У Італії обірвалося життя маленької землячки Юліани Данилишин, яка боролася з гострою лімфобластною лейкемією.

Родину Данилишин з Тернопільщини спіткало велике горе, обірвалося життя їхньої маленької донечки Юліанки. Дівчинці було тільки 1,5 року, повідомляє ПІК.

Вроджений рак крові у дитини виявили, коли у неї підвищилася температура тіла. Батьки не змогли її збити та звернулися до медиків. Ті приголомшили родину страшним діагнозом.

Крихітку рятували спочатку в Україні, а згодом за кордоном. Гроші на лікування жертвували небайдужі люди зі всього світу.

5 липня дівчинка відзначила свої 18 місяців, а 6 серпня її маленьке сердечко зупинилося. Рак виявився нещадним.

“Янголятко моє, донечко, пробач мені, що не змогла тебе вберегти…. Люблю тебе безмежно…. Ти назавжди в наших серцях!”, — написала на своїй сторінці мама дівчинки Ірина Павлюк (Данилишин).
Наша землячка-тернополянка відлетіла на небеса в Італії, в місті Монца. Відтак родина потребує допомоги.

“Просимо щирої молитви за Царство Небесне. Вічна, світла пам’ять їй. Звертається до небайдужих допомогти згорьованим матусі та татусеві в перевезенні тіла донечки з Італії до України“, – йдеться у повідомленні в групі Книга пам”яті померлих за кордоном українців.

4 тис. 980 грн – саме стільки заплатила жителька Кременеччини за допомогу у пошуках роботи за кордоном та саме працевлаштування.

Перерахувавши за усі послуги жінка залишилася і без грошей, і без роботи. Про це повідомляють у відділі комунікації поліції в Тернопільській області.

Потерпіла розповіла, що в мережі Facebook побачила оголошення про працевлаштування у Італії. Пропозиція та умови її влаштували і тому жінка зателефонувала за одним із трьох вказаних номерів. Менеджер по телефону розповіла, що потрібні фасувальники-пакувальники на одну із місцевих шоколадних фабрик.

Жінці повідомили, що виготовленням усіх документів та організовує сам переїзд київська фірма ТзОВ “Арілана”. Коштує це 150 євро.

Жителька Тернопільської області вислала усі необхідні копії. Договір про співпрацю поїхала підписувати 14 вересня до Києва.

Через тиждень їй перетелефонували з фірми і сказали оплатити необхідну суму, інакше місце фасувальника віддадуть іншому.

Потерпіла перекинула гроші та надіслала скріни про оплату. Як тільки гроші надійшли на вказані рахунки, усі мобільні телефони, вказані в оголошенні, перестали відповідати. За допомогою потерпіла звернулася до Кременецького відділу поліції.

Правоохоронці встановлюють усіх фігурантів шахрайства та попереджають людей, які бачили схоже оголошення в інтернеті, нічого не оплачувати наперед. Лише після отримання усіх документів.

Віра Фещук із села Залісці, що на Тернопільщині, народилася без обох рук.

Лікарі в пологовому радили її батькам відмовитися від дочки. Цієї «поради» подружжя, звісно, не послухалося, бо вдома мало ще четверо діток. «Виросте якось з-поміж ними», – розмірковували тато й мама. Та тоді вони й гадки не мали, що їхня донечка зможе сама справлятися з усім, та ще вийде заміж і народить діток. Але диво таки сталося.

Віра – 5 дитина у сім’ї, усі попередні діти народилися здоровими, тому ніхто і гадки не мав, що може бути така проблема. Тим більше, її мама вчасно їздила на обстеження, і ніхто з лікарів жодного разу не сказав, що з дитиною щось не так.

– Вагітність проходила нормально. Але, коли вона народилася і я побачила її, у мене просто все тіло затерпло і я не могла вимовити ні слова, – розповідає Антоніна Фещук із Тернопільщини, мама Віри.

