Скульптури Стародавнього Риму та красуні з картин італійських художників.
Ось звідки тяга фотографів до оголеної натури.

Незахищеність жінки та могутність чоловіка в поєднанні з оголеністю можна споглядати у роботах сучасних творців у жанрі “Ню”.

Митець, який стоїть по той бік кадру, бачить об’єкт по-різному. Головне –  розкрити справжню сутність людини та зняти всі маски.

Видання  WestNews  вирішило дізнатися чоловіче та жіноче бачення цього жанру та поспілкувалось з одними із найкращих фотографів міста Івано-Франківська, які демонструють свою майстерність у цьому стилі.

Сергій Мойсевич та Яна Стефанишин.

Дві особистості, які захоплюються однією справою, але бачуть абсолютно різні речі.

Про жіночу точку зору читайте в сьогоднішній розмові з WestNews.

– З чого почалося твоє захоплення фотографією?
Початок був дуже поступовий. Я все дитинство малювала, потім здобула художні освіти. Фотографія у Львівській академії була однією з дисциплін, я її дуже сильно чекала. Ази, як, елементарно, налаштувати камеру, дізналася в академії. Так вийшло, що я більше займалася фотографією, в той час, коли мої одногрупники вже працювали в галузі дизайну. Так і досі цим займаюся.

– Чим зацікавив жанр «Ню»?
Я все можу «звалити» на свою освіту.  Оголені постановки – це класика в художній освіті. Всі художники вчаться малювати оголені натури. Моделі, натурники – це оплачувані посади в нашій академії. Я завжди ставилася до оголеного тіла,  як до матеріалу вивчення. Справжня людина – коли вона позбавлена всіх нашарувань. Спочатку були  гіпсові копії римських скульптур, потім натурники. Тому мені було не страшно починати працювати у цьому жанрі.

– Коли ти фотографуєш, що ти прагнеш показати на фото?
Не принади. Я не ставлю за мету зробити якусь еротичну фотографію і викликати пристрасні бажання у глядача.  Елементи еротизму є, але це не моя заслуга. Це природа. У кожної людини він є, і надлишок еротизму у якихось позах, поглядах я собі не дозволяю. Я дозволяю той еротизм, який передбачений природою. Я використовую оголеність, як художній засіб. Часто модель керується якимись стандартами поведінки. А коли позбавляєшся  одягу – легкий шок: «Що робити, як поводитись?»  – і тут починається справжність. Коли ми у спортивному костюмі чи у дизайнерській гарній сукні, ми ж себе по-різному почуваємо – це маски. Я не кажу, що погані, але вони диктують нам поведінку. Здавалось, одяг мав би виконувати ужиткову функцію, а насправді виконує ще й психологічну. І коли забрати це все, людина залишається сама собою,  тоді вона справжня. І фото, відповідно, теж справжнє. Тому, я намагаюсь добратись до істини, до первозданності.

Якщо і є елементи тканини, то дуже нейтральні. Я прошу моделей одягати щось позачасове. Щоб воно доповнювало людину, а не відволікало від неї. Щоб ні по прикрасах, ні по макіяжу, ні по зачісці, ні по взуттю, навіть по нігтях не було помітно у який рік це знято. Це не повинно бути домінуючим, ці речі мають підігрувати, але не бути головними. Звичайно, я намагаюся виявити найкращі сторони людини за рахунок ракурсу, світла, щось прикрити, щось відкрити. Завжди можна знайти кадр, коли людина подана максимально гарно.

– Моделі самі тебе просять сфотографувати чи ти робиш їм таку пропозицію?
Є різні варіанти: є, які самі звертаються, а є – коли я. Людина переглядає моє портфоліо і орієнтується, що саме я віддам в результаті, налагоджуємо контакт, починає довіряти. Я бачу, коли людина скута і комплексує, а коли вона відкрита. Я вже орієнтуюсь, кому можна запропонувати.

– Ти фотографуєш тільки дівчат, чи можливо були чоловічі фотосесії в жанрі «Ню»?
Якщо вже розмовляємо на високі мистецькі теми, то я не маю бути вибірковою. В художніх постановках позують як чоловіки, так і жінки. Але мені психологічно легше працювати з жінкою. Я собі дозволяю шукати ці красиві лінії, підкреслювати її жіночність і первозданність. З чоловіком треба абсолютно по-іншому працювати.  Я не фотографувала оголених чоловіків, але не кажу, що боюсь. Спочатку має бути концепція. Зосереджуватись тільки на естетиці чоловічого тіла, який ходив в тренажерний зал декілька років,  не хочу, мені цього не достатньо. Я б хотіла, щоб ще була якась думка.

Жіноча оголеність, зазвичай, красива, якщо її не зіпсувати вульгарністю і надуманою провокацією. А чоловіку більше пасує сила, ніж краса. Це можна поєднати з оголеністю, але так, щоб не поміняти акценти!

– Як відбувається сам процес фотосесії?
Зазвичай, у мене зйомка триває мінімум 2 години. За цей час модель встигає втомитися і починає розслаблятися. Якщо я бачу, що дівчина поводиться дуже награно, починаю пояснювати, як краще. В мене вже є сталі фрази:  як треба дивитися, як сприймати камеру та мене. Якщо людина  артистична, то мені потрібно тільки скеровувати у те русло, яке я хочу. Якщо дуже скута, то трішки більше доводиться працювати. Бувають різні типажі.  Від того, яке тіло не все залежить: є з розкішними фігурами, які не знають, як поводитися, а є навпаки –які, можливо, не ідеал, але пластика неймовірна.

