На Прикарпатті є 453 сільських голови. Хтось із них керує селом вп’яте, а хтось тільки вчиться управляти своїм населеним пунктом.«Галицький кореспондент» вирішив познайомити читачів з наймолодшими сільськими головами в області.

«Постукай, і тобі відчинять»

Ігор Лукашевич, 23-річний голова села Ганнусівка Тисменицького району, є наймолодшим очільником населеного пункту в Івано-Франківській області. Уродженець Ганнусівки Ігор Лукашевич був єдиним кандидатом на виборах, переміг з результатом 94%. У селі понад 900 виборців, з яких проголосували близько 700.

Зізнається, що на посаду потрапив випадково. У планах було стати депутатом районної ради, але в Ганнусівці не було жодного, хто б хотів очолити село. Відтак Ігорю запропонували спробувати, і він погодився.

Попри це, упереджене ставлення з боку односельців було: «От малий прийшов. Що він знає?» Але зараз від старших людей відчутна повага. Натомість однолітки, від яких чекав більшої підтримки, ставляться ще упереджено.

У своїй роботі Лукашевич керується принципом «Постукай, і тобі відчинять». Незабаром у селі працюватимуть над благоустроєм вулиць, кладовища, встановленням вуличного освітлення та заміною вказівників. Роботу війта почав із заміни вікон і дверей в амбулаторії. А ще є ініціатива встановлення сонячних батарей у селі.

За освітою Ігор – інженер-механік. Раніше займався громадською діяльністю. Неодружений. «Голова – це все. Не соромно закочувати рукави з комунальними працівниками і працювати. Не розумів, на що йду. Якщо вирішив балотуватись з легкістю, то зараз би вже подумав», – ділиться враженнями Ігор.

Вільного часу обмаль. Жартує, що коли відпочиває, йому хочеться викинути телефон. Багато подорожує та щорічно їздить у паломницькі поїздки, що дозволило завести друзів по цілому світу. Хобі – читання. У шкільні роки займався бальними та естрадними танцями. Крім того, Ігор Лукашевич співає у церковному хорі, в якому він теж наймолодший.

«Нам пора вигнати з України «кровосісів»

Василь Жмендак – 24-річний очільник села Новоселиця Снятинського району. За освітою юрист, але за фахом не працював, натомість займався виготовленням новорічних прикрас. На виборах у Василя було два конкуренти. «Вони хороші ґазди, але люди вирішили довіритись молодому правознавцю», – каже він.

Жмендак переміг з результатом у більше, ніж 50% голосів виборців. У селі близько 860 виборців, на вибори прийшло понад 600.

За час перебування на посаді провів “гравіювання доріг”. У планах – облаштування трибуни на футбольному полі та встановлення спортивного майданчика. «Постелити новий асфальт у селі нереально. Тож потрібно зберегти те, що залишилось від Союзу. На це теж йдуть кошти. Мова про асфальтування йти не може, оскільки надходження в бюджет мізерні», – скаржиться голова Новоселиці.

З апаратом сільради співпраця проходить добре, упередженого ставлення немає. Війт переконаний, що ті, хто від початку його не підтримував, після місяців роботи свою думку змінили.

Василь Жмендак заручений та днями відгуляє весілля. Його хобі – спорт, а відпочинок любить здебільшого активний, в горах.

«По суті, ми не є влада. Влада сидить у Києві, а ми тільки їхні маленькі маріонетки, – підсумовує війт. – Нічого ми змінити не можемо, адже риба гниє з голови. Хочу побажати всій Україні на наступних президентських і парламентських виборах не вводитися в оману і не вірити «зомбоящику». Нам пора вигнати з України «кровосісів». Може, тоді і заживемо».

 «Йти на строкову службу, не боячись війни»

Олекса Лесів – 24-річний голова Струпківської сільської ради Коломийського району, яка охоплює села Струпків, Баб’янку та Боднарів. Лесів отримав близько 1400 голосів у трьох селах, або понад 80%.

За освітою Олекса – столяр художніх меблів. Після закінчення навчання в училищі одразу пішов на строкову службу. Був призваний в АТО та мобілізований у першій хвилі. Після повернення односельчани переконали, що хочуть бачити його головою сільської ради. На виборах конкурент був один – попередній очільник села.

Лесів розповідає, що першочергово було сформовано генеральний план території, щоб надати земельні ділянки учасникам АТО. Зробили також підсипання доріг, оновлять вказівні знаки, проведуть вуличне освітлення.

Голова переконаний, що упередженого ставлення до нього в селі у зв’язку з віком не було. «Молоді бажаю саморозвиватись, займатись спортом та йти на строкову службу, не боячись війни», – каже війт.

Сільський голова одружений та чекає на народження сина. Його хобі, яке розслабляє після роботи, – це меблярство.

 «Світ не без добрих людей»

Василь Грицак – 25-річний очільник села Гаврилівка Надвірнянського району. За освітою – фінансист. На виборах мав двох конкурентів, переміг, отримавши 51% голосів виборців. У селі близько 2 тисяч виборців, проголосувало понад 1200.

