Результати ЗНО з математики, оприлюднені 17 червня 2021 року, не лише не потішили громадськість, а й шокували: тести, необхідні для вступу в технічні виші країни, завалила третина тих, хто їх складав, – 31,11%. Серед причин експерти називають неналежний рівень проведення тестування, відсутність другої перевірки, професійної команди.

Поговоривши із засновником першої в Україні приватної школи “Гранд” та онлайн-школи “Гранд-Експо” Володимиром Співаковським, OBOZREVATEL знайшов іще п’ять причин цього гучного фіаско.

“Бути розумним стало немодно”
– Не сказав би, що результати смертельні чи зовсім уже незадовільні, адже досягти 100% ККД сьогодні нереально. А з іншого боку – все-таки помітна деградація освіти взагалі, як у математиці, так і в інших науках, оскільки бути розумним стало немодно. Не мріють діти стати винахідниками чи інженерами – у цьому можна переконатися, коли подивитись…

– …на їхніх кумирів, ютуберів і тіктокерів…

– …і послухати, про що вони говорять, як говорять… Але головна причина: перспектив застосувати свій розум у нашій країні не так уже й багато, а якщо нема місця застосування праці, стирається і мотивація навчатися.

– У Центрі оцінювання якості освіти вже заявили: головна причина провалу – те, що тести писали немотивовані діти.

– У нас так швидко вміють встановлювати головні причини, ще й категорично формулюють… Я скажу так: не треба узагальнювати. Так, 30, а може, і 50% учнів – завжди немотивовані. Вони ходять до школи, тому що треба. Усі ходять. Батьки посилають. Але школа для них – дещо середнє між камерою схову й тусівкою. Ще відсотків 35 – діти, які мотивовані добре навчатися, та не більше. Для них важливі не знання, а оцінки – щоб не було проблем із батьками. І, нарешті, 10-15% – справді талановиті, спраглі до знань, ті, кому мало шкільної програми, хто шукає нові джерела інформації, освітні платформи, курси… І на кого в буквальному сенсі слова полюють виші, причому закордонні.

Маю по три-чотири запити щодня: знайдіть талановиту дитину! Ми готові не просто взяти її на повне забезпечення, а ще й доплачувати, хай лишень у нас вчиться! Тому звинувачувати дітей, що вони всі нерозумні та без мотивації, – несправедливо.

– Ви знаходите таких абітурєнтів – коли просять?

– Я патріотично налаштована людина й обома руками за те, аби українські таланти лишалися в Україні, розвивалися в Україні і приносили нашій державі користь. Та, знову ж, чи буде обдарований хлопчик чи дівчинка в нас затребуваним? Може, хай краще за кордоном реалізується, життя одне… І якість вищої освіти в нашій країні, на жаль, бажає кращого.

“Диплом навіть модного вишу не гарантує ані знань, ані працевлаштування”
– Змушена погодитися: про це свідчать “почесні 400-ті місця” наших вишів-флагманів у європейських та світових рейтингах.

– Випускник найкращого економічного вишу не здатен скласти бізнес-план, а до випускника найкращого медичного страшно потрапити на прийом, бо можна не вижити! Навіть брендові університети дають не вельми якісну освіту – ті, куди всі прагнуть потрапити. Ті, через які зараз, напевно, побиваються абітурієнти, котрі не склали математику, і їхні батьки.

– Давайте конкретизуємо, брендові виші в Україні – це які?

– Модні, престижні. Столичні або розташовані у великих містах. Університет імені Шевченка, КПІ, Львівська політехніка, Харківська юракадемія… Ті заклади, навчанням у яких можна козиряти, як брендовою річчю.

А на Заході зовсім інші критерії бренда, до них не належать pr і місце розташування. Головне – ким ти вийдеш після навчання, чи запропонують тобі роботу, за скільки тебе готові купити? І якщо це 300 доларів на місяць, як то кажуть, у базарний день, то… Ну, подаруй батькові свій диплом, де зазначено, що ти менеджер чи маркетолог.

Чому люди готові все життя збирати своїй дитині на Оксфорд або Кембридж – бо потім вона отримає престижну добре оплачувану роботу. У Франції та Німеччині виші безкоштовні, але підхід такий самий: якщо ти навчаєшся на пілота, після закінчення навчання ти літатимеш, а не працюватимеш офіціантом. Якщо на айштішника – тобі запропонують роботу в провідній профільній компанії, і це означатиме, що ти не помилився, обрав справді брендовий заклад. А в нас можна вивчитися за фахом “міжнародний бізнес” – і прибирати столики в кав’ярні. Диплом навіть модного вишу не гарантує ані знань, ані працевлаштування. Ось про що давно варто задуматися, а не про те, куди бігти подавати апеляцію за результатами ЗНО.

– До речі, ЗНО – дієвий інструмент чи ні? Чи старі добрі іспити кращі?

– 2008-го, коли створили систему ЗНО, її головною метою було подолання корупції. Тому що у провідні навчальні заклади вступали “по блату”, завдяки знайомству, за хабар… Талановитий абітурієнт із глибинки, якщо в тата з мамою немає ані грошей, ані зв’язків, просто не мав шансів! Розумний – що з того, ти апріорі лузер. Зламати цю схему було необхідно.

