Щороку 20 лютого Україна відзначає День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Цю скорботну дату було встановлено указом президента Петра Порошенка №69/2015 від 11 лютого 2015 року.

Саме 20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану – 47. Ще 157 отримали травми, з них 68 – вогнепальні поранення. Про трагічні події цього дня згадував OBOZREVATEL.

Вісім років тому протистояння між протестувальниками та режимом тодішнього президента Януковича досягло свого піку. У ніч на 20 лютого 2014 було оголошено перемир’я, проте вже вранці зіткнення спалахнули з новою силою.

У бік Майдану безперервно їхали “швидкі”. Над центральною площею стояв дим – протестувальники підтримували “вогневу барикаду”, щоб не допустити атаки з боку “Беркуту”.

Незабаром надійшла інформація, що на Інститутській силовики стріляють з вогнепальної зброї. Причому під приціл потрапляли всі: медики, жінки, журналісти.

Об 11 годині ранку до готелю “Козацький” стали приносити перших загиблих з вогнепальними пораненнями. Щохвилини від Майдану від’їжджали швидкі та приватні автомобілі з постраждалими. Частина протестувальників висунулася в бік парламенту, після чого там оголосили евакуацію та скасували засідання.

О 16:00 тодішній глава МВС Віталій Захарченко офіційно визнав, що правоохоронцям було видано вогнепальну зброю. Водночас опозиція зібрала кворум у Раді та розпочала екстрене засідання. Увечері було ухвалено постанову, яка засудила насильство в Україні та поклала край кровопролиттю.

21 лютого 2014 року влада офіційно визнала загиблих майданівців жертвами. Цього ж дня в центрі Києва відбулося прощання з Небесною сотнею, під час якого звучала пісня “Плине кача…”, що стала українським народним реквіємом.

105 Героям Небесної Сотні посмертно було присвоєно звання Героя України. Громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція та Давид Кіпіані були посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.

Щороку 20 лютого по всій Україні відбуваються заходи, присвячені пам’яті загиблих активістів Майдану.

Сніжана Єгорова записала відео з жорсткою критикою Євромайдана і Революції Гідності

Українська ведуча Сніжана Єгорова жорстко розкритикувала Революцію Гідності та назвала події в Києві взимку 2013-2014 років “корпоративчиком на всю країну” і “кривавим бенкетом”.

Скандальне висловлювання про Євромайдан Єгорова зробила в прямому ефірі на своїй сторінці в Facebook.

Ведуча також прокоментувала гучний скандал через критику образу українських героїв і поскаржилася на те, що її фрази були вирвані з контексту і перекручені. Тому Єгорова зробила офіційну заяву з поясненням, що до українських військових, які загинули на війні на Донбасі, її слова не мали жодного відношення.

“А ось зараз я поговорю саме про тих, до кого вони мали безпосереднє відношення. Про культурний контекст, який формується в нашій країні в постмайданний час. І в даному випадку хочу розставити крапки над “і”, – почала свою розповідь Єгорова.

Ведуча наголосила, що не виправдовується, а досить виразно артикулює свої думки. Далі Єгорова фактично повторила тези російської пропаганди про “куплені” протести, держпереворот і війну заради збагачення.

“Я ніколи не була прихильницею перевороту державного, який відбувався в нашій країні в Києві на Майдані в 2013 році. Як людина, яка більш як 26 років працює в інформаційному просторі, а дуже чітко розуміла, що всі ці події, які відбувалися, формувалися певними колами людей, все це було оплачено з їх кишень… Для того, щоб такий корпоративчик на всю країну влаштувати, повірте, його потрібно оплатити. Тобто поставити сцену, запросити артистів, годувати людей, грамотно все це висвітлювати, поставити стримові камери, щоб люди могли стежити онлайн за подіями”, – розповіла Єгорова.

Вона зазначила, що з самого початку Майдану “була категорично проти”.

