Відома в Росії акторка серіалів Наталя Антонова готова відправити на війну в Україну свого старшого сина. Вона переконана, що таким чином проявляється патріотизм і прагнення захищати свою країну.

Про це вона заявила на ток-шоу російського пропагандиста Бориса Корчевнікова.

Антонова має трьох синів. Найстарший, 25-річний Артем, сказав, що коли отримає повістку, стане в лави окупантів РФ.

“Він мені сказав: “Мам, коли прийде повістка, я піду”. Молодші сини відповіли: “Брате, ми тебе поважаємо”. Спершу я думала, що не відпущу. А насправді розумію, що народила синів – захисників батьківщини. Мої діди воювали, мій батько військовий. Мої чоловіки захищають мою країну, мою сім’ю. Ми разом зі своєю країною”, – сказала акторка.)

Варто додати, що до початку війни Росії на території України Антонова досить часто знімалася в українських серіалах і працювала з режисерами з Києва. Серед відомих її робіт в Україні “Підступи кохання”, “Сюрприз”, “Загадай бажання”, “Добігти до себе”, “Операція Мухаббат”.

Однак наразі пропагандистка не розуміє, чому колишні колеги припинили з нею спілкування.

“З акторами та режисерами з Києва я припинила спілкуватися, бо їхні соцмережі наповнені агресією. Хоча дуже гірко, адже є режисери, з якими ми робили по кілька робіт у Києві”, – скаржиться вона.

Росіянка додала, що актори займаються “мирною професією, аполітичною”.

“Не розумію тих молодих артистів, які, користуючись публічністю, говорять сьогодні про політику, нічого не розуміючи, не знаючи історії. Часом вони перезуваються туди-сюди”, – сказала Антонова.

У бою з російськими окупантами, 17 липня, загинув старший бойовий медик десантно-штурмового батальйону військової частини А-0284 Погорільчук Олександр Сергійович. У лютому віддав життя за Україну його молодший рідний брат Віталій.

Про це повідомляє Славутська міська рада Хмельницької області. Прощання з Героєм та панахида пройшли у рідному селі Голіки, там його буде поховано.

Захисник народився 1996 року. У загиблих Героїв залишилася мати.

Із Віталієм, який загинув 26 лютого, попрощалися у квітні. Під час обстрілів він вивіз поранених побратимів з поля бою неподалік Шилової Балки, що на Херсонщині. Ворожий Су-25 влучив у БТР-80, внаслідок чого Віталій зазнав смертельних поранень.

Віталій народився 1999 року. На контрактну службу призвався 2020 року і потрапив до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Успішно виконував завдання у зоні ООС.

Похоронили Віталія Погорільчука 16 квітня на цвинтарі у селі Голики.

Вічна пам’ять Героям.

22 листопада усі матері моляться за своїх синів і просять захисту і гарної долі для них.

Знайдіть вільну хвилинку щоб прочитати цю коротеньку молитву.

Молитва за сина

Господи! За сина я благаю!
Захисти його і збережи.
Хай він горя та біди не знає.
Вірний шлях йому в житті вкажи.

Прошу, подаруй міцне здоров’я,
Гарну душу, щирість справ та слів.
Хай живе він в серденьку з любов’ю,
Хай в житті не має ворогів.

Захисти від гніву та спокуси,
Вбережи від підлості і зла.
Материнським серцем помолюся,
Щоб Господь йому добро послав.

Хай його стежина довга буде,
Щоб достойно він по ній пройшов,
Хай за справи поважають люди,
Хай зустріне у житті любов.

Господи! Прошу тебе за сина.
Він — тривога у душі моїй.
Не лишай його ні на хвилину,
Материнське серце пожалій.

Автор: Алла Мініна

Працювати над “проектом” довелося майже 30 років

29 років і 15 спроб Катері і Джею Швандтам з Детройту (США) знадобилося, щоб народити дочку. Маленька Меггі Джейн з’явилася в їхній родині після 14 синів, пише CNN.

“Ми дуже раді і безмірно щасливі прийняти Меггі Джейн в нашу родину, – сказав багатодітний батько журналістам. – Цей рік запам’ятався з багатьох причин, але Меггі – найбільший подарунок, який ми могли собі уявити”.

