Президент Володимир Зеленський працює на підсиленння російської культури в Україні, адже у нас вільно почуваються російськомовні актори та співаки та російські актори.

Про це «Вголосу» розповіла дитяча письменниця та громадська активістка Лариса Ніцой.

«Більше того, я помітила цікаву закономірність: революцію роблять одні співаки, а потім приходить новий Президент і нагороджує зовсім інших, які у той час десь відсиджувалися, або й у Росію їздили, чи на корпоративах у Москві виступали», – зазначила вона.

І продовжила: «А патріотичні гурти, які є доволі відомими, залишаються поза увагою. Президент чомусь нагороджує не тих діячів, які мають активну громадянську позицію, волонтерять, а тих, хто, як правило, російськомовний, всяких «какіх разніц» – загалом тих, хто творить «русскій мір» в Україні».

Адже створювати українську культуру не українською мовою неможливо, вважає Ніцой, тому всі ті, хто її продукує російською мовою, примножують культурний спадок сусідньої країни, навіть якщо географічно у той час перебувають в Україні.

«До речі, на телебаченні протягом останнього часу побільшало російських серіалів. Якщо коротко, боляче за всім цим спостерігати. Натомість при владі мають бути люди з україноцентричними поглядами, які керуватимуться тільки інтересами України», – резюмувала вона.

“Виникнення єдиної незалежної Української православної церкви стане кошмарним сценарієм для Путлера і Кірілла”, – повідомляє Forbes.

Сирія на кілька місяців витіснила Україну, ставши місцем проведення «священної війни» – таке визначення раSSєйському втручанню в сирійський конфлікт дала РПЦ. Але Кремль і РПЦ з самого початку представляють анексію Криму і бойові дії на сході України як таку ж «священну війну».

Коли Путлер пояснює, чому він у 2014 році анексував Крим, він говорить про його «сакральність», про те, що це духовна колиска російської нації. Напевно, він мав на увазі «хрещення Русі», коли київський князь Володимир прийняв східне православ’я і змусив прийняти його свій народ.

При цьому ні Кремль, ні РПЦ нічого не говорять про те, що зв’язок між київським державою X і XI століть, і тим політичним утворенням, яке пізніше стало «Московією», а пізніше перетворилося в сьогоднішню росію, вельми сумнівна. Історик Гарвардського університету і фахівець з давньої Русі Едвард Кінан (Edward Keenan) заявляв, що середньовічна Московія не виказувала ніяких ознак того, що є продовженням київського держави, і стверджував, що така історична лінія трактування виникла пізніше.

РПЦ цілком підтримала анексію Криму і інтервенцію на сході України, описуючи даний конфлікт апокаліптичними богословськими термінами в повній відповідності з історичними уявленнями РаSSєї про своє “месіанське призначення”. Виходить, що окупаційна влада в Криму і проросійські сили на сході України ведуть «священну війну» проти всіх тих, хто не належить до російського православ’я, бачачи в них ворогів.

До путлерівської анексії Криму та його агресивних дій на сході України Кірілл на протязі п’яти років докладав великих зусиль для посилення присутності РПЦ в Україні. Але вся його робота виявилася під загрозою з початком конфлікту, в якому більшість українців звинувачують Путлера, а отже, і РПЦ, оскільки вона підтримує його дії. Негативна реакція України на дії Москви завдала величезної шкоди надіям на відновлення під керівництвом Кремля «руSSкого міра».

Українська православна церква Московського пархату (МП – по суті справи, це відділення РПЦ в Україні) небувалими темпами втрачає своїх членів і храми, оскільки українці не бажають бути частиною церковного органу, який вважають не більше ніж придатком російського режиму, що розриває, на їхню думку, Україну на частини (віруючі, духовенство і цілі церкви переходять на бік двох самостійних українських православних церков: автономної Української православної церкви Київського патріархату, яка відійшла від Москви після розпаду Радянського Союзу і Української автокефальної православної церкви).

Ці незалежні православні церкви України ведуть переговори про об’єднання і сподіваються на те, що вселенський патріарх і лідер східного православ’я Варфоломій надасть їм самостійність, після чого вони в канонічному плані будуть підкорятися тільки йому, а не Москві (Боротьба між Києвом і Москвою за канонічну незалежність Києва бере свій початок в кінці XVII століття, коли Москва наполегливо намагалася підпорядкувати собі Київ, а Київ хотів підкорятися тільки святому престолу в Константинополі, який стоїть на чолі східного православ’я. В 1680-х роках Москва навіть спробувала підкупити Константинопольський патріархат, щоб забезпечити собі владу над Києвом).

Митрополит Онуфрій, який очолює РПЦ на Україні, з метою втримати ці церкви і зберегти їх в складі МП сказав їм, що вони можуть більше не молитися за Кірілла під час недільного богослужіння, якщо у них в регіоні віруючі ставляться до цього вороже (а вороже ставлення до нього там дуже сильне – як зазначив нещодавно Пол Гобл (Paul Goble), тенденції сьогодні не на користь Москви: в Україні сьогодні приблизно 16 тисяч християнських парафій, які не підкоряються Москві, а підпорядковуються їй всього 12 500. У результаті розмови Кірілла про Україну як про «канонічну територію» РПЦ стають все більш безпідставними).