“Тому що я розуміла, я відчувала, що добром це не закінчиться. І всі ці співи, танці, радісні приходи туди людей, стрибки на Майдані, що вони закінчаться кров’ю – однозначно. Тому що абсолютно чітко бачила тих людей, які запускали ці процеси. Мета їх найголовніша була – збагатитися, отримати доступ до фінансових потоків, залякати людей і країну… Вони не дарма вкладали в цей кривавий бенкет свої гроші, тому що потім вони отримали набагато більший прибуток”, – заявила Єгорова.

У мережі бурхливо відреагували на подібні висловлювання, і під постом незабаром з’явилася маса обурених коментарів.

Начальник департаменту спеціальних розслідування Ген прокуратури Сергій Горбатюк зазнає приватного покарання за відсутність результатів у розслідуванні злочинів проти Майдану.

Таку думку в телеефірі висловив народний депутат від “Радикальної партії” Ігор Мосійчук, повідомляє “Обозреватель”.

“Горбатюк нестиме відповідальність за всі справи, які пов’язані з Майданом. Тому що піаритися – це одне, а робити результат – інше”, – заявив нардеп.

Мосійчук наголосив, що головним показником ефективності роботи департаменту спецрозслідувань ГПУ є відсутність покараних винуватців розстрілу Небесної Сотні.

“Горбатюк повинен вийти на Майдан і застрелитися. Чотири роки минуло, чотири генпрокурора змінилося і лише Горбатюк на місці. І ніхто досі не несе відповідальності”, – наголосив народний обранець.

До слова, раніше начальник департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк заявив, що рішення генпрокурора Юрія Луценка про зміну групи прокурорів у справі активіста Майдану Івана Бубенчика буде оскаржено, оскільки воно є втручанням у роботу слідчих.

Народний депутат від Блоку Петра Порошенка Мустафа Найєм таємно літав до Москви під час Євромайдану в 2014 році, передає Корупція.Інфо

Про це на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook повідомив журналіст Олексій Степура.

“Щодо “сенсації” про польоти Найєма до Москви під час Євромайдану, зокрема 16-18 лютого 2014 року. Це ніякий не секрет, давно відомо. Зайве підтвердження – його власний лайк під постом одіозного Семена Уралова.

А ось чому 29 листопада 2013 року, після доленосного саміту у Вільнюсі, Мустафа повернувся до Києва приватним літаком з італійського Больцано – дійсно цікаво”, – написав він.

Сотні тисяч людей стояли на Майдані протягом 3 місяців холодної зими, заради незалежності і свободи. За вільну людину у вільній країні.Всі кадри розміщені в хронологічному порядку по мірі подій, що відбуваються.

24 листопада, перший багатотисячний мітинг на Європейській площі. Фото Andrii Bozhok.

24 листопада, перші зіткнення мітингувальників із правоохоронцями. Фото Efrem Lukatsky / AP.

Вечір 29 листопада, перед першою зачисткою Майдану. Фото Piliugin.

Ніч з 29 на 30 листопада, перша зачистка Майдану. На фото Гліб Гаранич, кореспондент Рейтерс. Фото Reuters.

1 грудня мітингувальники перед силовиками. Фото Reuters / Gleb Garanich.

1 грудня штурм Адміністрації Президента. Фото REUTERS / Vasily Fedosenko.

1 грудня штурм Адміністрації Президента. Фото Reuters / Gleb Garanich.

Ніч з 2 на 3 грудня, балерина на пуантах в захопленому мітингувальниками Жовтневому палаці. Фото Марії Волкової.

Один з грудневих днів, у захопленому КМДА сплять мітингувальники. Кадр відео Андрія Литвиненка.

7 грудня, львів’янин грає для силовиків. Фото Олега Мацеха.

8 грудня, “Марш мільйонів”. Фото airpano.com.

8 грудня, Леніна повалили. Фото Sergei Chuzavkov / AP.

9 грудня, заметений снігом мітингувальник на Майдані. Фото з сайту rian.com.ua

9 грудня, силовики в снігу. Фото з сайту zn.ua.

10 грудня, силовики на вулицях вже стали звичайним явищем. Фото Михайла Петяха.

