В учнів 5–7 класів, які навчаються за програмою Нової української школи, зʼявляється багато нових предметів, домашні завдання стають складними, а діти мають все менше часу на відпочинок. Крім того, проблема виникає й у навчальній літературі, бо часто підручники не відповідають віку, занадто академічні та нудні.

На цьому зауважила вчителька одного з ліцеїв Києва Ольга Яблонська в ексклюзивному інтервʼю OBOZ.UA. За її словами, уроки часто перевантажені теорією, яку подають у сухій формі, що не завжди зацікавлює учнів.

Нудні підручники, багато предметів і складні домашні завдання: вчителька назвала головні проблеми НУШ у 5-7 класах
“У дітей з’являється багато нових предметів, домашні завдання стають складнішими, а вільного часу менше й менше. Вони просто не встигають адаптуватися, і це виливається у втрату мотивації. Ще одна проблема – навчальні матеріали. Підручники часто не відповідають віковим особливостям учнів: деякі з них занадто академічні, складні для розуміння або ж просто нудні. Вчителі змушені шукати додаткові ресурси, але не у всіх є можливість і час це робити систематично”, – ділиться Яблонська.

Водночас, вона зауважує, що звинувачувати вчителів у тому, що вони не працюють за новими методиками не правильно. Крім того, не можна змушувати вчителів змінювати методи, якщо вони не отримуватимуть відповідної підтримки – якісних матеріалів, часу на адаптацію тощо.

Нудні підручники, багато предметів і складні домашні завдання: вчителька назвала головні проблеми НУШ у 5-7 класах
“Якщо ми хочемо, щоб НУШ у середній школі справді працювала, потрібно не просто вимагати від учителів змін, а створювати для цього умови”, – зазначає педагогиня.

Вчитель, створюючи групи у Viber і Telegram для комунікації з батьками учнів, має чітко окреслити правила спілкування. Так, педагог може повідомити про те, що у разі порушення визначених вимог комунікації він може тимчасово видалити учасників з чату.

Про це розповіла юристка Лілія Орел у дописі у Telegram. За її словами, вчитель не зобовʼязаний створювати та вести батьківські чати, якщо це не передбачено посадовою інструкцією. Водночас, реальність вимагає активної комунікації педагогів з іншими учасниками освітнього процесу.

Чи має право вчитель видаляти батьків учнів із груп Viber і Telegram: пояснення юриста
“Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України “Про повну загальну середню освіту” педагогічні працівники зобов’язані дотримуватися принципів дитиноцентризму та педагогіки партнерства у відносинах з учнями та їхніми батьками. В основі педагогіки партнерства лежить спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками”, – зазначає експертка.

Водночас, фахівчиня підкреслює, що батьки школярів зобовʼязані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу.

Чи має право вчитель видаляти батьків учнів із груп Viber і Telegram: пояснення юриста
Тож, при створенні груп для спілкування, вчитель може визначити яка інформація висвітлюватиметься в чаті, часові межі спілкування, стиль спілкування тощо. Крім того, батьки повинні памʼятати про негативні наслідки розпалювання конфліктів.

У разі порушення визначених педагогом правил, він може тимчасово обмежити можливість спілкуватися в груповому чаті порушникам, попередньо повідомивши про таке правило.

З січня 2025 року вчителі отримують 1000 гривень доплати, яка зросте удвічі з вересня.

Доплата встановлюється педагогам шкіл державної і комунальної форми, незалежно від форми організації праці або місця перебування.
Педагоги у відпустці без збереження зарплати або з призупиненим трудовим договором не отримують доплату.

З січня 2025 року вчителі в Україні отримують 1000 гривень доплати до зарплати. З вересня ця сума зросте удвічі.

Міністерство освіти і науки України роз’яснило, хто з освітян має право отримувати доплати за роботу в несприятливих умовах праці. Про це інформує 24 Канал з посиланням на МОН.

Хто може отримувати “учительську тисячу”
Встановлення доплати за роботу в несприятливих умовах праці регулює постанова уряду від 08.11.2024 № 1286. На виплату грошей вчителям у комунальних закладах освіти передбачили окрему субвенцію з держказни місцевим бюджетам.

1. Кому встановлюють доплати?

