Журналістська спільнота Прикарпаття зазнала непоправної втрати.

У п’ятницю, 3 лютого, стало відомо про смерть прикарпатської журналістки Оксани Кваснишин.

Про це повідомили на сторінці Івано-Франківської обласної спілки журналістів НСЖУ, пише ПІК.

Оксана Кваснишин народилася 4 червня 1980 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, курси «Євроньюз» для керівників новинного підрозділу.

Працювала репортеркою, редакторкою програм та ведучою на обласному телебаченні «Галичина», згодом – упродовж десяти років – власною кореспонденткою телеканалу «ICTV» в Івано-Франківській області.

У творчому доробку журналістки є багато історій про доброту. Вона й сама все своє життя намагалася допомагати іншим, збирала кошти на лікування важкохворих діток.

«Приємно знати, що ти врятував чиєсь життя; ти спиш спокійно, бо знаєш, що комусь допоміг! І хочу сказати, що світ врятує не краса. Світ врятує доброта, якщо світ усвідомить, цю Божу істину. Робіть добро сиротам, удовам, відповідайте на зло добром, моліться за тих, хто кривдить вас. Поширюйте любов і доброту і ми перетворимо цю грішну землю на Рай!», – писала Оксана в своїй замальовці, яка ввійшла в «Книгу Добра».
Оксана Кваснишин створила «Школу професійної журналістики» в Івано-Франківську. З червня 2004-го – членкиня Національної спілки журналістів України.

“Наша колега чудово розуміла внутрішній стан людини і її відчуття, вміла викласти це в матеріалі, інтерв’ювати героя. Оксана Кваснишин була щирою й талановитою людиною, надійною товаришкою, мала непосидючу натуру. Вона назавжди запам’ятається cвоєю невичерпною життєвою енергією, відданістю обраній справі, доброзичливістю й комунікабельністю. Щиро сумуємо”, – висловили співчуття в обласній спілці журналістів НСЖУ.

Журналістська спільнота Прикарпаття зазнала непоправної втрати – раптово обірвалося життя нашої колеги Головчин Тетяни Михайлівни.

Тетяна Головчин народилася 28 жовтня 1986 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Працювала спеціалістом відділу інформаційної політики та зв’язків з громадськістю Долинської міської ради. Була членкинею Національної спілки журналістів України з лютого 2013 року.

Тетяна була щирою й талановитою, доброзичливою й комунікабельною людиною. Вона назавжди запам’ятається cвоєю невичерпною життєвою енергією, відданістю обраній справі.

“Щиро сумуємо. Висловлюємо глибокі співчуття родині Тетяни Головчин. Хай земля їй буде пухом!”, – йдеться у повідомленні Івано-Франківської обласної спілки журналістів НСЖУ.

В Київській області окупанти вбили українську журналістку та блогерку Оксану Гайдар, яка працювала під псевдонімом Руда Пані. Разом з нею загинула її матір Лідія, заради якої Оксана повернулася до України на початку війни.

Про це повідомила Лариса Вакульницька в Facebook.

Відомо, що загиблі стали жертвами російської артилерії.

“Руда Пані, Оксана Гайдар загинула разом з мамою Лідією від вогню російської артилерії 11 (?) березня 2022 року в с. Шевченкове Броварського району. Вічна пам’ять справжній дочці України”, – говориться в повідомленні.

Смерть журналістки підтвердив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.

Останній допис Руда Пані залишила 11 березня
Від учора в нас немає світла,ледь животіє інтернет.
Русня нікому не дає виїхати-стріляє по автівках та навіть по велосипедах насмерть.Можна лише тихо сидіти по хатах.
Гуманітарна катастрофа-питання макс.місяця.
Твітер я видаляю,сподіваюся,що ще побачимось.
Все буде Україна!

— Ruda Pani (@Ruda_Pani) March 11, 2022
Що відомо про Оксану Гайдар
Відомою Оксана стала завдяки своїм публікаціям на історичну тематику, в яких вона різко викривала імперські амбіції російської влади та її прагнення за будь-яку ціну встановити контроль над Україною.

Парадокс в тому, що робила вона це… з Москви, де жила з чоловіком і сином.

“На неї тиснули, її та чоловіка свого часу залякували, як Оксана мені розповідала”, – згадують бесіду з нею.

На початку війни журналістка повернулась в Україну, аби бути разом з мамою.

