23-річна Лілія Юрків із села Тяпче Долинського району 17 років прикута до інвалідного візка. Але дівчина сильна, щира й життєрадісна. Сили їй дає музика – має чудовий голос, яким допомагає іншим.
Ліля влаштовує благодійні концерти, аби зібрати кошти для тих, хто цього потребує найбільше. І лиш недавно дівчина дізналась, що їй теж можна допомогти. Тож тепер почала концертами заробляти на лікування й собі.

Усі співочі

Повільно, оминаючи ями на сільській дорозі, назустріч «Репортеру» в електричному візку їде усміхнена, симпатична дів­чина – Ліля Юрків. Вона у білих полотняних чоботях, одягнена в модну джинсову спідницю з білими вставками та блакитну кофту. Турбується, як добралися.

Біля будинку Ліля кличе маму Любу, аби допомогла заїхати до хати по дерев’яному пандусу, який батько зробив спеціально для неї. В хаті майже нема порогів.

У її кімнаті просторо та світло. Сміється, що вдома майже не сидить, хіба взимку й коли дощ. А так – як не концерти, то з друзями гуляє. «Інколи мама дзвонить і питає: «А то ти нині додому приїдеш?» – сміється Ліля.

На полиці біля статуетки ангела стоїть маленька мікрофонна стійка з написом «Переможець конкурсу «Шукаємо таланти». Переможців обирали слухачі радіоголосуванням. Більшість голосів віддали Лілі. «Вона пластмасова, але на почесному місці», – каже Ліля. Ще на полиці зо дві папки з грамотами й дипломами.

Ліля Юрків переспівує відомих українських виконавців, співає фольклор. Скачує з інтернету «мінусову» фонограму та співає. Каже, в родині всі співочі. Їх хата попри дорогу, то й ніхто в селі не дивується, що звідси часто чути співи.

«Коли мама на роботі, то зі мною бабуся сиділа – завжди співали, – розповідає Ліля. – Вона на кухні вареники ліпить чи на городі щось робить – все з піснею. Наша коронна – «Не сама лілію садила». Все, що на світі є, переспівували».

І нині Ліля не уявляє свого життя без музики й концертів. На 13 травня запланований концерт у сусідньому селі Якубів. Готується разом з Андрієм Григорським. Якось хлопець просто почув Лілю і запропонував заспівати з нею. Нині їхньому дуету вже майже два роки. За цей час влаштували зо 20 благодійних концертів на Прикарпатті, Львівщині, Тернопільщині.

Концертну програму Ліля складає сама. Разом з ними часто їздять танцювальні колективи з Долини та гурт «Візерунок Прикарпаття». Програма досить насичена, людям подобається, називається – «Голос, що дає надію». «Часто після концерту люди підходять і дякують, – каже Ліля. – Говорили, що були депресії, стреси, випадково побачили рекламу мого концерту і зайшли. Після виступу їхнє життя змінилося, а ті проблеми стали не такими вже й великими, як вони думали. Одна жінка раз прийшла і просто плакала: «Ти не уявляєш, що ти для мене щойно зробила!».

Сміється, як замовляли в Тернополі зал для концерту, то їх відговорювали. Мовляв, Олександр Пономарьов тут повен зал не збирав, а тим паче дівчина у візку. Ліля каже, з тисячу глядачів було.

Хто, як не я?
До кімнати часто заходить дідусь Юрій. Дуже опікується онукою. Дівчина каже – найперший її фанат. На всіх концертах з нею. «О, та нас така делегація їздить! – з лиця дівчини не сходить посмішка. – Кілька рядів – усе родина! Дідусь два інсульти переніс. Я з ним сварюся, що не можна так хвилюватися. А він постійно на концертах плаче. Каже, що то йому просто світло в очі б’є».

Дідусь сміється, виходить з кімнати, знову приходить, приносить концертний плакат, який зробили два роки тому. Тоді Ліля робила благодійний концерт для вихованців реабілітаційного центру в Долині.

«Я просто подумала, що я можу зробити, чим допомогти? – говорить Ліля. – І, зрештою, хто їх більше зрозуміє, як не я?».

Ще Ліля брала участь в благодійних концертах, аби зібрати кошти на лікування онкохворого хлопчика з Долини, атовцям.

«Дуже гарний був концерт, були інші виконавці, Світлана Весна приїхала, – пригадує Ліля. – Ми з нею співали. А той хлопчик недавно повернувся з лікування з Італії. Все добре – одужує».

Каже, з усіх сцен, де виступала, то майже без допомоги могла заїхати хіба у Тернополі. Є пандус на вулицю, зі сцени в гримерку… А в інших містах її танцюристи піднімають.

Співатиме попри все
Ліля кличе маму, аби підставила їй під руку подушку й поправила ногу, бо затерпла. У два роки дівчині поставили діагноз – спинальна аміотрофія Кугельберга-Веландера. Каже, народилася здоровою, але потім щеплення дало ускладнення на спинний мозок.

Ліля ледь може рухати ногами й руками. Не може сама їсти чи взяти слухавку. Допомога їй потрібна практично у всьому. Дідусь з батьком придумали, як прикріпити мікрофон до візка.

Каже, коли хтось поставить їй руку на стіл, то може рухати пальцями й користуватися мишкою. Має клавіатуру на моніторі, де повільно набирає по літері й так шукає собі цікаву інформацію, скачує пісні, спілкується з друзями. Познайомилась з дівчатами, в яких такий самий діагноз. Якось одна з подруг написала, що у Фінляндії є клініка, яка оперує людей з цією хворобою.

«Наприклад, з десяти моїх знайомих – сім прооперовані, – розповідає Ліля. – Там ставлять титанові пластини на хребет, вони його фіксують, тримають. Просто вирівнюють хребет, бо ж органи стиснуті, все деформоване. Одна знайома писала, що її вирівняли на 16 сантиметрів, іншу – на 10, ще іншу – на 13 сантиметрів. Також дівчата писали, що вперше після операції вдихнули на повні легені».

Якщо раніше рідним Лілі ніхто не давав надію, то зараз вона є. Місяць тому дівчина їздила до Львова на попереднє обстеження. Результати надіслали до Фінляндії. Звідти отримали відповідь – треба їхати на контрольне обстеження, а там скажуть, чи є сенс оперувати. Юрківи збираються туди наприкінці травня.

На цю поїздку та обстеження Ліля й заробляла концертами, адже потрібно майже 100 тисяч гривень, а сама операція коштує – 50 тисяч євро.

Дзвонить телефон. Ліля вибачається, мусить взяти, бо то знайома співачка вже тричі телефонує. Мама тримає слухавку біля вуха дівчини.

«Ні, поки ніяких концертів нема, – дзвінко говорить Ліля. – Ні, я тоді не зможу, бо маю їхати в клініку. Тоді й скажуть, чи можна мене оперувати, чи ні. Звісно, попри все, я буду співати».