У Варшаві 18 березня перед будівлею Ради Міністрів Польщі пройшла акція протесту проти засилля мігрантів з України

Як передає Politeka з посиланням на телеканал TVN, акція була організована польськими націоналістами з ONR.

“З початку напруженої внутрішньої ситуації в Україні на польський ринок праці прийшли понад мільйон мігрантів з цієї країни. Проте, це лише офіційні дані, насправді, українців може бути набагато більше”, – цитують польські ЗМІ радикалів.

За їх словами, через українців полякам врізають заробітну плату, у результаті чого поляки еммігрують, щоб працевлаштувати громадян України.

Протестувальники заявили, що заробітчани залишають у країні тільки 33% зароблених грошей, інші пересилають додому. Також роботодавці тиснуть на самих поляків через невисоку зарплату, небажання відстоювати трудові права і готовність працювати в середньому 54 години на тиждень.

Відтоді, як Україна здобула незалежність, за межі країни виїхала третина громадян

Нині окрім постійної міграції, досить поширеними стали сезонні поїздки на роботу за кордон. Поїхати працювати на літо, чи на зиму в іншу країну зовсім просто, сайти переповнені оголошеннями з привабливими пропозиціями.

Трудова міграція стала болючою темою для українців. Хтось їде у пошуках кращої долі, хтось – підзаробити за літо, а для когось – це чи не єдина можливість прогодувати сім’ю. Проте, очевидно одне – всі вони сподіваються, що за кордоном їм буде краще. Та чи правда все так ідеально “за бугром”?

На жаль, не існує єдиної системи збору даних про трудову міграцію, до якої б надходили статистичні дані, проте є дослідження та опитування згідно яких, можемо робити висновки.

Статистика

Серед тих, хто працював за кордоном протягом останніх 5 років, 77% виїжджали на сезонні роботи, лише 15% працювали на постійній основі, 7% – мали інший тип робіт.

Найбільшою популярністю серед країн ЄС користуються: Польща, Чехія, Німеччина та Фінляндія, а от заробітна плата вища у зворотному напрямку.

Між чоловіками й жінками існує чіткий поділ праці. Чоловіки в основному зайняті на будівництві, виробництві і в галузі транспорту, тоді як жінки зайняті в основному в готельно-ресторанному бізнесі, догляді за дітьми, пристарілими чи просто займаються хатніми справами в якості гувернантки. Досить затребуваними видами робочої діяльності є сільськогосподарський сектор та допомога по дому.

Сезонні роботи мають свої переваги,одна з яких – можливість повернутися додому, відпочити й знову поїхати заробляти. Разом з тим, сезонні роботи приховують чимало небезпек. Зокрема, шахрайство.

Аферисти й нелегали

Тих, хто хоче нажитись на українцях-сезонниках, на жаль, досить багато. Аферисти пропонують широкий спектр вакансій, відносно низькі ціни за свої послуги, запрошення від роботодавця, допомогу в отриманні візи, та як тільки псевдопосредники отримують на свій рахунок гроші – зникають.

Таких “умільців” не так то й просто притягнути до відповідальності, адже зазвичай працюють вони досить обережно, тому українцям, які все ж вирішують їхати працювати за кордон, варто бути уважними, співпрацювати із перевіреними посередниками чи фірмами, які мають усі необхідні на це документи та дозволи.

Проте, часто останній варіант є просто неможливим, адже значна частина українців наважується їхати працювати нелегально, що ускладнює ситуацію. Такий вибір робить їх соціально незахищеними.

Польща

Так от, у перше півріччя 2016-го у Польщі було затримано 68 громадян України, які працювали на нелегальних тютюнових фабриках. Найчастіше українці, що працюють на таких фабриках, живуть в поганих умовах, їм не гарантована виплата зарплати. Часто псевдороботодавці забирають у них паспорти і телефони побоюючись, що розкриють нелегальний бізнес.

Якщо говорити про офіційне працевлаштування, то Польща є країною №1 у списку сезонних робіт для українців. Лише у 2016 році громадяни України отримали 83% дозволів на роботу, які видають у Польщі іноземцям. Для порівняння, 2015 року цей показник становив 77%, а 2014 року – трохи більше за 60%.
За даними Національного банку Польщі, середній трудовий мігрант з України заробляє 2,1 тис злотих (14 тис грн) на місяць.