Дівчинка народилася без обох рук. Одна нога у неї була коротшою за іншу. Лікарі ще у пологовому будинку переконували батьків відмовитися від дитини. Тато тоді упевнено сказав: «Ні, забираємо додому».

– Так ми змирилися з тим, що таку дитинку нам Господь дав. Помаленьку вона росла. У 3 роки почала на сідницях підскакувати, а потім сп’ялася на ніжки, – пригадує Антоніна Фещук.
Наперекір долі Віра ламала усі стереотипи та невтішні прогнози медиків. Вона заговорила, почала ходити і вчитися усе робити ногами. Почала сама їсти, ложку тримала у правій нозі. Навчалася, щоправда, вчителі приходили додому. Але писала ногою дівчина так, що далеко не кожен і рукою так зможе. Школу закінчила на відмінно. І все своє дитинство мріяла про одне – мати руки.
5 років зустрічалася із хлопцем по сусідству

Але минав час, Віра налаштувала себе, що потрібно жити, як є, і максимально повноцінно. Вона мала багато друзів, які підтримували її. Дівчина не відставала від своїх однолітків, ходила з дівчатами до клубу, була лідером компанії, головним «заводилою» – то в ліс, то на шашлики, то на ставки. Закритою у чотирьох стінах не сиділа ніколи.

Згодом Віра зустріла своє кохання – це був сусідський хлопець, який жив через хату від неї. Зустрічалися аж 5 років, а потім одружилися. Ніхто з рідних і не сподівався побачити дівчину у весільному платті, але Віра не даремно отримала таке ім’я, адже наступний, фактично неймовірний бар’єр, який вона подолала, – стала мамою.

У 2012 році у подружжя народилася донька Евеліна, а ще через 2 роки – син Арсен. Вагітності проходили прекрасно, навіть лікарі дивувалися. Віру кесарили, оскільки в неї проблеми з хребтом, народити сама вона не могла. Коли на світ з’явилися діти, з ними справлялася сама, годувала грудьми. Її щастю не було меж. Дітки повністю здорові. Вони ніколи не сказали мамі, що вона якась не така, а доня завжди повторює, що її мама – найкраща! Хоча жіноче щастя Віри так і не склалося – подружжя розлучилося через 5 років спільного життя.

Чистить картоплю, сапає, робить макіяж та вишиває

Насправді важко з прочитаного уявити, наскільки прудко ця жінка справляється з побутом. Ногами одягає і взуває діток, годує, ногами чистить картоплю і готує їсти, ногами прибирає (у хаті від чистоти усе сяє просто), ногами сапає город, вишиває і навіть… робить макіяж (вона завжди доглядає за собою і має прекрасний вигляд)! Більше того – вона робить макіяж дівчатам зі свого села та сусідніх. А також почала професійно фарбувати брови хною – на цьому й заробляє, бо, окрім пенсії, інших джерел доходу не має. Адже чоловік аліментів не платить – уже заборгував 50 тисяч.

Але найкраща косметика Віри – її надзвичайна усмішка, яка фактично не сходить з її лиця. «Думаєте, мені не буває важко? Буває, іноді навіть занадто, і морально, і матеріально. Але, з Божою допомогою, все вдається подолати», – каже вона.

Своїх малюків обіймає ногами

І, попри те, що усі клопоти з дітьми і по дому лягли на її плечі, вона з усім справляється і ні на що не нарікає. Малюків своїх обіймає теж по-особливому – ногами. А вони туляться біля неї, понад усе найменшенький. «То «матусик» наш», – каже про онука бабуся. В селі є школа, дитячий садочок. Арсен цього року уже піде в перший клас, донечка – у третій.

