На Закарпатті троє підлітків влітку 2021 року вчинили сексуальне насильство над 14-річною дівчинкою.

Суд призначив покарання зловмисникам – грошову компенсацію.

Про це повідомляє Воловецький районний суд Закарпатської області. Процес скоєння насильства обвинувачені знімали на відео та виклали у мережу.

Як стало відомо з джерела, спочатку суд призначив підліткам покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі, але потім скоротив термін до двох років випробувального строку через той факт, що вони не досягли повноліття.

За даними слідства, влітку 2021 року 14-річна дівчина вирушила до підвалу разом з одним з обвинувачених, де на них чекали решта підлітків. Один із них ударив постраждалу в живіт і силоміць утримував.

Підлітки по черзі зґвалтували дівчину, зняли це на відео та поширили серед учнів їхньої школи.

Постраждала довгий час мовчала. Вона пояснила це соромом і страхом через те, що сталося.

Вибираючи покарання для обвинувачених, суд також врахував той факт, що про зловмисників добре відгукувалися за місцем проживання та навчання і вони не мали судимостей. Тому ґвалтівники отримали лише по два роки випробувального строку.

Однак постраждала сторона вимагала виплатити 450 тисяч гривень моральної компенсації. Суд задовольнив прохання лише частково. Так, зловмисників зобов’язали виплатити потерпілій по 60 тисяч гривень, а також покрити процесуальні витрати в розмірі понад 25 тисяч для кожного.

Дмитро, Тарас та Наталка змалку жили в одному будинку. Як-то кажуть «ще у пісочниці» гралися разом.

Дмитро та Тарас вчилися в одній школі та в одному класі, товаришували, а як підросли, то стали разом і парубкувати.

Наталка була трохи молодша. Як була маленька, то набридала хлопцям, щоб гралися разом, а от як виросла.

Світловолоса тоненька Наталка подобалася хлопцям. І Дмитро, і Тарас почали залицялися, проте дівчина залишалася байдужою. Стала зустрічатися з іншим хлопцем. Вже й час підійшов хлопцям йди до лав армії. На проводи запросили усіх мешканців їх невеличкого будинку.

Хлопці випили. Наталка, як і раніше, була неприступною, то здалося їм, що це невірно, несправедливо, і взагалі, як це такі хлопці як вони можуть не подобатися?

Викликали Наталку на двір. Скористалися тим, що увесь двір гуляв на проводах. Старенькі та маленькі вже відправилися на відпочинок. Дівчина довірливо пішла з хлопцями до гаражу, що знаходився у дворі та належав батькам Дмитра.

Хлопці були настирливі. Наталка спочатку не сприймала їх всерйоз, а шкода, бо тоді усе і сталося.

Розхристана та сплакана Наталка прибігла до матері, бо батька не стало вже кілька років по тому. Матір одразу зателефонувала своєму старшому брату — дядьку Наталки.

Ще проводи не скінчилися, а дядько Петро вже був у батьків Дмитра та Тараса. Мабуть хлопців би і вбuв: ледве їх відбили. Потім дядько Петро проголосив: «Як не хочете сорому, розголосу та багаторічного ув’язнення для синів, то один одружується, а інший дає відступного». Батьки хлопців були у безтямі та згодні на усе, аби лишень не було кpимiнальної справи.

Швидко зіграли весілля Наталки з Дмитром (ні її, ні хлопців батьки ні про що не питали), а батьки Тараса продали квартиру Тарасової бабусі і віддали гроші дядьку Петру для Наталки.

Хлопці пішли до армії, а дівчина залишилася з матір’ю. Важкі то були часи. Матір Наталки не спускала очей з доньки: аби та нічого з собою не зробила. Згодом з’ясувалося, що під час наpyги Наталка зaвaгiтніла, то народила сина — копію Тараса. Дмитро та Наталка світловолосі та світлоокі, а Тарас — чорнявий, кароокий, з пишним чубом. От і дитина — вся в нього.

Дмитро постійно писав дівчині з армії, проте вона жодного листа від нього не читала і ні разу не відповіла.

З армії Дмитро повернувся до Наталки, проте разом жили тільки про людське око, ніколи вона його до себе не допускала.

Тарас після повернення з армії завербувався до Сибіру, там запuячив, потім взагалі спuвся і зник. І по теперішній час ніхто не знає, де він і що з ним.

Дмитро винився перед Наталкою, просив вибачення, радий був виконати всі її бажання, та вона нічого не хотіла і не звертала на нього уваги.

Наталка все чекала на свого хлопця з-за кордону, той нарешті залишив там роботу та повернувся додому. Дійсно повернувся, та для нього Наталка — чужа дружина, та ще й дитину має.

Дмитро не відступав: винився, освідчувався в коханні, опікувався Наталкою та дитиною. Усе марно: Наталка не пробачає, не чує і не бачить.

На той час батьків Дмитра вже не стало, почував він себе одинаком, постійно винився. Єдина жінка, яку він кохав, — це Наталка, проте і її він скривдив. Та ще й як! Хіба таке жінка пробачить? Він нікому не потрібен, то вирішив піти з життя.

Вийняла його з зашморгу Наталка, викликала швидку, потім прийшла до лікарні. Ходила, навідувала, привезла додому, якийсь камінчик спав з дyші, бо вперше після того подивилась на чоловіка.

Спробувала почути, зрозуміти і вибачити.

Пройшов час, Дмитро з Наталкою живуть разом, в них наpoдилася дівчинка. Про минуле ніколи не згадують, в дітях — усе їх життя та дyша.

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО