Позивний «Джихад»: Свідомість вмикається в українців, але інколи запізно
У звичному житті він – Артем зі сходу України. На війні, у Добровольчому українському корпусі «Правий сектор», його позивний «Джихад». Впав мені наче сніг на голову. У, на перший погляд, сепарському ситому Краматорську був саме на ротації. Поки я доїхала до Львова, він уже знову повернувся в Піски, де не буває не гаряче.
Двадцять шість років. А на вигляд років вісімнадцять-двадцять. Усмішка. Позитив у кожному жесті. Доброволець. Російськомовний український націоналіст із Сходу. Він, звичайно ж, дорослий чоловік, але за віком міг би бути моїм сином.
Отож розмова з ним руйнує до біса всі галицькі снобістські уявлення про виняткову роль Західної України в сучасній національно-визвольній боротьбі, що сьогодні точиться на Сході. (Ми свідомо зберегли відповіді Артема російською для того, щоб зберегти усі тонкощі його мови).
Ні за мовою, ні за національністю, ні за вірою проблем не виникає
– Серед жителів Західної України існує ілюзія, що винятково патріоти з їх регіону воюють на Сході і «роблять погоду». Наскільки це відповідає дійсності, до прикладу, в «Правому секторі»?
– Я когда пошел в «Правый сектор», ожидал увидеть исключительно западняков. Но так сложилось, что там много людей из Восточной Украины: Днепропетровска, Харькова и других городов. Да, на Западе патриотическое движение намного развитее, чем здесь. Но мы тоже будем стараться…
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
– У Вас є друзі зі Львова?
– Есть. Боец конкретный. Позывной «Тихий». Из Галичины много людей. Из сел, городков. Всех и не упомнишь.
– А у ДУК воюють все-таки більше представників Сходу чи Заходу?
– 50 на 50! Приблизительно. Я статистику не вел, но очевидно, что всех хватает, со всех регионов Украины.
– Некомфортне запитання. ДУК «Правий сектор» націоналістичний батальйон. А питання мови, яке завжди якась сволота роздмухує для розбрату, воно якось присутнє серед бійців? Воно обговорюється?
– «Правий сектор» это больше националистическая организация. Патриотизм – это чувство, а национализм – состояние души. У нас проблем с языком нет. Тоже 50 на 50. Ко мне обращаются на украинском языке, я отвечаю на русском. Пытаюсь иногда разговаривать по-украински…
– Мова не заважає вам воювати?
– Это миф, который искусственно придуман. Бред сумасшедшего! Таких проблем нет абсолютно.
Вообще в ДУК ни по языку, ни по национальности, ни по вероисповеданию нет никаких проблем. У нас мусульманам отдельно кушать готовят. Воинское братство. Нет никаких притеснений.
– А що об’єднує, окрім війни?
– Собрались самые активные. Много бизнесменов, много людей, занимающих активную жизненную позицию. Это люди, которые не могли бы себе позволить отсиживаться в этот трудный час.
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
Побросали хорошие работы, предприятия. Цвет нации собрался.
– Чи існує сьогодні взаємодія по горизонталі: ДУК, Нацгвардія, силові підрозділи? На звичайному людському рівні…
– Конечно! Они очень уважают нас, потому что наши бойцы неоднократно приходили на помощь. Поддержка есть. Нормально общаемся. Нет никакой разницы. Все одно общее дело делаем.
Захищати – це священний обов’язок кожного чоловіка
– Найстрашніше в минулих війнах, зі слів тих солдатів, – це стріляти в людей. Чи існує така проблема у нинішній війні?
– В любой войне есть такая проблема. Но мы не воюем в чужой стране. Мы на своей земле. Поэтому у меня такой проблемы нету. Я знаю, за что воюю. Я видел это ополчение. Видел «ДНР». Конечно, не хотелось бы, чтоб это все происходило, но…
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
Мы дома. Это Украина. У меня украинский флаг, украинский герб в паспорте. Защищать – это священная обязанность каждого мужчины. Я так считаю.
– Ще одне некомфортне запитання. В ДУК сьогодні воюють іноземці. Чим вони мотивують свою участь у цій війні?
– Мотивов много. У каждого – свой. В основном, воюют люди против России. Это то, что объединяет. Общий враг. Так уж исторически сложилось, что это Московщина. И как бы ее не называть, суть ее не меняется.
– І хто ці люди?