Минулого року прийшла в цю сім’ю біда. 9 серпня Вірин тато їхав на навантаженій сіном підводі, впав і помер – перелом шийного хребта. Він же був єдиним чоловіком у родині, без нього жінкам доводиться значно важче. Хоча не лишають їх і добрі люди без допомоги. Коли потрібно було зробити ремонт у ванній, невідомий благодійник перекинув 15 тисяч. Інший чоловік, з Америки, уже 2 рази привозив по вантажівці брикету, адже в селі немає газу. Також за його гроші Віра змогла придбати зимовий одяг та взуття собі і дітям.

У 2004 році держава дала Вірі авто. Тепер воно своє від’їздило і стоїть нерухомо. Жінка добивалася, щоб їй його замінили, бо без машини дійсно скрутно. Чого вартує тільки дістатися до Тернополя – в лікарню, приміром. Та поки безрезультатно. Адже не все гаразд у неї і зі здоров’ям. В той місяць, коли помер її тато, їй зробили операцію на щитовидку.

– Тут похорон, тут операція, потрібно було багато грошей. Але лікарі у мене просто чудові. Уявіть, така операція мала коштувати 23 тисячі, але мені її зробили безкоштовно, докуповувала тільки ліки. І палату мені люкс організували – теж безкоштовно. Хочу подякувати цим лікарям – це Ярослав Федорович Чайківський і Олександр Олександрович Шабловський. Це лікарі від Бога. Але тепер ліки потрібно пожиттєво приймати та щопівроку здавати аналізи, а для цього потрібно їздити в Тернопіль. Тобто проблем купа, але падати духом просто немає часу, – сміється наша героїня.

А ще – Віра дуже хоче повезти діток на море і відпочити разом із ними. Але поки що це лише мрії, бо фінансово такого задоволення вона просто не потягне. Але вірити в чудеса жінка не перестає, бо з власного досвіду знає: вони таки трапляються!

Ірина Бура

Вірш про сучасних дітей і свято Миколая, авторства тернополянки Галини Заболотної, збирає сотні поширень, коментарів та вподобань у соцмережі Facebook, розповідає Погляд.

У небі, небі темному,

Де ходить Миколай,

Листів вже назбиралось,

Хоч в вогнище скидай.

А в тих листах написано

Мільйони побажань,

За голову хапається

Старенький бородань.

Колись в молитві радісній

Прохали дітлахи

отримати цукерочки,

ведмедики, ляльки,

Чи пряника, чи коника,

чи книжечку, чи м’яч,

Тепер таке прохають всі,

Що хоч сідай і плач.

Данилко он, з Тернополя,

замовив гіроборд,

І це серед замовлень ще

Далеко не рекорд.

Прохає Настя лялечку,

Таку, немов жива.

І у старця небесного

Сивіє голова.

Бо він пройшов крамницями –

Отетерів від цін.

Та ж народити справжню

Дешевше буде всім.

В листі від Олі-скромниці –

Якийсь магічний ЛОЛ,

«І ноутбук» – дописано.

Старець за валідол.

Тут просить Вітя Леґо,

Наталя Чічілав,

Олежик дрон потужний

Для себе забажав.

Іринка хоче епла,

Не старшого, ніж «шість»,

Сашко – боксерську грушу,

щоби зганяти злість,

Ігорчик про навушники

Фірмові попросив,

«Щоб не якась дєшовка» –

в листі наголосив.

Олеся хоче шубку

(і ляльці, і собі),

І золоті прикраси,

і пірсинг на губі,

Василько просить тачку,

щоб їзили батьки…

Поставили задачку

Старому малюки…

І журиться старенький

на хмарці крижаній,

Ніяк не зрозуміє,

коли відбувся збій.

Чи, може, сам і винен,

бо тупо завтикав,

Коли літ з 20 тому

він скромність роздавав.

І діти виростали,

Батьками стали всі,

Не вміють відмовляти

Ні дітям, ні собі.

І просять в Миколая,

без міри, ще і ще,

І забувають часом,

З чого почалось все.

Коли на перше місце

Велична і свята

Ставала дуже скромно

Сердечна доброта.

