14-річний хлопчина забезпечив майбутнє не тільки собі, а й батькам

Зовсім недавно йому виповнилося чотирнадцять. Але цього хлопчика знає вся Британія і вже давно величає сучасним вундеркіндом і «маленьким Моне». Прославився хлопчина не за красиві очі – він дійсно володіє неабияким талантом. Настільки неабияким, що порівнювати з Моне – НЕ лестощі хлопчикові, а натяк на реінкарнацію великого імпресіоніста. 

Одного разу, майже 10 років тому, на одному з сімейних свят він написав пейзаж на сімейному святі. Кіерон Вільямсон почав малювати, коли йому не було й п’яти. На більшості його картин зображені ландшафти місцевості навколо Норфолка, де він прожив все своє життя, і Корнуолла, який є його улюбленим місцем відпочинку. Мабуть, він по-справжньому вкладає душу в свої картини, тому що бачення навколо себе хлопчика-школяра, талановито виражене на полотні, вразило багатьох – навіть в Японії, США, Німеччини він уже відомий завдяки своїй творчості.

Читайте також: Її впізнавали на вулицях, віталися, посміхались ось вона – «голубина мама»! І тільки після того як її не стане всі дізнаються неймовірно стрaшну правду

З 8-ми років художник почав продавати картини на аукціонах і в 9 за півгодини продав 33 картини за 235 тисяч доларів. 23 його роботи були продані інтернет-покупцям за ціною 360 000 доларів всього за 20 хвилин. Так учень початкової художньої школи розбагатів на 2,2 мільйона доларів. Всі доходи від продажу картин направляються в його власну компанію Кірон Вільямсон Лтд, директорами якої є його батьки.

Сьогодні Кірон Вільямсон один з найбільш забезпечених дітей Британії і вже точно один з найвідоміших художників-дітей. Ціни на картини, написані юним генієм, коливаються від 3,5 тисячі доларів за невелику акварель до 30 тисяч доларів за зимовий пейзаж, написаний біля його будинку в Норфолку.

Перші роботи Кирона з’явилися на ринку в 2009-му році. Тоді 19 з його картин були продані за 36 000 доларів США на закритому аукціоні. Виручені від продажу гроші дозволили Кірон купити новий будинок для себе і своїх батьків, а також інвестувати в твори інших художників, таких як англійська пейзажист Лоуренса Стівена Лоурі.

«Всі в світі мистецтва вважають, що його роботи стали значно краще в порівнянні з минулим роком. Останні з написаних ним картин просто феноменальні. Ми не тиснемо на нього. Він просто малює, коли сам цього хоче » , – кажуть батьки.

Менеджер галереї Адріан Хілл, який курирував продаж, сказав: «Я бачив як виросла його майстерність в порівнянні з минулим роком. Здається, він піднявся на новий рівень » .

Кіерон перестав відвідувати школу і навчається вдома, щоб мати можливість зосередитися на живопису. Вільямсон пише картини аквареллю, олією і пастеллю. Всього за тиждень з-під його «пера» виходить близько шести робіт. І це не дивно: за картинами Кіерон Вільямсона люди шикуються в чергу.

Крім творчого самовираження, Кієрі, як будь-який інший хлопчисько, обожнює комп’ютерні ігри та футбол.

Майстер дерев’яних скульптур Іван Халус народився на Херсонщині і вже 15 років живе з родиною у бойківському гірському селі Сенечеві на Долинщині, яке межує із Закарпаттям і є найвіддаленішим населеним пунктом району.

Саме в Карпатах випускник Миколаївського університету кораблебудування ім. Адмірала Макарова і юрист-бакалавр загального права за фахом відчув у собі покликання художника-скульптора і вже навіть не лише здивував шанувальників декоративно-прикладного мистецтва, а й здобув прихильність експертів-критиків на всеукраїнському рівні, пише газета Галичина

У вересні нинішнього року в Києві упродовж тижня тривав міжнародний фестиваль-конкурс дерев’яних скульптур «Київська Русь», в якому взяли участь 11 майстрів-скульпторів: 10 — з України і один — з Білорусі. Серед найкращих і відзначених конкурсним журі авторів робіт — і самоук Іван Халус, який лише бензопилою, тобто без жодних додаткових ріжучих інструментів, виготовив композицію «Гусляр з райськими птахами» і посів друге місце.

На наш погляд, про івана Халуса почали активно говорити як про талановитого майстра дерев’яних скульптур після одного святкування дня Вигоди. Бо саме ідея і заповзятість селищного голови Ярослава Наума в реалізації проекту переображення вигодського парку і відтак створення «Парку дерев’яних скульптур» завдяки майстрові Іванові Халусу привернули увагу до цього сенечівського унікуму, якому минуло 36 років.

Іван ХАЛУС, майстер дерев’яних фігур:

— Я самоук, не маю спеціальної художньої чи дизайнерської освіти. А народився в селі Зеленому Верхньорогатського району на Херсонщині, куди батьків було переселено з Волині у 1978—1979 роках, і після одруження з Наталією, яка працює вчителем трудового навчання і образотворчого мистецтва у місцевій школі, вже майже 15 років живу в її рідному селі Сенечеві. Виховуємо троє дітей: синів — десятирічного івана та дванадцятирічного Дениса і донечку — чотирирічну Соломієчку. Дружина і діти — мої помічники і порадники у роботі.

— Коли ви відчули порив до творчості?

