Нещодавно попався на очі крик душі 57-річної жінки. Висловити його можна двома словами: вона втомилася. Кілька років тому вийшла заміж за ровесника.

Чекала, що будуть красиво старіти разом, відпочивати, розважатися. Будувала плани на майбутнє – подорожі, поїздки.

Але все виявилося зовсім не так, як вона це собі уявляла.

По-перше, чоловік не особливо завантажував себе роботою по дому. Він розкидав речі, відмовлявся мити підлогу, вимагав сумлінно дбати про його харчування.

Деяким виправданням служить той факт, що вони проживали в його квартирі, а свою квартиру жінка здавала. Але все одно, турбот у неї стало набагато більше. Однак, до деякого часу вона не звертала на це уваги.

Останньою краплею стала поява в будинку онука чоловіка. Онук – першокласник був посаджений батьками на плечі дідуся, а той, відповідно, передоручив його дружині.

Самі розумієте, що значить дитина-першокласник. З ним треба гуляти, йому треба готувати, з ним треба вчити уроки. Жінка не підписувалася на весь цей гeмоpoй навіть в кращі роки, у неї немає своїх дітей. А вже зараз сприймає всю цю метушню як справжнісіньку кaтоpгу.

Життя її після заміжжя не покращилося, а погіршилася. Більше побутових турбот, менше часу на себе, чужий онук, а якщо ще й у чоловіка почнуться проблеми зі здоров’ям? Жінка все частіше стала думати про розлучення.

Мені тут недавно показували графіки – кажуть, жінкам складніше “у віці” знайти собі пару. Подивися, скільки незаміжніх жінок старше 50-ти.

А я думаю – а воно їм в принципі треба?