45-річні Швандти, які одружилися в 1993 році після знайомства на першому курсі університету, не вперше стають героями заголовків ЗМІ. Про них писали щоразу, коли в їхній родині народжувався новий хлопчик. Коли в 2018 році з’явився їх 14-й син Фінлі, пара зізналася, що вони ніколи не намагалися дізнатися стать своїх дітей до народження, хоча і мріяли про дівчинку.

Старшому синові сімейства, 28-річному Тайлеру, не терпиться побачити, як зміниться їхній побут після появи маленької сестри. Він вважає, що братам може знадобитися кілька років, щоб звикнути до того, що в їхньому будинку тепер живе дівчинка.

Український шоумен, актор, диктор та ведучий популярного реаліті-шоу “Холостяк” Григорій Решетник поділився радісною новиною – скоро в його родині з’явиться третя дитина.

Про вагітність дружини Григорій повідомив на особистійсторінці в Instagram. Він опублікував сімейне фото, на якому Христина зображена вже з помітним животиком. “Нас не зупинити”, – написав він.

У Решетніков вже є двоє синів: Іван і Дмитро. А народження третьої дитинки подружжя чекають ближче до зими. Хто народиться – хлопчик чи дівчинка, пара дізнається наступного тижня на плановому УЗД.

Григорій і Христина спочатку приховували від синів, що у них скоро з’явиться братик або сестричка. Але через деякий час в усьому зізналися. Хлопчаки дуже зраділи цій новині і з нетерпінням чекають появи на світ малюка.

Григорій Решетник – один з небагатьох знаменитостей в світі українського шоу-бізнесу, хто не приховує особисте життя від громадськості. Він з радістю ділиться всім, що відбувається в його родині з шанувальниками. А ось про вагітність вирішив розповісти не відразу. Судячи з фото, Христина знаходиться десь уже на п’ятому місяці вагітності.

https://www.instagram.com/p/CCdcDifJeMl/

Двоє українців і двоє поляків загинули в аварії під Варшавою. Легковик, в якому вони їхали, врізався у вантажівку. Усі померли на місці до приїзду медиків. Загиблі українці – рідні брати.

Наталя у цій аварії втратила одразу двох двоюрідних братів. Страшну новину родині повідомили друзі загиблих Андрія та Віктора, які їздили з ними на заробітки до Польщі. Про це пише ТСН.

“Рятувальникам вдалося витягнути розтрощену машину з-під причепа вантажівки. Слідчий збирає всі докази, які б могли прояснити причини цієї трагічної аварії”, – каже представник поліції Даніель Нездропа.

Водій фури не постраждав. За попередньою інформацією, він був тверезим. Українці, які загинули в аварії, родом із села Велика Городниця на Рівненщині. Це рідні брати. Андрієві було 27 років, Віктору – 28. Чоловіки ремонтували та перепродували автомобілі.

Чому сталася аварія, рідні поки не знають. Від друзів загиблих лише чули, що поляк, який був за кермом – полюбляв швидку їзду та мав проблеми із серцем. Чи могло це спричинити ДТП, розслідує польська поліція.

Родичі ж напередодні останньої поїздки наче передчували біду. “Жінка не пускала Андрія і мама просила не їхати. Раніше, каже, такого не було, щоб так прощалися”, – розповіла жителька с. Велика Городниця Валентина Герасимчук.

Батьки, які в одну мить втратили двох синів, у стані шоку. Дружина старшого Андрія разом з друзями уже вирушила до Польщі, аби вирішити питання повернення тіл загиблих додому. Коли привезуть тіла додому, поки не відомо. Поховають братів у рідному селі. Сиротою залишилася маленька донечка.

Її мудрі слова зачепили тисячі жінок — цей лист однозначно заслуговує на увагу!

Не дарма ж кажуть, що хороша свекруха знаходить дочку, а погана — втрачає сина. Але ж насправді налагодити відносини з обраницею свого сина буває не так просто. Мами не бажають втратити свого, хоч вже і дорослого, сина, тому частенько сприймають невісток «в багнети» і самі створюють бар’єр в спілкуванні.