Доплату за роботу в несприятливих умовах праці встановили педагогам шкіл державної і комунальної форми власності.

2. Чи можна виплачувати доплату педагогам дошкільних відділень шкіл коштом субвенції на доплати?

Так, кошти субвенції на доплати спрямовані на виплату доплати усім педагогам шкіл усіх типів комунальної форми власності (зокрема й педагогічним працівникам структурних підрозділів шкіл).

3. Чи встановлюють доплату педагогам шкіл, в яких освітній процес триває за дистанційною чи змішаною формою і які працюють дистанційно? Чи встановлюють доплату педагогам, які перебувають за межами країни або є переселенцями, і працюють дистанційно?

Постанова № 1286 не передбачає обмежень щодо форми організації праці педагога або місця його перебування для встановлення доплати. Її отримують усі педагоги, які працюють у школах та отримують там зарплату.

При цьому у МОН зауважили, що педагогам, які перебувають у відпустці без збереження зарплати і з якими призупинили трудовий договір або оголосили простій, не нараховують зарплату. Тож вони не отримуватимуть доплату за ці періоди.

У відомстві також роз’яснили питання тарифікації та погодинної оплати, питання відпускних, літнього періоду, лікарняних, відряджень та канікул тощо.

Молодь не хоче йти працювати у школи через низькі зарплати, велику кількість паперової роботи, емоційне вигорання та недостатню повагу до професії у суспільстві. З тих же причин нерідко залишають спеціальність й педагоги з досвідом.

Педагогиня однієї зі шкіл у Києві Ольга Яблонська в інтервʼю OBOZ.UA навела у приклад відомий жарт, який найкраще характеризує ситуацію з зарплатами освітян в Україні. Зокрема, вона сказала, що для того, щоб працювати вчителькою, потрібно мати чоловіка, який оплачуватиме це хобі.

“Щоб бути вчителькою, потрібен чоловік, який оплачуватиме це хобі”: освітянка з Києва розкрила сумну правду про школи в Україні
“Хоч би як банально це звучало, молодь не хоче йти вчителювати через низькі зарплати. Недарма ж у народі кажуть: щоб бути вчителькою, потрібно мати чоловіка, який оплачуватиме тобі це хобі. Сюди ж можна додати велику кількість паперової роботи, емоційне вигорання та недостатню повагу до професії в суспільстві”, – зауважує Яблонська.

За словами шкільної викладачки, для того, щоб зробити професію вчителя більш привабливою, варто забезпечити гідну оплату праці. Крім того, можна взяти до уваги досвід інших країн, де щоб потрапити на педагогічну спеціальність потрібно пройти суворий конкурсний відбір.

“Щоб бути вчителькою, потрібен чоловік, який оплачуватиме це хобі”: освітянка з Києва розкрила сумну правду про школи в Україні
Водночас, варто звернути увагу на зменшення паперової роботи. Таким чином, вчителі зможуть зосередитися на навчанні дітей. До того ж, молоді педагоги хочуть працювати по-новому, використовуючи інноваційні методи, тож вони потребують у цьому підтримки від колег та адміністрації.

У свідомості українців вкорінилася думка, що вчителювання – це не надто прибуткова діяльність. Та, як виявилося, усе залежить від предмету, який викладає педагог. Зокрема вчителі англійської зараз користуються чималою популярністю і можуть заробляти навіть понад 50 000 грн в місяць.

Скільки готові платити вчителям англійської?
Найбільші кадрові портали країни переповнені пропозиціями від різноманітних курсів іноземних мов та онлайн шкіл. Вакансій сотні, зарплатня ж сягає 50 000 грн, а подекуди й більше.

Наприклад, одна з компаній-організаторів курсів англійської готова платити вчителям від 15 000 до 52 000 грн. Від кандидата вимагають:

володіння англійською принаймні на рівні Advanced;
досвід роботи із дорослими учнями.
В іншому оголошенні центр іноземних мов пропонує викладачам англійської зарплатню у розмірі від 20 000 до 50 000 грн. Та лише за умови:

володіння мовою на рівні Advanced/Proficiency;
наявності диплома про закінчену вищу освіту зі спеціальності викладач, філолог чи перекладач;
вміння планувати заняття та цікаво їх проводити.
До 50 000 грн вчителям англійської готові платити й у одній із популярних шкіл розмовної англійської. Кандидати повинні відповідати таким вимогам:

володіння англійською на рівні від В2 або ж вище;
досвід викладання від 3 років;
вища освіта за спеціальністю філолог чи перекладач.