Вечір 10 грудня, перед спробою зачистки Майдану. Фото Sergei Supinsky / AFP / Getty Images.

Ніч з 10 на 11 грудня, під час штурму. Фото Нігини Бероєва, kp.ru.

12 грудня, трохи доброти. Фото зі сторінки спільноти euronews.fans, Facebook

15 грудня, під час концерту гурту “Океан Ельзи”. Фото з сайту gk-press.if.ua.

Новорічна ніч на Майдані, близько півмільйона українців співають гімн. Фото ТСН.

6 січня, Сергій Нігоян у барикад, 22 січня він загине. Фото з сайту dnepr.com.

9 січня, знак на барикадах. Фото з сайту ukraine-revolution.tumblr.com.

19 січня, друга хвиля протистояння, міліцейські автобуси на Грушевського трощать мітингувальники. фото Reuters

19 січня, Кличко облили з вогнегасника. Фото з сайту orbitnetwork.ru.

19 січня, зіткнення біля стадіону “Динамо”. Фото dendidenko.

20 січня, силовики йдуть в атаку. Фото з сайту lenta-ua.net.

20 січня, споруджена мітингувальниками катапульта. Фото VASILY MAXIMOV / AFP.

20 січня, біля стадіону “Динамо”. Фото dendidenko.

20 січня, згорілі автобуси в попелі і заморозити піні з вогнегасника. Фото Іллі Варламова, zyalt.livejournal.com.

20 січня, патріот у згорілому автобусі. Фото worldnewsviews.com.

20 січня, так горіли по ту сторону барикад. Фото mirror.co.uk.

21 січня, літня жінка на фоні кордону силовиків. Фото з сайту tvrain.ru.

21 січня, мітингувальник і кордон силовиків. Фото Reuters, drugoi.livejournal.com.

22 січня, правоохоронці та мітингувальник. Фото з сайту mir24.net.

22 січня, священик закликає до перемир’я. Фото Segei Supinski / Getty Images.

22 січня, продовження протистояння на Грушевського. Фото з сайту ukraine-revolution.tumblr.com.

22 січня, бійці Беркута позують на тлі згорілого автобуса на Грушевського. Фото з сайту joyreactor.cc.

22 січня, мітингувальник на пам’ятнику засновникам Києва. Фото Jeff J Mitchell / Getty Images.

Ніч з 22 на 23 січня, феєрверки та гранати. Фото Іллі Варламова, zyalt.livejournal.com.

Ніч з 22 на 23 січня, Грушевського у вогні. Фото Іллі Варламова.

24 січня, священики перед кордоном ВВ і Беркута. Фото з сайту ukraine-revolution.tumblr.com.

24 січня, дорожні знаки замість щитів у мітингувальників. Фото з сайту ukraine-revolution.tumblr.com.

24 січня, мітингувальники перед палаючими шинами. Фото Іллі Варламова, zyalt.livejournal.com.

24 січня, дитина на Грушевського. Фото Reuters.

25 січня, мітингувальник з коктейлем Молотова. Фото Reuters.

18 лютого, бійці Беркута. Фото mirror.co.uk.

18 лютого, веселка крізь барикади. Фото porphyre.livejournal.com.

18 лютого, постраждалі в боях батько і син, обидва – викладачі КПІ. Фото з сайту metro.co.uk.

19 лютого тліючий Будинок профспілок. Фото з сайту esquire.ru.

20 лютого, тіла загиблих на Майдані. Фото Reuters.

20 лютого, просочений кров’ю український прапор. Фото Jerome Sessini.

20 лютого, недалеко від застреленого активіста. Фото Jerome Sessini.

20 лютого, Олеся Жуковська, медик-волонтер, якій снайпер вистрілив у шию. Фото Reuters.

20 лютого, на тлі зруйнованого центру міста. Фото Максима Люкова, kp.ua.