Так що ж треба зробити, щоб відносини з невісткою склалися добре? Вельми незвичайну ідею подала мама 3-х маленьких хлопчиків з США Рейчел Боулі. Вона написала зворушливий лист, адресований своїм майбутнім невісткам, і про все розповіла в соцмережах. Її мудрі слова зачепили тисячі жінок — цей лист однозначно заслуговує на увагу!

Лист моїй майбутній невістці
Одного разу мене запитали — якими я хочу бачити своїх синів, коли вони стануть дорослими? Я розмірковую над цим питанням досі.

Зараз мої сини — просто маленькі хлопчики, але я не хочу виховувати їх як маленьких хлопчиків. Я виховую їх так, щоб вони виросли справжніми чоловіками. Одного разу вони стануть чоловіками й батьками, і візьмуть на себе величезну відповідальність. Моє головне завдання як матері — правильно підготувати їх до всіх тонкощів дорослого життя.

Отже …
Моя дорога майбутня невістка, я хочу сказати тобі кілька важливих речей.

Я поки з тобою не знайома, але вже люблю тебе. Люблю за те, що одного разу ти станеш вірною супутницею мого сина. Ти будеш любити його, а він — тебе.

Настане день, і цей замурзаний кумедний малюк стане твоїм. Звичайно, він завжди буде моїм, але я розумію, що ти займеш моє місце у багатьох відношеннях. Твоє добре серце стане його домівкою, а у твоїх очах він знайде спокій. Він буде цілувати тебе на ніч і ділитися найпотаємнішими мріями. Ти будеш заспокоювати і підтримувати його. Одного разу це будеш ти.

Я завжди хотіла мати дочку і впевнена, що ти заміниш мені її. Хочу, щоб ти розуміла — я щодня молюся за тебе, точно так само, як молюсь за своїх дітей.

Зараз ти належиш своїм батькам, як мої хлопчики належать мені. Я молюся, щоб тебе щиро любили, захоплювалися тобою, підтримували у важку хвилину. Молюся, щоб тебе навчили любові до себе, оскільки без цього у тебе не вийде полюбити іншу людину. Я молюся, щоб ти відчувала себе, як маленька принцеса, яку люблять і про яку завжди подбають.

Я виховую свого сина, щоб він, коли настане час, ставився до тебе так само трепетно.

Я молюся, щоб батьки навчили тебе повазі — до себе і навколишніх. Ти не повинна боятися говорити все, що думаєш, але пам’ятай, що потім тобі нести відповідальність за свої слова. Чоловікам корисна конструктивна критика, однак не можна переступати заборонену межу.Пам’ятай, що я намагаюся виховати сина так, щоб він тебе шанував, однак я не можу в повній мірі нести відповідальність за його поведінку і характер. Це буде залежати не тільки від мене, а й від тебе.

Пам’ятай, що він сам господар свого життя. У нього, як і в будь-якої іншої людини, будуть свої примхи і дивацтва, але одного разу ти зрозумієш і полюбиш всі його особливості. Дозволь йому просто бути собою, а я навчу його так само чинити з тобою.

Я обіцяю прийняти тебе і ділитися з тобою всім, що я про нього знаю. Це допоможе тобі полюбити його ще сильніше. Я готова довірити тобі його серце, як і ти довіриш йому своє. Я виховую його так, щоб він розумів: жіноче серце дуже легко розбити, а склеїти уламки вже не вийде.

Я вчу сина цінувати родинні стосунки, адже вони — сенс нашого існування. Я виховаю сина так, щоб він дорожив вашими щирими почуттями і беріг те, що створювалося довгі роки.

Я намагаюся виховувати своїх синів і сильними, і чутливими. Дуже сміливими, але при цьому скромними. Хочу, щоб вони виросли хоробрими, однак не боялися просити про допомогу. Щоб усвідомлювали свою чоловічу роль і були чесними, вірними, порядними, лагідними і веселими.

Я молюся, щоб мій син був відданий тобі і щоб ти цим не зловживала. Я виховую сина незалежним, адже хочу, щоб він потім не шукав в тобі «матусю». Я клянусь навчити сина повазі до жінок. Він обов’язково дізнається, які ми незвичайні.

Мій син буде пам’ятати, що ти — теж чиясь дитина, і, в першу чергу, належиш Богові та своїм батькам, а потім вже йому.