Чехія

У десятимільйонній Чехії станом на кінець першого кварталу 2016 року вільними залишалися понад 117 тисяч вакансій. Чеські компанії відчувають нестачу в зварювальниках, слюсарях, слюсарях-інструментальниках і сантехніках. Відтак, уряд заявив, що чехи готові прийняти на роботу п’ять тисяч українців.

Для цього було розроблено і схвалено пілотний проект щодо спрощеної процедури працевлаштування для п’яти тисяч спеціалістів з України.

“Хто спробував то 70-80% приїдуть ще, бо не захочуть працювати за таку місячну українську зарплату, якщо тут її можна заробити за 3-5 днів, кажу за середню зарплату в Україні”, – розповідає Володимир, який зараз працює в Чехії.

Каже у нього переважають хороші враження від перебування в Чехії. Навіть на свята хлопець не захотів повертатись додому. Святкував Новий рік там, у новій для себе країні. Каже, там надзвичайно гарно.

Володимир працює на будівництві, хизується що найбагатший чех є власником новобудови, в якій він і працює. Щодо заробітку, то в Чехії чоловіки в середньому можуть заробити 800-1200$.

Проте й до Чехії українці люблять їздити нелегально. Слабко орієнтуючись у бюрократичних процедурах, українці покладаються на посередників, які нехтують офіційними дозволами.

Українські заробітчани в Чехії беруться за будь-яку роботу і часто змушені працювати в підпіллі, якщо хтось захворіє чи дістане травму – втрачає роботу.

Доречно розповісти історію Костянтина, з яким так і трапилось.

“Їздив працювати в Чехію. Хороша країна, та побув я там всього три дні. Так як в перший же день, ми з друзями пішли в місцевий бар, де трохи випили, між нашою компанією і чехами стався конфлікт, ну й в результаті,я отримав ножове поранення. Вибору в мене не було, звернутися в лікарню я не міг – відразу отримав би депортацію, штраф, викрив би посередника, ну й ряд інших проблем. Я просто подзвонив до знайомого, який віз мене в Чехію і попросив відвезти назад. То була чи не найдовша ніч в моєму житті. Але іншого виходу я не бачив. За допомогою в лікарню звернувся вже в Україні”.

Статистика сумна, 46 % українців – їдуть працювати за кордон нелегально. Вони знають про можливі небезпеки, та все ж, ризикують. Комусь щастить, комусь – ні.

Однак, навіть наявність дозволу на роботу в чужій країні не дає вам гарантій, що все буде гаразд. Труднощі можуть виникнути і в офіційно запрошених працівників.

Фінляндія

Яна, студентка-магістрантка вирішила не втрачати час на канікулах і поїхала працювати в Фінляндію, на ферму збирати фрукти, щоб оплатити собі навчання. Ось, що розповіла вона.

“Поїздка до Фінляндії не була дуже затратною, з візою проблем теж не виникло, так як я мала запрошення. Отримати його мені допоміг посередник, який взяв за свої послуги 150 євро. Проте, я б радила наперед знати місце куди ти їдеш працювати, попередньо сконтактуватись з роботодавцем. Оскільки, можуть виникнути неприємності. На кшталт таких як у мене: ми змінили 4 ферми, бо перша ферма, на яку ми їхали виявилася переповненою робітниками і нас просто відмовилися прийняти, друга – була з низькою оплатою, третя – із сумівними сусідами. Всі витрати, які йшли на оплату дороги, ми сплачували самі. Були й інші казуси: сумнівні сусіди, про яких я вже згадувала, іспанки, що постійно вживали наркотики і мали підозріло вульгарний вигляд. На тій фермі ми затрималися всього на одну ніч, так як дуже злякалися, засинала з поспортом в руці і молитвою.

Як підсумок, поїздка не вдалася, але те, що побувала в іншій країні і пожила серед іншої культури, – однозначно, плюс”

Німеччина

Наступною провідною країною ЄС, в яку мріють емігрувати українці, є Німеччина. Високий рівень життя, гідна заробітна плата, порядок та стабільність, яких так не вистачає на батьківщині. З нелегалами тут справи дещо кращі, відсоток тих, хто їде працювати в Німеччину без права на роботу значно менший, бо ризики депортації вищі та й роботодавці не згідні наймати на роботу без відповідних дозволів. Відтак, в Німеччині існує низка програм, особливо поширені студентські, згідно яких, студенти отримують місце роботи, соціальне страхування, хороший заробіток, досвід і можливість подорожувати.

