Кримський PR-проект виявився ефективним тільки в короткостроковій перспективі: вперше після анексії півострова соціологи зафіксували зниження рівня довіри до Путлера. Коментує

для Deutsche Welle Ігор Ейдман.

Незважаючи на всі зусилля раSSєійської влади, кримська патріотична лихоманка явно починає йти на спад. Дослідження соціологів говорять про те, що число людей, безумовно підтримують приєднання півострова до рассії, останнім часом скорочується (їх уже менше половини). Та й святкування дворіччя цієї анексії пройшли хоча і пафосно, але якось казенно, без колишнього відчайдушного ентузіазму. Характерно, що серед тих, хто “відзначав” було багато людей підневільних – працівників комунальних служб і студентів, а деяким навіть платили по 500 рублів за 2 години публічного захоплення.

Але найголовніше – відразу ж після кримських урочистостей “Левада-центр” зафіксував зниження рівня довіри Путіну. Причому суттєва: на 10 процентних пунктів у порівнянні з березнем попереднього року. Це свідчення вже не просто втоми від переможних реляцій, починається розчарування людей в посткримському політичному курсі.

Приєднання Криму було для Путлера одночасно і реалізацією якоїсь “історичної місії”, і особистим PR-проектом, і спробою почати політику реваншу за поразку в холодній війні. З усього задуманого вдався тільки PR-проект, причому і він виявився ефективним тільки на нетривалий час.

Одна знайома так пояснювала мені свою ненависть до Заходу. Все радянське дитинство вона щиро вважала, що їй страшно повезло народитися в найщасливішій і великій країні, яка всіх перемагає. Так тривало до тих пір, поки в самому початку 90-х мама не послала її стояти в довжелезній черзі за американською гуманітарною допомогою. За цю допомогу, яка позбавила її патріотичних ілюзій, вона і зненавиділа американців.

Така на перший погляд парадоксальна історія досить типова. Більшість росіян пережили в 90-і роки потужний соціальний стрес. Крах радянської імперії позначився на їх самооцінці. Вони перестали відчувати себе частиною великої держави. І зрозуміли, що живуть в бідній, хворій країні, що викликає жалість іноземців. Це був жорстокий удар по самолюбству. У суспільстві сформувався запит на реванш, на подолання комплексу невдах, відновлення світовідчуття переможців.

Захоплення Криму був точно розрахований на потрапляння в ці очікування. Він дав людям ілюзію довгоочікуваної “перемоги”, тому так ефективна виявилася супутня йому пропагандистська кампанія. Короткочасний результат цього особистого PR-проекту Путлера був надуспішним.

Влада намагалася закріпити цей результат, зробивши поклоніння “кримському тріумфу” Путлера якоюсь громадянською квазірелігією. Крим оголосили “священною” для росіян територією. Прокремлівські креативщики навіть створили картинку “Васстанавітєль”, де іконописний образ російського президента поставлений разом з Олександром Невським, Петром Великим, Катериною II в ряд “семи стовпів Росії”.

Однак “кримська релігія” не прижилася. Реалізувати прагнення росіян жити у великій країні з допомогою навіть дуже популярного територіального захоплення було неможливо. Адже більшість з них вважає, що велика держава повинна, насамперед, забезпечити матеріальний добробут своїх громадян. А в посткримській реальності люди, навпаки, стрімко бідніють. За 2015 рік кількість росіян, що живуть за межею бідності, зросла більш ніж на 3 мільйони чоловік. У минулому лютому зафіксовано рекордне за останні місяці падіння реальних доходів.

Влада в посткримський період хотіла компенсувати економічні провали новими військовими тріумфами. Однак протидія Заходу і убогість власних матеріальних ресурсів не дали шансів на це. Звідси метання Кремля від активізації війни до перемир’я в Донбасі і Сирії.

