У 2004 році у Франції під час сліпої дегустації експерти визнали вино з бочки, зробленої богородчанськими майстрами, найкращим. Мало хто навіть з досвідчених світових експертів знає, що елітні бочки “OLPOL” виготовляють не у Франції, а в невеличкому районному центрі Прикарпаття.

 

До Франції на науку

Запрацювало унікальне для України підприємство на базі бондарного цеху Солотвинського лісокомбінату, який випускав діжки для соління. За радянських часів 100-літрові діжі для соління купляло населення і м’ясокомбінати, які тримали у бочках жири. Із здобуттям Україною незалежності у 1991 році ринків збуту практично не було. В 1994 році зупинили виробництво бочок і перейшли на виробництво фрези і чорнових меблевих заготовок.

Нове життя у виробництво вдихнули 1999 року, коли Ярема Поворозник з французом Паскалем Рендером встановили в одному з цехів обладнання для виготовлення клепки, яку з Богородчан експортували до Франції. Клепка – це окрема дощечка, з яких виготовляють бочки. Так з’явилося підприємство “ОЛПОЛ” (OLPOL). Очолив його Ярема Поворозник.

Згодом на підприємстві вирішили відмовитись від експорту сировини і почати робити бочки самостійно.

“У Паскаля був товариш з Франції, власник фірми “Damy”, яка виготовляє бочки і має один з кращих у Франції бондарних заводів. Він приїжджав сюди, оглянув наше виробництво і сказав, що тут складно налагодити виготовлення бочок для вина”, – згадує керівник “ОЛПОЛ” Ярема Поворозник.

Проте богородчанці вирішили не здаватися – і поїхали на запрошення фірми “Damy” до Франції на завод вчитися. Тут вони за кілька місяців вивчили технологію бондарного виробництва та вимоги до якості клепки, яка б відповідала найвищим стандартам. Прикарпатці виявилися ретельними учнями – традиційну французьку технологію бондарства вони привезли на батьківщину.

Виробництво запустили в 2003 році. У цеху відремонтували старе обладнання та придбали устаткування, якого бракувало.

14 травня 2004 року на підприємстві “ОЛПОЛ” з’явилися перша бочка для вина, виготовлена за французькою технологією.

Зараз на підприємстві працюють дві лінії з виготовлення бочок. На першій роблять бочки об’ємом 225 літрів і більше. На другій – бочки від 25 літрів.

Найбільші винні бочки, які робили на “ОЛПОЛі”, – об’ємом 400 літрів. Нещодавно партію таких відправили до Франції. Якщо буде замовлення і за наявності потрібної клепки, можуть робити бочки об’ємом і до 600 літрів – потужності дозволяють. Основний продукт “ОЛПОЛу” –  бочки “Barrique” французького типу “Бордо” та “Бургонь” на 225 літрів.

Останніми роками підприємство відчуває нестачу сировини. Через високі ціни важко купляти ліс на аукціонах.

“Зараз попит на дуб сильно зріс. Ціни такі, що хоч ми робимо дорогу продукцію, але у них складно вкладатися. Підіймають за 1 метр кубічний лісу до 8-10 тисяч гривень”, – говорить Ярема Поворозник.

При потребі 100 кубічних метрів дуба на місяць підприємство купляє на аукціонах 40-50 кубів на квартал. Через це мусять купляти готову клепку, а вона недешева.

“Купили фуру клепки, вийшло по 1900 євро за куб, це, грубо кажучи, 55 тисяч гривень куб клепок. З куба клепки виходить 10 бочок на 225 літрів. Тож матеріал – 5,5 тисяч, а наша бочка коштує 8500 гривень уже з ПДВ”, – рахує Поворозник.

Можливості підприємства дозволяють повністю забезпечити себе клепкою, була б сировина. Щоб виготовити куб клепки, потрібно 5 кубів першосортного дуба.

