Правнук Сталіна обурився на те, що майже половина росіян вважають репресії в таборах ГУЛАГу виправданими.

Правнук Сталіна обурився на те, що майже половина росіян вважають репресії в таборах ГУЛАГу виправданими.

Про це правнук Йосипа Сталіна художник Яків Джугашвілі написав у Facebook.

Він звернув увагу на формулювання, що майже половина респондентів “Левада-центру” вважають, що злочини сталінського режиму були виправдані “великими цілями і результатами”.

“Що випливає зі змісту цього формулювання? Напевно тільки те, що 46% вважають злочин цілком нормальним явищем. Антисталінська, а в цілому, антирадянська брехня перетворює народ в моральних виродків і дегенератів, які щиро вважають, що великі цілі досягаються шляхом вчинення злочинів держслужбовцями – тими хто за службовим обов’язком зобов’язаний зі злочинами боротися”, – написав Джугашвілі.

Ми колись уже писали про дядю Мішу, який на стометрівці «вішав дітей». Насправді він їх, звісно, не вішав, а зважував, бо мав підлогові ваги. Він був своєрідним символом міста 1960-1970-х і багато людей старшого покоління добре його пам’ятають.

Корінний франківець Володимир Кукуляк не лише добре знав дядю Мішу, а ще й вчився з його старшим сином Віктором у школі-інтернаті №1. Чоловік каже, що татусь однокласника був досить оригінальний дядечко. Він воював у Сталінграді, отримав важке поранення, мав сталеву пластину у голові та орден Слави ІІІ ступеню, пише Репортер.

Його повне ім’я — Михайло Гершкович Альтович. Був євреєм, але одружився з українкою. Робоче місце дяді Міші було на стометрівці. Раніше, де тепер радянський будинок із магазином «Філателія», стояла стара двоповерхова кам’яниця. Між нею і сусідньою будівлею ресторану «Київ» був проміжок, метр завширшки, який тягнувся вглибину. Там Дядя Міша влаштував собі коморку. Сам стояв на вулиці, зважував перехожих за дві копійки й за чотири копійки продавав шнурки. Звісно, так багато не заробиш, але дядя Міша добре знав, як поводитися з клієнтами.

Тоді у місті було повно грузинів. Вони торгували на ринку мандаринами та гранатами. І от щойно дядя Міша бачив вусаня у кепці-аеродромі, він енергійно закликав його зважитись. Після того ветеран запрошував клієнта до підсобки: «Можно вас на минуточку, я вам что-то покажу». Заінтригований горець заходив всередину, а там на стіні висів великий портрет Сталіна. Розчулений грузин давав йому п’ять рублів і зі словами «Здачи не надо» виходив на вулицю.

Цікаво, як дядя Міша відрізняв грузинів від азербайджанців, чеченців, дагестанців та інших представників малих народів Кавказу?

Сюжет заснований на подіях, що відбуваються в 1950-х роках.

Актор Жерар Депардьє збирається зіграти роль Йосипа Сталіна в новому французькому фільмі актриси і режисера Фанні Ардан. Як повідомляє видання Hollywood Reporter, французький актор, який також є громадянином Росії, гратиме радянського диктатора в адаптації роману Жана-Даніеля Балтассата Le Divan de Staline.

Сюжет заснований на події, що відбуваються в 1950-х роках, коли Сталін обговорює з художниками замовлення на пам’ятник самому Сталіну.

Фільм буде вироблятися французько-португальською компанією Leopardo Filmes, а Мосфільм забезпечить костюми і реквізит.

Раніше президент Білорусі Олександр Лукашенко виділив 2 мільйони доларів на зйомки фільму “Нормандія-Неман” з Жераром Депардьє. Картина повинна стати спільним продуктом Франції, Росії та Білорусі.

Кремлівський режим визнав

Катиньський злочин на офіційному рівні. Вина Сталіна і НКВС – це об’єктивна реальність. І доказом тому конкретні факти: документи, які показують, як приймалося рішення, як оформлялися справи, проводилося етапування, здійснювався розстріл, хто брав участь у розстрільній акції. Виконавці відомі поіменно – 125 чоловік були нагороджені за це вбивство.

