Роман Пастушенко

У мережі ФБ нещодавно завірусилося відео інциденту між учнем та вчителем у школі Покрова Дніпропетровської області. У коментарях до нього, як завжди, хтось – на боці вчителя, а хтось – учня.

Проте мейнстримом обговорення став не конкретний конфлікт, а проблема ставлення до вчительства та його правового захисту. Я згідний з більшістю закидів до влади та суспільства, висловлених учасниками обговорення.

Усе ж смію додати: високий статус вчителя не слід розглядати тільки як завдання управлінців освітнього відомства; його гарантією є не лише висока заробітна плата педагогічних працівників чи відповідне потребам облаштування шкільних будівель.

Те, що хлопець «підняв руку» на педагога, і ніхто з однокласників / однокласниць його не опам’ятав, черговий раз засвідчує, що в багатьох школах сформувалося невідповідне моральним нормам і вкраїнським традиціям освітнє середовище.

Освітнє середовище школи – це передусім соціальне оточення здобувачів загальної середньої освіти, тобто взаємини, у яких перебувають між собою учасники освітнього процесу. Звісно, учителі між собою та з учнями і батьками так чи інакше у школі взаємодіють і комунікують. Найчастіше, це взаємини, типові для місцевої громади.

Теперішні правила, на яких вчителі співдіють між собою та з учнями і батьками, дуже плинні. Хтось їх загалом дотримує, а хтось, залежно від власного розуміння ситуації, намагається обійти чи відкрито ігнорує. Звідси й інциденти на зразок покровського, які час від часу збурюють спільноти соціальних мереж.

На біду, політика МОН стосовно освітнього середовища спрямована більше на убезпечення від загроз війни і модернізацію просторово-предметного оточення учасників освітнього процесу. Випадки цькування учня або учениці, знущання учнів над вчителем чи вчителя над учнем «списують» на прорахунки керівництва школи або / і недостатній професіоналізм окремих педагогів. Що освітнє середовище школи має бути організоване так, щоб виховувати учнівство, майже не говорять.

Навряд чи багато в освіті управлінців, ба, навіть вчителів, які розуміють, що виховувати – означає заохочувати та підтримувати фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини. І найдієвішим інструментом виховання є демонстрація і дотримання у повсякденному житті (дорослими і дітьми) норм та правил належної (схваленої суспільством) поведінки, моральних, правових, корпоративних (шкільних), сімейних та естетичних.

Станом на сьогодні більшість учителів очікує, що норми життя шкільної спільноти будуть детально виписані «згори» (МОН; Кабміном; Верховною Радою…). Ці ж «зовнішні» для шкільних спільнот інститути мають, відповідно, гарантувати дотримання цих норм (через місцевих управлінців; ювенальну поліцію, офіцерів безпеки, освітнього омбудсмена та ін.).

Джерело таких поглядів – досвід совєтських часів. В УРСР закону про статус вчителя не було, але на учнів – порушників дисципліни – педколектив «тиснув» через їхні сім’ї, а на сім’ї – через партком, профком, дирекцію підприємства чи установи, де вони працювали, у крайньому випадку – через міліцію.

Проте в демократичному суспільстві «інструменти впливу» тоталітарного режиму не працюють. Сумнівно, що стан освітнього середовища у школах суттєво покращиться завдяки ухваленню законопроєкту «Про правовий статус учителя».

Мало вплине на зростання авторитету вчительства й очікуване з таким нетерпінням зростання заробітної плати працівників освіти.

Ставлення до учительства загалом та до кожного окремого педагога радикально зміниться на краще тільки тоді, коли основна маса учасників освітнього процесу у більшості шкіл досягне порозуміння щодо місії своєї шкільної спільноти і виробить та погодить відповідні цій місії правила її життя.

Звісно ж, тон у цьому процесі має задавати педагогічний колектив. Дирекція та вчителі повинні також подбати про те, щоб ці правила підтримали реальні лідери батьківської та учнівської громад школи. Лише за цієї умови правила стануть дієвими.