20 лютого, епіцентр стрільби. Фото Reuters / Stringer

20 лютого, мітингувальник на Майдані. Фото VASILY FEDOSENKO

20 лютого, хол готелю “Україна”. Фото Reuters / David Mdzinarishvili

20 лютого, головна площа країни. Фото AP Photo | Efrem Lukatsky

23 лютого, кияни вшанували пам’ять загиблих. Фото Віктор Гурняк, Insider

23 лютого, квіти Небесній сотні. Фото Віктор Гурняк, Insider

за матеріалами ;http://vsviti.com.ua/;

Insider;

www.kiev.vgorode.ua

За три роки після Революції Гідності влада в Україні змінилася і зрозуміла, що не можна із суспільством поводитися так, як її попередники. Інакше може бути наступний Майдан, і ті, хто зараз при владі, втратять її. Водночас суспільство стало більш активним і покладається більше на себе.

Народний депутат Антон Геращенко прокоментував рішення Печерського суду Києва визнати недостовірною інформацію про причетність Олександра Януковича до розстрілів Майдану.

20 лютого 2014 року з будівлі готелю “Україна” не розстрілювали активістів. Адже Генпрокуратура не має інформації про постраждалих внаслідок пострілів з цієї будівлі.

Про це заявив керівник головного слідчого управління ГПУ Сергій Горбатюк. інформує dt.ua.

“Даних про те, що хтось постраждав від того пострілу, немає”, – заявив Горбатюк.

Також він додав, що працівники департаменту продовжують розслідування щодо фактів усіх пострілів, зокрема щодо “пострілів, зроблених, за попередніми даними, з будівлі консерваторії, від яких загинули працівники міліції”, також триває перевірка про снайперів. При цьому, Горбатюк додав, що, за даними слідства, снайпери УДО та спецпідрозділів “Альфа” та “Сокіл” зброї в той момент не застосовували.

“Справді, того дня снайпери УДО і спецпідрозділів “Альфа” та “Сокіл” перебували на дахах Кабміну, Адміністрації Президента тощо, але на цей час у нас немає даних про те, що вони стріляли”, – сказав представник ГПУ.

Також не підтверджена інформація про участь “третьої сторони” у розстрілах.

Оточення колишнього президента втікало з Києва до Донецька, Сочі та Ніцци.

Компанія Бізнес-Ейрлайнз, яку контролює бізнес-партнер та однокласник Петра Порошенка Сергій Зайцев, з 12 по 22 лютого 2014 року займалася організацією приватних перельотів з України чиновників з оточення Віктора Януковича.

Про це йдеться у розслідуванні журналістів Слідство.Інфо.

Сам колишній президент скористався послугами люксового літака Ейрбас з бортовим номером ОЕ ІСЕ, що також належить компанії “Бізнес Ейрлайнз”, 22 лютого.  У день розстрілу Небесної сотні Янукович полетів в сторону російського кордону.

За даними держпідприємства Украерорух, літаки компанії Зайцева у ці дні особливо часто літали за маршрутом Київ-Донецьк. Іншими популярними напрямами для бортів “Бізнес-Ейрлайнз” були Ніцца та Сочі.

Ці ж літаки виконують рейси з аеропорту “Жуляни” на замовлення приватних осіб і зараз. Переліт до Харкова літаком “Бізнес-Ейрлайнз” коштує 8 тисяч євро, до швейцарського Цюриху – 21 тис. євро.

Сергій Зайцев, який також займає посаду заступника гендиректора корпорації Roshen, контролює компанію через віргінський офшор Intraco Management Ltd.

Кияни борються з незаконними забудовами, облагороджують сквери, ремонтують під’їзди – без допомоги влади, а то і всупереч їй.

Мініатюрна усміхнена Ганна Устенко поправляє руде волосся і пропонує взяти для фотосесії в Корреспонденті свій новий самокат, який вигідно доповнить її хіпстерсько-урбаністичний образ, пише Вероніка Мелкозерова у №20 видання від 22 травня 2015 року.

В Устенко не відразу розгледиш наполегливу активістку, яка ось уже рік успішно бореться з недбайливими чиновниками. А заразом – очолює інтернет-видання DreamKyiv про життя столиці та її мешканців, які своїми силами намагаються перетворити Київ на місто мрії.