Цьому визнанню передувало майже півстоліття радянських “тверджень”, що польських офіцерів у 1941 році нібито розстріляли гітлерівці.

Ця фальсифікація була офіційно оформлена у вигляді повідомлення про результати розслідування надзвичайної комісії, яку в момент призначення назвали Комісією з розслідування вбивства польських офіцерів німецько-фашистськими загарбниками в Катиньському лісі. Такою назвою вже був заданий результат цього розслідування. Звичайно, це була відповідь на німецьке розслідування, яке відбулося за півроку до того: виявлення могил, ексгумація. І потім на підставі так званого розслідування так званої Комісії Бурденко були сфабриковані ті докази і знайдені ті «свідки», яких підсунули цієї комісії НКВС і КДБ.

Збережені робочі документи цієї комісії, у тому числі документи їх внутрішнього листування, вказують на те, що Бурденко все ж знав істину. Є легенда, що нібито Бурденко, будучи тяжко хворий, перед смертю все ж зізнався комусь із своїх близьких, що насправді польських офіцерів розстріляли “савєти”. Є записка, яка свідчить про його сумніви: він листувався з кимось із НКВД, мало не з Меркуловим, коли мова йшла про те, кому з членів комісії довірити виступ на прес-конференції для іноземних журналістів в січні 1944 року в Смоленську. І він говорив, що цього краще не потрібно робити, тому що у нього є сумніви.

Це про те, що передувало офіційному визнанню в 1990 році провини НКВС. Але в повідомленні ТАСС дуже сором’язливо постаралися уникнути абревіатури НКВС, там було сказано, що це лиходійство – справа рук Берії, Меркулова та їхніх підручних, тільки б не образити саме відомство.

Товариством «Меморіал» спільно з польським Центром «Карта» підготовлена книга пам’яті «Убито в Катині», здано до друку і у вересні буде представлена публіці.

У цій книзі вперше російською мовою список розстріляних в Катині. Для кожного з 4 415 польських військовополонених, страчених в Катиньському лісі навесні 1940 року, наведені посилання на документи, що підтверджують його трагічну долю.

Поіменно назвати всі 22000 розстріляних польських військовополонених неможливо. Ось що говорить упорядник книги Олександр Гур’янов:

«Зараз в документах є прізвища всього лише 18000. Якщо говорити про жертви катиньського злочину, то це п’ять груп. Три групи – полонені з трьох таборів, і дві групи – ув’язнені з в’язниць Західної України і Західної Білорусії. Так от, за укладеними в’язниць Західної Білорусії жодних документів, жодних імен немає. Решта 4 групи – це 18000, їхні імена відомі. Термін «Катиньський злочин» – збірний, але наша книга відноситься тільки до однієї групи – до Козельського табору, який і був розстріляний саме в Катиньському лісі, це 4415 людина, як ми зараз встановили. Мета – зібрати всі документи.

Посилання на ці документи важливі, наприклад, з точки зору поіменної реабілітації, визнання людей жертвами політичних репресій, від чого головна військова прокуратура РаSSєї навідріз відмовляється».

А тепер дивіться, перед вами катинські фотографії…

Джерело – http://novayagazeta.livejournal.com/3550057.html

“Die Welt”: “Оновлення “савєтської” історичної пропаганди, яке здійснюється під “великоруським” національним знаком, використовується

для демонстрації імперських амбіцій, які сьогодні показує російський режим по відношенню до України.

У битві кремлівської пропаганди за Україну часто мова йде про велику кількість українських колабораціоністів, які після нападу Німеччини на СРСР у Другій світовій війні приєдналися до загарбників і брали участь в акціях знищення, насамперед, єврейського населення.

