– Юля, у садку “ранок” скоро, а у Віки костюма немає. Ну не йти ж дитині другий рік в тому самому костюмі. Ти зарплату отримала? Дай грошей, я тут у магазині такий костюм придивилась, Віка якраз такий хотіла.

– Мамо, ти на роботу взагалі збираєшся виходити? Он, в школу техпрацівниця потрібна, у садок – нянечка. Там все поряд, і дітлахи у тебе на очах будуть, і зарплата, хай і невелика. Все ж краще, ніж сидіти вдома. Хоч тобі та Віці на одяг вистачатиме. Ну не можу я сама нас усіх прогодувати. Вам постійно щось треба, то сукні, то взуття, я вже забула, коли собі щось купувала. Я своїм дітям рідше обновки купую, ніж сестрі.

-Юль, а сенс мені на роботу йти? Я що так без грошей живу, не працюючи, що на роботу вийду, однак зарплату не побачу. Рахунки заарештовано, я і горбатитимуся на борги! Та й не хочу я технічкою йти працювати.

-А ким ти хочеш працювати, якщо в тебе ні освіти, ні досвіду немає? Та й твої борги все одно віддавати доведеться, не будеш же ти все життя ховатися!

– Я за дітьми дивлюсь, якщо що, і вдома все роблю, ти приходиш на все готове!

– На що готове, мамо? Ти подивися, на що дім перетворився! Тут же свинарник просто, і не скажеш, що жінка в хаті є. Я кожен вихідний тільки й роблю, що порядок навожу, та їжу на тиждень наперед готую. На що готове я приходжу, мамо? Те, що ти мною приготований суп у мікрохвильовій печі розігріла – це не все готове, розумієш!

А за дітьми – що за ними стежити? Вранці я Віку з Колею в садок відводжу, по дорозі Оленку до школи, а сама на роботу біжу, ти в цей час спиш ще. Оленка сама автобусом додому добирається, зустрічати її не треба, а ввечері я знову дітей сама забираю. Як ти встигаєш стежити за ними?

Тільки й чути – дай, дай, дай. Загалом, або ти шукаєш собі роботу, або їдеш до села, до свого дому. З мене досить. Я втомилася, мамо. Ти ж сама на мою шию сіла, ще й Віку посадила.

***

Наступного дня Юля зустріла подругу Марію.

– Юль, Ми в кафе збираємося, ти з нами? Пішли, хоч раз на рік відпочити треба.

-Маш, та яке кафе? Мені й одіти нічого, та мати ще сказала, що Віці костюм на ранок купити треба. Я б пішла, але грошей і так обмаль.

-Юлька, Та жени ти її на роботу! Скільки ще ти будеш сама всю сім’ю тягнути? Ти у дзеркало давно себе бачила? Від тебе скоро одна тінь і залишиться. Вона ж молода ще, чого вдома сидіти, на тебе сподіватися? І взагалі, у неї ж будинок у селі, чому вона у тебе живе?

-Так не хоче вона працювати. Вона звикла вдома сидіти та нічого не робити, навіщо їй зараз йти? З одного боку мені й простіше, хай удома сидить, за дітьми стежить, за порядком стежить. Я, скільки себе пам’ятаю, вона ніде й не працювала.

То за моєю бабкою доглядала, ми на її пенсію жили, потім з батьком Віки зустрічатися стала, він одружений був, але їй завжди допомагав, та мій батько аліменти платив. Так і жили. Потім я вийшла заміж, у нас Оленка народилася, а потім незадовго Коля. Того ж року мати Віку народила.

Ми в місто перебралися, в селі будинок свекрів продали, грошей трохи додали та свою квартиру купили, а мати в селі залишилася. А потім батько Віки пішов з життя, вона одна залишилася. Ти ж сама розумієш, що у селі без чоловіка нікуди. Будинок на очах розвалювався, роботи особливо не було.

У неї ні дров, ні вугілля на зиму не було, ось ми й покликали її до нас, перезимувати. Зиму прожила, на літо лишилась, а там і прижилася. У мене з Вадиком якраз непорозуміння починались, він загуляв, я на розлучення подала. Думаю, нехай мати живе зі мною, мені все легше, я після декрету вже працювала, а мати вдома сиділа з дітьми.

Вона ж допомагала мені, на лікарняний з Оленою та Колею ходила замість мене. Сама знаєш, не люблять у нас працівників, які на лікарняні часто ходять, а з маленькими дітьми інакше ніяк.

– Але діти виросли, Юль. Старша твоя вже в школі, а сестра та син уже не такі малі, так часто не хворіють.

– Воно то так, тільки в неї ж через кредити великий борг, всі карти заарештовані. Вона в садок тимчасово виходила працювати, так жодного разу зарплату і не отримала, одразу все списують із карти ці пристави. Вона і гроші на Віку не оформила, там доводити батьківство треба, вони ж не жили разом.

-Почекай, який кредит, якщо вона не працювала, як ти кажеш? Хто її дав?

– Та дали, там де сильно не перевіряли. Вона ж села. На радостях і хапнула їх. Та й витратила. У неї зараз загальна сума боргу більше 50 тисяч, а платити нема як. Так і вирішили, що я працюю, а вона займається домом.

-Але ж борг нікуди не дінеться, його платити все одно доведеться. А якщо з твоєю матір’ю що трапиться, то борг вам перейде, тобі і Віці. Ти відправляй її працювати, хай хоч борги гасить, нічого їй удома сидіти. Вона ж молода ще, 49 років – ще не вік.

Та розмова з подругою міцно засіла в голові у Юлі, і все частіше вона почала придивлятися до матері. Перегляд серіалів допізна, пізній підйом, різні косметичні процедури – і мама в її 49 років поруч із Юлькою виглядала максимум як старша сестра. Готуванням та прибиранням жінка не дуже обтяжувала себе, уроки з донькою робила Юля.

Мати уникала подальших розмов з донькою, наполягаючи що вона багато робить по дому і з дітьми дочці без неї не впоратись. Але одного дня Юля не витримала. Вона саме прийшла втомлена з роботи, а тут ні вечері, ні уроки з дочкою не зроблені. Вона не стрималась. На емоціях вона вказала матері на двері.

Жінка не стримувалась і сказала все що думає. Мати образилась та з принципу зібравши речі, повернулась в рідне село. Але будинок вже зовсім занепав. Його і не продати, хіба за копійки.

Коли Юля приїхала з вибаченнями до сестри та матері, вона жахнулася. В таких умовах не можливо жити, а сусіди ще й соціальні служби викликали. Знову прийшлося дочці поселити родину у себе. Тепер вона шукає нове житло для сестри з мамою. Навіть кредит готова взяти. Але чи варто?

Знаєте, іноді дивуєшся – невже так буває? А потім подивишся довкола, послухаєш, і розумієш, що ще й не так буває. Ось що це? Лінь? Егоїзм? Популярний нині пофігізм чи просте споживання?

Молода жінка, працюй, живи, радуйся, молодшу доньку виховуй, живи окремо, собі особисте життя налагодь. Чого старшій дочці заважати, ні, їй, мабуть, так зручно. І чомусь не впевнена я, що мама не житиме довго в цьому купленому маленькому будиночку. Знову щось трапиться, і повернеться вона назад до доньки.

А що б ви порадили Юлії? Як їй виплутатися з ситуації, вона не хоче псувати стосунків, бо сестра та мати – це її наближча рідня, крім дочки та сина більше нікого немає…