Проте зараз я висловлю непопулярну позицію: боротися з корупцією повинні правоохоронні органи. А школа має давати знання. У всьому світі так, і не треба вішати на тих учителів нещасних іще й боротьбу з корупцією у вишах! Ну чого та Марія Іванівна зі своєю жебрацькою зарплатнею мусить працювати ще й на те, аби нейтралізувати доцента Петрова, який за вступ хабарі бере?!

Тим не менше, перші роки система ЗНО свою функцію виконувала, і ті, в кого за старого розкладу шансів не було, отримали можливість власним розумом собі стежку прокласти. А зараз кількість абітурієнтів і кількість місць у навчальних закладах приблизно зрівнялися. І корупція втратила сенс, і конкуренція за знання зі шкіл зникла. Дитина думає: ну то й що, я все одно вступлю – не у цей виш, так у той.

– Не скажіть, 31% цьогоріч не вступить туди, де профільна дисципліна – математика…

– І що? Життя скінчиться? Для когось це стане уроком, він спробує скласти ЗНО наступного року, хтось поїде в сусідню Польщу, де наше ЗНО не грає ролі, і буде навчатися. Можливо, в такому виші, котрий цінують у Європі значно вище, ніж наші.

“Це не учень і його родина не готові до онлайну. Це держава не готова”
– Повернемося до причин – усе-таки хочеться зрозуміти, чому аж ціла третина тих, хто проходив тести, провалилася. Про відсутність мотивації ми поговорили, про спад рівня освіти в країні теж. Може, тести надскладні? Чи винні карантин і пов’язане з ним онлайн-навчання?

– Може, й складні, але 69 відсотків тестовий бар’єр подолали. А щодо онлайн-навчання, то стверджувати, що це зло, теж неправильно. Минулого року я зробив те, про що давно мріяв, – створив онлайн-школу. Багато говорити про неї не буду, аби ви не вирішили, що це реклама, суть ось у чому: онлайн-навчання буде працювати, якщо його правильно організувати. Я дуже хвилювався за фізику й хімію: ну як ти хімії в онлайні навчатимеш? Це ж повинно булькати щось у пробірці, кипіти, реагувати… А фізика – як ти онлайн поясниш коливання маятника? Але нічого, знайшли найкращих учителів, зняли цікаві уроки. І ось результат: троє наших учнів виграли олімпіади з хімії! Хоча займалися дистанційно.

До речі, не треба робити з дистанційної освіти якесь нововведення, що виникло виключно через пандемію. До коронавірусу в нас у країні 65 тисяч дітей навчалися дистанційно: діти артистів, бізнесменів, спортсменів, ті, в кого поблизу немає школи, кому стан здоров’я не дозволяє школу відвідувати… Хіба всі вони – неуки? Ні.

Онлайн-навчання – складова нашого нинішнього життя, і від цього нема куди подітися. Ним потрібно займатися, вдосконалювати, залучати психологів, медиків, вивчати особливості, правильно будувати графік… А сказати, що бахнув ковід, ми пішли в онлайн – і масово отупіли, тому так погано склали… Копайте глибше. Справа не власне в онлайні, а в невмінні ним користуватися.

Можливо, хтось і справді не отримав знань, які міг отримати, бо одній дитині потрібен контроль, а інша без “нагляду” займатися не буде. Хтось хоче самостійно вчитися, комусь ліньки розгорнути книжку. Чиїсь батьки постійно поруч, а чиїсь працюють у дві зміни. У когось удома один комп’ютер на п’ятьох. Або в селі, у провінції, взагалі нема інтернету й комп’ютера, і купити нема за що. Але це не означає, що учень і його родина не готові до онлайну. Це значить, що держава виявилася не готова.

“На державну вчительську зарплатню піде лише той, хто нікуди більше не зміг піти”
– Це держава, а не ми з вами, повинна думати, чому такий провал із ЗНО і що вона зробила неправильно, забезпечуючи доступ до освіти у нових реаліях. А так, звісно, причин багато.

Проблема з учителями – одна з них. Ми в онлайн-школу набирали колектив – перешерстили 500 людей! Ледве відібрали 60 потрібних. А з державними школами зовсім біда, бо на державну вчительську зарплатню піде лише той, хто нікуди більше не зміг піти. Найкращий випускник педвишу – навряд чи. І винен у цьому, знову ж таки, не випускник, не вчитель. І не йому потрібно запитання ставити і висувати претензії.

“Криза зжерла всі заощадження, а без репетитора за такого онлайн-навчання, не налагодженого, не продуманого, сирого, дуже важко підготуватися до вступу”
– Ще одна причина, і досить важлива: у багатьох батьків просто не було грошей на репетиторів. Криза зжерла всі заощадження в людей, а без репетитора за такого онлайн-навчання, не налагодженого, не продуманого, сирого, за відсутності контролю дуже важко підготуватися до вступу. Особливо коли йдеться про математику. Історію можна прочитати як цікаву книгу. І літературу, звісно. Правила можна вивчити напам’ять. А що робити, скажімо, з геометрією?

Узагалі можна багато говорити про те, чому не вийшло. Це як у Другу світову досліджували, які літаки вразливі, які ні. Спочатку вивчали ті, що були підбиті, але що ти там за фрагментами зрозумієш? Нарешті дійшли висновку: треба на ті дивитися, що не постраждали. Так і тут: розбиратися, чому 31 відсоток не склав математику, – це доганяти вчорашній день. Краще спробувати зрозуміти, чому 69%, незважаючи на все, склали.