«Якби п’ять років тому мені сказали, що я писатиму скарги і заяви в держоргани, то я б не повірила. Раніше мені здавалося, що це соромно і нудно, – розповідає Устенко. – Але зараз якщо я бачу, як якесь хамло виперло свій кіоск на газон, то я намагаюся розібратися з хамлом».

На думку киянки, бити вікна або обличчя нікому не можна. А от писати заяви міській владі можна і потрібно. Таким цілком цивілізованим методом їй вдалося домогтися, щоб певні підприємці прибрали свої нелегальні кіоски неподалік від станції метро Площа Льва Толстого.

«А на вулиці, по якій я і ще безліч киян їдемо додому, полагодили ліхтарі», – хвалиться успіхами Устенко.

Зараз вона бореться з кіоском Київхліба. Той мало того що стоїть на газоні, так ще й закриває огляд водіям. Поки що, констатує активістка, бюрократія переважно перемагає, але вона не відступає.

Сплеск самоврядування в столиці розпочався півтора роки тому – після завершення активної фази Євромайдану. Люди зрозуміли, що їм під силу самим почати змінювати міське життя на краще.

Зараз у столиці діє близько десяти великих волонтерських організацій, які займаються благоустроєм

Зараз у столиці діє близько десяти великих волонтерських організацій, які займаються благоустроєм. Також окремі жителі самі почали облагороджувати під’їзди своїх будинків, прибирати пустирі й смітники і висаджувати там дерева.

Причому ентузіасти, які першими почали фарбувати паркани і стіни, очищати ліси і парки від сміття, сьогодні вже дають майстер-класи з громадянських ініціатив, розповідає Марія Насєдкіна, засновниця волонтерської організації Дивовижні.

«До нас дуже часто стали звертатися люди. Мовляв, зібралися із сусідами, хочуть організувати суботник чи під’їзд відремонтувати. Але не знають, як це зробити правильно. Тому ми тепер частіше будемо консультувати», – каже Насєдкіна.

Міська влада роботу волонтерів хоча і заохочує, але все-таки намагається взяти під контроль. Щоб зробити добру справу, тепер необхідний дозвіл ЖЕКу чи інших структур

Міська влада роботу волонтерів хоча і заохочує, але все-таки намагається взяти під контроль. Щоб зробити добру справу, тепер необхідний дозвіл ЖЕКу чи інших структур.

«Зараз у владі Києва з’явилося багато нових небайдужих до проблем міста людей, – зазначає Устенко. – Але на одного такого припадає п’ять, яким треба пиляти бюджет або просто все одно».

На думку активістів, наплювацьке, а то й відверто негативне ставлення влади до їхніх ініціатив може вбити в киянах бажання самостійно змінювати столицю на краще.

Те, що ініціатива карається, переконалася на своєму досвіді автор і творець проекту Місто-сад Євгенія Кулеба. Вона та її друзі облагородили один з дворів у самому центрі Києва, в районі Михайлівської площі. Прибрали звідти смітник і паркани, виставлені для незаконного будівництва, висадили дерева. Але цьому острівцю життя тепер загрожує зникнення.

«Прокуратура по-тихому програла всі суди забудовнику, і тепер наш сквер, на який пішли не тільки піт і кров багатьох небайдужих людей, а й 100 тис. грн волонтерської допомоги, можуть знести. Боюся, як би не довелося виводити людей під трактори», – побоюється Кулеба.

Велика чистка

Обгороджена парканом ділянка у дворі на Михайлівській пустувала вісім років, розповідає Кулеба. Цю землю у 2007 році тодішній мер Києва Леонід Черновецький, за чутками, продав своєму зятю, підприємцю В’ячеславу Супруненку, під забудову готельного комплексу.

За ділянкою ніхто не доглядав, туди почали викидати будівельне сміття. А поруч з оголеною на місці виритого котловану теплотрасою оселилися бомжі і собаки.

«Місцеві жителі скаржилися в ЖЕК, писали, просили прибрати там. Але результатів ніяких це не принесло», – розповідає Кулеба.