Але серед деяких представників західної громадськості поширене неправильне враження про те, що більшість українців або сама Україна були пов’язані з нацистською Німеччиною. Таке стало можливим завдяки пропаганді путінського режиму, який сприяє відродженню історичної легенди про незаплямований радянський антифашизм і демонструє свою агресію по відношенню до України як продовження боротьби проти нацистських варварів.

На сили, які в той час виступали за незалежність України, ставлять клеймо «націоналістів» або «фашистів» і зараховують до нацистської ідеології. Але в реальності Україна разом з Білорусією і іншими національностями СРСР найбільше постраждали від терору націонал-соціалістичних окупантів. Українська територія була на 100% окупована німцями. А територія сучасної Росії – менше, ніж на 10%. Для нацистських керівників Україна була об’єктом розкрадання та експлуатації.

Як росіяни, так і українці в нацистській расовій ідеології були передбачені для знищення або поневолення. Нацистські керівники як Герман Герінг планували вбивати всіх українців, яким виповнилося 15 років.

Насправді, мільйони українських мирних жителів були вбиті німецькими солдатами, відправлені на голодну смерть, в концентраційні табори або на примусові роботи в Третій Рейх. Приблизно 3 мільйони українських солдатів полягли в лавах Червоної Армії. Близько 250 тисяч українців воювали на боці союзників.

Наскільки сильно кремлівська пропаганда фальсифікує історію України у Другій світовій війні, настільки ж послідовно замовчується істина про російських колабораціоністів.

Наймасштабніша співпраця з Німеччиною велася з серпня 1939 по червень 1941 особисто радянським режимом. Після підписаного пакту Молотова-Ріббентропа 23-го серпня 1939 Москва виступала в ролі союзника націонал-соціалістського режиму і його війни.

У секретних протоколах два тоталітарні режими поділили сфери свого впливу. Після нападу вермахту на східну Польщу 1-го вересня 1939, послідувала окупація східної Польщі (в т.ч. території сучасної Івано-Франківської області – ред.) “Красной Армієй“ (17-е вересня). 22-го вересня обидві окупаційні армії провели спільний парад переможців у місті Брест. В одному військовому протоколі командування “Красной Армії“ запропонувало вермахту надати допомогу «з метою знищення польських частин, військ і формувань».

Всупереч обумовленої з Берліном московській брехливій пропаганді, згідно з якою “Красная Армія“ вторглася на територію Західної України під приводом “захисту” місцевого населення від наступаючих німців, радянські війська і спеціальні підрозділи здійснювали (зокрема, й на Прикарпатті – ред.) систематичний терор, масове знищення людей і депортації до концентраційних таборів.

“Змістивши” єврея – міністра закордонних справ Литвинова, Сталін вже навесні 1939 дав Гітлеру перший сигнал про готовність СРСР до переговорів. Систематичне знищення євреїв нацистами антисемітські репресії не порівняти із заходами придушення щодо євреїв в СРСР. Але факт полягав у тому, що організовані СС вбивства євреїв у вже окупованій німцями Польщі не перешкоджали Москві будувати «німецько-радянську трофейну співпрацю». Саме так її називає німецький історик Даніель Керфер (Daniel Koerfer).

До нападу на СРСР Москва допомагала німецькій військовій машині як за допомогою великих поставок сировини, так і за допомогою військового та розвідувального співробітництва.

Але і з точки зору ідеології, Кремль став на бік режиму СС. Пропаганда проти «гітлерівського фашизму» була припинена. Замість цього на західні держави поклали відповідальність за війну. Так 31-го жовтня 1939 пояснював міністр закордонних справ Молотов, звертаючись до Англії та Франції: не тільки безглуздо, але й злочинно вести війну на «знищення гітлеризму, завуальовану під боротьбу за демократію».

Слід протистояти оновленню “савєтської” історичної пропаганди, яке здійснюється під “великоруським” національним знаком. Колабораціонізм – історичний вантаж, характерний для всіх націй на Сході і Заході, колись поневолених націонал-соціалістами. Він не годиться для використання в актуальних політичних конфліктах, і, тим більше, для демонстрації імперських амбіцій, які сьогодні показує російський режим по відношенню до сусідніх держав.