В Україні працівників почнуть звільняти частіше ніж наймати
За прогнозами експертів ринок праці в Україні найближчим часом залишатиметься стабільним. Не очікується ані різкого скорочення, ані збільшення кількості вакансій.

Однак згідно із даними опитування, проведеного серед найбільших підприємств країни, звільняти працівників все ж будуть частіше, ніж приймати на роботу нових. Ця тенденція торкнеться одразу кількох галузей:

Сфера послуг – 78% підприємств збережуть поточний штат, 8% планують наймати нових працівників, а 14% збираються провести скорочення;
Сфера промисловості – 81% компаній збереже поточну кількість працівників, 8% планують розширювати штат, 11% позбудуться частини кадрів;
Сфера торгівлі – 83% не планують ані звільнень, ані найму, 8% готові прийняти нових працівників, 9% мають намір скоротити штат;
Сфера будівництва – у 65% підприємств нічого не зміниться, 15% активно займуться рекрутингом, а 19% мають намір звільнити частину працівників.
Як бачимо більшість підприємств у кожній зі згаданих сфер не збирається суттєво змінювати свій штат. Та якщо порівняти кількість компаній, які збираються наймати нових спеціалістів, із тими, які планують «прорідити» колектив, то останніх принаймні у півтора рази більше.

Проблема доходу педагогів неодноразово підіймалася Міністерством освіти і науки, а також самими вчителями. Середня зарплата працівника школи становить 13 000 грн, хоча базові посадові оклади набагато менші. Українців хвилюють питання, від чого залежить грошове забезпечення і чи надійшла обіцяна “вчительська тисяча”.

Про це в ексклюзивному коментарі редакції Новини.LIVE розповіли в МОН у відповідь на офіційний запит.

Від чого залежить зарплата вчителя
Посадовий оклад залежить від кваліфікаційної категорії співробітника та ЄТС — Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. По категорії вчителя розраховують його базову ставку:

немає категорії — 10-11 тарифний розряд;
друга категорія — 12 тарифний розряд;
перша категорія — 13 тарифний розряд;
вища категорія — 14 тарифний розряд.
Суми зростають у порядку збільшення розряду, а його встановлення здійснюється за результатами атестації. Наприклад, працівникам із вищою освітою магістра призначають 11 тарифний розряд. А від посадового окладу вже обчислюють належні надбавки, доплати, премії тощо.

“Вчителі закладів загальної середньої освіти мають право на підвищення посадових окладів на 10% відповідно до постанови КМУ № 22 від 11 січня 2018 р. № 22. Таке підвищення формує новий посадовий оклад, від розміру якого розраховують усі інші доплати й надбавки, на які має право вчитель”, — розповіли в МОН редакції Новини.LIVE.

На які надбавки мають право вчителі
До обов’язкових входять надбавки за:

вислугу років — від 10% до 30% базової заробітної плати;
престижність праці — від 5% до 30% посадового окладу.
Також вчителів можуть преміювати на підставі положення, затвердженого керівництвом школи. Розміри залежить від внеску в загальні результати роботи. З 1 січня 2025 року Міністерство освіти і науки затвердило нову обов’язкову доплату — за роботу в несприятливих умовах. Кошти повинні виплачувати всім педагогічним співробітникам у сумі 1000 грн.

Окрім цього, школа має виплачувати вчителям щорічну грошову винагороду в розмірі одного посадового окладу за сумлінну працю і зразкове виконання обов’язків, а також допомогу на оздоровлення під час відпустки.

Зауважимо, заклад може самостійно скасувати чи зменшити надбавки, але лише ті, що мають необов’язковий або нефіксований характер. Керівництво школи несе відповідальність за своєчасне і правильне встановлення посадових окладів, підвищень, доплат і премій.

Що відбувається зі “вчительською тисячею”
Чимало педагогів скаржилися, що не отримали обіцяну 1 000 грн у січні. Згідно з коментарем МОН, виплати відбулися в більшості громад, але затримки таки фіксували. Причина — початок нового бюджетного періоду, який традиційно супроводжується низкою підготовчих процедур.

