Попри труднощі, які виникли з виконанням вимог ЄС, візи для українців цілком реально скасувати ще влітку. Про це DW заявив голова делегації Європарламенту зі співпраці з Україною Андрей Пленкович.

У грудні минулого року Єврокомісія констатувала, що Україна загалом виконала вимоги Плану дій з лібералізації візового режиму. Водночас ще залишаються деякі недоліки, які необхідно виправити впродовж найближчого часу, аби візи скасували вже 2016 року. Як наслідок, Україну і Грузію технічно розділили у процесі ухвалення візових питань. Про те, чи означає це зрив графіку скасування віз, DW розпитала Андрея Пленковича – голову делегації Європарламенту зі співпраці з Україною.

Deutsche Welle: Єврокомісія днями вирішила розділити процедуру скасування віз для Грузії та України. У чому, на Вашу думку, причина такого розвитку подій?

Андрей Пленкович: Перш за все, хочу наголосити: я переконаний, що Єврокомісія має добру волю діяти надалі у відповідності до власної позитивної рекомендації від грудня минулого року щодо виконання умов Плану дій з лібералізації візового режиму. Минулого тижня у нас в Європарламенті був “український тиждень”. Візове питання було головним на порядку денному. Єврокомісія на даному етапі ідентифікувала два питання, які ще належить вирішити українській стороні. Перше – це завершення формування складу Національного агентства з питань запобігання корупції. Друге – це зміни до законодавчої норми щодо декларування майна посадовцями. Я очікую, що щойно буде з українського боку результат у цих питаннях, Єврокомісія негайно виконає обіцянку і подасть законодавчу пропозицію щодо скасування віз Раді ЄС і Європейському парламенту.

Українські ЗМІ припускали у грудні, що візи можуть скасувати вже до кінця літа. Ви вважаєте це реальним?

Так, це можливо. Якщо буде виконано всі вимоги. А я не бачу жодних причин, через які їх можуть не виконати. Єврокомісії вже не треба буде ухвалювати жодних рішень. Законодавчу ініціативу буде подано автоматично. Як депутат, який щодня опікується питаннями співпраці з Україною, я гарантую, що в Європарламенті на підтримку цього рішення буде широка більшість. У нас є розуміння, що цей політичний сигнал зближення дуже важливий для українських громадян сьогодні, коли минуло два роки після Євромайдану.

Якщо все йтиме за цим позитивним сценарієм, коли Ви очікуєте голосування з цього питання у Європарламенті?

Гадаю, це має статися до літа. Спершу це питання розглянуть комітети. До голосування на пленарному засіданні має пройти не більше трьох місяців.

Скільки часу ще є у Києва на виконання всіх критеріїв, аби вкластися у Ваші оптимістичні часові рамки?

Чим раніше, тим краще. Особливо що стосується призначення членів Національного агентства з питань запобігання корупції я не бачу жодних причин, чому це не може бути зроблено у дуже короткий проміжок часу. Так само і у випадку із законодавчою нормою про декларування доходів чиновників – разом з експертами Єврокомісії тут можна оперативно знайти компромісне рішення.

Деякі українські політики висловили припущення, що певну роль у відтермінуванні рішення про скасування віз для українців міг відіграти референдум, який відбудеться у квітні у Нідерландах. Чи є якісь підстави для такого припущення?

Я не стану коментувати чиїсь тактичні, опортуністські мотиви, які могли б кимось керувати. Головне, щоб були виконані всі критерії для того, щоб законодавчу ініціативу про скасування віз було подано. Чи буде це на тиждень-два раніше чи пізніше, залежить виключно від виконання двох пунктів вимог, які залишаються відкритими з українського боку.

Щодо норми про електронні декларації чиновників вже було два голосування у Верховній Раді. Обидва рази депутати свідомо ухвалили норми, які не відповідають вимогам ЄС. Виходить, пересічних українців можуть покарати за дії політиків?

Корупція є притаманною всіх країнам, які переживають трансформацію, а не лише для України. Однак чимало країн успішно пройшли шлях реформ. Боротьба з корупцією – одна з ключових умов на шляху до ЄС. Президент, члени уряду і депутати Верховної Ради розуміють, що це є головною передумовою для становлення сучасної, демократичної, європейської України. Я вірю, що вони усвідомлять політичну відповідальність, покладену на них і подумають про ті переваги, які принесе українцям скасування віз.

З огляду на труднощі, які виникли з виконанням критеріїв для скасування віз, Ви готові були би посперечатися на пляшку вина, що це таки відбудеться до кінця літа?

Я не беру участь у вікторинах або якихось парі. Моя задача – щоденно допомагати моїм українським друзям ставати ближчими до ЄС. Я розумію, що візове питання має велике символічне значення. Я роблю все від мене залежне, щоб відповідне рішення було ухвалене до літніх канікул.

