12 днів відпочинку та оздоровлення у таборі “Україна єдина” дітям профінансувала українська діаспора з Лондона.

Табір, що був організований франківською громадською організацією “Тeриторія добрих справ” за фінансовоі підтримки благодійного фонду “Caryti Ukraine” з Лондона, прийняв 70 дітей загиблих і поранених учасників АТО.

На турбазі “Карпати”, де базувався табір, у селі Міжгір’я Закарпатської області, відпочивали діти із 10 областей Украіни: Донeцької, Луганської, Харківської, Запорізької, Чeркаської, Волинської, Київської, Тeрнопільської, Чeрнівeцької та Івано-Франківської.

Ініціатором збору коштів для українських дітей, чиї батьки загинули чи постраждали на теперішній війні, була уроджeнка Тeрнопільщини Iryna Estevez.

Табір був різновіковим і проводився вперше. В ньому побували 10 маленьких прикарпатців. З дітьми працювали психолог, священик та волонтери. Дітям влаштували виїзди в гори та екскурсії – на озeро Синeвір, на підйомниках в Міжгір’і та до єдиного в Європі гeйзeра, який вибухає мінeральною водою.
“Ми нe прощались, ми говорили однe одному: “До зустрічі”. Дванадцять днів роботи із дітьми загиблих і поранeних захисників дали свій рeзультат. Дітeй посміхнeних і змінeних відправили додому. Було нeлeгко працювати з дорослими, з дітьми було лeгшe, бо шукали до кожного індивідуальний підхід. Дякуємо всім, хто долучився!” – написала в мережі голова ГО Наталія Перцович.

У Надвірній та Богородчанах з 25 по 29 червня пройде Чемпіонат світу з футболу серед команд української діаспори. Це вже буде шосте змагання, оскільки започаткували і вперше провели Чемпіонат 2011 року.

Свою участь у турнірі підтвердили вже дев’ять команд: українці з Молдови, Білорусі, Іспанії, Польщі, Румунії, Ізраїлю, країн Балтії, а тепер вже з Австрії та Німеччини, пише sport.if.ua.
Напередодні старту змагань відбулась розмова з Ігорем Бокієм, автором ідеї та головою оргкомітету щорічного чемпіонату світу з футболу серед діаспорних команд, а також директором міжнародної організації українських громад “Четверта хвиля”.
Пан Бокій пояснив, що змагання проходитимуть, як у професійному футболі: попередні (групові) ігри – за одноколовою системою (поділ на групи “А” та “В”); чвертьфінальні, півфінальні та фінальні – за кубковою системою.
Команда-переможець, фіналіст і команди-учасниці нагороджуються кубками та грамотами Федерації футболу України (ФФУ). Найкращі гравці чемпіонату нагороджуються індивідуальними відзнаками Національного олімпійського комітету України (НОКУ). Також будуть і заохочувальні призи від приймаючої сторони – Богородчанської та Надвірнянської райдержадміністрацій (РДА) і відповідних міськрад.
Попередні 5 років Чемпіонат світу серед діаспорян проводився на Тернопіллі і щоразу ставав колоритною подією для місцевих жителів. Сам футбол тут, звичайно, аматорського рівня, але завжди під час турніру панує надзвичайна атмосфера братерства та єднання українців зі всього світу. Матчі проходили як в самому обласному центрі, так і в містечках та навіть селах Тернопільщини, де збирали повні стадіони вдячних глядачів.
Попередній Чемпіонат фінішував 21 травня 2016 року на Тернопільському міському стадіоні. У поєдинку між командами Придністров’я та Білорусі з рахунком 3:0 перемогли перші. В 2015 році переможцем стала збірна українців Угорщини, яка у фінальному матчі з рахунком 5:1 переграла українців з Румунії.
Цьогоріч змагання змінили локацію і вперше відбудуться на Франківщині, де дуже відповідально поставилися до організації Чемпіонату світу.
Ще наприкінці травня відбулося виїзне засідання оргкомітету, до якого долучилися високі чиновники: і заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Ігор Пасічняк, і начальник обласного управління спорту Орест Оклієвич, і голови Надвірнянської та Богородчанської райдержадміністрацій Олександр Кеніз і Франко Єжак. З Києва приїхали голова комісії НОК України по роботі з діаспорою Василь Карленко, начальник відділу фізичного виховання різних верст населення Міністерства молоді і спорту України Олег Карась. До наради по скайпу із Торонто доєднався і засновник Чемпіонату Ігор Бокій.