Німецькі роботодавці досить лояльно ставляться до українських працівників.

Студентка Ання працювала в Польщі на фермі зі збору фруктів та овочів, а наступного літа вона поїхала на аналогічну роботу в Німеччину. Так от, Анна розповіла, що німецькі роботодавці кардинально відрізняються від польських.
“У Польщі ми працювали по 12 годин щоденно, під палаючим сонцем, без належного відпочинку, збирали полуницю. Фізично – це було нереально важко, бо збирати доводилось на колінах, для того попередньо купували спеціальні наколінники, без них суглоби просто не витримували.

“В Німеччині ми працювали по 8 годин в день, більше не дозволяв роботодавець, якщо був дощ – ми залишались вдома, на поле не йшли. Роботодавець надавав спеціальні машинки для збору полуниці, на них було дууууже зручно працювати, це таке собі сидіння на колесах, до якого кріпився ящик в який ми й збирали фрукти, до стільця кріпилась навіть парасоля від сонця”.

Що стосується заробітку, то звісно в Німеччині він вищий. За два тижні студентка Аня заробила тисячу євро.
Що цікаво, самі поляки теж люблять їздити в Німеччину працювати. Їм набагато вигідніше на свої господарства найняти українців і платити їм копійки, в той час, самим – поїхати в сусідню Німеччину, де фізична праця оцінюється дорожче.

Далі Аня розповіла, що роботодавець створив всі умови, аби їм не лише працювалося, а й відпочивалося добре. У їхнє розпорядження було надано машину, яку студенти могли брати і після завершення робочого дня, роботодавець піклувався, щоб українські студенти мали свіжі фрукти й овочі, возив їх на місцеві концерти та фестивалі.

Проте й тут не обійшлось без “ложки дьогтю в бочці меду”. Анна розповіла нам, що зіштовхнулась із проблемою українських заробітчан, яка стосується жінок. На превеликий жаль, німці переконанні в легкодоступності українок. Проституція в цій країні легалізована, вздовж доріг, буквально кожні 20 метрів стоять “вагончики кохання”, в яких левова частка “трудівниць” – українки. Відтак, свідомо чи не свідомо вони зіпсували репутацію й решті українським жінкам, які приїздять працювати в Німеччину на інші роботи. Пояснити німцю, що ти не будеш вступати з ним в інтимні відносини досить складно.

“Це було дуже неочікувано. Роботодавець завжди вів себе дуже порядно, тому коли одного вечора він просто почав відкрито заявляти про свої інтимні бажання, я не на жарт злякалася. Сказати, що у мене був шок, це нічого не сказати. Звісно я відмовила і пояснила, що така поведінка є неприпустимою, але тут я зіштовхнулось із повним нерозумінням. Для нього було в диковинку чути мою відмову.”

Аналізуючи сказане Анною, зрозуміло, що така реакція на її відмову не могла бути безпідставною. Очевидно, що до цього часу – його бажання задовольняли. Тут виникає розчарування й відчай, бо приймав на роботу українських дівчат цей роботодавець вже майже 10 років. Чому всі ті дівчата досі мовчали про інтимні пропозиції від роботодавця – незрозуміло. Після приїзду додому Аня залишила відгук на офіційному сайті вакансій про можливі інтимні пропозиції від роботодавця. Каже, що можливо, це врятує когось від неочікуваного стресу.

За даними Міжнародної організації з міграції в Україні (Мом) 65% врятованих в 2004-2006 роках з рабства українців постраждали від статевої експлуатації. У 2016 році таких жертв всього 5%.

Ось так, в пошуках кращого життя, наші українці згодні жертвувати власним здоров’ям, гідністю, безпекою і навіть життям. Засуджувати їх не варто, адже у кожного заробітчанина своя історія та причини такого вибору.

Гроші – основний фактор, який керує українцями, котрі їдуть працювати за кордон. Та й це не дивно, адже економічна ситуація в країні сприяє масовій еміграції з України.

У польському місті Закопане українця Андрія Пригона побили через те, що він спілкувався рідною мовою.