Народилася вона в Києві, в родині журналіста. Її батько Юрій Гайдар працював заступником редактора “Спортивної газети”. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка.

Ксенія Собчак – російська журналістка, ведуча, акторка, громадська діячка, членкиня партії “Громадянська ініціатива”.

Про те, як Собчак розпочинала свій “шлях слави” з ролі ведучої проєкту “Дом 2” і стала політичною журналісткою і навіть кандидаткою у президенти РФ, – розповідаємо у нашому матеріалі.

Сім’я, дитинство, навчання

Ксенія – донька першого та єдиного мера Санкт-Петербурга, Анатолія Собчака (1991–1996) та сенатора Людмили Нарусової. Народилася 5 листопада 1981 року в Ленінграді. З огляду на становище її батька, вона від раннього дитинства була знайома з багатьма майбутніми представниками вищих кіл російської влади. Вважається, що Ксенія – похресниця президента Володимира Путіна, але в інтерв’ю Радіо НВ 2019 року Собчак спростувала цю інформацію, заявивши, що кремлівський лідер був присутній на її хрестинах, але не є її хрещеним батьком. “Він був на хрещенні, був дуже близький з моїм батьком (тому він на всіх фотографіях там є), але, як я пам’ятаю, взагалі не був моїм хрещеним батьком. У нас взагалі не було (як я пам’ятаю, мені було 12 років) такого ритуалу. Путін – не мій хрещений батько”, – заявила Собчак. А ось мати Ксенії, Людмила Нарусова, в інтерв’ю “Комерсанту” одного разу розповіла, що її донька була хрещена 1993 року, її хрещеним батьком був отець Гурій, який служив в Олександро-Невській лаврі, а хрещеною матір’ю – університетська подруга Нарусової.

Навчалася Собчак у середній школі № 185 із поглибленим вивченням англійської мови, а закінчила школу при РДПУ імені А. І. Герцена. Батько дівчинки хотів, щоб вона вступила на юрфак Санкт-Петербурзького державного університету, але Ксенія на знак протесту обрала факультет міжнародних відносин. Після смерті батька 2001 року (Собчак помер 2000-го) переїхала до Москви і перевелася до МДІМВ. Здобула диплом магістра політології.

Кар’єра на ТБ та популярність
У столиці Ксенія Собчак вирішила робити кар’єру на телебаченні, оскільки вважала роботу звичайної співробітниці апарату Міністерства закордонних справ або службу в посольстві надто “дрібною” для себе. Вона почала ходити кастингами і 2004 року була обрана ведучою реаліті-шоу “Дом-2” на телеканалі ТНТ. Проєкт став найтривалішим реаліті-шоу в історії та був включений до Книги рекордів Гіннеса, а його ведуча Ксенія Собчак стала відома на всю країну. Вона працювала у проєкті до 2012 року, її зарплата зросла від 10 до 50 тисяч доларів на місяць.

Далі були проєкти “Блондинка у шоколаді”, присвячений приватному життю Собчак, “Зоряний бульвар”, “Хто не хоче стати мільйонером?”, “Останній герой–6: Забуті в раю”, “Дві зірки”, “Цирк із зірками”, “Танці з зірками”, а крім цього, Собчак стала однією з найбільш затребуваних та високооплачуваних ведучих на різних корпоративах. Працювала Ксенія і ведучою авторської програми “Срібний дощ” на радіо, а також обіймала посаду головної редакторки чоловічого глянцю Max, жіночих SNC та L’Officiel.

У січні 2019 року Собчак запустила власне YouTube-шоу “Обережно, Собчак”. У ньому журналістка бере інтерв’ю у відомих людей.

Відносини родини Собчаків із Путіним

У квітні 1990 року Анатолія Собчака обрали депутатом Ленради. Він набирав штат помічників, серед яких опинився і Путін. Звели їх спільні знайомі, товариші з КДБ. У 90-ті роки з’явилися публікації про те, що Собчак був інформатором спецслужб, а розповів про це колишній співробітник КДБ та однокурсник Путіна – Юрій Швець, який нині живе у США. Про це він розповідав в інтерв’ю Дмитру Гордону. Між сім’ями Собчака та Путіна склалися дружні стосунки. У своїх інтерв’ю Ксенія не раз згадувала, як разом із батьком та родиною на той момент ще майбутнього президента РФ вони їздили на відпочинок до Фінляндії. Кажуть, саме Анатолій Собчак посприяв тому, щоб президент Борис Єльцин обрав своїм наступником Володимира Путіна. А коли 1997 року Собчака звинуватили у зловживаннях на посаді мера Санкт-Петербурга і йому загрожував арешт, саме Путін допоміг йому виїхати до Франції, а через два роки повернутися назад і отримати одну з ключових ролей під час передвиборчої кампанії Володимира Володимировича 1999 року.