Вироблення та погодження таких правил – це тривалий, можна навіть сказати, перманентний процес, бо щорічно до школи приходять нові діти і вчителі, міняються також виклики, з якими стикаються українське суспільство та місцева територіальна спільнота, впроваджуються нові юридичні норми шкільного життя.

Педагогічний колектив школи, її дирекція має також продумати, як, якими засобами забезпечити безумовне дотримання правил, схвалених спільнотою закладу освіти, дібрати дієві санкції до порушників та стимули для послушних учнів.

При цьому не слід забувати, що в демократичній спільноті педагоги не можуть мати привілеїв, наприклад, користуватись смартфонами, якщо учні зобов’язані свої смартфони залишати в спеціально відведених місцях, або бути намальованими (стосується жіноцтва) чи палити, якщо учням це заборонено.

Робота над організацією ефективного для виховання освітнього середовища – це обов’язковий елемент повсякденного життя шкільної спільноти та управлінської діяльності дирекції школи. На жаль, станом на сьогодні у багатьох школах вчителі неспроможні домовитись між собою навіть про елементарне: яким правилам має підлягати відвідування школи учнями; яким має бути зручний та корисний і дітям, і вчителям розпорядок дня (чи робити велику перерву для харчування та фізичного відпочинку між уроками, коли проводити «виховні заходи» – коштом уроків чи в позаурочний час), як організувати здорове харчування (бо справа не тільки в асортименті продуктів, а й в часі й темпі їх споживання; кількості спожитого, відмові від вживання шкідливої для дітей продукції тощо); як забезпечити достатню фізичну активність дітей і т. ін.

Наше учительство натепер використовує різні стилі виховання, від авторитарного до вседозвільного. Це одна з причин того, що колеги неспроможні підтримати один одного в налагодженні взаємин з учнями.

Справді авторитетних вчителів, поведінка яких є зразковою для дітей, порівняно небагато. Понад те, інтелігентний і вимогливий учитель / учителька у багатьох школах є «білою вороною» і може зазнавати цькувань, бо не відповідає очікуванням. Для колег він / вона – нонконформіст, бо його / її погляд на управлінські рішення не завжди співпадає з позицією дирекції («Тобі що, більше всіх треба?» – дивуються / обурюються вчителі).

Чимало батьків учнів вважають його / її черствою та зневажливою людиною, адже з ним / нею неможливо «домовитися» ні щодо вимог до їхніх дітей, ні щодо оцінок у свідоцтві досягнень.

Для значної кількості учнів вимогливість вчителя та його / її «скупість на оцінки» є доказом зневажливого до них ставлення, нездатності «увійти в їхні обставини», бо зазвичай інші вчителі готові «закрити очі» на невиправдані пропуски уроків, списування, зависання під час уроків у соціальних мережах тощо.

Ізольований, відкинутий учитель / учителька рано чи пізно або залишить школу, або зазнає відкритої зневаги зі сторони окремих батьків чи побоїв від учнів, як це трапилось в школі Покрова Дніпропетровської області. Тож не бачу для вчительства іншого виходу, як негайно заопікуватися освітнім середовищем у своєму закладі, регулярно його діагностувати (на Львівщині є відповідний інструментарій), щоб зробити придатним для виховання.

До речі, в основоположному документі сучасної освітньої політики для системи загальної середньої освіти «Нова українська школа» сказано: «У формуванні виховного середовища братиме участь увесь колектив школи. У закладах буде створюватися атмосфера довіри, доброзичливості, взаємодопомоги і взаємної підтримки при виникненні труднощів у навчанні та повсякденному житті».

Сподіваюсь, учительство уже найближчим часом розпочне втілення цього слушного задуму в життя!

Автор: Роман Пастушенко, член Експертної ради при департаменті освіти і науки Львівської облдержадміністрації.