Головною проблемою, з якою одразу зіткнувся, стали дороги. «Того року зробили дорогу, цього року її вже немає», – скаржиться голова. Є проблеми і з вирубуванням лісів.

Зараз громада працює над об’єднанням. Перспективний план склали без відома громади, нарікає війт. Відповідно до плану, село мало увійти до складу Тисменичанської громади, що складається з восьми сіл. «Зараз щосили намагаємось об’єднатись не за перспективним планом», – розповідає він. Ініціюють об’єднання трьох сіл: Парище, Гаврилівка та Середній Майдан.

Зараз в селі вирішують суттєву проблему зі школою. Громада отримала грант для перекриття школи. За ці гроші відремонтували один корпус. Цьогоріч завдяки сприянню депутата районної ради ремонтуватимуть наступний. Школа потребує фінансування у розмірі 500 тис. гривень. У пошуках цих коштів громада зверталась до депутатів районної та обласної рад, до народного депутата України.

Хобі Василя – футбол. Свого часу він грав за село та район. Але після розриву зв’язок і операції на коліні грати ще не може. «Зараз тільки робота, хобі відійшло на другий план», – зітхає він. А іноді навіть шкодує, що здобув освіту фінансиста, думає, краще б закінчив спортивний навчальний заклад. Василь неодружений.

«Світ не без добрих людей» – слова, які його стимулюють.

«Щоб було, як вдома»

Василь Гринішак – очільник села Кривець Богородчанського району. За освітою юрист, займався адвокатською діяльністю. На виборах переміг попереднього голову, який очолював село п’ять каденцій поспіль, з мінімальним розривом у 48 голосів, загалом отримавши 381 голос. Виборців у селі близько 1400.

У першу чергу в селі почали вирішувати питання доріг – їх вдалось підсипати. Сільська рада брала участь у конкурсі обласної ради та отримала кошти на облаштування вуличного освітлення на тих вулицях, де його бракувало. Однією з найважливіших проблем є відсутність дошкільної освіти в селі, яку також вирішуватимуть.

Хобі Василя, який наразі неодружений, – футбол з друзями та дискотеки. Раніше працював з батьком у галузі будівництва, а тому зараз часто допомагає друзям з ремонтними роботами. «Хочеться, щоб в селі, як і у всій Україні, було, як вдома», – каже війт.

З самого початку рідні підштовхували його спробувати свої сили на цій посаді, але зараз переконані, що адвокатська практика більш перспективна. І хоч загадувати ще рано, але Василь бути головою сільської ради ще один термін не бажає. «На першому місці в мене юридична діяльність», – підсумовує він.

 «Один в полі – не воїн»

Мар’яна Масляк – 25-річна очільниця Перевозецької сільської ради Калуського району, що включає чотири села: Перевозець, Слобідка, Кудлаківка, Павликівка. За освітою – юрист. За професією, правда, не працювала, адже з 20-річного віку очолює сільраду. Це вже друга її каденція.

На попередніх виборах довелося позмагатись – охочих стати сільським головою було аж дев’ять. А перемогу здобула 20-річна Мар’яна. Адже молодь хотіла змін та бажала бути почутою. «Перед виборами мене активно підтримувала родина. На виборах навіть довелось позмагатись з близькою родичкою. Але я заяву не забрала, адже не звикла давати задню», – згадує голова.

Під час наступних виборів Масляк була єдиним кандидатом та перемогла з результатом 96%.

Ще за першу каденцію завершили газифікацію у селі Перевозець. Саме ця проблема була найнагальнішою. Зараз у селі на високий рівень підняли культуру та спорт. Проводять вуличне освітлення. У громаді гостро стоїть питання будівництва дитячого садочка, адже у жодному з чотирьох сіл його немає. Тож голова працює над кошторисно-проектною документацією дошкільного закладу.

На початку роботи Мар’яні Масляк довелося стикатись з упередженим ставленням. Та через кілька місяців роботи думка про неї змінилась. «Одна жінка сказала про мене: вона молода, але вчена», – розповідає очільниця села. «Робота з депутатами зараз ідеальна. Якщо раніше ми годинами сперечались, то зараз годинами спільно вирішуємо проблеми», – додає вона.

Голова села незаміжня. На запитання про хобі сміється: «У мене робота – це вже і хобі. Адже я в неділю з молоддю на футболі, а на свята беру участь у концертах».

Мар’яна каже, що в час війни не має бажання залишати сільську раду, а тому її відпустка триває не більше, ніж декілька днів. «Один в полі не воїн», – наголошує голова, зазначаючи, що саме громада надихає її на роботу, а відтак вона вдячна людям за підтримку.

 «Гарна праця – непомітна»

Степан Кліщ – 26-річний голова села Юнашків Рогатинського району. За освітою – столяр-верстатник, до обрання на посаду працював за професією. Неодружений.

На виборах змагався з одним конкурентом – попереднім очільником села. Переміг з результатом 70%. У селі 649 виборців, з яких близько 450 осіб взяли участь у виборах.

Степан розповідає, що в день виборів надзвичайно переживав, провів на виборчій дільниці весь день, адже суперник обіцяв зірвати вибори.