Коли святий Микола

Від себе відбирав,

А всім нужденним, бідним

У скруті помагав.

…

У небі, небі темному,

Де Миколай живе,

Великий жовтий місяць

Усміхнено пливе.

І старець посміхається,

Багато бачив він…

Листи згрібає жменями –

розпалює камін.

Йому старому й мудрому,

Все видно ізгори.

Він знає – тільки вибрані

отримують дари.

Тернополянка Катерина Рудяк багато подорожує за кордоном і в Україні, веде свій фотоблог в Інстаграм. Нещодавно вона провела опитування, як молодь вважає, варто повертатися їй в Україну чи залишатися на постійне проживання в Ізраїлі, де вона перебуває вже 2 місяці.

– Я навіть не здогадувалась, що мене те опитування мене так зацікавить, – ділиться Катерина. – Залишатися чи повертатись додому? 86 людей творили історію наступного аналізу. За моїми підрахунками середній вік респондентів складає 23 роки. Лише одне запитання та декілька секунд для роздуму не дали часу вагатися у виборі. Вважаю, що думка, яка прийшла першою, завжди вірна. Тому…

43, які за кордоном, не хочуть повертатися. 43 – хочуть. Я здивована. Чесно. Схиляюся до думки, що молодь наївно вірить у “рай за бугром”. Проте всі, хто станом на сьогодні є за кордоном, одноголосно вибрали варіант не повертатися.

Гендер. 18 дівчат та 25 хлопців обрали не повертатись, 25 дівчат і 31 хлопець за мною сумують. Пізніше я попросила бажаючих обґрунтувати свою думку. Більшість написала саме про те, що просто хочуть побачитись. Це вже суб’єктивізм, так? Виходить, що і ці люди після зустрічі можуть сказати “Щасливої дороги!”. Частка прихильників еміграції зростає.

Географи. Цих людей я виділяю окремо. 14 з них видно вже нагулялись Карпатами і тягнуть дупи до нових пригод Іудейськми горами. Лише 9 розуміють, наскільки мало ми ще знаємо про нашу Батьківщину. Мені сумно. Чи просто всі бачать реальну “перспективу” після геофаку?

Також варто відзначити, що прихильники печаток у паспорті, це люди з тої частинки “старших респондентів”, багато хто вже працює на стабільних роботах, живе роками за кордоном. Любителі рідного краю – це молодь з громадського сектору, футбольні фанати та люди, які «шукають себе».

Коротко про аргументи. Щиро тішилися, коли люди писали про “хто, якщо не ми? коли, якщо не зараз?” та громадську активність, важливість кожного з нас. Був варіант з отриманням громадянства іншої країни задня забезпеченої старості. Жаліються на владу та економіку. Але усі справді кохають нашу Країну.

– Додаю золоті слова: добре там, де нас нема, – підсумувала Катерина Рудяк.

Сумна звістка сколихнула соцмережі, спільноту випускників та колектив ТНПУ ім.В.Гнатюка: передчасно, внаслідок важкої хвороби, в італійській лікарні померла випускниця філологічного факультету Тетяна Олійник.

Тетяна Олійник була справжнім студентським лідером. Вона була сиротою, проте ніколи ні на що не скаржилася, була оптимісткою, наполегливо вчилася, багато часу приділяла громадській діяльності. Таню поважали за принциповість, чесність, доброту, готовність завжди прийти на допомогу. Студенти ТНПУ ім.В.Гнатюка обрали Тетяну головою студентської ради. На цій посаді Тетяна палко відстоювала інтереси молоді, дбала про права студентів, особливо про соціально незахищені категорії, багато зробила для університету, повідомляє ТНПУ.