“Йдеться про проведення засідань та ухвалення відповідних рішень місцевими радами, проведення організаційних заходів органами Державної казначейської служби тощо. Питання виплати перебуває на постійному контролі в міністерстві та громадах, МОН постійно моніторить ситуацію”, — констатували в офіційному коментарі.

Ще одна проблема — школи можуть на власний розсуд скоротити надбавки за престижність праці. Тоді вчителям нарахують не 30% посадового окладу, а всього 5%. Так роблять для економії бюджетних коштів, але в МОН запевнили, що ініціюватимуть можливість фіксації доплати на максимальному рівні (30%).

Тоді ніхто не зможе маніпулювати зарплатами, а педагоги отримуватимуть належні їм суми щомісяця, без несподіваних зменшень.

Педагоги в Україні отримують близько 13 000 грн (середній показник). Але зарплату вчителя формує не лише посадовий оклад. Частину суми складають різноманітні надбавки і доплати, без яких дохід педагогічних співробітників не дотягував би навіть до мінімально встановленого розміру.

Редакція Новини.LIVE направила офіційний запит у Міністерство освіти і науки України та дізналася, які надбавки передбачені для вчителів у 2025 році.

Надбавки і доплати педагогів
Посадовий оклад — це кістяк зарплати вчителів. Але існують певні грошові заохочення, завдяки яким сума доволі відчутно збільшується. Кошти виплачують за окремі види педагогічної діяльності та встановлюють на весь обсяг навчального навантаження або частину. Обов’язковими є доплати:

за вислугу років;
за престижність праці.
Перша надбавка — це відсоток до посадової ставки, який варіюється залежно від стажу роботи. Наприклад, 10% виплачують за стаж понад 3 роки, 20% — понад 10 років, 30% — понад 20 років. Надбавка за престижність праці — це мінімум 5% і максимум 30% до окладу (розмір визначає керівник школи).

“У 2025 році для педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти запроваджено доплату за роботу в несприятливих умовах праці. Уряд з урахуванням наявних фінансових ресурсів Державного бюджету затвердив постанову від 08.11.2024 № 1286, якою встановлено щомісячну надбавку”, — відповіли в МОН на запит Новини.LIVE.

Відповідь МОН на запит редакції сайту. Фото: Новини.LIVE
Розмір такої доплати з 1 січня — 1 000 грн без податкового навантаження. А з 1 вересня суму збільшать до 2 000 грн на місяць. Видатки передбачено коштами бюджетної програми “Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення доплат педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти”.

Окремо існують премії, виплату яких узгоджує керівництво школи на підставі положень. Розмір фінансового забезпечення залежить від внеску вчителя у загальні результати роботи.

Плюс співробітники закладів освіти можуть розраховувати на щорічну грошову винагороду за сумлінну працю (один посадовий оклад) і за зразкове виконання обов’язків. Надається допомога на оздоровлення в розмірі місячної ставки.

Що ще варто знати українцям
Нагадаємо, чимало педагогів скаржилися, що не отримали обіцяну надбавку за “за роботу в несприятливих умовах праці” у січні. МОН запевнило, що всі виплати будуть здійсненні, просто перший місяць року — це традиційно затримки, пов’язані з низкою підготовчих процедур.

Також ми писали, скільки в середньому отримують вчителі. Їх зарплата залежить від багатьох факторів, зокрема кваліфікаційної категорії, тарифного розряду, надбавок, премій і необов’язкових доплат. Мінімальна ставка перебуває на рівні 7 270 грн, але її підтягують до 8 000 грн.

Автор
Ігор Лікарчук

Професор, доктор педагогічних наук

Днями Державний центр зайнятості повідомив, що в Україні 2024 року найбільший дефіцит кадрів, порівняно з іншими галузями господарського комплексу, був у сфері освіти. Освітянська галузь потребувала близько 25 тисяч людей. І це при тому, що понад тисячу шкіл залишилися на окупованих ворогом територіях; майже мільйон українських дітей шкільного віку перебуває за кордоном; кількість загальноосвітніх закладів України, за даними Інституту освітньої аналітики, 2023/2024 навчального року скоротилася на 14% проти 2020/2021; у дуже багатьох школах учительські вакансії зайняли не ті, хто є вчителями за покликанням, а ті, кому потрібно було отримати бронь від служби у Збройних силах України. Тобто реальна ситуація з дефіцитом учительських кадрів є набагато гіршою, ніж та, про яку повідомляє Державна служба зайнятості.