Джерело – http://dw.com/p/1IA4Z

“Die Welt”: “Оновлення “савєтської” історичної пропаганди, яке здійснюється під “великоруським” національним знаком, використовується

для демонстрації імперських амбіцій, які сьогодні показує російський режим по відношенню до України.

У битві кремлівської пропаганди за Україну часто мова йде про велику кількість українських колабораціоністів, які після нападу Німеччини на СРСР у Другій світовій війні приєдналися до загарбників і брали участь в акціях знищення, насамперед, єврейського населення.

Але серед деяких представників західної громадськості поширене неправильне враження про те, що більшість українців або сама Україна були пов’язані з нацистською Німеччиною. Таке стало можливим завдяки пропаганді путінського режиму, який сприяє відродженню історичної легенди про незаплямований радянський антифашизм і демонструє свою агресію по відношенню до України як продовження боротьби проти нацистських варварів.

На сили, які в той час виступали за незалежність України, ставлять клеймо «націоналістів» або «фашистів» і зараховують до нацистської ідеології. Але в реальності Україна разом з Білорусією і іншими національностями СРСР найбільше постраждали від терору націонал-соціалістичних окупантів. Українська територія була на 100% окупована німцями. А територія сучасної Росії – менше, ніж на 10%. Для нацистських керівників Україна була об’єктом розкрадання та експлуатації.

Як росіяни, так і українці в нацистській расовій ідеології були передбачені для знищення або поневолення. Нацистські керівники як Герман Герінг планували вбивати всіх українців, яким виповнилося 15 років.

Насправді, мільйони українських мирних жителів були вбиті німецькими солдатами, відправлені на голодну смерть, в концентраційні табори або на примусові роботи в Третій Рейх. Приблизно 3 мільйони українських солдатів полягли в лавах Червоної Армії. Близько 250 тисяч українців воювали на боці союзників.

Наскільки сильно кремлівська пропаганда фальсифікує історію України у Другій світовій війні, настільки ж послідовно замовчується істина про російських колабораціоністів.

Наймасштабніша співпраця з Німеччиною велася з серпня 1939 по червень 1941 особисто радянським режимом. Після підписаного пакту Молотова-Ріббентропа 23-го серпня 1939 Москва виступала в ролі союзника націонал-соціалістського режиму і його війни.

У секретних протоколах два тоталітарні режими поділили сфери свого впливу. Після нападу вермахту на східну Польщу 1-го вересня 1939, послідувала окупація східної Польщі (в т.ч. території сучасної Івано-Франківської області – ред.) “Красной Армієй“ (17-е вересня). 22-го вересня обидві окупаційні армії провели спільний парад переможців у місті Брест. В одному військовому протоколі командування “Красной Армії“ запропонувало вермахту надати допомогу «з метою знищення польських частин, військ і формувань».

Всупереч обумовленої з Берліном московській брехливій пропаганді, згідно з якою “Красная Армія“ вторглася на територію Західної України під приводом “захисту” місцевого населення від наступаючих німців, радянські війська і спеціальні підрозділи здійснювали (зокрема, й на Прикарпатті – ред.) систематичний терор, масове знищення людей і депортації до концентраційних таборів.

“Змістивши” єврея – міністра закордонних справ Литвинова, Сталін вже навесні 1939 дав Гітлеру перший сигнал про готовність СРСР до переговорів. Систематичне знищення євреїв нацистами антисемітські репресії не порівняти із заходами придушення щодо євреїв в СРСР. Але факт полягав у тому, що організовані СС вбивства євреїв у вже окупованій німцями Польщі не перешкоджали Москві будувати «німецько-радянську трофейну співпрацю». Саме так її називає німецький історик Даніель Керфер (Daniel Koerfer).

До нападу на СРСР Москва допомагала німецькій військовій машині як за допомогою великих поставок сировини, так і за допомогою військового та розвідувального співробітництва.

Але і з точки зору ідеології, Кремль став на бік режиму СС. Пропаганда проти «гітлерівського фашизму» була припинена. Замість цього на західні держави поклали відповідальність за війну. Так 31-го жовтня 1939 пояснював міністр закордонних справ Молотов, звертаючись до Англії та Франції: не тільки безглуздо, але й злочинно вести війну на «знищення гітлеризму, завуальовану під боротьбу за демократію».

Слід протистояти оновленню “савєтської” історичної пропаганди, яке здійснюється під “великоруським” національним знаком. Колабораціонізм – історичний вантаж, характерний для всіх націй на Сході і Заході, колись поневолених націонал-соціалістами. Він не годиться для використання в актуальних політичних конфліктах, і, тим більше, для демонстрації імперських амбіцій, які сьогодні показує російський режим по відношенню до сусідніх держав.

Олекса Довбуш спеціально для “Український простір Прикарпаття”

Джерела:

– http://www.welt.de/geschichte/zweiter-weltkrieg/article141782486/Putins-Antifaschismus-ist-Geschichtsklitterung.html

– “Комуніст” – 1939. – 18 вересня