Коли у школі навчається по 10–12 учнів, то діти не отримують якісної освіти. Зазвичай, мала кількість школярів спостерігається у сільських закладах освіти, де один вчитель може викладати кілька предметів.

У звʼязку з цим система освіти потребує запровадження реформ. Зокрема і таких, які передбачатимуть обʼєднання шкіл. На цьому зауважує відома науковиця, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Елла Лібанова в інтервʼю Новій українській школі.

“Скоріше будемо запроваджувати різні форми освіти. Необхідно буде об’єднувати школи – школа, в якій 10-12 учнів, це ненормальний рівень освіти. Школа має бути місцем для дітей: їхнього спілкування, розвитку, соціалізації, а вже потім набуття ними нових знань”, – пояснює науковиця.

“10-12 учнів – це ненормально”. Елла Лібанова пояснила, чому в Україні треба закривати малокомплектні школи
За її словами, у селах дуже мало дітей, через що вони не можуть отримати нормальні знання.

“Коли ми починаємо говорити, що в кожному селі має бути школа, мені плакати хочеться. Питання не в грошах, це не питання бюджету. Я, як демограф, знаю, що багато сіл і селищ, де дітей дуже мало. Ці діти, вочевидь, не можуть там отримати нормальну освіту. Якщо один і той самий вчитель приходить і читає географію і історію – в мене вже сумніви. А якщо це хімія і фізика”, – зауважує Лібанова.

Попри це, українські діти досягають значних успіхів у навчанні за кордоном. Більш того, немало школярів поверталося додому через незадоволеність якістю освіти у таких країнах як Німеччина, Польща, Чехія.

Репетиторство з дітьми, яких вчитель навчає безпосередньо у школі, є порушенням вимог академічної доброчесності. У звʼязку з цим, педагогу не варто практикувати приватні заняття зі своїми учнями.

На цьому зауважує освітній юрист Наталія Челах у дописі у Facebook. Водночас вона каже, що немає жодних обмежень щодо проведення занять з дітьми, яких педагог не навчає.

“Репетиторські заняття з учнями, яких педагог безпосередньо навчає у школі, є порушенням вимог академічної доброчесності, тож вчителю не варто практикувати приватні заняття зі своїми учнями. Однак, немає жодних обмежень щодо репетиторських занять з учнями, які навчаються у школі, де працює репетитор, якщо він їх безпосередньо не навчає”, – зазначає Челах.

Чи може репетитор займатися з учнями, яких навчає у школі: пояснення юриста
Вона пояснює, що коли вчитель оцінює знання дітей, з якими займається додатково як репетитор, то він не завжди може бути обʼєктивним та упередженим. Крім того, це може також відображатися на відношенні вчителя до інших учнів та мати певні наслідки.

“Однією із засад освітньої діяльності є академічна доброчесність, що являє собою сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими повинні керуватися педагогічні працівники під час навчання з метою забезпечення довіри до його результатів”, – додає фахівчиня.

Експертка підкреслює, що дотримання академічної доброчесності педагогічними працівниками передбачає, зокрема, обʼєктивне оцінювання результатів навчання.

Освітній омбудсмен Надія Лещик розповіла про ініціативу залишати учнів на другий рік навчання у тому самому класі. Пропозиція стосується переважно школярів, які відстають від програми через здобуття освіти за кордоном.

Зараз ця ідея перебуває на стадії обговорення. Про це інформує 24 Канал з посиланням на заяву Надії Лещик журналісту УНН.

Що відомо про ідею залишати учнів на другий рік навчання
Омбудсмен зауважила, що ідею надання права залишати учнів на другий рік навчання ще обговорюватимуть і з Міністерством освіти і науки України.

Поки що МОН не почав роботу, на скільки мені відомо, над цим питанням. Поки що реакцію МОН я не бачу, але будемо ще говорити з ними про це,
– заявила Лещик.