Як свідчать останні публікації іно-ЗМІ, реалії сучасності вказують на необхідності невідкладної ідентифікації українців як представників окремої національності, їх приналежності до Українського Народу: світової спільноти людей, котрі поділяють спільну етнічну самосвідомість, мову, культуру, походження, історію і т.д.

За період існування “совєтського” тоталітарного режиму у світі сформувався стійкий образ вихідця з території колишнього СРСР, який часто використовується у наші дні під назвою “руський”.

При цьому, на відміну від ватажків “Мордору”, що завжди виношували загарбницькі наміри створення імперій: “царської”, “каммуністічєскої”, а тепер уже й “путлерівської”, провідники Українського Народу у всі часи пропагували прагнення возз’єднання всіх Українських Земель і побудови Єдиної Соборної Української Держави.

Чому означене питання набуває гострої актуальності саме сьогодні? Тому, що тільки українці зможуть протистояти загрозам “гібридної” війни, яка почала стрімко поширюватися Кремлем не тільки в Європі, але й у всьму світі. У першу чергу, це стосується країн, в яких здійснюються процедури волевиявлення народу та втручання в які з боку РаSSєї найбільш відчутні: Brexit у Великобританії, вибори у США, майбутні – у Франції, Німеччині…

І тут “путлерівський” режим активно використовує вихідців з колишнього “нєрушимого“. Українська Діаспора повинна дистанціюватися від “руських“, щоб не бути втягнутою в брудні маніпуляції кремлівської пропаганди.

Прикладом може служити фейкова історія з “дівчинкою Лізою”, яка стала сигналом політичного пробудження мігрантів із колишнього СРСР у ФРН. Про це йдеться у публікації Deutsche Welle.

Після гастарбайтерів, запрошених в 1960-70-і роки головним чином з Туреччини, російські німці стали другою за величиною групою мігрантів у Німеччині. Разом із т.зв. “контингентними біженцями” – євреями з колишнього СРСР – і громадянами пострадянських республік, які просто проживають у ФРН, вони складають те, що прийнято називати “російською” Німеччиною.

Тривалий час ця група мігрантів була в Німеччині, як кажуть соціологи, “помітно непримітною”. Ніхто не звертав на неї особливої уваги. Ситуація змінилася після минулорічної історії з нібито викраденою і згвалтованою біженцями “дівчинкою Лізою” з берлінської сім’ї німців-переселенців. Гучні протести “російської” Німеччини, розігрітої кремлівсько пропагандою, пробудили до неї підвищений інтерес вчених і політиків.

За підрахунками професора Яніса Панагіотідіса (Jannis Panagiotidis) з університету в Оснабрюці , проведеними на підставі перепису населення, в Німеччині проживає в цілому близько 3 мільйонів вихідців з колишнього СРСР – німці-переселенці, приблизно 215 тисяч євреїв, а також дружини або чоловіки німецьких громадян, студенти з Росії та росіяни, які працюють за контрактами . До цього числа, проте, включені не тільки приїхали родинами, а й частково народилися вже тут діти, багато з яких російською не говорять.

Якщо ж залишити в групі російськомовних, які недавно приїхали в Німеччину, і дітей старше 10 років, то, за підрахунками Панагіотідіса, залишаються приблизно 2 мільйони людей, причому не всі вони мають німецьке громадянство, а значить, і право обирати або бути обраним. Німецькі партії, однак, виявилися не в тому положенні, щоб ігнорувати цю порівняно невелику групу потенційних виборців.

До пори до часу “російська” Німеччина була політично пасивною. Німці-переселенці відразу отримували німецьке громадянство, могли брати участь у виборах, але залишалися глядачами. Давалася взнаки соціалізація в Радянському Союзі, де партія була одна, а вибори – профанацією.

Згодом вони почали усвідомлювати власні політичні інтереси. А вони виявилися дуже різними.

Пару років тому цю групу виборців стала активно розробляти правопопулістська “Альтернатива для Німеччини” (АДГ). Тепер за “російську” Німеччину взялися і парламентські партії, кожна з яких залучила до своїх лав кого-небудь російськомовного.

Після історії з “дівчинкою Лізою” про “російську” Німеччину заговорили як про п’яту колону Кремля, писали про політичну нерозбірливість переселенців і їх сприйнятливості до гасел правих популістів.

Тарас Микитюк© спеціально для “Український простір Прикарпаття”

За матеріалами публікацій:

– Deutsche Welle (http://dw.com/p/2aQCT)

– Українська правда (http://www.pravda.com.ua/columns/2013/04/15/6987864/)

– Wikipedia (http://goo.gl/m7Ryqm)

– Wikipedia (http://goo.gl/DixRFN)