За даними моїх багаторічних досліджень історії української освіти, такої ситуації в ній не було ніколи. За винятком кінця 30-х років минулого століття, коли після сталінської боротьби з «ворогами народу» із закладів освіти було «вичищено» тисячі вчителів. Однак чи варто порівнювати тодішні й теперішні масштаби дефіциту педагогічних кадрів — запитання риторичне.

Впевнений, що кадрова катастрофа в освіті стала якщо не основним, то дуже відчутним результатом так званих реформ, які калатали українську освіту впродовж останніх 33 років. За ці роки було практично знищено мотивацію займатися ефективною педагогічною діяльністю, до межі знецінено роль і місце вчителя в суспільному житті. Його перетворили на безправного й безсловесного надавача освітніх послуг, сформували з нього, образно кажучи, цапа-відбувайла за проблеми, які виходять далеко за межі його професійної діяльності та які не під силу змінити одній людині чи навіть усій системі освіти. Постійне зростання рівня вимог до педагогічної діяльності на тлі різкого зменшення уваги й турботи про цю діяльність із боку держави стає причиною того, що найближчими роками в школах не буде кому працювати. Навіть істотне скорочення мережі закладів загальної освіти, яке сьогодні посилено адвокатують українські вищі освітні чиновники вкупі з багатьма керівниками територіальних громад, котрі є відвертими школофобами, ситуації не врятує. Здається, що за 33 роки в нашій країні погано усвідомили просту істину: реальні реформи в українській освіті залежать не від змін у змісті, структурі, організації освітнього процесу, не від новітнього обладнання та розфарбованих стін закладів освіти, не від запровадження нових навчальних курсів чи переходу до інтегрованих навчальних предметів, а від УЧИТЕЛЯ.

Якщо на проблему дефіциту вчительських кадрів дивитися лише з редукціоністських позицій, то в її основі — низька заробітна плата педагогів. Так, вона є ганебно низькою й не забезпечує нормальних умов для фізичного існування вчителя. Однак вважати низьку зарплату єдиним чинником, що формує кадровий голод в освіті, принципово неправильно. Не хлібом єдиним живе вчитель. Є низка чинників, які не дають змоги той хліб заробляти спокійно, гідно та гармонійно. Але про них в Україні відверто говорити не прийнято.

Одним із таких чинників є засилля контролерів роботи закладів освіти і наглядачів за роботою вчителя. І це вчителів дуже принижує, завдає шкоди авторитету педагогічної діяльності загалом і формує власну негативну самооцінку. Освітяни в соцмережах публікують переліки з 26 (!) різних державних установ та інституцій, які наглядають за роботою закладів освіти й учителів. Насправді таких — 32, включно з місцевими органами управління освітою та нещодавно створеними місцевими центрами професійного розвитку вчителів. У цих структурах працюють тисячі чиновників і так званих методистів, для яких контроль і нагляд за діяльністю закладів освіти й учителів є офіційним і неофіційним джерелом їхнього існування. До того ж кількість наглядачів і контролерів останніми роками зросла. За прикладами далеко ходити не потрібно. Скажімо, якщо в порівняно невеликій області до децентралізації функціонувало 33 районних і міських відділи освіти, то сьогодні кожна з 69 територіальних громад створила власні відділи освіти, і залишилося ще кілька районних. Якщо ще п’ять-десять років тому контроль над роботою закладів освіти і вчителів на рівні областей здійснювали лише обласні відділи (управління, департаменти) освіти, то тепер до них долучилися солідні за штатами та повноваженнями регіональні органи Державної служби якості освіти. Не кажучи вже про регіональні представництва інших загальнодержавних освітянських установ, які офіційно не мають здійснювати функцію контролю, але начальниками щодо освітян на місцях себе вважають. Із усіма наслідками, які з цього випливають. Тому постає риторичне запитання: який учитель чи директор, що адекватно працює, може витримати таке цунамі інстанцій перевірки та контролю?