^{Працівник ОЛПОЛ розколює дуб на сектори, з яких виготовлятимуть клепку}

За словами директора, підприємство працює на 10-15% від потужностей. “Працюємо, але могли б робити набагато більше не лише для підприємства, але й для держави”, – каже Поворозник.

На його переконання, слід координувати продаж деревини так, щоб підприємства, які приносять користь державі, були забезпечені сировиною і працювали стабільно.

“Є районна, обласна адміністрація, управління лісового господарства. Вони повинні відслідковувати, хто купив ліс, що з нього зробили. І відповідно, якщо підприємство платить офіційні зарплати, сплачує податки, отримує валюту для держави, то держава мала б створювати нормальні умови для його роботи”, – говорить Поворозник.

 

Високі технології сонця, вітру і дощу

Технологія, яку “ОЛПОЛ” використовує для виготовлення бочок, передбачає, що клепки мають два роки відстоюватися на відкритому повітрі – під дощем, снігом, вітром і сонцем. І аж тоді її пускають у роботу. Попри такі затрати часу змінювати технології на виробництві не збираються. Бо головне – якість, говорить Ярема Поворозник.

За технологією “ОЛПОЛ”, від заготовки клепки до готової бочки проходить щонайменше два роки. Про технологію розповідає майстер виробництва Ярослав, який контролює весь процес від прийому кругляка до випуску готової бочки і відправки її клієнту.

“Починаємо з відбору деревини. Далі розкрижовка лісу на метри, розколовка на сектори, розколовка секторів на клепку, прийом і відсортування клепки – це найважливіше, кожну клепку оглядає спеціаліст, – говорить майстер. – Потім клепка йде на відстоювання. Два роки відстоюється просто неба. Звідти у сушку, де її досушують до 15-16% вологості. Після сушки клепку завозять у цех і пускають у виробництво”.

Висушену клепку обробляють на верстатах, складають з неї остову бочки, розігрівають і випалюють щоб вона надавала напоям аромати. Далі бондар нарізає уторний паз і виготовляє днища.

“Є різні ступені випалювання бочки, які впливають на смак вина. Смак міняє і сама витримка клепки: що свіжа клепка, а що витримана два роки – то є зовсім різні смаки”, – каже Поворозник.

Після тестування на протікання на бочки надівають постійні обручі і готують до відправки клієнту.

^{Так протягом двох років зберігається клепка на підприємстві ОЛПОЛ. Дощ, сніг, вітер та сонце тільки на користь}

Якщо клепка за якістю не годиться для винних бочок, з неї роблять діжки для соління та різні бондарні вироби, купелі, відра-водопади. Цю продукцію реалізують в основному на місцевому ринку.

Свого часу продукція “ОЛПОЛ” отримала сертифікат якості від уповноваженого експерта Європейського союзу з виноробства професора Олександра Луканіна, який має лабораторію, що визначає вплив дуба і бочок на коньяки та вина.

“Коли ми виходили на український ринок, я їздив на винзаводи і коньячні заводи і пропонував нашу продукцію. Усі говорили, якщо професор Луканін дасть позитивне заключення, то ми готові брати. Тоді я познайомився з Олександром Сергійовичем і він, оглянувши виробництво, дав експертний висновок, що ми робимо якісну клепку, якісні бочки”, – розповів Поворозник.

 

Найбільше купує Європа

Бочки “ОЛПОЛ” вважаються одними з кращих в Україні. У кабінеті директора численні дипломи та грамоти про перемоги на різноманітних виставках. Але в Україні культура споживання вина не надто розвинена, тому добрі дорогі бочки тут продаються не надто успішно. Зате охоче купує Європа.

Протягом трьох років бочки з Богородчан використовує виноробне господарство “Князя П.М. Трубецького”. Витримують червоні вина “Мерло” та “Кабарне” та біле “Шардоне”.

“Раніше вони пробували брати бочки у Франції, Угорщині, Болгарії. Угорські і болгарські по якості не підходили. Ціна висока, а якість не та. Французькі дуже дорогі, заробити на них не можна. Почали брати у нас і задоволені”, – розповідає Поворозник.