Навколо смерті Анатолія Собчака теж ходило багато легенд. Він помер у ніч проти 20 лютого 2000 року в готелі “Русь” у Світлогорську. Офіційна причина смерті – гостра серцева недостатність. Ні донька Ксенія, ні вдова Людмила Нарусова не вірили у те, що смерть настала природним чином. Розтин робили двічі, проте слідів насильницької смерті не знайшли. На похороні Собчака був присутній і Путін.

Опозиціонерка та кандидатка у президенти

Громадсько-політична діяльність Ксенії Собчак розпочалася 2006 року зі створення організації “Всі вільні!”. Рух цей вона називала неполітичним та спрямованим на надання допомоги та підтримки молоді. Політологи намагалися аналізувати діяльність цієї організації та не могли зрозуміти, навіщо це знадобилося Ксенії. Російський галерист і публіцист Марат Гельман припустив, що Собчак могла націлитися на політичну кар’єру в “Єдиній Росії” та збирала своїх прихильників напередодні виборів до Державної думи V скликання 2007 року. А голова “Молодіжного яблука” Ілля Яшин сумнівався у самостійності Собчак та ділився з журналістами думкою, що рух “Всі вільні!” міг бути створений зі схвалення Адміністрації президента для критики опозиції.

Проте діяльність організації досить швидко припинилася. Наступного разу Собчак голосно заявила про себе у суспільно-політичному контексті під час масових протестів 2011–2013 років, поштовхом до яких стали масові порушення на виборах до Державної думи VI скликання. Тоді на мітинг на Болотній площі Ксенія прийшла, як звичайна учасниця, обурена масовою фальсифікацією. Однак на мітинг, присвячений інавгурації Володимира Путіна 2012 року, організований на тій самій Болотній, Собчак не прийшла. Участь у протестних акціях спричинила для неї проблеми в роботі – багато телеканалів почали розривати з нею контракти та навіть вирізали з ефірів фрагменти з її участю. До серпня 2012 року журналістка втратила всі контракти на федеральному телебаченні. Але її політичні амбіції нікуди не поділися.

Пізніше Собчак заявила, що йде в президенти РФ, і навіть під час особистої зустрічі повідомила про це президента Путіна. 8 лютого 2018 року Ксенія була зареєстрована як кандидатка на виборах президента Росії. На сайті “Відомостей” тоді було опубліковано листа, в якому Ксенія оголосила про своє висування та пояснила, що вважає свою участь у виборах найкращим законним способом висловити протест, і планує стати своєрідною графою “проти всіх”. Собчак отримала на виборах 1,66% голосів проти 76,65% у Володимира Путіна. ЇЇ соратники із протестного руху 2011-2012 років визнали цей крок участі у виборах узгодженим з Кремлем, а опозиціонер Олексій Навальний назвав Ксенію “чемпіонкою з лицемірства”.

Війна в Україні та втеча до Ізраїлю

Після того, як Путін віддав наказ повномасштабного вторгнення до України 24 лютого, Ксенія Собчак разом із п’ятирічним сином Платоном відлетіла до Ізраїлю, який став притулком для багатьох емігрантів із Росії. Журналістка, як стверджує преса, перебувала там місяць та оформила громадянство на себе (оскільки її дід по материнській лінії був євреєм) та сина, а у її другого чоловіка – режисера Костянтина Богомолова – ізраїльське громадянство є вже кілька років. Вона вже навіть встигла продати свою розкішну квартиру в московському районі Хамовники за 10,3 мільйона доларів. Пізніше Собчак повернулася до Москви та опублікувала у своєму телеграм-каналі відео, зафільмоване в Підмосков’ї, в якому у звичній для неї манері “постібалася” над тими, хто пише про еміграцію Ксенії до Ізраїлю.

Сьогодні журналістка продовжує знімати контент для свого Youtube-каналу “Обережно, Собчак”. Якщо раніше вагому частку доходів Собчак отримувала від роботи на корпоративах (гонорар за один такий вечір становив 30-35 тисяч євро), то за версією журналу Forbes, вона вже 2 роки поспіль (2019-го та 2020-го) посідає перший рядок у рейтингу російських блогерів в Instagram та YouTube із заробітку, з доходом $1,48 млн.