Якщо українські православні церкви, які зараз перебувають в підпорядкуванні Кірілла, почнуть в масовому порядку йти з МП… претензії Москви на міжнародне лідерство в православ’ї зазвучать все менш переконливо, а культурний вплив РаSSєї у світі буде не посилюватися, а слабшати.

Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Томас Галліксон (Thomas Gullickson) застерігає: «Всі заяви, які звучать останнім часом з Кремля, не залишають майже ніяких сумнівів у ворожості рассєйського православ’я до українських греко-католиків і в його нетерпиме ставлення до них». Далі він зазначає, що УГКЦ в Криму і на сході України «загрожує повне зникнення». З приводу Криму нунцій заявляє: «Якщо РаSSєя збереже контроль над цим регіоном, важко собі уявити, як туди може повернутися католицьке життя, грецьке або латинське».

Сталін невдовзі після закінчення Другої світової війни спробував винищити УГКЦ, змусивши її об’єднатися з РПЦ, яку він повністю контролював після її відновлення і перетворення в інструмент боротьби з нацистською Німеччиною. УГКЦ вижила, і з тих пір знаходить способи для виживання перед обличчям неослабної ворожості, перш за все з боку радянської влади, а тепер з боку Кремля і РПЦ.

Виникнення єдиної незалежної Української православної церкви, визнаної вселенським патріархом, стане кошмарним сценарієм для Путлера і Кірілла – адже наслідком таких подій буде подальший розпад «руSSкого міра» з їхньої вини, так як до такої ситуації призвело їх партнерство з Криму і України.

Джерело – http://www.forbes.com/sites/paulcoyer/2016/03/20/the-patriarch-the-pope-ukraine-and-the-disintegration-of-the-russian-world/#27a721942e9d

На Донбасі священнослужителі вимушено або й з власної волі стали безпосередніми учасниками війни: хтось – сповідуючи та проповідуючи, а дехто – зі зброєю у руках і катуючи полонених. Про це йдеться у статті “Радіо Свобода”.

Страшна історія, що трапилася в січні минулого року, коли чоловік, який називав себе священиком, катував полонених захисників Донецького аеропорту, продовжує набувати резонансу: «Ми були у «Мотороли», до нас прийшов священик у рясі, ніби з Московського патріархату, з хрестом. Він бив нас цим хрестом по голові, казав, що ми – не люди. На комусь із пацанів цей дерев’яний хрест зламався. Потім він повернувся з металевим і продовжував бити. Я такого священика хіба що у фільмах жахів бачив», – розповідає Олександр Машонкін, боєць львівської 80-ї аеромобільної бригади, який 197 днів провів у полоні бандитів «ДНР».

«Він просив «Моторолу», щоб йому дали «пару рабів». А потім підійшов до нас і почав кричати, що ми «запроданці, Іуди», при тому стукаючи пацанів хрестом по голові», – пригадує інший очевидець, “кіборг” 81-ї десантної бригади Юрій Шкабура.

УПЦ МП навіть після двох років війни лишається каналом, яким у своїх цілях активно користується держава-агресор, – вважає релігієзнавець, доктор філософських наук Олександр Саган, наголошуючи, що релігійний фактор взагалі тривалий час не розглядався як фактор загрози національній безпеці та дестабілізації суспільства.

«Тільки зараз ми підходимо і в теоретичному, і в політичному плані до того, що воно теж несе вагомі загрози національній безпеці саме через зв’язок цієї церкви із закордонним національним та релігійним центром. Тут виявилася ситуація приблизно така ж, як у березні 2014 року, коли всі наші оборонні укріплення і військові містечка сконцентрувалися на заході, а удар ми отримали зі сходу», – говорить Саган.

Релігієзнавець, православний богослов Юрій Чорноморець переконаний, що якби в Україні була грамотна державна релігійна політика, то православна церква була б проукраїнською: «В Україні не було протидії «руSSкаму міру». На Донбасі буквально заражені цією бацилою – і будь-ласка: танки, «ополченці» з автоматами в руках. Чим нижчий рівень релігійної культури, тим більше ці бацили заражають людей. З одного боку, в Донецьку невисока релігійна активність і люди рідко ходять до церкви. Але з іншого – вони за ці гасла готові помирати. Це парадокс», – говорить Чорноморець.

За його словами, настрої серед вірян і священства Московського патріархату різні, але все більше спостерігається «дрейф у бік проросійських». Навіть після Революції гідності релігійною політикою в державі ніхто серйозно не займався й зараз у цій царині Україна робить «мало і кволо». «Візьміть ці церкви за свого союзника, якщо вони вам не потрібні, то вони стають союзниками сусідніх держав», – підсумовує Чорноморець.

Саме православну церкву (РПЦ і підконтрольну їй УПЦ МП ред.) Кремль перетворює на «громадянську релігію» й намагається через неї вибудувати «руSSкій мір». Саме це й зробило російське православ’я фактором розгортання конфлікту, вважають аналітики.