Омбудсмен також пояснила суть пропозиції щодо надання школам права залишати учнів на другий рік навчання.

Якщо дитина – за кордоном, то вона навчається на рік, на два менше або навчається в інтеграційному класі. Тобто вона фактично не навчається в школі країни перебування. Потім вона повертається в Україну, й ми розуміємо, що вона на один, два роки відстає від своїх однокласників. Саме для такої дитини необхідно передбачити, за бажанням батьків, за рішенням педагогічної ради, залишатися на другий рік. Саме в цьому полягала ідея,
– уточнила вона.

Нагадаємо, що у грудні 2024 року освітній омбудсмен Надія Лещик пропонувала надати школам право залишати учнів на другий рік через неуспішність або пропуски уроків.

Вторгнення росії в Україну спричинило серйозні зміни у багатьох аспектах життя українців, і освіта стала однією з найбільших жертв війни. Як пише New York Times, порушення навчального процесу для мільйонів школярів стало однією з найбільших проблем, з якими стикаються українці під час війни.

Незважаючи на зусилля збереження освітнього процесу, діти змушені адаптуватися до нових реалій: заняття часто проводяться підпільно або онлайн, перериваються через повітряні тривоги, а в найбільш небезпечних зонах — у підземних бомбосховищах. Додатково, для багатьох дітей виникає проблема із соціальними навичками, оскільки відсутність прямого спілкування з однолітками заважає їм розвиватися в контексті взаємодії та вирішення конфліктів.бомбосхов

Згідно з даними Міністерства освіти України, близько 137 шкіл, розташованих переважно на сході та півдні країни, були перетворені на підземні навчальні заклади. Водночас, 14% учнів повністю переведені на онлайн-навчання, зокрема близько 300 тисяч дітей, які навчаються з-за кордону.

Цікаво, що не тільки з причини небезпеки батьки обирають для дітей онлайн-освіту. Переселенці часто віддають перевагу тому, щоб їхні діти продовжували навчання в українських школах дистанційно, навіть якщо це означає довгі години перед екранами. Це також призводить до того, що багато українських школярів змушені спілкуватися з однокласниками тільки через комп’ютери, що ускладнює процес соціалізації.

Популярні новини зараз
Не пенсія, а подачка: на які виплати чекати українцям з 40-річним стажем
Олія, борошно та цукор: на скільки піднімуться ціни в Україні
Мобілізація за новими правилами: як тепер ловитимуть ухилянтів
Скасування мораторію боляче вдарить по гаманцях: як можуть змінитися платіжки
Показати ще
Для дітей, які опинилися під російською окупацією, доля навчання ще складніша. Окупаційна влада змушує українських школярів вивчати російську навчальну програму, а спроби продовжити навчання за українською програмою — ризикують обернутися серйозними проблемами для родин.

Анна, яка жила в окупованому Мелітополі, розповідає, як її 6-річний син навчався в українській школі онлайн, приховуючи це не тільки від російських солдатів, а й від сусідів. Тоді вона намагалася зберегти зв’язок із Батьківщиною, захищаючи майбутнє свого сина.

Інша історія — Світлана Степуренко, яка разом з дітьми емігрувала до Норвегії. Тут її діти відвідують місцеві школи, але продовжують онлайн навчання з української мови. Вона переживає, що їй не вдасться швидко повернути дітей до української освітньої системи і побоюється, що вони відстануть від своїх однолітків.

Незважаючи на складнощі, Міністерство освіти та місцеві органи влади роблять усе можливе, щоб зберегти освітній процес для українських дітей. Однак, як зазначають експерти, війна залишить серйозний слід у навчанні та соціалізації дітей, що може позначитися на їхньому майбутньому.

У ТікТок виникла дискусія щодо того, хто винен, якщо учні не засвоюють матеріал. Вчителька початкових класів Ольга Бондаренко поділилась, що на уроках всім дітям пояснює однаково, може по кілька разів повторювати, щоб усі школярі почули.