За її словами, законсервоване будівництво так би і стояло біля самої стіни Михайлівського собору, обростаючи сміттям, якби в ніч з 18 на 19 лютого активісти Майдану не демонтували паркан для спорудження барикад.

«Коли всі побачили це оголене звалище, то були шоковані, – згадує ентузіастка. – Було прийнято рішення прибрати сміття. 1 березня 2014 року ми влаштували там суботник. Люди вирішили свою працю присвятити Небесній сотні. Так і з’явилася ідея проекту Місто-сад, присвяченого подвигам революціонерів на Майдані».

Незабаром на місці звалища з’явилися перші дерева. Одна зі столичних фірм з озеленення з великою знижкою постелила газон.

«Ми не купили жодного дерева. Просто написали на фейсбуці оголошення про те, що кожен може прийти і посадити, – згадує Кулеба. – Нам навіть з Кам’янця-Подільського передали пару саджанців. У підсумку дерев вийшло так багато, що у нас там тепер цілий ліс росте».

Київські художники спроектували у сквері дитячий майданчик – дерев’яний будиночок, поруч припаркована дитяча машинка. Шефство над громадським городом узяла столична садово-городня компанія Подоляночка.

«Вперше в Україні в центрі міста з’явився громадський город. Днями ми там, до речі, висадили овочі – будемо чекати другий урожай», – радіє засновниця Міста-саду.

Поступово сквер став майданчиком для різних громадських заходів. Тут проходять зустрічі за інтересами, наприклад вегетаріанців або молодих матерів, виступають діджеї, а скоро ентузіасти збираються організувати літній кінотеатр.

«Намагаємося виводити людей на вулицю, об’єднувати і надихати, – пояснює Кулеба додаткову користь такого проведення часу для волонтерського руху. – Вони приходять і бачать, у них виникають свої ідеї. Ось на цих вихідних на Подолі з’явився проект Самосад – городяни своїми коштами влаштували на місці пустиря культурний простір під відкритим небом».

Поки «скверники», як самі себе називають ці активісти, окультурюють двори історичного центру, їхні колеги з організації Дивовижні зайнялися ремонтом і прибиранням у спальних районах.

«Ми за ці півтора року провели понад 30 громадських заходів, мета яких – навчити всіх охочих на своєму прикладі», – розповідає Насєдкіна.

За півтора року Дивовижні встигли відремонтувати кілька ліфтів, розмалювали стіни Опікового центру, а також здійснили шість вилазок у парки і лісопосадки, щоб очистити їх від сміття, зазначає вона.

Візитівкою організації стали сходи в Солом’янському парку, яку перетворили на арт-об’єкт, розфарбувавши сходинки візерунками.

«Після цього люди стали частіше навідуватися в парк, який до цього був занедбаним», – зазначає Насєдкіна.

На весь витратний матеріал скидаються небайдужі співвітчизники, багато з них приходять допомогти. На кожному заході до постійного складу активістів приєднується 10-20 місцевих жителів.

У процесі благоустрою міста в активістів виникають паралельні громадські ініціативи.

«Створили новий проект – Простір добросусідства. Суть його – люди діляться побутовими предметами один з одним, – каже Насєдкіна. – На свої поштові скриньки всі охочі наклеюють стікери, які символізують предмети побуту, якими вони готові поділитися зі своїми сусідами».

За її словами, надзавдання проекту – створити атмосферу, у якій люди почали б ближче знайомитися зі своїми сусідами і вчитися співіснувати з ними.

Комунальні віражі

Але перш за все столичні ентузіасти хотіли б навчитися співіснувати і навіть дружити з міською владою. Це їм вдається з перемінним успіхом. У багатьох випадках міськрада, мерія і навіть «куленепробивні» ЖЕКи йдуть назустріч городянам – адже ті, по суті, виконують їхню роботу.

