Вісімнадцятий рік балакають про “дорогу на Румунію з Верховини” (since 1998). Хоча старожили посвідчують, що насправді маятник балачки захитався ще раніше – ще за часів їхньої комсомольської юності, але вони надурили румунів – ті зі свого боку підвели дорогу до кордону, а наші, хитрі, ні.

                      Хто не знає минулого, той не знатиме майбутнього, тому

Історична довідка

1915 рік, театр військових дій Першої світової. Генерал Август фон Макензен поверх старої гуцулскої стежки через хребет Руський Діл викладає бруківкою дорогу, бо операція Горлицький прорив.

Дорогою перекидає значні військові сили, вибиває російські війська з території сучасної Верховинщини.

1916 рік, Брусилівський прорив. Генерал Алєксєй Брусілов вибиває Макензена з Гуцульщини, активно використовуючи дорогу, яку в народі далі будуть називати “брусилівською”. Народ щиро вірить в те, що дорогу власноруч шутрував-камінці викладав сам Брусілов.

Важливо, що обидві імперії з птахоподібними гербами, причетні до спорудження “дороги на Румунію”, невдовзі посипалися.

Наступною тут робила дорогу Друга Річ Посполита у 1936-38 роках, якраз коли на горі Піп Іван, 2028 м, споруджували обсерваторію “Білий слон”. Польська держава розвалилася в 1939 році – точно через те, що почала робити дорогу на Румунію.

Доля розвалюхи спіткала і Совіцький Союз – ремонт зловісної дороги на Румунію був розпочатий в 1990-му в селі Красник. На Довгих Толоках ще не вицвіли на сонці останні асфальтові клапті від цього ремонту.

Наш час

Коли в жовтні 2013 я читав у “Верховинських вістях”, що особисто Віктор Арбузов (той самий, чия голова-гарбуз в телевізор не влізалася) буде курувати ремонт дороги на Румунію, бо шлях здолає той, хто йде, – я вже знав, що не можна нічого на зиму планувати, треба гострити лижі на Київ. В найтемніші ночі тої зими, коли ніхто не знав, що буде, – я знав, бо вони вчіпили дорогу на Румунію.

В червні 2015-го з візитом до Румунії з питань дороги мав їхати Порошенко. Затамувавши подих, ми чекали, що з того вийде. Вийшло, що в останній момент він, замість вляпатися в історію, взяв – і не поїхав. Певно, відчув щось нечисте і зіскочив. Тому і досі є президентом.

До моєї поїздки минулих вихідних у Дземброню наступний абзац виглядав так:

“Певно, по лінії адміністрації знають щось більше: голова Верховинської РДА Лютий О. М. кожного робочого дня на своєму японському запорожцеві з’їздить з Дземброні (де жиє) у Верховину на роботу і не поспішає робити ремонт хоч би в найгірших місцях.

Бо хто ж хоче зв’язуватися з гуцулскою магією?”

Але – дорогу робити почали! Від впадіння в Черемош Дземброні порівняли-зашутрували до кілометра дороги, так що невідворотні процеси в державі вже почалися.

Перехід

З початку 2016 почали говорити-писати не стільки про побудову дороги, як про

“сконцентрувати свої зусилля на відкритті пішого переходу, як першого етапу відкриття митного пункту пропуску, використавши усі напрацювання керівників району попередніх роківта нинішнього керівництва району.

Попередники використовували наступну алегорію – “головне, щоб нам помогли прорубати вікно в Європу, а двері ми вже потім самі”.

Тобто ще 18 років співати тої самої, продовжуючи “нелегку працю попередників”.

Десь там у верхах (не на високій полонині, а в Кийові) кажуть, що зараз проект та кошторис вже виготовлені, лежать на узгодженні в Міністерстві інфраструктури. Проект дуже дорого коштує, але зроблений за європейські ґранти (співфінансування – 90 відсотків Євросоюз, 10 – Україна), потім його має затвердити Кабмін.

Можна стверджувати напевне лиш те, що крізь вікно в Європу у периферійний Верховинський район подує вітер змін. Бо ж з’єднаються не лиш відособлений досі повіт Марамуреш з усіма його етнічними гуцулами з Українською Гуцульщиною, а й покращить логістику транзит наркотрафіку, зброї, нелегалів, цигарок та інший контрабас (всього того, з чим на Закарпатті завзято анонсує боротьбу Москаль). Поки ж із глобальних проблем Верховинщини – лиш вирубка лісу і кілька міні-ГЕС.

Чи зробить весь цей протяг з прочинених у Європу дверей гуцулів щасливішими, чим вони зараз? Однозначно ні. Бо всіх грошей не заробиш.

Певно, цим і керуються наші небожителі, відповідальні за живі і мертвонароджені ремонти карпатських доріг.