Наступним чинником, що, як стверджують багато педагогів, убиває будь-яке бажання ефективно працювати, є радянські засади системи оплати праці вчителів. Ця система сформувалася іще в радянській школі в середині 30-х років минулого століття й живе донині. Йдеться про методику визначення розміру оплати праці педагога з огляду на суто формальні показники: освіту, стаж роботи, наявність категорії чи звання… Інакше кажучи, якщо до загальноосвітньої школи прийшов молодий учитель іноземної мови, рівень володіння якою в нього підтверджений міжнародними сертифікатами, а поруч працює педагог, котрий навчає іноземної мови за методичками тридцятирічної давнини, то останній за будь-яких умов отримуватиме набагато більшу заробітну плату, ніж молодий спеціаліст. Бажання змінювати систему оплати праці педагогів, базуючись не на формальних показниках, а на результатах їхньої роботи, декларували щонайменше п’ять із останніх тринадцяти міністрів освіти України. Та тільки хура й досі там. В Україні немає системи оцінювання праці вчителів, яка була б вагомим мотиваційним елементом ефективної педагогічної діяльності. Замість формування такої системи сила-силенна чиновників займається ганьбищем, що має назву «атестація педагогічних кадрів». До речі, навіть найдопитливіший дослідник не знайде офіційних даних про те, скільки українських педагогів такої атестації не пройшли через невідповідність посаді за рівнем знань, професійної майстерності тощо. Чи таких, з дозволу сказати, «педагогів» в Україні немає? Проте, хоч як смішно, навіть такі отримуватимуть зарплату більшу, ніж молодий педагог, який уміє, хоче й може працювати з дітьми.

Серйозним демотиваційним і навіть образливим чинником для праці педагогів стало невпинне зростання кількості осіб (зазвичай самозванців), які вважають, що їхня місія — вчити вчителів, як ті мають працювати. І таких «навчителів» — тьма: від посадових осіб у органах управління освітою до візіонерів різноманітних громадських організацій; від освітянських методистів до буйно розквітлої останніми роками когорти «експертів», які стали такими після п’яти днів підготовки на якихось курсах. Учитель перенасичений різноманітними інструкціями, методичними рекомендаціями, циркулярними вказівками, формалізованими процедурами… За прикладом ходити далеко немає потреби. Так, минулої весни Міністерство освіти і науки розробило дивні рекомендації щодо запровадження нової системи оцінювання результатів навчання кожного учня базової школи за кількома десятками показників. На думку величезної кількості педагогів, це абсолютно формалізована система, яка не матиме позитивних результатів від упровадження її в практику, натомість додатково навантажить учителя силою-силенною бюрократичних процедур, внесе небажану напругу у відносини з батьками здобувачів освіти тощо. Освітяни зібрали кілька десятків тисяч підписів під зверненням до МОН із проханням переглянути цю систему. У міністерстві пообіцяли… вкотре роз’яснити нову систему, її важливість і корисність, провівши для цього вебінари. Відмовлятися від неї МОН не збирається. І це при тому, що оцінювання результатів навчання є складником освітнього процесу, а відповідно до чинного законодавства, кожен педагогічний працівник має право на академічну свободу в здійсненні процесу навчання. Тобто як оцінювати учнів, кожен педагог має право вирішувати самостійно. До речі, щось подібне немислиме в освітніх системах переважної більшості країн світу. Там міністри освіти НЕ ПІДПИСУЮТЬ рекомендацій і циркулярів учителям, як ті мають навчати, оцінювати, виховувати. Ба більше, як розповідають очевидці, скажімо, в США далеко не кожен директор школи знає прізвище міністра освіти, а ще більше не знають, чи є таке міністерство взагалі. Й освітня система від такого незнання не перестає функціонувати. В Україні вказівки, як працювати вчителю, дають усі: починаючи від міністра й закінчуючи найдрібнішим чиновником маленького відділу освіти. Це хороших педагогів ображає. І не тому, що не хочуть учитися. А тому, що не хочуть почуватися меншовартісними та розумовими інвалідами, яким потрібна підказка. Хороший учитель, якщо чогось не знає чи в чомусь потребує допомоги, завжди знайде, де і як її отримати, — живемо в інформаційному суспільстві. А хто не хоче вдосконалюватися в професійній майстерності, тому жоден циркуляр або підказка не допоможе. І в цій ситуації не бачу нічого ліпшого, ніж згадати слова Григорія Сковороди: «Не вчіть яблуню родити яблука. Краще відженіть від неї свиней». Але цього робити ніхто не хоче. Тож і сформували в українському педагогічному середовищі замість творчого ставлення до праці тупе виконання чинних інструкцій і нормативних документів. Для вчителя, професійна ментальність якого спрямована на творчість і розвиток, такі умови праці є своєрідною кліткою. І далеко не кожен креативний педагог хоче в ній існувати.