Після закінчення університету Тетяна влаштувалася на роботу, мала свою сім’ю, але…
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям – усім, хто знав Тетяну. Пам’ять про неї буде світлою і вічною…

Прощання з новопреставленою р.б. Тетяною відбудеться в суботу 23 березня.2019 р. з 10.00 за адресою: Тернопільський район, с.Біла, вул.Лисенка, Церква княгині Ольги.

Похорон і прощання – в суботу 23 березня
14:00 – село Закриниччя Красилівський р-н, Хмельницька обл.;
15:00 – село Долинівці

До співробітників Тернопільського відділу поліції звернулася 19-річна жителька обласного центру. Дівчина повідомила, що стала жертвою крадійки, – знайома поцупила у неї шубу і зникла. Вартість втраченого потерпіла оцінила у п’ять тисяч гривень. Про це повідомили у поліції.

Дільничні офіцери поліції міськвідділу, з’ясовуючи обставини злочину, встановили, що зловмисниця, яка причетна до злочину, жила з потерпілою на одній орендованій квартири. Та котрогось дня до помешкання не повернулася. Таке загадкове зникнення викликало підозри в знайомої і та кинулася перевіряти, чи на місці всі її речі. Виявилося, зникла шуба.

Поки дільничні розшукували зловмисницю, та встигла вигуляти чужу річ в Польщі, проте щойно повернулася до Тернополя довелося давати пояснення правоохоронцям. У вчиненому 22-річна тернополянка зізналася. Їй інкримінують частину 1 статті 185 ККУ. Триває досудове розслідування.

Фото ілюстративне

Винуватець ДТП — уродженець села Доброводи Збаразького району Віктор Леськів, на утриманні якого троє малолітніх дітей.

17 січня Тернопільський міськрайонний суд виніс вирок водієві, який три роки тому смертельно травмував 19-річну громадянку Польщі Аґнєшку Єзєрську, — п’ять років тюрми. Проте, очевидно, водій подаватиме на апеляцію, бо не визнає своєї вини. Винуватець ДТП — уродженець села Доброводи Збаразького району Віктор Леськів, на утриманні якого троє малолітніх дітей. Він перебував на момент аварії у стані алкогольного сп’яніння. Потерпілі у справі — батьки загиблої полячки Барбара та Вальдемар, а також сестра Моніка Поплавська, пише НОВА.

Аварія сталася 3 березня 2016-го, близько 23-ої години, в Тернополі на вулиці Замковій. Водій мікроавтобуса «Мерседес Спринтер» Леськів на великій швидкості врізався в мікроавтобус «Опель Віваро», який на пішохідному переході пропускав дівчину. Внаслідок зіткнення пішохід потрапила під колеса «Опеля» і з травмами різного ступеня тяжкості, зі струсом та забоєм головного мозку, в стані церебральної коми її доправили до однієї із лікарень міста. На жаль, врятувати життя потерпілій медики не змогли — через кілька годин вона померла… Водій-винуватець утік з місця аварії.

Загиблою виявилася 19-річна громадянка Польщі Аґнєшка Єзєрська із міста Замосць, яка навчалася на першому курсі Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського на факультеті для іноземців за спеціальністю «лікувальна справа». Того вечора вона поверталася від ставу з пробіжки. Очевидці розповідають, що водій «Мерседеса» мчав на високій швидкості, звук від зіткнення з «Опелем» був дуже сильний. Поки на місце події прибула слідчо-оперативна група, водій «Мерседеса» втік. Дівчині надали першу допомогу, а тоді швидка забрала її до лікарні, проте отримані травми були несумісні з життям…

Через кілька годин правоохоронці розшукали водія. На момент аварії він був у стані алкогольного сп’яніння, внаслідок чого й вчинив непоправне.

У Тернополі Аґнєшка наймала квартиру на спілку з дівчинкою-українкою, а наш медуніверситет обрала через те, що тут значно дешевше навчання. Добре знала англійську, а також охоче вчила українську. Систематично займалася у спортзалі, а коли туди не ходила, бігала біля ставу.