— Чесно кажучи, я і досі не знаю. Якось три роки тому їхав від мами з Херсонщини. і в одному з рибальсько-мисливських господарств побачив різьблену з акації дерев’яну арку. Подумав: якщо на півдні таке можуть робити, то чому б не спробувати в Карпатах. Я сидів вдома, роботи не мав. Найперше взявся із смерекового сукуватого ковбанчика, який мав іти на дрова, зробити ведмедя — маленького, висотою всього 75 сантиметрів. Від батька мені залишилася бензопила — стовісімдесятий «Штіль» зі стандартною шиною для кріплення ланца. Я порізав дві години, зайшов у хату — руки болять. Але не зупинився. Взяв донечку, якій тоді був рочок, на руки, подивилися мультики, і знову взявся до роботи. Робив того ведмедя три дні, а сьогодні мені досить і півтори години.

Згодом я поїхав у Вигоду до директора ДП «Вигодський лісгосп» Олександра Матусевича і показав йому світлини деяких своїх робіт, бо дуже хотів спробувати себе у роботі. Тож завершив роботу одного майстра з Коломийщини. Не мав жодного устаткування — все робив бензопилою. За два роки я вже створив понад сто дерев’яних скульптур по всій Україні. Є мої роботи і в івано-Франківську — на «сотці» скульптура лицаря і учасника Грюнвальдської битви Івана Сушика зі щитом, на Торунському перевалі, «Алея казок» у Вигоді, схожа в Україні є лише в Ялті. До речі, при відкритті «Парку дерев’яних скульптур» у Вигоді, де представлено 16 фігур героїв українських народних казок, лавиці, шахове поле тощо, використовували навіть ключ і замок, виготовлені бензопилою. Люди дивувалися, чому я стовпи перевертав догори дригом — старшим кінцем вгору, як закопував у землю. Тому що так стовпи менше вбирають вологу і довше слугують.

— А як ви, Іване, потрапили на конкурс до Києва?

— Я неодноразово у долинському магазині, де продають бензопили, шукав потрібні ланци, щоб всі скульптури робити лише бензопилою. і мені у всьому допомагав працівник магазину Олег Онищук, а відтак влітку зателефонував і запропонував взяти участь у відборі на міжнародний конкурс. Через якийсь час з Києва повідомили, що я єдиний з усіх самоук пройшов відбір. Тема конкурсу: «Київська Русь — подорож у минуле», а заготовки вибирали жеребкуванням. Мені випало працювати з півтораметровою колодою з гниляком всередині. Я не знав, що з неї зробити. Зателефонував дружині, а вона порадилася з дітьми, які й запропонували тих райських птахів, а я ще додав лірника. Шансів у мене було дуже мало, і я це розумів — освіта важить дуже багато. Та ще й заготовка трапилася нікудишня. Тож я зробив хід конем: повідомив організаторів, що працюватиму тільки бензопилою. На всю роботу — вирізання, шліфування і обпалювання — пішло чотири дні. Так я виборов друге місце. Одержав сертифікат, завдяки якому вибрав собі у спеціалізованому магазині «Штіль» бензопилу і електропилу, а також різне допоміжне начиння, що пригодиться у роботі. Бо не думаю, що покину своє заняття. Воно прилипло до моїх рук.

— Чи може це ремесло прогодувати вашу родину?

— Я лише починаю все. Та думаю що так. Але нині лише набиваю руку і вчуся. Ціна моїх робіт залежить від багатьох речей. Дуже хочу вчитися. Тож чим більше працюю, тим більше вчуся.

— З яким матеріалом головно працюєте?

— Я працював зі всіма породами дерев, крім явора і дуба. Проте мені найбільше до душі той матеріал, з яким довелося працювати на конкурсі у Києві, — тополя. Також дуже файно працювати з сосною, проте не знаю, як вона поводиться після висихання. До речі, «Коза-Дереза» у вигодському парку — єдина скульптура, зроблена з тополі. Решта — з ялиці, бука і явора. Добре працювати і з сухою липою, та де її знайти? Передусім працюю на ентузіазмі, щоб руки не забували ремесло і я розвивався.

— Чи маєте якісь творчі плани?

— Найперше — зробити собі закордонний паспорт. і все. Щоб попробувати себе як майстра на інших теренах. Бо результатом роботи двох років став фестиваль у Києві. Треба йти далі і випробовувати себе. Дружина мене підтримує. Вона художник, дизайнер за освітою, і ми часто дискутуємо, сперечаємося. Маю дуже доброго критика в її особі, а щодо казок, то передусім дослухаюся до думки дітей. Донечка Соломійка зокрема — то найперша моя муза. Я перед роботою не малюю скульптуру, мені достатньо начерків, а далі — уява та імпровізація творення.

Я дуже вдячний своїм батькам, що живу на цій землі, своїй сім’ї, вчителям, які мене навчали і виховували. Мені видається, що моя праця не повинна ображати тих скульпторів-професіоналів, які є фаховими майстрами своєї справи.

…Олег Онищук з Івано-Франківська, який працює в Долині в мережі магазинів «Штіль» і якому безмежно вдячний іван Халус, також своє знайомство з творчістю скульптора-самоука почав передусім у селищі Вигоді — з враження від його робіт на «Алеї казок»: «Спочатку побачив його роботи у Вигоді. Тож коли дізнався, що у Києві «Штіль» організовує перший конкурс для скульпторів по дереву, то згадав про Івана, порекомендував його до участі в конкурсі і представив кілька робіт в оргкомітет. А далі — успіх…».

Вероніка Морська зовсім крихітна, але вже дуже талановита дівчинка.

Після репетиції в холі ні у кого не виникало сумнівів у тому, що вона гідна перемоги! Але чи поділять судді думки суперників Вероніки?

Дивіться виступ Вероніки Морської на сьомому кастингу «Україна має талант Діти-2» від 15.04.2017 вже зараз!