Приєднання Криму стало зенітом могутності режиму. Після цього почався його довгострокова криза. Загравшись у протистояння з головними світовими силами, Кремль нарвався на санкції, вліз у непосильні витрати і втратив економічну стабільність. Все це стало першим покаранням за “кримський злочин” – грубе порушення міжнародного права і власних договірних зобов’язань. Є всі підстави вважати, що російська влада ще тільки починає платити по кримським рахунках.

Джерело – http://dw.com/p/1IJRW

Уже 2 роки Україна бореться проти найпідступнішого ворога за всю історію людства, але попри це раSSєйський бізнес, який фінансує терористів “ДНР-ЛНР”, успішно функціонує на території нашої держави. Час від часу проходять протестні акції щодо заборони бізнесу країни-окупанта в Україні, але який результат?

Поки є попит, до того часу й існуватиме пропозиція – базовий закон ринкової економіки.

З початку кампанії щодо бойкоту структур прибічників путлерівського режиму ефективною виявилась відмова від послуг АЗС «Лукойл», «ТНК» тощо. Мережа автозаправних станцій, що наповнює бюджет окупанта, різко скоротилась у порівнянні з початком 2014 року. А все тому, що водії все менше стали заправлятись пальним САМЕ на цих АЗС. Збитки компанії внаслідок зменшення обсягів продажу та агресивна політика конкурентів, змусила «Лукойл» продати мережу автозаправних станцій інвестиційній компанії «AMIC» (Австрія).

Те саме може спіткати і раSSєйський бізнес у сфері банківських і фінансових послуг. Поки-що в Україні себе досить непогано почувають банки та страхові компанії з капіталом друзів Кремля, однак кількість їх клієнтів теж поступово зменшується.

Агресивні дії деяких активістів – розгром відділення «Сбербанку» РФ у Києві під час річниці Небесної сотні, зафарбовані вікна відділення у Львові та інших містах, – скоріше нагадують рекламну акцію: вивіска «Сбербанк» засвітилась на всіх телеканалах.

А чи не краще просто НЕ вкладати в них гроші? В Україні діє понад 100 комерційних банківських установ з них 8 з капіталом кремлівської банди: «Дочірній банк Сбербанку росії», «ВТБ банк», «Альфа банк», «VS Банк», «БМ Банк», «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», «Форвард банк» і замаскований «Укрсоцбанк».

Те саме стосується і страхових компаній: «Альфа Страхування», «Провідна», «Альянс Україна», «Інго Україна», «Український фінансовий альянс», «Гарантія – Життя», «Гута – Україна», «Довіра та гарантія», «Просто-страхування», «Ренесанс життя», «Інго життя» та «ХДІ Страхування», частина прибутку яких іде на фінансування війни на Донбасі.

Чи є сенс обслуговуватись у цих установах в той час, коли Ваші рідні, близькі, побратими щодня ризикують життям, ведучи боротьбу проти окупанта?!

Джерело

Україна не будучи членом НАТО постійно буде вразливою перед військовим переважанням Росії незалежно від того, що будуть робити Сполучені Штати Америки.

Про це Президент США Барак Обама заявив у інтерв’ю журналу The Atlantic, передає Голос Америки.

Обама заявив, що у зовнішній політиці він є реалістом, а незастосування військової сили не вважає слабкістю.

При цьому він додав, що факт вторгнення в Крим або спроби підтримати режим Асада не є ознаками сили Росії.

Президент США відкинув думку, що на прийняття рішень такими країнами як Росія чи Китай можна якимось чином вплинути рішучими заявами або якимись військовими діями.

Джерело – http://ukrainian.voanews.com/media/video/obama-ukraina/3229563.html

Головну відповідальність за падіння літака “Малайзійських авіаліній” несе міністерство оборони РаSSєї спільно з військовим командуванням і лідерами самопроголошених “ДНР” і “ЛНР”, – роблять висновок експерти Bellingcat.