І про ще один чинник, який потужно мотивує педагогів забути дорогу до школи. Йдеться про «яжемать». Штучний інтелект пояснює, що «яжемать» — це саркастичний інтернет-мем і узагальнений образ жінки, котра виправдовує будь-яку свою поведінку тим, що вона — мати. На практиці це узагальнений образ багатьох батьків, які вважають, що їхня дитина в школі може творити що завгодно, а всі, включно з учителями, мають це терпіти. І не лише терпіти, а й потурати таким бажанням. Зазвичай такі батьки є досить агресивними, особливо тоді, коли вчитель відмовляє їм в особливому ставленні до їхньої дитини або робить їм зауваження. Для «яжемать» немає таких понять, як особистий простір учителя, професійна та людська гідність педагогів, їхній авторитет. Між іншим, «яжемать» не прилетіли з космосу. Десять років тому їх активувало… Міністерство освіти і науки. Нині опитування вчителів засвідчують, що значна кількість педагогів вважає ситуацію із «яжемать» такою, що істотно ускладнює і навіть унеможливлює педагогічну діяльність, оскільки замість партнерської співпраці вони постійно відчувають тиск і отримують необґрунтовані звинувачення в будь-чому. Звісно, можна багато розмірковувати про те, що вчителі не повинні конфліктувати, зобов’язані шукати шляхи співпраці, діяти дипломатично… Однак ті, хто стверджує таке, забувають, що уникнення конфлікту та пошуку співпраці мають бажати обидві сторони… На жаль, українське освітнє законодавство аж ніяк не захищає вчителя. Жодної такої норми в законодавчих актах немає. Законодавство не захищає ні від «яжемать», ні від бюрократів, контролерів і наглядачів, ні від «учителів учителів», ні від місцевих князьків-школофобів, ні від безпідставного втручання в професійну діяльність, ні від надмірного перевантаження обов’язками, що не належать до педагогічної праці. До речі, в низці країн ухвалено спеціальні закони на кшталт «Про захист учителів». У нас такого немає й не передбачається. Законодавці не бачать проблеми в тому, що вчителя потрібно захистити так само, як і забезпечити хлібом…

Тут варто нагадати, що в середині 40-х років минулого століття знаний українець Олександр Довженко у своїх листах писав: «Учитель у нас — істота забита, затуркана, задавлена злиднями, принижена перед кожним начальником, позбавлена елементарної поваги в суспільстві. Його слово не має ваги, його праця — без пошани, а його доля — безрадісна». Минуло 80 років від написання цих слів. Що змінилося?

Тож не хлібом єдиним живе вчитель. І не розуміти цього — означає не думати про те, що за кілька років у багатьох школах на урок до учнів не буде кому прийти.

Українські освітяни можуть встановлювати правила користування гаджетами з метою інформаційної безпеки та запобігання булінгу.

Кожен заклад освіти може визначити правила користування, такі як часовий проміжок, місце зберігання, доступність Інтернету та допустимий контент.

Надмірне користування телефонами у школі викликає занепокоєння у вчителів по всьому світу. Деякі країни на законодавчому рівні обмежують чи забороняють їх в освітніх закладах.

Тож і українські освітяни цікавляться, чи можуть вони встановлювати правила користування гаджетами серед учнів та чим керуватися у таких випадках. Роз’яснення на цю тему дає юристка Лілія Орел, пише 24 Канал.

Чи можуть вчителі обмежувати використання гаджетів
Юристка і психологиня Лілія Орел на своїй сторінці у фейсбук пояснила, що правила користування гаджетами у школі можуть встановлюватися з метою створення інформаційної безпеки та запобіганню булінгу.