– На своїй сторінці у Facebook ти опублікувала своє фото у такому стилі. Що тебе наштовхнуло стати по той бік камери?
Вирішила бути солідарною, не бути осторонь. Фотографував мене мій чоловік, він був тільки «за».  А це, до речі, часто є теж проблемою. Є багато дівчат, які хотіли б, але чоловік або, навіть, хлопець, забороняють. І дівчина відмовляється, за що потім шкодує.

– Звідки ти черпаєш натхнення? Де беруться ідеї?
В процесі дуже багато з’являється. Зазвичай  йду підготовлена, тобто знаю де я знімаю, за яких умов, який типаж людини, приблизно знаю у якому напрямку буду працювати і до якого образу доводжу людину. Пояснюю, що вона має відчувати, що уявляти, які знайти емоції.  Десь на річці, на квіточках – це одна поведінка,  десь на території заводу – трішки інша.  Інколи буває експромт.
Був випадок, коли модель здавалася мені схожою на типаж дівчини з ботічелівських картин, а при зустрічі стоїть з сигаретою і курить. Як?! Це ж сама чистота! Яка цигарка? А в неї ще й голос низький. Вона взагалі не така, як я собі надумала! Але першу зйомку з нею я таки відзняла під впливом тих хибних уявлень, бо я йшла до красуні з ботічелівських картин, до ніжної та повітряної краси. Але наступні рази, пізнавши, фотографувала її зовсім інакше.
Або, до прикладу, вагітна модель. Вся концепція вже створена природою. Крутішого не існує – є якась більша загадка, як утворюється життя? Якщо починають дитячі капчики ставити на живіт або капусту брати в руки,  це вже “кітч”, зовсім інша тема – не моя.

– Можливо були випадки, коли ти сфотографувала, а модель відмовилася від публікації?
Колись бувало. Але зараз чітко домовляємось, і я акцентую увагу, що не буде нічого вульгарного. Ми узгоджуємо, які саме фото публікуємо, і людина погоджується.

– Критика. Як ти її сприймаєш?
Залежно, яка критика. Якщо скаже авторитетна людина для мене, що не до кінця глибоко, поверхнево, трошки не допрацювала – тоді прислухаюсь. Та я й сама дуже критично ставлюся до своєї творчості.  Працюю багато і стараюся, хоча можна ще більше. Є різні роботи. Є такі, які відзняла ще у 2012 році і досі їх на виставки даю, досі вважаю найсильнішими. Є пару моїх улюблених фотографій, які ще довго буду вважати одними із найкращих. Це нормально, коли ти розумієш, що є щось дуже хороше, а є слабше.
Мене здебільшого підтримують, підштовхують на більш активну діяльність.
Я не роблю нічого провокативного. Я не хочу ніяких скандалів, тому їх і немає, мабуть. Не знаю, може й треба для піару (сміється).

– Для тебе є якісь знаки “стоп”, через які ти не будеш фотографувати у цьому жанрі?
Я не фотографую неповнолітніх.
І ще мене насторожує коли модель каже: «У мене є ідея!». Якщо людина під час зйомки диктує мені умови, як я маю фотографувати, мені це дуже заважає. Якщо людина довірилась мені і прийшла на зйомку – логічно, що вона розділяє мої смаки. Мені дивно, коли дівчата прихоплюють з собою якийсь дуже вульгарний одяг або білизну, недоречні аксесуари, яскравий макіяж…. Це все негативно вплине на кінцевий результат.

– Чи можлива така своєрідна фототерапія, яка дозволяє позбутися комплексів?
Дуже часто.  Знаю дівчинку, яка не вважала себе красивою, а для мене вона еталон жіночого тіла. Просто з лінійкою приходь, заміряй і записуй ті пропорції. Найкраще, що могла створити природа!  За 20 з гаком років вона вперше почула, що гарна! Я фотографувала її поступово, починали з портретів, потім “Ню”. І коли я віддала фото, аж тоді вона зрозуміла, повірила, що красива.

– Що ти можеш порадити дівчатам, які бояться фотографуватися і комплексують?
Фотографуватися. Потрібно ще знайти свого фотографа. Щоб він не кричав: «Ти чого прийшла? Ти дубова!». Треба шукати свою людину, яка б тебе розкрила.

– Як думаєш, у нашому місті це популярний жанр?

Достатньо популярний. У нашій спілці фотохудожників є декілька фотографів, які працюють в цьому жанрі. Один львівський фотограф зауважив, що найчастіше в жанрі “Ню” фотографуються дівчата з півдня, вони не такі консервативні. Але зараз, під впливом соціальних мереж, і в Західній Україні знаходяться достатньо дівчат, які цього бажають.

– Які твої майбутні плани у творчості?
Творити. Знаходити час та можливість. Хочеться змінюватися, розвиватися, обмінюватися досвідом. Є певні думки, не хочу озвучувати конкретно. Спочатку має бути діяльність, творчість, а виставка – як заключний етап.

– Як ти можеш оцінити роботи свого колеги Сергія Мойсевича?
Це зовсім інший тип роботи, який відрізняється від мого підходу до роботи з оголеною натурою. Це по іншому, не так, як я мислю і сприймаю оголене тіло та кадр.

Розмовляла Ірина КУЙБІДА