Проте, за її словами, одні учні мають кращі успіхи у навчанні, а інші показують низький рівень знань. Педагогиня у дописі у ТікТок закликала українців долучитися до обговорення, чому, на їхню думку, складається така ситуація та чи винні у цьому педагоги.

“Хто винен в тому, що дитина не вивчила новий матеріал. Діти приходять до мене в школу, сідають за свої робочі місця. Я встаю біля дошки, починаю пояснювати новий матеріал. Я можу трошки підвищити голос, щоб мене почули задні парти. Для всіх я розповідаю однаково. Показую демонстрацію та використовую наочність також для всіх однаково. Тоді в мене виникає питання: чому одні діти мене чують, розуміють, виконують домашні завдання, а інші ні? Чи це я одним позакривала вуха, а іншим сказала слухайте мене уважно, бо я хочу, щоб ви були розумними, а ті ні?”, – поділилась педагогиня.

Українці розділились у своїх думках. Значна частина звинувачувала батьків. Мовляв, вони не дивляться, що у дітей в портфелях, тож і перекладають всю вину за знання школярів на вчителів.

“Всі вину перекладають на вчителів, а батьки навіть в портфель не заглядають. Дитина може носити всі підручники не за розкладом, домашні завдання не виконують. Про який підхід можна говорити”.

“Дитину треба розвивати з перших днів життя, а не чекати, покий їй виповниться 6 років і очікувати, що все піде як по маслу. Розвиток дитини – це довготривалий процес. З народження багато. І тоді школярі швидко навчаться самостійно закріплювати вивчений матеріал вдома виконанням вправ. У такому випадку вам не доведеться “довиконувати чужу роботу”.

“Бо половина дітей не виховуються батьками належно і ростуть вони безтолковими”.

Проте знайшлись і ті, хто вважають, що у такій ситуації винні вчителі.

“Вчитель винен. Діти різні сприйняття у всіх різне одній дитині достатньо один раз прослухати, або прочитати іншій цього недостатньо, а вчителю по-барабану, головне щоб її репетитором батьки таких дітей взяли”.

“Діти різні. Комусь треба завчати, хтось може послухати вчителя і запамʼятати. Не всім матеріал дається однаково”.

“Зараз вчителям немає діла до дітей. Вони відробляють свої часи. А чи дитина зрозуміла чи ні, це вже проблема батьків”.

“Ну якщо з 25-ти зрозуміли тільки пʼять, то винен вчитель”.

Учні вже зачекалися, адже третя чверть – найдовша.

Нині триває третя чверть навчання – найдовша з усіх. Багато шкіл змушені адаптовувати навчальні графіки, щоб забезпечити безпеку усім учасникам шкільного процесу. Зокрема керівники шкіл організовують початок за завершення канікул.

У 2025 році весняні канікули будуть продовжуватися тиждень. Орієнтовно канікули розпочнуться з у понеділок, 24 березня і триватимуть включно до неділі, 30 березня. За парти школярі мають повернутися у понеділок, 31 березня.

Як відомо, в Україні навчальний рік в школах стартував 2 вересня 2024 року і триватиме до 30 червня 2025 року. Разом із тим, педагогічні ради шкіл можуть самостійно ухвалювати рішення щодо тривалості та дат канікул. Слід враховувати, що за законом сумарна кількість календарних днів канікул протягом навчального року має становити не менш як 30.

Під час оцінювання навчальних досягнень школярів мають враховуватися не лише їхні знання, а й цінності та інші особисті якості, зокрема й поведінка. Такі критерії передбачає чинне законодавство та освітні стандарти.

На цьому зауважує юристка Лілія Орел у Telegram-каналі. За її словами, відповідно до норм закону передбачено, що поведінка дитини впливає на процес навчання та засвоєння матеріалу. Крім того, це враховується під час оцінювання навчальної діяльності школяра в межах визначених критеріїв.