А саме, відповідно до пункту 5 Розділу V “Порядку реагування на випадки булінгу (цькування)” затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2019 року № 1646 до заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти, належать заходи щодо:

організації безпечного користування мережею Інтернет під час освітнього процесу;
контролю за використанням засобів електронних комунікацій малолітніми чи неповнолітніми здобувачами освіти під час освітнього процесу.
Отже, керуючись вищевикладеним:

З метою запобігання та протидії булінгу заклад освіти має право встановлювати правила користування гаджетами здобувачами освіти, зокрема передбачати їх використання лише з дозволу педагогічних працівників або забороняти їх застосування у визначених випадках.
Керівництво закладу освіти зобов’язане забезпечувати безпеку кіберпростору закладу (ст. 1 Закону України “Про освіту”).
Тому кожен заклад освіти може встановити свої правила з визначення часового проміжку користування, місця зберігання, доступності мережі Інтернет і допустимого контенту.

Питання булінгу у навчальних закладах стоїть дуже гостро. З метою його попередження та запобігання регулярно проводяться тренінги для освітян, бесіди з учнями, психологічні ігри, введено посаду офіцера Служби освітньої безпеки та телефон довіри, за яким можна повідомити про булінг.

Телефони гарячої лінії:

дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12:00 до 16:00),
гаряча телефонна лінія щодо булінгу (цькування) 116 000,
гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123.

Середня зарплата вчителів в Україні становить орієнтовно 13 000 грн. Суми формуються по-різному, бо включають базові ставки за тарифними розрядами, обов’язкові доплати і надбавки. Постає питання, від чого залежить розмір виплат педагогічних працівників у 2025 році.

Редакція Новини.LIVE направила офіційний запит в Міністерство освіти і науки України та отримала відповідь на це питання.

Як формується зарплата вчителя
Розміри посадових окладів педагогічних співробітників у закладах освіти залежать від Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі — ЄТС). Це затверджено наказом МОН від 26.09.2005 № 557 та постановою Кабінету міністрів вiд 30.08.2002 № 1298.

Додаток 6 до наказу містить тарифні розряди, за якими обчислюють посадові оклади вчителів. Ставки залежать від кваліфікаційної категорії. Наприклад, якщо педагог не має категорії, то його тарифний розряд — 10-11. Далі в порядку збільшення:

друга категорія — 12 тарифний розряд;
перша категорія — 13 тарифний розряд;
вища категорія — 14 тарифний розряд.
“У примітці до цього додатка вказано, що фахівцям, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра (вищу освіту), встановлюється 11 тарифний розряд. Присвоєння категорій та встановлення тарифного розряду здійснюється за результатами атестації”, — відповіли в МОН на запит Новини.LIVE.

Плюс за постановою КМУ № 22 від 11 січня 2018 року № 22 всі педагогічні працівники, зокрема вчителі закладів загальної середньої освіти, мають право на підвищення посадових окладів на 10%. Таке збільшення формує новий оклад, від розміру якого обчислюють інші доплати й надбавки.

Які надбавки мають вчителі в Україні
Окрім посадового окладу, існують обов’язкові доплати за окремі види педагогічної діяльності в державних і комунальних закладах освіти. Їх можна встановлювати на весь обсяг навчального навантаження або лише частину. До переліку таких надбавок входить:

доплата за вислугу років — здійснюється щомісяця у відсотках до ставки заробітної плати залежно від стажу педагогічної роботи (понад 3 роки — 10%, понад 10 років — 20%і понад 20 років — 30%);
доплата за престижність праці — встановлюється у граничному розмірі 30% окладу, але не менше 5% (розмір визначає керівник закладу в межах фонду оплати праці).
Окремо вчителів можуть преміювати на підставі положення, затвердженого керівництвом школи. Порядок і розміри визначають відповідно до внеску педагога в загальні результати роботи.

“Гарантіями держави є виплата щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу за сумлінну працю, зразкове виконання покладених обов’язків, а також допомога на оздоровлення в розмірі місячної ставки під час надання щорічної відпустки”, — уточнили в міністерстві.

Також у 2025 року МОН запровадило доплату за роботу в несприятливих умовах. Йдеться про регулярну виплату всім педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти державної і комунальної форм у розмірі 1 000 грн (з 1 січня) та 2 000 грн (з 1 вересня).