Торгова марка “Коблево” витримує у бочках “ОЛПОЛ” свій коньяк.

Гірку настоянку, український аналог віскі, у бочках з Богородчан витримують на Микулинецькому заводі “Бровар”. Винороби із Закарпаття майже не беруть товар в “ОЛПОЛ”, кажуть, дорого. Але поодинокі приватні покупці трапляються.

Ярема Поворозник згадує, що раніше добре продавалися бочки до Криму.

“Крим брав набагато більше, ніж Одеська, Херсонська, Донецька, Миколаївська та Дніпропетровська області разом”, – говорить підприємець.

Кримський винороб Ігор Самсонов, який зараз вважається кращим у Росії, витримував елітні вина “Шардоне”, “Каберне”, “Мерло” у бочках з Богородчан. Багато клієнтів у Криму було і серед невеликих виноробів. Зараз з анексованим півостровом прикарпатці не торгують.

^{Вино Ігоря Самсонова “Esse Riesling”  у бочках ОЛПОЛ. Фото: wineturist}

Купляють бочки і звичайні громадяни, які роблять вино вдома. Купляють, незважаючи на значно дешевші аналоги на ринку.

“На Житомирщині роблять бочки дешевше, але не за тією технологією. Вони і течуть, і не дають добрих смаків”, – розповідає Ярема Поворозник.

Клієнтам, які хочуть купити бочку і цікавляться, чому дорожче, ніж в інших, Ярема Поворозник говорить:

“Є “Запорожець”, “Фольксваген” і “Мерседес”. Так от наша бочка – це “Фольксваген”. Хочете купити “Запорожець” – купуйте. Він теж їде, так і та бочка буде щось робити. Але вона не дасть напою доброго смаку”.

^{Готові до відправки клієнтам бочки “ОЛПОЛ”}

Попри співпрацю з українськими виноробами 80% всієї продукції компанії йде на експорт. Працює “ОЛПОЛ” в основному з французькою фірмою, яка купляє бочки тут і продає їх європейським споживачам.

Вийти на європейський ринок прикарпатському підприємству допоміг товариш Паскаля Рендера, який займався продажем бочок у Франції.

^{Ярема Поворозник демонструє пляшку французького вина, яке облагороджувалося у бочках його підприємства}

Шукати нові ринки збуту дуже важко, потрібно постійно працювати з клієнтами. Ніхто з першого разу не замовляє сотню бочок, каже пан Ярема.

“Мусить хтось їхати, переконувати, що є хороші бочки. Візьмуть дві-три, заливають у них вино чи коньячний спирт, витримують. Через рік пробують і кажуть – нам це підходить. І вже тоді можуть взяти 20 бочок. Але, якщо ти до нього знову не приїдеш, нічого не буде, – розповідає підприємець. – Ми так відправили 60 бочок на 15 різних фірм у Каліфорнію, але з ними ніхто там не працював, не їхав до них, тому що дуже дорого і не так просто отримати візу, то воно так і заглохло”.

На фірмі “ОЛПОЛ” ретельно контролюють випуск продукції: кожна бочка має свій номер, на ній також вказано, з якого регіону взятий ліс чи клепка.

^{Бондар випалює бочки}

На підприємстві працює 25 людей, переважно з Богородчан і навколишніх сіл. Серед них 10 бондарів, які виготовляють бочки від початку і до кінця. На бондарів беруть молодих хлопців після деревообробного училища і довчають їх на фірмі.

^{Жінки також працють на виробництві ОЛПОЛ}

“Тут головне якість, ринок тепер такий, що всі один про одного знають. Купили неякісний товар – і зразу пишуть в Інтернеті. Я говорю: хлопці, хочете мати роботу, мусимо робити якісно, щоб завжди бути кращими, щоб люди хотіли взяти нашу продукцію”.

В середньому протягом дня виготовляють 10 бочок типу “Бордо” на 225 літрів.