Вибирайте один одного, любіть один одного і підтримуйте один одного. Не бійтеся життєвих перешкод, навіть якщо вони будуть здаватися дуже сильними. Мрійте разом і насолоджуйтеся життям разом.

Пройде ще багато часу, перш, ніж ми вперше побачимося з тобою. Але я завжди буду молитися за тебе. І буду любити тебе. І коли зустріну, то мої почуття стануть ще сильнішими, адже ти — сенс життя мого сина. Ти станеш моєю дочкою.

А ми молимося, щоб у майбутньої невістки Рейчел вистачило терпіння дочитати це послання

А які стосунки у вас з невісткою?

Колеги херсонки 34-річної Ольги Буніної, яку із двома синами знайшли мертвою в орендованій квартирі у Скадовську на Херсонщині, не вірять у її самогубство. І тим більше, що вбила власних дітей. Запевняють, Ольга мала дуже багато планів на життя.

“Ви не уявляєте, скільки планів було у неї та скільки проектів вона вела. Вона сама розповідала, як примудрялася продавати нерухомість, яку її колеги не могли продати роками. Вона казала, що приходила на об’єкт зі своєю методикою, знаходила підхід до власника і продавала за максимальною ціною”, – каже знайома, передає “Обозреватель”.

Інші колеги розповідають, що Оля просто обожнювала своїх синів. Вони були сенсом її життя.

“Вона часто про них говорила, захоплювалася ними, пишалася їхніми успіхами. Вона була чудовою мамою. Я ніколи не повірю, що Оля могла вбити своїх дітей. Це неправда, ми не віримо в це. І сподіваємося, що все ж таки поліція не розглядатиме лише одну версію. І знайде вбивцю сім’ї”, – сказала колега Ольги.

Хоча деякі знайомі визнають – останнім часом жінка переживала особисті проблеми. Вона розлучилася з чоловіком.

“У неї якось пролунала фраза, коли ми говорили про дітей, мовляв, добре тобі. У тебе є чоловік і тобі є на кого покластися. А я сама з дітьми”, – розповіла її подруга.

Ольга Буніна була власницею агентства нерухомості у Херсоні, її компанія так і називалася “Буніна і Партнери”. Колеги кажуть, що вона була успішною бізнесвумен, і вони не чули, щоб у неї були проблеми на роботі. Ще Ольга активно брала участь у різних тренінгах – навчалася сама і навчала інших вдосконалювати бізнес.

В одному з журналів Херсона 2017 року Ольгу навіть назвали однією з успішних жінок. Нерухомістю вона почала займатися ще 2008-го, а свою компанію задумала, створила і відкрила буквально за 1,5 року. В інтерв’ю Ольга розповідала, що вона ніколи не береться за об’єкти, документи яких не прозорі.

Друзі та колеги не знають, що могло трапитися із родиною. Проте дивуються, що у Facebook зникла сторінка Ольги. Ймовірно, вона або хтось ще її видалили.

Херсонку 34-річну Ольгу Буніну та її синів знайшли мертвими в орендованій квартирі у Скадовську 8 липня. У неї на голові був поліетиленовий пакет. Її сини 7 та 9 років лежали поруч. Видимих тілесних ушкоджень на тілах не було. Під час експертизи у обох дітей виявили садна в області носогубних складок. Вони не мають прямого відношення до загибелі хлопчиків. Однак могли утворитися, якщо дітям щось примусово вводили через інгалятор.

Літо – пора моєї щорічної чергової відпустки. Я – заробітчанка. В Італії уже 13 років.

Якщо колись я рвалася додому, дні рахувала, коли нарешті переступлю поріг рідної хати, то зараз швидше навпаки, їду з неохотою, побоюючись, що ще цікавого придумають мої «золоті» невісточки.

Минулого року, одна навіть в гості не запросила (а я на Україні була майже місяць!). А інша, яка зараз живе в моїй хаті, всіляко показувала, як я їй уже набридла.

Перші кілька днів трималася, а потім – відверто хамила.

І це при тому, що обоє живуть на мої гроші, які я справно висилаю синам. А вони ще й поділитися ніяк не можуть. Все звинувачують мене, що одному (чи другому) дала більше.