«Одним із підґрунть трагічних подій, що вже два роки відбуваються в Україні – анексія Криму і війна на Донбасі – є доктрина «руSSкава міра» і оскільки вона була офіційно проголошена патріархом Кірілам у листопаді 2009 року, як напрямок дії православної церкви в суспільному просторі, це дає право її оцінювати як релігійну, але якщо придивитися, то ця доктрина релігійною не є», – зазначає релігійний публіцист Тетяна Деркач.

З її слів, «війну за мізки українців Росія програла, але небезпека використання РПЦ задля суспільного збурення залишається», тож тепер варто «загасити залишкові явища».

Джерело – http://www.radiosvoboda.org/content/article/27541395.html

“З початку війни на Донбасі віруючі більшості конфесій зіткнулися з переслідуваннями на релігійному грунті на територіях, які окуповані

підконтрольними Росією бойовиками”, – повідомляє портал ОpenDemocracy.

“За останній рік з’явилися неодноразові свідоцтва про переслідування та утиски прав усіх конфесій крім віруючих Масковського патріархату (МП).

УПЦ МП пов’язана з РоSSійською Православною Церквою, яка за останні роки стала вірним союзником Путлера. Офіційні особи від МП також відомі як переконані прихильники екс-президента Януковоча.

Сьогодні, поки Київський патріархат, католики, протестанти та інші конфесії збирають гуманітарну допомогу і пожертвування для потреб української армії та сімей військових, офіційна позиція МП залишається проросійською.

У травні 2015 року, коли Президент України закликав присутніх у сесійній залі вшанувати пам’ять загиблих на війні, піднявся весь зал, окрім трьох священиків МП. Цей інцидент викликав широкий резонанс у суспільстві, оголюючи існуючий конфесійний конфлікт, заснований швидше на політичній позиції, ніж на незначній різниці в релігійних догмах.

Поки в Росії Путлер дякує Кіріллу за відродження вічних цінностей і духу патріотизму, в Криму, за словами очевидців і спостерігачів з міжнародних організацій, представники всіх конфесій (крім РПЦ) страждають від утиску прав. Деякі були змушені покинути півострів, їх власність була конфіскована. Мусульмани і іудеї так само страждають від утисків.

Схожа ситуація спостерігається на окупованих територіях на сході України. Торік новина про вбивство чотирьох відомих протестантів на території, яка контролюється російськими військовими, потрясла християнський світ. Також є багато свідчень про переслідування (у тому числі про тортури і викрадання) від інших релігійних меншин.

“ДНР” визначає РПЦ як основну релігію у своїй «конституції». Таким чином, бойовики отримують «законні» підстави для переслідувань інших релігій.

У висновку звіту про релігійні переслідування, підготовленому Центром Громадянських Свобод в квітні 2015 експерти приходять до висновку, що на окупованих територіях віруючі усіх конфесій, крім МП, піддаються «великим і систематичним атакам» з боку бойовиків.

Згідно звіту масштаб цих переслідувань достатній для того, щоб кваліфікувати їх як злочини проти людства.

Отець Ігор, священик Київського патріархату в Краматорську, говорить: «Під час окупації мого колегу, батька Олександра, шантажували. Багато священиків були змушені покинути місто».

«Тут на сході чиновники визнавали тільки одну конфесію – РПЦ», – пояснив отець Ігор.

Жінка у дворі церкви, де служить отець Ігор, каже, що раніше вона ходила до церкви МП, але потім перестала, коли почався збройний конфлікт. «Я чула, що священики Масковського патріархату відмовлялися відспівувати загиблих солдатів…».

«Для конфлікту треба дві сторони, – говорить Отець Василь. – Я завжди намагаюся не бути другою стороною». Його син служить в українській армії і сам отець Василь часто буває на фронті як капелан. «Я ніколи не ношу бронежилет. У мене немає зброї. Мій захист – віра».

Отець Василь приїхав на схід з західної України майже 20 років тому і тепер працює над примиренням суспільства за часів війни і розрухи. «Я оптиміст, – він посміхається, – і я роблю свою роботу. Але я не сподіваюся побачити її результати за життя».

РПЦ стала політичним гравцем, близько пов’язаним з правлячою партією і особисто з Путлером. Дискримінаційні закони, які підтримує РПЦ, починають діяти у Криму та окупованих територіях на сході України.

У світлі останніх тенденцій в міжнародній політиці Росії, націленої на розширення «РуSSкого міра», УПЦ МП залишається інструментом політичного впливу.

У той час як парафіяни церков МП не обов’язково прагнуть до об’єднання з Росією, офіційна позиція конфесії залишається однозначно проросійською.

Беручи до уваги триваючий процес перетворення РПЦ на інструмент політичної пропаганди, Україна і міжнародне співтовариство має тримати у фокусі уваги порушення релігійних прав на окупованих територіях”.

Джерело – https://www.opendemocracy.net/od-russia/eugenia-kuznetsova/religious-persecution-in-eastern-ukraine