Мій перший день на передовій був важким: нічого не знаєш, дивишся на інших, переймаєш досвід, вчишся на ходу.
Спершу ми виконували завдання у Житомирській області — звільняли села, а потім вирушили в Харківську область, де брали участь у штурмових діях у Цупівці та Питомниках. Два місяці трималися там, після чого нас перевели під Бахмут. Там довелося і штурмувати, і тримати оборону — моменти були дуже важкі, особливо під час ротацій. Багато побратимів отримали поранення.
Я теж потребував відпочинку, поїхав у відпустку і через сімейні обставини не повернувся вчасно. Та згодом зрозумів, що сидіти вдома вже несила, з’явилося бажання повернутися. Вийшло навіть трохи кумедно: переходив дорогу, коли мене зупинила поліція. Перевірили документи — і з’ясувалося, що я досі числюся у війську. Вже наступного дня мене оформили й відправили на розподільний пункт.
Це не було несподіванкою для мене — я відчував, що все одно повернуся, якимось шляхом чи іншим. Бо кожен із нас має розуміти: за свободу варто боротися.
Шукайте деталі в групі Facebook
Схожі публікації
-
Українці – найбільші мігранти?! Але чи так це насправді? Розвіюємо міфи
-
Смерть підлітка на Чернігівщині: з’явились нові подробиці резонансної справи
-
Кричав з вікна, благав врятувати: матір тижнями морила голодом 11-річного сина, поки розважалася із коханцем
-
Могли спалити живцем: батько та мати вбили 5-річну доньку, а щоб їх не звинуватили – видавали сина за покійну