А ще на підприємстві постійно ремонтують бочки з усього світу. Зараз приблизно півтори тисячі бочок чекають, що за них візьмуться богородчанські майстри. Ремонтують 150-літрові бочки, які були у Каліфорнії, потім у Мексиці і у Шотландії. Бочкам уже по 40-50 років. У Богородчанах їх переробляють на 200-літрові і відправляють у Шотландію. Там у них дозріває віскі “Johnnie Walker”.

^{Після ремонту у цих бочках відстоюватиметься шотландське віскі “Johnnie Walker”}

Лагодять також 300-літрові бочки з Південно-Африканської Республіки. Їх сюди постачає французька фірма. Після ремонту їх відправлять назад до Франції, де пропонуватимуть під витримку коньяків.

Вартість транспортування однієї 300-літрової бочки з Франції – 15 євро. Проте французам простіше відвезти в Україну, ніж ремонтувати самим.

^{Уже відремонтовані бочки з ПАР, які скоро поїдуть у Францію}

Кожного місяця у Богородчанах ремонтують 300-400 бочок з-за кордону. Вартість ремонту залежить від складності. Після ремонту усі бочки випробовують на герметичність і відправляють у Францію на продаж.

За словами підприємця, їхні бочки за якістю не гірші від французьких. А напої з бочок “ОЛПОЛ” більш прогнозовані. Смак та аромат вина залежить від того, у якому регіоні виріс дуб. “ОЛПОЛ” здебільшого купляє кругляк дуба і клепку з одного регіону – Волині.

Клепка з Волині дає напоям приємні ванільні смаки, не нав’язливі, витончені…

“Справа у тому, що французькі фірми, які виготовляють бочки, закуповують багато клепки в Україні і в інших країнах Європи. І вже на місці технолог коригує смак напою, а у нас воно все прогнозовано: матеріал, з якого робиться бочка, – з одного регіону”.

Бочку можна використовувати десятки років. Проте під вино вона годиться тільки перші три, далі можна використовувати під бренді, коньяк, віскі.

“Вино у новій бочці витримують 3-6 місяців. Бочка має швидко облагородити напій, віддати йму смаки дубильних матеріалів. Старіші бочки уже не дають того смаку”, – каже Поворозник.

Технологія виготовлення бочок на вино, коньяк та віскі одна. Різниться тільки клепка, яку беруть для виробництва. На коньяк та віскі потрібна клепка з рідшими річними кільцями, між кільцями проміжки 3-5 міліметрів. На вино треба густішу клепку.

 

За виробами Яреми Поворозника до Богородчан приїжджали перші особи держави. У 2006 році підприємство відвідав президент Віктор Ющенко.

“Купив купелі у сауну. Пізніше, коли уже не був президентом, брав діжі на випічку хліба”, – пригадує підприємець.

Полюбляють ці бочки й місцеві високопосадовці. Частіше беруть для соління, для квашення капусти. Закуска добра буде, зрозуміло.

А підприємець сподівається, що вже незабаром звичайні українці братимуть його бочки і для виноробства, що культура споживання шляхетніших напоїв поступово перемагатиме культ горілки.

Цьому мало б сприяти, зокрема, скасування обов’язкової ліцензії для малого бізнесу на оптовий продаж алкоголю. Ця ліцензія коштувала півмільйона гривень на рік, для невеликих крафтових виробництв вона була непідйомною. А тепер більше громадян зможуть займатися виноробством.

Сам Ярема Поворозник уже протягом трьох років робить вдома сухе червоне вино, правда, зізнається, що тільки цього року планує закласти його у бочку власного виробництва.

Сподіваємося, вино буде, як і бочки, – не гірше за французьке.

Автор: Василь КРАЙНИК

Фото і відео: Юрій Паливода

Матеріал публікується в рамках проекту “Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа“, що реалізується Громадською організацією “Інтерньюз-Україна” у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).

Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора редакції КУРСу та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.