Чи має вчитель враховувати поведінку школяра під час виставлення оцінок: роз’яснення юристки
“Оцінювання навчальних досягнень учня має здійснюватися відповідно до критеріїв, визначених чинним законодавством та освітніми стандартами. Нормами законодавства передбачено, поведінка учня впливає на процес навчання та засвоєння матеріалу та враховується під час оцінювання його навчальної діяльності у межах визначених критеріїв”, – пише фахівчиня.

“Таким чином, під час оцінювання результатів навчання здобувача освіти педагогічний працівник має враховувати не лише його знання, а й цінності та інші особисті якості, тобто поведінку”, – додає вона.

Чи має вчитель враховувати поведінку школяра під час виставлення оцінок: роз’яснення юристки
Такі умови передбачені пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України “Про освіту”. Згідно з ним, результати навчання – це цінності та інші особисті якості, набуті у процесі здобуття освіти, виховання та розвитку, які можна оцінити і виміряти в учнів після завершення програми або її окремих компонентів.

“Результати навчання – це знання, уміння, навички, ставлення, цінності, набуті в процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, виміряти й оцінити та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми на кожному рівні (циклі) загальної середньої освіти”, – зазначає Орел.

Це передбачено Рекомендаціями оцінювання результатів навчання учнів згідно з Державним стандартом базової середньої освіти, що затверджено Міністерством освіти та науки від 02.08.2024 року.

Реєстрація на Національний мультипредметний тест (НМТ-2025) розпочнеться за місяць, і учням 11-х класів слід підготуватися заздалегідь.

Основний період реєстрації триватиме з 6 березня до 3 квітня, а додаткова можливість реєстрації буде доступна з 9 до 14 травня. Основну сесію тестування заплановано на період з 14 травня по 25 червня, а додаткову – з 14 по 25 липня.

Також відомо, що офіційні результати будуть опубліковані не пізніше 4 липня, а ті, хто пройде тест під час додаткової сесії, отримають свої бали до 30 липня.

Цього року тест складатиметься з двох розділів, кожен із яких триватиме 120 хвилин. Перший блок охоплюватиме українську мову та математику, а другий буде присвячений історії України.

Зокрема, розділ історії було переглянуто, розширено перелік історичних дат, які потрібно знати учням. Ще однією істотною зміною є відсутність пробного тесту, тобто учням потрібно буде готуватися самостійно, без пробного запуску перед офіційним іспитом.

Оскільки реєстрація наближається, учням та їхнім батькам слід бути в курсі всіх оновлень та вчасно виконувати необхідні дії для участі у тестуванні.

Стало відомо, що в Україні схвалили законодавчу ініціативу, яка зобов’язує у школах активно заохочувати волонтерство серед учнів.

Цей захід спрямовано формування культури соцвідповідальності та громадянської активності серед молодого покоління.

Ключові положення нових правил включають:

Директори шкіл зобов’язані підтримувати та заохочувати залучення учнів до волонтерства.

Так, воно буде офіційно визнано найважливішим аспектом освіти.

Також школи працюватимуть над популяризацією цінностей волонтерства та соціальної відповідальності серед учнів.

Вся волонтерська діяльність учнів здійснюватиметься у вільний від навчання час.

Народний депутат Роман Грищук, автор законопроекту, наголосив на ключовій ролі шкіл у формуванні майбутніх громадян. Він також послався на результати дослідження Global Education Futures, у яких наголошується на важливості волонтерства у формуванні навичок, необхідних для сталого розвитку суспільства.

Основні цілі законопроекту:

Прищепити учням активне громадянське мислення.

Підвищити привабливість та визнання волонтерства серед молодих українців.

Надати учням практичний досвід, що сприяє їхньому професійному та особистісному зростанню.

Також повідомляється, що школи зараз адаптують свої освітні програми для інтеграції волонтерства у діяльність учнів. Законопроект отримав суттєву підтримку у парламенті, отримавши голоси 298 депутатів.