Родинам 24 українських військовополонених моряків виплатили по 100 тисяч гривень.

Про це у Фейсбук повідомив міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш.

“Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України разом з Військово-Морськими Силами провели велику роботу щодо підготовки необхідних документів і встановлення всіх осіб, які мають право на отримання такої допомоги. Зокрема, родичі всіх моряків.

Можу Вам відповідально заявити, що всі родини отримали по 100 тис грн.”, – йдеться у повідомленні.

Зайцева вийде на волю: у справі помітили “маленьку хитрість”, яка врятує дівчину

Висновок про наркотичне сп’яніння для Зайцевої невигідний

Судово-медичному експерту не передали жодного документу про знайдені опіати чи огляд наркологом фігурантки ДТП у Харкові Олени Зайцевої.

Про це на своїй сторінці у Facebook написала журналістка Тетяна Доцяк.

Журналістка відзначила, що місцеві правоохоронці з незрозумілих причин “забули” про один з основних доказів винуватості Олени Зайцевої у моторошній ДТП у Харкові.

“Це значить, їм просто ні з чого було робити висновок – вони про це й написали в судово-медичній експертизі. Це значить, що все це робилося слідчими ще під час слідства. Це значить, що прокурор не міг цього не бачити, але чомусь не повернув недороблені експертизи назад. Ні під час слідства, ні під час суду”, – наголосила вона.

Більше того журналістка відзначила, що у процесуального прокурора була можливість виправитись, долучившись до подання іншого адвтоката у справі про проведення нової експертизи, яка поставила б крапку у справі Зайцевої – чи був стан наркотичного сп’яніння.

“Але прокурор був проти. Як і адвокати Зайцевої. Представниця потерпілих Лариса Матвєєва підтримала”, – розповіла Доцяк.

Пізніше журналістка пояснила, такий крок сторони обвинувачення тим, що після позитивного висновку експертизи Зайцева отримала б ще більший строк позбавлення волі.

“Кияни готові зробити експертизу за 10 днів максимум. Якщо буде висновок про наркотичний стан, це обтяження для Зайцевої, а значить, суддя змушений буде давати їй максимальні 10 років”, – наголосила журналістка.

Разом з тим варто відзначити, що родичі однієї з постраждалих в страшній аварії на Сумській у Харкові розкрили “маленьку хитрість”, якою скористалася сім’я Олени Зайцевої.

Так, за його словами, сім’я Зайцевої, яку звинувачують у ДТП, перерахувала гроші родині дівчини вже після того, як вона померла в лікарні. Берченко назвав перерахування грошей сім’єю Зайцевої “маленькою хитрістю”.
Він додав, що твердження адвокатів Зайцевої про те, що їх сім’ю ніхто не міг знайти, є брехнею. Сім’я Берченка перебувала в лікарні швидкої та невідкладної допомоги.

“Якщо у дівчини (Зайцевої – ред.) такий важкий стан, їй виписали такі ліки, як же їй видали права?”, — обурюється Берченко.

Зазначимо, що захист обвинуваченої хоче долучити до справи довідки про стан здоров’я дівчини. За їх даними, медики діагностували у Зайцевої вегетосудинну дистонію, пролапс серцевого клапана, а також посттравматичну енцефалопатію.

Скайп-село і батьки по інтернету: Історії родин Михайла та Іллі

Чернівецька область, Сторожинецький район, село Бобівці. У кожній другій хаті – хтось із родичів на заробітках. Італія, Іспанія, Польща, США, Ізраїль. Не виняток – колишній сільський голова Михайло Филимонович Собко. Він працював на посаді більше 20 років і знає все про село та його мешканців. Його старший син працює на сезонній роботі у Норвегії. Дружина та діти чекають на повернення тата, а поки мешкають у хаті дідуся з бабусею.

«Филимонович», як його називають у селі, розповідає, що Бобівці виживають фактично за рахунок грошових переказів мігрантів. Роботи в селі немає. Аби вижити, селянам доводиться їздити у районний чи обласний центр. Багато хто обирає поїхати далі від дому, але заробити більше.