Олекса Довбуш спеціально для “Український простір Прикарпаття”

Джерела:

– http://www.welt.de/geschichte/zweiter-weltkrieg/article141782486/Putins-Antifaschismus-ist-Geschichtsklitterung.html

– “Комуніст” – 1939. – 18 вересня

Історик Андрій Зубов – один з перших російських інтелектуалів, хто відкрито висловився проти анексії Криму. Професора, який знаходиться в опозиції до офіційної лінії Кремля, звільнили з московського державного інституту міжнародних відносин.

А. Зубов: “Зараз в Росії відбувається характерне явище – реставрація радянської свідомості, радянських цінностей. І не “вегетаріанським” способом, як за Брежнєва, а “людожерським”, як при Сталіні.

Реабілітація фігури Сталіна викликана, перш за все, пропагандою, владою, яка намагається сказати, що радянське було хороше. Радянське виглядає жахливо, тому що воно було або за Сталіна, або за його участі при Леніні, або це робили “пташенята сталінського гнізда”. Тому влада повинна або боротися з тоталітаризмом, тобто з собою, або виправдовувати тоталітаризм радянський. Тому вони виправдовують Сталіна, а це з’являється і у фільмах, і в статтях, і теледискусіях, і суспільство це приймає. Більша частина нашого суспільства пов’язана з радянським суспільством позитивним ставленням, ця реабілітація потрапляє на плідний грунт.

Упевнений, що ті, у кого батьки чи діди були розстріляні, замучені, вислані, навряд чи будуть оспівувати Сталіна.

Путін, коли ще працював у Петербурзі, зробив своїм ідеалом Петра Першого. Людини, яка була вельми нерозбірлива у засобах для досягнень своїх політичних цілей, зовсім не шкодувала народ, вирішуючи геополітичні завдання.

Коли Гітлер тільки йшов до війни, коли він і Муссоліні в 30-і роки були правителями Німеччини та Італії, дуже багато пристойних людей в Європі вважали їх політиками майбутнього. При цьому Гітлер і Муссоліні нічого не приховували – ні своєї расистської політики, ні експансіоністської політики. Але, оскільки вони програли, і їхня політика стала трагедією для народів, які їм довірилися, вони стали загальним прокляттям.

А сталінський режим виграв цю війну і тому він зовсім не схожий за сталінський. Але вони однакові за своєю ЖАХЛИВІСТЮ.

До речі, треба говорити не про десталінізацію, а про декомунізацію. Без викорінення основ комінізму-більшовизму, без винесення йому вироку, його першим діячам і вождям Леніну, Троцькому, Свердлову не можна вирішити і проблему Сталіна.

Сталін створив свою імперію. Імперська свідомість, якою ХВОРЕ російське суспільство, до якого воно привчене з дореволюційних часів, на Леніна відгукується погано. І першу Світову війну закінчив, при ньому в країні йшла громадянська війна, а Сталін створив велику імперію. Ленін багатьох залишає байдужими і викликає насмішку, до речі, даремно. Кожен рік правління Леніна коштував більше людських життів, ніж кожен рік правління Сталіна. Але люди це не знають. Тому без вирішення долі Сталіна майбутнього у Росії немає. Якщо ми відмовляємося від позитивної оцінки цієї фігури, це одне, а якщо ні, вона приречена залишитися в квазітоталітарном просторі. І останнє – за законом повинні бути відкриті архіви до 1938 року, а вони продовжують засекречуватися.

Коли благополуччя російських громадян було на дуже хорошому рівні, до кризи 2009 року, окремим людям (Путлеру і його прибічникам – ред.) в голову прийшла ідея про відновлення імперської могутності. Імперські гени НЕ зцілюються ні багатством, ні освіченістю, ні культурою”.

Джерело – http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2015/04/150417_5floor_putin_nazism_stalinism

джерело http://www.unian.ua/politics/1065708-poroshenko-nazvav-stalina-i-gitlera-vinuvattsyami-drugoji-svitovoji-viyni.html