«Балотуючись, я нічого не обіцяв громаді. Але із запланованого ще до виборів вже проведений ремонт сільської ради та відновлена зупинка. У подальшому проведуть ямковий ремонт доріг», – ділиться планами війт. Поміж іншого, розформували стару футбольну команду та створили нову. Зараз голова шукає спонсора для встановлення дитячого майданчика.

«Справа, яка приносить найбільше задоволення, – це музика. Я музикант. Я просто цим живу», – ділиться Степан. Вже вісім років він грає на весіллях, і навіть будучи головою села, цієї справи не полишив.

Степан Кліщ каже, що ніколи не очікував на якусь подяку. Вона йому не потрібна, як і афішування здобутків. Адже «громада обрала мене для того, щоб я це робив». «Гарна праця – це непомітна праця», – підкреслює він.

«Все, що не робиться – на краще»

Тетяна Гретчук – 27-річна очільниця села Хом’яківка Тисменицького району. За освітою – викладач біології та біохімії, але після навчання одразу стала секретарем сільради, а на виборах 2015 року обрана сільським головою.

Голова села заміжня та має дворічну донечку. «Вийшла з декретної відпустки, коли дитині було 10 місяців. Натомість під час вагітності працювала до останнього», – згадує Таня.

На виборах змагалася з одним кандидатом, до слова, однокласником. У селі 691 виборець, 400 проголосувало. Тетяна перемогла, здобувши 52% голосів.

Зараз у селі проводять підсипання вулиць та благоустрій сільського кладовища. Сільська рада є дотаційною. І хоча проведено освітлення 90% вулиць, наступного року планується участь у проектах задля завершення освітлення на 100%. У планах – створення дитячого майданчика.

На запитання про хобі очільниця села каже, що весь вільний час приділяє донечці: «Наразі знаходжу сили і підтримку у своїй донечці. Коли дивлюся на неї, забуваю про всі проблеми та набираюсь позитиву».

Тетяна Гретчук додає, що роботою не розчарована і до другої каденції готова. Активній молоді, яка відчуває в собі сили для змін, зичить тільки впевненості. Та підсумовує: «Все, що не робиться – робиться на краще».

 «Не помиляється той, хто нічого не робить»

Мар’ян Микитин – 27-річний голова села Підлісків Долинського району. На виборах, змагаючись з одним конкурентом, переміг з перевагою у 70% голосів (голосувало близько 300 селян з тих 400, хто має право голосу).

Мар’ян здобув освіту тренера-викладача фізичного виховання. Шість років працює в Долинській дитячо-юнацькій школі тренером-викладачем з легкої атлетики. «Спорт в кінці робочого дня дозволяє зняти стрес після виснажливої розумової праці», – каже він.

Микитин розповідає, що першочергово у селі вирішили проблему вуличного освітлення, і це призвело до зниження рівня крадіжок. У планах – перекрити Будинок культури та створити генеральний план села. Це надасть можливість будівництва нового житла та створення нових вулиць.

«У нашому регіоні є хороший потенціал для встановлення вітрових електростанцій, задля цього потрібен генплан», – ділиться війт.

Мар’ян одружений, виховує 6-річного сина. День його весілля збігся з днем виборів, а відтак у родині було подвійне свято, жартує він. Його хобі – активний відпочинок у горах, розведення кроликів та бджільництво.

«Молоді потрібно бути більш активною і спілкуватися з населенням. Молодь відчуває проблеми. Не треба боятись осуду, адже не помиляється той, хто нічого не робить. Тільки вперед і ні кроку назад», – радить Мар’ян Микитин.

 «Хто, як не ми?»

Богдан Клим’юк – 28-річний очільник села Заріччя Надвірнянського району. За освітою – економіст-бухгалтер. Навчався в аспірантурі, після чого працював в управлінні фінансів Надвірнянської РДА. Також працював різноробочим у США.

Богдан змагався за посаду з двома конкурентами і отримав близько 53% голосів виборців. Виборців у селі – понад 3 тисячі, але голосували близько 1600.

За словами Клим’юка, найнагальнішою проблемою в селі є вивезення твердих побутових відходів, адже поблизу немає полігону, а відтак доводиться сміття вивозити аж у Рибне. За час його роботи вдалось ліквідувати кілька стихійних сміттєзвалищ, відремонтувати кілька доріг. Завершується процес перекриття даху Будинку культури. Також проведено реконструкцію амбулаторії, замінено котел у дитсадку та встановлено систему опалення в Будинку культури.

«Батько, маючи достатній досвід у сфері державного управління, відмовляв мене від участі у виборах, натомість я вирішив по-своєму», – згадує війт, додаючи, що про свій вибір не жалкує. Але він не впевнений, чи продовжить очолювати громаду, адже гряде об’єднання територіальних громад.

Хобі у Богдана – спортивні: футбол, плавання та катання на лижах. Він неодружений.

Молоді бажає не зневірюватись у тій ситуації, яка складається в державі, та прагнути змін. «Хто, як не ми, може щось змінити?» – каже війт.