— Для нас звістка про те, що Аґнєшка раптово загинула, була шоком, — розповідали її знайомі. — Ще вранці вона була на парах у гарному настрої, а тут… Одна річ, коли людина хворіє і помирає, а інша — коли через п’яного водія гине молода дівчина, в якої ще все життя попереду. Важко уявити, як це горе пережити рідним Аґнєшки. Відправили на навчання живою-здоровою, а забрали… в труні.

У суді водій «Мерседеса» своєї вини не визнав, стверджував, що за кермом на момент аварії був не він, а керував того фатального вечора автомобілем його знайомий. Через алкогольне сп’яніння подробиць ДТП не міг пригадати. Проте суд вивчив зібрані матеріали і прийшов до висновку про винуватість підсудного, а відповідно, призначив покарання.

На неї всі одразу звернули увагу. Надворі +11, а вона в шубі до п’ят, сонячних окулярах і з собачкою в руках. Таке диво рідко можна побачити в громадському транспорті. Зайшла і кинула водієві гроші.

– І шо я маю вам дати? – здивовано дивлячись на купюру запитав водій.

– Нууууу, я ж не знаю, які там у вас ціни – почала панянка, надувши губи бантиком.

Водій потряс грошима:

– Проїзд 7 гривень! А ви мені 10 євро кинули!

Пані погладила собачку по голові.

– Ну, то розміняйте мені. Я інших не маю. Я мєжду прочім з Італії приїхала. Ще не поміняла на гривні.

– А я тут при чім? Я ж вам не банк, – майже розсміявся водій. – Йдіть поміняйте, а ні, то беріть таксі.

– Я не маю телефону, щоб його викликати…

– Так, проходьте, – рознервувався водій, – Ви мене дуже затримуєте.

Італійка-тернополянка пафосно пройшла салоном і ображено гепнулася на сидіння. Пасажири полегшено зітхнули.

Воксана ШВАРЦ

Галина Петрів з Бучацького району, яка поїхала на заробітки до Іспанії, сфотографувала жінку у громадському транспорті. Її увагу привернула не так пасажирка, як вміст її прозорого поліетиленового пакета. Там добре видно придбаний товар із секс-шопу.

– Звичайно, у нас би було незручно таку покупку везти в транспорті, – ділиться Галина. – Не дай Бог хтось побачить, ото буде сором людині – засміють. А тут на то ніхто уваги не звертає. Навіть не може звернути, адже це карається законом. Відвідати секс-шоп тут – як за хлібом сходити. В Голландії і Німеччині люди ще розкутіші. Іспанія більш релігійна країна. Але жінки тут по-іншому ставляться до сексу. Це не соромно, а досить пристойно купувати сексуальні іграшки для себе і колекціонувати їх. Чоловіки не проти, бо це урізноманітнює статеве життя пари. Але більше відвідують секс-шопи одностатеві пари, а також самотні жінки. У нас в Україні проблема – нема поваги до іншої людини, якщо вона моє свої уподобання. Засміють, осудять, обізвуть. А тут за будь-яку сексуальну образу посадять у тюрму. Реально посміятися з гея – це потрапити за грати на 36 годин, плюс матеріальна виплата. Тому ніхто нікому не заважає робити зі своїм тілом все, що хоче – лиш би іншим не нашкодити. Є повага до сексуального вибору кожного.

У перші роки така розкутість іноземців Галину дивувала. Тепер, каже, бачить у цьому переваги.

– Я просто пам’ятаю, коли мені було 15 чи 16 років і я цілувалася з одним хлопцем, то получила від мами по морді, – говорить. – Це залишає комплекси в дитини на все життя. А європейки до самої смерті розкомплексовані. У них інше сприйняття світу і секс для них – як для нас поїсти вареників. Думаю, що життя має бути різноманітним і давати щастя. І справді жінки в Іспанії про це переймаються більше, аніж про їжу, одяг та інші речі.