– В основном грузины, чеченцы. Иностранцы – это и этнические украинцы, родители которых переехали в свое время в Канаду, в другие страны. Их почему-то тоже называют иностранцами. Но мы українською мовою спілкуємося. Они приехали воевать за Украину. Это нас объединяет.
Чотириста років тому США тут не було, але ми воювали з Росією
– Ваші відчуття щодо розвитку подій – ця війна надовго?
– Она бы могла закончится (посміхається). Если б «Правому сектору» дали технику, мы бы более активно «занялись этим вопросом»! За неимением техники вынуждены сейчас стоять в обороне. Тупеть, так сказать.
– Вважаєте, що сил достатньо, аби наступати?
– А почему б и нет? Побеждают не числом и оружием, а духом и умением. Также в современной войне нужна техника. Дух есть, умение есть. Отличная подготовка. Хорошие инструктора. Люди, которые объясняют буквально на пальцах, что и для чего нужно, показывают, как это все работает.
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
И еще поддержка простых людей ощущается. Ни разу не ел американской тушенки. Наша обычная тушенка в стеклянных банках. Картошка в сетках. Попадались коробочки, где килограмм риса, килограмм гречки. Бабушка какая-то из Закарпатья передала… И нечего рассказывать про США, как многие местные тут любят поговорить.
У них всегда виновата Америка. Четыреста лет тому США тут не было, а мы воевали с Россией. Триста лет тому назад тоже не было, а война с Россией – была. История повторяется. Идет по спирали.
Я людина віруюча і вважаю, що йду правильним шляхом
– Добровольчі батальйони, це коли люди платять за право захищати Україну і, можливо, загинути за неї. Держава так і не підтримує ваше формування матеріально?
– У нас нет ни зарплат, ни материальных поощрений. Одежду, ту, что мне подходит, ту, в которой мне удобно, я покупал за свой счет. Я езжу на своей машине, заправляю ее за свой счет, скидываемся с ребятами. С оружием… если б государство поддержало нас, помогло! Но, наверное, остерегается.
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
– Що кажуть про перспективи? Дмитро Ярош принципово відмовляється від офіційного статусу чи я чогось не знаю?
– Я рядовой боец и про политику не уполномочен говорить. Я могу говорить про свой участок работы.
– А яка Ваша ділянка роботи?
– Я штурмовик. Непосредственный участник, скажем так, событий. «Заряжаюсь экстримом» (сміється).
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
– А як на все це реагує Ваша мама? Як Ви їй пояснюєте такий ризик?
– Переживает. Сильно. Но она знает, что я вернусь. Присылаю раз в неделю sms, что жив-здоров. Стараюсь быть аккуратным. Сильно не выскакивать и грудью амбразуру не закрывать (сміється).
Я человек верующий и считаю, что иду по правильному пути. Никогда в жизни еще так удачно все не складывалось. Я познакомился с массой замечательных людей. Произошло много событий, которые закалили мой характер. Все к лучшему.
– У мене дещо дивне запитання. Якби Ви сьогодні могли для себе попросити Бога про найважливіше, що б це було?
– Чтобы он включил сознание людей. Потому что это сейчас необходимо, как никогда. Оно обычно включается у нашей нации, но зачастую очень поздно.
– Що Ви маєте на увазі?
– Сейчас или никогда. Мы сейчас можем завоевать то, что не удавалось никому. «Разом і до кінця». Не важно, мужчины это или женщины. Победа куется в тылу. Ввести военное положение. Провести полную мобилизацию.
Артем. Позивний «Джихад». «Правий сектор»
Мы должны раз и навсегда стряхнуть с себя все опеки и с Запада, и с Востока, и с Севера. Украина – самодостаточная страна. У нас есть земли, у нас есть газ, у нас есть все, чтобы быть успешными.
«Правий сектор» – що «Чорний квадрат» Малевича в українській політиці. Я не дуже йому довіряю. Але складається так, що люди, яким я особисто вірю, чомусь обирають саме його, коли вирішують, з ким пліч-о-пліч боронити Україну. І це не лише донеччанин Артем, який обрав собі позивний «Джихад», бо це означає «Священна війна».
Чи це надобре? Не знаю. Але правдою є те, що вони ефективно й усвідомлено сьогодні боронять Україну. Поки чимало щирих патріотів «воюють» в тилу.
Шукайте деталі в групі Facebook