Ще зовсім недавно небайдужі жителі міста Дніпро збирали допомогу молодій журналістці Еліні Калиниченко. У червні 2020 роки їй діагностували саркому Юінга. Це дуже страшне захворювання, лікування якого вимагало чимало сил і фінансових вкладень. Сьогодні стало відомо, що дівчина на превеликий жаль померла.

Більше року вона боролася із злоякісною пухлиною. Пройшла не один курс променевої і хіміотерапії, перенесла операцію на стегні. І здавалося б, ось-ось вдасться побороти цю страшну хворобу. Але на обстеженні в серпні у неї виявили новий спалах захворювання в хребті. І її шлях до одужання почався заново.

На жаль, хвороба виявилася сильнішою. Сьогодні стало відомо, що Еля померла. Про це повідомили близькі дівчини в соцмережі Instagram.

Про смерть дівчини також повідомило місцеве видання “Наше місто“.

Дівчина завжди сяяла красою. Щирі співчуття рідним і близьким. Це велике горе.

Довідково
Саркома Юінга – це злоякісна пухлина, яка росте в кістках або м’яких тканинах навколо кісток. Вона часто розвивається в ногах, області тазу, ребрах або руках. Саркома Юінга часто вражає кістки, однак у незначної кількості пацієнтів пухлина розвивається за межами кістки.

Відома журналістка Яніна Соколова розчулила українців емоційною публікацією-листом, що вона написала донечці, якої в неї нема і народити вона вже не зможе. Адже кілька років тому телеведуча захворіла на рак.

Про це вона написала на своїй сторінці у Facebook.

“Люба моя донечко, я хочу, щоб мій досвід був тобі корисний. Поділюся з тобою тим, що я зрозуміла за ці 37 років свого життя, зрозуміла, бо перевірила”, – пише Яніна.

Журналістка порадила неіснуючій донечці такі важливі речі: ніколи не втрачати віри в себе, одружуватися з тим, хто дійсно її вартий, бути чесною, сміливою, сильною, знайти справу свого життя, любити себе і прагнути стати кращою версією себе, ніколи не йти на компроміси зі своєю совістю, бути незалежною фінансово і морально, цінувати справжніх друзів, не тримати зла, не боятися народжувати дітей і читати книжки.

Також Яніна порадила перевірятися на рак, любити свої тіло і не робити губи качечкою”, подорожувати і любити свою країну.

“І… Дзвони мені. Щоб не сталося, я за тебе. Бо ти – це продовження мене. Я завжди буду поруч. Навіть, коли мене нема”, – резюмувала телеведуча.

Для довідки:
Навесні 2010 року журналістка вийшла заміж за банкіра Володимира Литвина. Незабаром вона подарувала чоловікові двох дітей – синів Миколи і Мирона.

У Дніпрі померла відома журналістка, громадський діяч, мама двох доньок, наймолодшій з яких всього два роки, Алла Лаврентьєва. Сумну новину повідомив чоловік Алли Ігор Джебян в Фейсбуці.

Повідомлення стало шоком для всіх, хто знав Аллу, адже вона просто випромінювала оптимізм, життєлюбність і енергійність, ділилася грандіозними планами на майбутнє. Спочатку знайомі і друзі були шоковані новиною про те, що жінка в лікарні – з гострий лімфобластний лейкоз. Про це чоловік Алли повідомив тиждень тому. Жінка потрапила в реанімацію, їй були потрібні донори і фінансова допомога. А2 серпня Алли Лаврентьєвої не стало. І в те, що це правда, складно повірити тисячам людей. Вони масово висловлюють співчуття і діляться своїми спогадами про прекрасну світлої жінці, яка була активною, креативною, чуйною, доброю, неймовірною. Вона дуже любила життя. Але нажаль…

У Дніпрі Аллу знають не тільки як робітницю ЗМІ, а й як засновницю клубу здоров’я хаду, яким вони займалися разом з чоловіком.

Ще 7 липня Алла писала:

Сьогодні в Україні відзначається День сім’ї, і ми вітаємо всіх вас, наші дорогі друзі і передплатники.
Цей клуб був заснований нашої сім’єю – невипадково ми mother і father. А наша молодша дочка народилася практично одночасно з ним.
Ми ростимо нашу дитину і розвиваємо наше дітище з усією душею і любов’ю, на які тільки здатні.
І дуже раді кожному, хто приходить до нас за здоровим довголіттям, за позитивом, за підтримкою.
А вже сім’ї, які на хаду – це справжнє захоплення.
Захоплюємося усіма вами, дорогі наші люди!
І від усієї душі бажаємо здоров’я вам і вашим близьким.
Дякую що ви з нами.