Один лишився на газдівстві, привів невістку додому. А другому – збудували разом нову хату. Обоє ніби влаштовані.

Та ні, їм завжди ще щось треба. То ремонт, то нову машину, то на відпочинок, то дітям на якісь потреби.

Синів я ростила сама, бо стала вдовою дуже рано. Вони були чемними, мені у всьому допомагали.
Залишила я їх молодими парубками, сама поїхала кращої долі шукати. І знайшла. Робота в Італії дала мені можливість і себе забезпечувати, і дітям допомагати.

Дуже швидко наші справи пішли вгору. Сини вступили на навчання до місцевого інституту. Добрі, гарні та гожі. То й помітили їх дві «спритні» дівчини з нашого села.

Закрутили хлопцям голови, та й досі крутять. Пересварилися одна з одною, синів пересварили, до мене постійно якісь претензії. Все їм не так.

Спочатку намагалася вгодити усім, мирила їх постійно. А потім перестала.

Та вони каву, шоколадки і макарони, які я присилала, порівно поділити не могли: мовляв, у одного одна дитина, а в другого дві, то йому більше треба.

Розповіла я цю історію жінці, яка їхала зі мною в автобусі в Україну. Вона засміялася:

– Не ви одна така. Ми своїм дітям потрібні лише доти, поки даватимемо їм гроші.

У неї, виявляється, дуже подібна історія. Але Марія (так звали цю жінку), виявилася мудрішою і за 15 років роботи в Італії купила собі однокімнатну квартиру в обласному центрі. Коли повернеться на Україну, щоб мала де голову прихилити.

З дітьми, які звикли жити «самі», зжитися швидше всього не вдасться. От і їде Марія у відпустку, впорядковувати собі своє українське гніздечко.

А я ще й додому не доїхала, як у мене з’явилося бажання знову повернутися в Італію і працювати.

Але тепер уже «для себе».

– Не пущу, хоч лусни… Корови він буде в колгоспі пасти. Ага! По копицях шастатимеш, – верещала Галька на весь куток. – А вдома роботи хоч відбавляй. Хочеш заробити – ще одну корову заведи. Я не полінуюсь встати, видоїти, молоко на базар завезти. А тебе на ті заробітки не пущу… Хіба ж ви втримаєтеся, як від спідниці відірветесь? Он, Маринчин скільки подвійним життям жив? Жеребець безсовісний, – недоговорила, бо на дорозі вже стояла Марина.

– Твоя правда. Тільки де дінешся з тим соромом? – і спогади напливли, як сивий туман.

…Всі у селі вважали Марину та Сашка ідеальною парою. Любов ще зі шкільної парти. Обоє чорнявенькі. Дивлячись, як вони йшли до шлюбу, люди перешіптувалися: добре житимуть, бо схожі. Та вони ніколи й не нарікали на своє сімейне життя. Марина працювала у школі, Олександр – на заводі. Троє дівчаток підростало. От і хату, хоч за вісім років, та все ж за-кінчили. Раділи всі… А найбільше дід з бабою – Сашкові батьки. Адже тепер старим буде спокійніше удвох. Хоча внучки щодня прибігали до них. Любили після школи зайти і наїстися бабиного борщу з печі – смачнющого…

Але, як і скрізь в державі, настав час, коли на заводах почалося скорочення, невиплата зарплат. Діти підростали, на одну Маринчину зарплату, яку також не бачили місяцями, вижити було складно. І став Сашко їздити на схід України на сезон. Привозив додому зерно, тут розпродував – були гроші. І так – з року в рік. Марина не бачила свого господаря цілісіньке літо. Сама якось навчилася сіно для корови косити, поля обробляти – перти вперед того селянського воза. А коли під осінь з’являвся Сашко, радості в хаті не було меж. На шию батьку кидалися доньки. А він, як герой, виймав із сумки гостинці, всіх обціловував.
І так він до тих сезонних робіт звик, що навіть коли знову запрацював завод, туди не повернувся. Марині сказав, що грошей на заводі платять мало, а за кілька місяців на сході він заробляє більше, ніж вдома за рік. Вона й вірила тим словам…