«Ми намагаємося завжди на всі заходи брати дозвіл. З ними потрібно не воювати, а йти на компроміс, – ділиться досвідом Насєдкіна. – У нас не виникало жодних труднощів з владою. Наприклад, коли ми брали дозвіл в одного лісогосподарства на прибирання лісу, то адміністрація нам навіть виділила трактор і сміттєві мішки. Дуже були вдячні за нашу допомогу».

По-перше, каже вона, потрібно оформити та подати скаргу в мерію. А саме – сфотографувати об’єкт, який, на вашу думку, псує міський пейзаж і заважає нормальному життю киян, і разом із заявою відправити їх на сайт Київради. Ті, у кого немає інтернету, можуть повідомити про проблему в Контактний центр Києва за номером 1551.

По-друге, потрібно не боятися і відразу ставити порушникам їхні дії на вигляд.

«Бачиш, як хтось паркується на тротуарі і перекриває прохід пішоходам, – підійди і скажи йому, що він неправий. Іноді це діє, – каже Устенко. – Хоча тут важливо не перейти межу і не стати міським божевільним, який чіпляється до людей».

По-третє, проводити вихідні на толоках – тобто спільних заходах, суботниках. Це, на думку активістки, дає масу позитивних емоцій – зробив добру справу, познайомився з новими людьми, провів час зі старими друзями, подихав повітрям.

«Ми так прибирали, наприклад, парк Партизанської слави», – додає Устенко.

Втім, волонтерська робота з благоустрою столиці не завжди приносить лише позитивні емоції.

Заглибившись у процес створення скверу на Михайлівській, учасники Міста-садувсерйоз перейнялися законністю своїх дій. Земля, на якій вони розгорнули бурхливу діяльність, досі за документами належить будівельній компанії Грін Плаза.

Прокуратура загалом їх підтримала, однак попросила зрозуміти, що питання з поверненням землі міській громаді за один день не вирішується, каже вона. Кулебу та інших «скверників» запевнили, що громадські суди за землю тривають роками, і пообіцяли тримати активістів у курсі.

Однак у жовтні 2014 року активісти дізналися, що всі суди вже програні, хоча їм про це ніхто не повідомив. Чиновники Київради, які виступали як представники третьої сторони на суді, жодного разу не з’явилися на засіданнях, стверджує Кулеба, і взагалі не виявили жодного інтересу до процесу. Місто-сад не отримувало ніяких повідомлень про проведення судових засідань, і з’являвся на них тільки представник компанії-забудовника, який і виграв справу.

«І тепер він може зруйнувати всю нашу працю і світлу ідею, – побоюється Кулеба. – Ми просимо владу ще раз усе перевірити, проаналізувати, але ніхто цим не хоче займатися».

«Скільки можна принижувати людей тим, що для того, щоб щось змінити, їм обов’язково потрібно лягати під трактор або кидати коктейль Молотова?! – ставить риторичне запитання голова організації. – Давайте нарешті вирішувати все цивілізованим шляхом».

Корреспондент спробував розшукати компанію Грін Плаза, однак з’ясувалося, що у забудовника, який зумів купити землю в центрі по сусідству з культурним пам’ятником, немає сайту. Не змогли знайти контактів своїх опонентів й активісти Міста-саду.

Юлія Василенко, прес-секретар архітектурної компанії Архиматика, яка свого часу займалася розробкою проекту апарт-готелю Михайлівський для Грін Плази, повідомила, що фірма поки що встигла зробити лише попередній проект, але ніякої робочої документації до них не надходило, як немає і контактів замовника.

На момент виходу номера Корреспондента не дала коментар з цього приводу, а також в цілому зі сприйняття громадських ініціатив й Київська міська державна адміністрація.

Однак добровольці, взявши на себе настільки непосильну ношу, не сумують. Волонтерський бум, на їхню думку, – це ознака того, що суспільство починає змінюватися на краще.

«Це чудово, що активісти прийшли в усі сфери. Але, з іншого боку, я зараз сама помічаю, що влада трохи користується цим. Дуже багато своїх функцій просто перекидає на волонтерів. А треба розуміти, що це не може тривати нескінченно», – підсумовує Кулеба.