У Києві померла відома журналістка, театрознавець та викладач Ганна Липківська. Про це повідомили її друзі і колеги.

Першим написав співчуття про смерть Ганни драматург Павло Ар’є на своїй Facebook-сторінці.

Ганна Липківська померла на 54-му році життя.

“Проклятий ковід! Забирає кращих, самих справжніх людей, гірко плачу. Дякую, що ти була з нами”, – написав Павло.

Театральний і кінокритик Олег Вергеліс написав, що не може повірити в трагічну смерть Ганни.

“Не стало Ані Липківської. Наслідки жахливої корони. Не віриться. І неможливо змиритися з трагічними обставинами цього жахливого часу і цього несправедливого буття”, – написав він.

За словами Олега, Ганна була дуже доброю і порядною людиною.

“Ганна Липківська – камертон нашого театрального життя, талановитий театральний критик, порядна і добра людина, професіонал високої якості, учениця Валентини Ігорівни Заболотної. Її тексти в журналі “Український театр” у 80-90-ті роки були і для мене кафедрою театральної критики, її тексти вчили щиро любити і об’єктивно аналізувати театральний процес в Україні”, – написав Вергеліс.

В останні роки Ганна Липківська була викладачем Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва.

Фільм журналістів додали до матеріалів справи Марківа в апеляційному суді

У звільненні Віталія Марківа з італійської в’язниці чималу роль зіграли журналісти, які відзняли документальну стрічку, в якій відтворили події дня загибелі Роккеллі, які були протилежними від версії обвинувачення. Співавторка документального фільму “Між двох вогнів”, який в апеляційному суді Мілана став доказом непричетності нацгвардійця, Ольга Токарюк розповіла, що медійники провели власні експерименти й знайшли для Марківа алібі.

Українська журналістка Ольга Токарюк під час ефіру програми “Свобода слова Савіка Шустера” зазначила, що головним завданням для розслідувачів було відтворити реальні події, які сталися в день загибелі Андреа Роккеллі та Андрія Миронова біля Слов’янська.

Журналістів, зокрема, здивував факт, що Віталія Марківа засудили до 24 років в’язниці, але слідчі не провели ґрунтовного розслідування.

З цією метою розслідувачі поїхали до Слов’янська, де перевірили видимість з гори Карачун, на якій, вважали, нібито перебував Марків і передав військовим інформацію про Роккеллі та Миронова, і вони обстріляли їх. Також журналісти знайшли свідків, яких не допитали в суді Італії.

“Ми знайшли волонтера, який за кілька годин до того, як загинули журналісти, передавав Віталію на Карачуні гуманітарну допомогу. Є фотографії за кілька годин до загибелі журналістів, де Марків на тлі гумдопомоги. Дуже дивно, що людина, яка годину тому розвантажувала гуманітарку, потім йде і вирішує постріляти по журналістах, бачачи їх з відстані 2 тисячі метрів”, – розповіла Ольга Токарюк.

Народний депутат від “Слуги народу” Андрій Герус на елітному курорті в Туреччині напав на журналістку.

Про це повідомляє “Україна24”.

Глава парламентського комітету з енергетики відібрав посвідчення представника ЗМІ у Дар’ї Сметанко.

Дівчина поцікавилася, у скільки нардепу обійшовся такий відпочинок і запитала, чи не соромно йому. Герус відповів, що “все можна побачити на сайті турагенції”. Пізніше він відібрав у Дар’ї посвідчення, що є перешкоджанням журналістській діяльності – стаття 171 Кримінального кодексу України.

Ба більше, “слуга народу” викликав поліцію, щоб не відповідати на запитання, а представники ЗМІ в свою чергу спробували зв’язатися з консулом України в Туреччині. У результаті Герус все ж таки повернув відібране посвідчення, але заборонив його знімати.

Варто зазначити, що готель, якому проживає народний депутат, пропонує віп-вілли з власним басейном, терасою, сауною, гардеробною кімнатою і окремою кімнатою для персоналу. За шість ночей такого відпочинку потрібно заплатити близько 10 тисяч євро.