…Про таємницю Сашкових заробітків, мабуть, не дізнався б ніхто, якби… Якби не Славко із сусіднього села. Якось він на одному весіллі сидів за столом разом з братом Марини Василем. Випили – розговорилися. Чим більше чарок перехиляли чоловіки, тим більше розв’язувався язик. Маринин брат Василь розповідав про заробітки в Моcкві, Славко – про українські, на сході:

– О, у нас бригада файна була, – мовив, закушуючи жирненьким голубчиком. – Ми вміли працювати, вміли й відпочивати. А які там дівулі – лялі. Он, мій дружбан Сашко ще й зараз одну забути не може. А хіба забудеш, коли вона йому таких синів подарувала! – і таємниця, про яку всі домовилися клятвенно мовчати, через гоpiлочку спливла на поверхню.

Василь ту ніч не спав: все думав, чи казати правду Марині про її чоловіка. А потім вирішив: хай буде все, як є.
А Сашко знову вже вкотре збирався в дорогу. Маринка смажила-парила, прасувала сорочки, складала робочий одяг. А Василь, що завітав до них, не міг на це спокійно дивитися. Але стримався.

За тисячу кілометрів Сашка вже чекала нова родина. Коли приїжджав туди, зразу ж поселявся в Любки. Батьків її вже давно не стало, жила вона зі своїми синами. Жінка розповіла їм про батька, на якого схожі, як дві краплі води. Пояснила, що постійно він з ними бути не зможе. Отак від літа до літа й жили. І невідомо, скільки б ще тривало подвійне Сашкове життя, якби знову не випадок.

…Він не поїхав за сезон лише одного року. Потрапив у лікарню, і йому зробили опepaцію. Чому не написав і не зателефонував своїй далекій таємній родині, невідомо. Але от тільки звідти в село прийшов лист… “Тату, у нас випускний, а тебе немає з нами. Пам’ятаєш, як ми ходили ловити рибу? А як ти щоліта переглядав наші табелі успішності? Ох, і боялися, коли ти супив брови… Знаємо, що хотів, щоб ми добре вчилися… Чому не пишеш, не їдеш? І мама тебе жде. А наш предсєдатель їй каже, що кращого робітника на комбайні й не знайти. Ми ждемо… ”

На аркуш, списаний дрібним почерком, впала велика Маринчина сльоза. А потім вона підняла очі, і втупилася в їхнє весільне фото на стіні. “От тобі й щасливі… Всі ж тоді казали на весіллі”, – подумалося. І які ж це нерви треба мати, щоб не видати себе, щоб навіть імені своїх синів десь не зронити.

Їхня розмова із Сашком відбулася вже після лікарні. Схудлий і скривлений, він, мов школяр, сидів, зігнувшись за столом. Перед ним – лист. Слів не знаходив. Мовчали довго. Здавалося, що вічність пролетіла.

– Прости, я тоді, сімнадцять літ тому, не стримався, вона за мною хвостиком ходила, така уважна, нагодує, обігріє. Потім хлопці-близнюки наpодилися. Затягнуло. А потім шкода їх стало, вже несила було не їхати… Але я не хочу там жити, і Люба про це знає. Вона згідна на мої умови, щоб ось так, як живемо… – мимрив Сашко.

Грюкнути дверима, зібрати всі його речі, викинути, спалити, зітерти все з пам’яті. Та де там… Прожито півжиття. А доньки які гарні. Та й із Сашком вони жили мирно. І Марина вирішила йому простити.

– Проти дітей я нічого не маю. Вони не винні, що батьки непутні. Хочуть тебе бачити, нехай приїжджають сюди в гості. Пережила цей сором, переживу ще й те, що ти в нас багатодітний батько. А от на сезон більше ні ногою. І всім сільським бабам закажу: тримайте своїх хазяїв біля своєї спідниці. Як схоче вижити, то й тут, вдома, не пропаде, знайде роботу, – мовила, опустивши очі.

…Через рік один із Сашкових синів таки приїхав у село. Звістка швидко облетіла куток і поповзла, як зміюка, на іншу вулицю. Не один проходив повз подвір’я Марини, щоб побачити сина її чоловіка. Та ще більше шепотілися люди, коли Маринка із Сашком женили його… на своїй сусідці.

Маргарита ІВАНОВСЬКА, Рівненська область, Вісник.К.