Мешканець Бобівців Ілля Токарюк працював за кордоном більше 10 років – возив вантажі по всій Європі. Повернувся на батьківщину і на зароблені гроші звів будинок у Бобівцях. У домі – всі зручності: опалення, санвузол, гаряча вода і навіть лазня. Чоловік мешкає тут із дружиною та двома внуками. Їхні батьки – донька та зять Іллі Миколайовича – працюють в Іспанії. Їхня мета – заробити грошей для будівництва вже власного будинку.

Сьогодні неділя – традиційно у цей день батьки 7-річного Станіслава та його брата-підлітка виходять на зв’язок скайпом. Стасик біжить до комп’ютера, брата вдома немає – пішов до друзів. Хлопчик розповідає татові, що сьогодні катався на велосипеді. Тато питає сина, чи той зробив домашнє завдання. У розмові часто виникають незручні паузи. Пізніше ми говоримо зі Стасиком, він відповідає коротко.

Можливо, тому, що соромиться спілкуватися з незнайомцями, а може, бо поглинутий комп’ютерною іграшкою. Каже, що не знає, що батьки роблять в Іспанії. Натомість про будівництво будинку розповідає, що «їхав туди на колесі» (так на діалекті називають велосипед).

Стасик хвалиться, що батьки передають йому подарунки, переважно солодощі. Дідусь Ілля Миколайович додає – коли внук вперше отримував посилку від батьків, сказав, що у майбутньому стане кур’єром, який доставляє передачі здалеку:

«Він так чекав тої посилки перший раз. Ми як поїхали, він каже – діду, я як виросту, буду той, хто розвозить, посильником».

Станіслав і його брат – одні з багатьох дітей у Бобівцях, чиї батьки виїхали працювати за кордон. У єдиній в селі школі зустрічаємо дівчат-близнючок, які певний час мешкали з батьками в Італії, а зараз повернулися в Україну, живуть з дідусем і бабусею. Дівчатка досить добре вивчили італійську мову, ходили там до школи. Тепер заново призвичаюються до української реальності. Діти повернулися, бо їх тато тpaгічно зaгuнув за кордоном. Мама поки залишилася в Італії.

Діти, чиї батьки працюють за кордоном, можуть бути краще вдягнутими чи мати ліпші іграшки за своїх однолітків. Та існує зворотній бік медалі, – розповідає психолог сільської школи. Відстань, відсутність найрідніших людей – мами і тата, змушують дітей стpaждати, хоч і мало хто з них готовий про це говорити. Для того, щоби полегшити відверте спілкування, школярів закликають писати анонімні «листи довіри» і кидати їх у спеціальну поштову скриньку. Їх читає психолог, пише відповідь і кладе її назад у ту саму скриньку. Втім, за словами працівників школи, такою можливістю діти користаються нечасто.

Більшість дітей у Бобівцях, чиї батьки виїхали за кордон, мешкають із дідусем та бабусею. Це певною мірою компенсує відсутність мами й тата, хоча повністю замінити їх не може ніхто. Ефект присутності створює віртуальне спілкування – переважно скайпом, який за останні роки замінив телефон.

Маленьке село завдяки своїм закордонним заробітчанам іде в ногу з новими технологіями – кожен другий із 650 будинків підключений до всесвітньої мережі. «На моїй вулиці немає жодної хати, яка не має інтернету», – каже екс-голова сільради «Филимонович», який під час перебування на посаді влаштував інтернетизацію Бобівців. Всесвітня мережа для селян – не джерело новин чи розваг, а в першу чергу засіб комунікації з далекими родичами:

«В любий момент по скайпу можна бачити свою рідну кpoв, яка за кордоном. Колись лиш на комп’ютері було, зараз витягнув телефон і розмовляєш, тільки не відходиш далеко від будинку».

Родина Михайла Филимоновича також користується можливостями інтернету – його внучка-другокласниця в будь-який момент може зв’язатися з татом у Норвегії.

Можливо, саме завдяки постійному контакту через скайп 7-річний Станіслав на питання, чи сумує за батьками в Іспанії, відповідає заперечно. Однак додає, що хотів би поїхати до них. Його тато з мамою ще не поверталися до України, бо не мають документів – працюють нелегально.