Про це повідомляє Gazeta Krakowska, передають “Вести”.

За словами Андрія, у Польщі він уже рік. Чоловік працює касиром у супермаркеті й отримує порівняно невелику заробітну плату.

“У Польщі працюю вже рік. Я касир у супермаркеті Biedronka і працюю тут за зарплату, від якої відмовляється більшість поляків. Сума – 1200 злотих (близько 8 тисяч гривень. – Ред.) у місяць, але в нинішній ситуації є порятунком. В Україні війна, тому роботи там немає. Живу скромно (кілька людей у квартирі), але мені завжди вдається відкласти що-небудь і відправити додому, де залишилися моя мама і брати. Завдяки цьому у всіх є що поїсти”, – розповів заробітчанин.

Андрій зазначив, що одного вечора вони йшли з другом і спілкувалися між собою українською мовою. Це викликало немилість у чотирьох поляків, які ініціювали бійку.

“Вони почали нас штовхати і провокувати. Ми попросили їх: панове, у нас нічого для вас немає, дайте нам спокій. Це анітрохи не допомогло, і ми з другом спробували втекти. Він побіг вниз, я повернувся, і хотів піти вгору по вулиці Крупувки. У цей момент я отримав удар по голові”, – розповів українець.

Після цього інциденту українці кілька днів не вилазили зі свого помешкання. В Андрія були вибиті зуби й синці по всьому тілу. Лише ввечері він звернувся в лікарню. Чоловіку навіть не зробили рентген, адже виявилося, що посередник, який влаштував його на роботу в супермаркет, не оформив страховку. Тому довелося платити за послуги лікаря.

“Закінчиться контракт у Закопане, і я шукатиму роботу в будь-якому іншому місті. У поліцію не піду, тому що все одно мені не допоможуть. Цей випадок лише довів мені, що в Польщі, я ніхто”, – заявив він.

Зазначимо, що побиття Андрія – не єдиний випадок, коли українці стають жертвами злих намірів поляків.

Відсутність робочих місць, складне фінансово-економічне становище країни з кожним роком змушують виїжджати все більшу кількість мігрантів на заробітки. Вони працюють переважно в сільському господарстві, на важких, низькооплачуваних роботах, довго не бачать своїх рідних і близьких. Умови їх проживання не змінилися з початку ХХ століття і не вписуються в рамки базових уявлень комфорту та гігієни.

«Українські гастарбайтери» – це проект про українських трудових мігрантів, їх важку працю, невлаштованість побуту і особистісних проблемах від Івана Фоміченко – молодого фотографа і оператора з Кіровограда.

Серія складається з 24 фотографій, всі вони горизонтальні і чорно-білі.

SI: З чого все починалося?

Іван: Скажу відразу, що документальною фотографією я ніколи не цікавився і знімати серію про життя теж не планував. У червні минулого року я змушений був виїхати з країни і через відносно простої процедури отримання візи я вирішив поїхати в Польщу. В країну потрапив без грошей, знання мови і чітких цілей на найближче майбутнє, тому для виживання потрібно було шукати роботу, будь-яку роботу, за яку платять гроші. Так я потрапив в родину фермерів на полуничні поля. За наївності і відсутності досвіду фізичної праці, думав, що робота «не пильна» і ягоди я люблю ще й … Бажання мої були простими і зрозумілими: заробити багато грошей, отримати нових вражень і життєвого досвіду. Робота виявилася пекельно важкою, а умови життя нестерпними. Підйом був о 3.30 ранку, о 4.00 ми починали працювати і закінчували о 19.00, біля години відводилася на обід. Тіло виявилося абсолютно не готовим до щоденної 13-годинний рутині на колінах, спина і ноги боліли майже весь час, а монотонність праці зводила з розуму. Подолати себе і продовжувати мені допомогла камера. Я згадав про неї і почав знімати, тим самим перемістився в своїй голові з ролі учасника в роль спостерігача».

SI: Що хотіли сказати цією серією?

Іван: Власне, хочу просто поділитися своїм досвідом у вигляді серії фотографій, які будуть розповідати про життя трудових мігрантів. Багато наших співвітчизників через різні причини наважуються на роботу в Польщі, але мало хто знає, що їх може очікувати …

Юлія Мельник, styleinsider.com.ua