленні, — командиру роти з позивним «Пушкін» 17 окремого стрілецького батальйону «Харків».

На честь щедрого презенту офіцер запропонував Роману, який лише почав бойовий шлях та не мав позивного, обрати — «Катана» або «Самурай».

У перші місяці на Харківщині «Самурая» найбільше вразили навіть не бої, а розбиті та покинуті села. Бачити це було боляче для сільського хлопця. Згадує: «Корови ходять стадами по селах. Контужені коні, які паслися та не реагували на вибухи в ста метрах від них. Кістки кролів та домашньої птиці, закинуті городи… Людські господарства, які залишилися без людей. З часом усі ті господарства були знищені».

…Смерть часто ходила по п’ятах, а найближче підібралась 10 листопада 2024 року о 6-й ранку, коли група бійців Залізної бригади потрапила у ворожу мінну пастку. Троє підірвались: в одного зачепило плече, у двох — важкі поранення ніг, в тому числі у Романа. Намагався повзти через поле, але втрачав свідомість через велику втрату крові.

На щастя, в небі не було ворожих дронів, а побратими винесли на руках до машини, яка швидко під’їхала.

Потім були 11 місяців лікування та 14 складних хірургічних операцій. У підсумку — можливість демобілізуватися за станом здоров’я. Але «Самурай» не захотів: «Це мій підрозділ, я тут був всю війну…»

Збирається служити стільки, скільки потрібно. Але після війни хоче повернутися до мирного життя, займатися своєю справою. Обов’язково створити сім’ю. Вдома Романа чекають мама та сестра.