У середу, 24 лютого, експертна група Bellingcat оприлюднила доповідь з назвою «MH17: можливі підозрювані і свідки з 53-й зенітно-ракетної бригади». Завдяки інформації, яка знаходиться у вільному доступі, цивільним журналістам-розслідувачам вдалося відновити траєкторію переміщення бригади влітку 2014 року, її склад і командну структуру. Крім того, експерти Bellingcat змогли ідентифікувати тих російських військових, які з великою ймовірністю безпосередньо віддавали наказ на транспортування зенітно-ракетного комплексу (ЗРК) “Бук” на територію України і на запуск ракети, яка в липні 2014 збила літак «Малайзійських авіаліній».

Автори дослідження стверджують, що «Буком», з якого збили літак, швидше за все, керували військовослужбовці 2-го батальйону 53-й зенітно-ракетної бригади армії РФ. Bellingcat зазначає, що до складу стандартного екіпажу «Бука» входять дві людини – оператор установки і водій, а також двоє офіцерів – сержант і лейтенант. При цьому рішення про запуск ракети приймає лейтенант. Автори звіту змогли встановити особи десяти офіцерів 2-го батальйону, один з яких зміг віддати наказ. Втім, хто саме це зробив, у даному звіті не йдеться, тому в ньому вказані лише їхні імена і перші букви прізвищ, а обличчя на фотографіях спеціально розмиті.

Однак точний склад екіпажу повинен бути відомий командиру батальйону, оскільки саме він повинен був відібрати солдатів і офіцерів для управління «буком», запевняють автори звіту. Bellingcat вдалося встановити, що посаду командира в цей момент, схоже, займав Дмитро Трунін. У свою чергу, його начальником, командиром 53-й зенітно-ракетної бригади був Сергій Мучкаєв. Автори розслідування припускають, що він приймав рішення про переміщення 2-го батальйону і, зокрема, про транспортування ЗРК «Бук» на українську територію. Мучкаєву також можуть бути відомі особистості військовослужбовців, які входили до складу екіпажу «Бука», який збив літак «Малайзійських авіаліній», говориться в звіті.

Наводячи висновки і вказуючи на ймовірних свідків і підозрюваних, автори розслідування неодноразово використовують такі слова, як «якщо», «ймовірно», «цілком ймовірно» і т.п., оскільки у них немає доступу до закритої документації Міноборони Росії, а всі висновки грунтуються на аналізі даних з відкритих джерел.

Експерти Bellingcat також прийшли до висновку, що частина відповідальності за трагедію MH17 несуть вищі чини російської армії. Зокрема, командир зенітного ракетного з’єднання Західного військового округу (ЗВО) Олексій Золотов, командувачі 20-ї гвардійської загальновійськової армії ЗВО Олександр Лапін (до 8 липня 2014 року) та Олександр Чайко (з 8 липня 2014 року), начальник військ протиповітряної оборони (ППО) і авіації ЗВО Андрій Коханов, командувач військами ППО Сухопутних військ Збройних Сил (ЗС) Росії Олександр Леонов, командувач військами Західного військового округу Анатолій Сидоров, головнокомандувач сухопутними військами Росії Олег Салюков.

Очолюють список міністр оборони Росії Сергій Шойгу разом з його двома заступниками – Валерієм Герасимовим і Аркадієм Бахіна. А також президент Путлер, який згідно з Конституцією є верховним головнокомандувачем ЗС Росії. Всі ці люди були задіяні в процесі прийняття та виконання рішень про переправлення військової техніки до російсько-українському кордоні і на територію України, переконані автори дослідження. «Згідно з імовірним висновком про те, що російський “Бук”збив MH17, головну відповідальність за падіння літака “Малайзійських авіаліній” несе міністерство оборони спільно з військовим командуванням і лідерами самопроголошених “ДНР” і “ЛНР”, – роблять висновок експерти Bellingcat.

Засновник Bellingcat Еліот Хіггінс розповів, що даний звіт – скорочена і цензурна версія того документа, який був переданий прокуратурі Нідерландів в грудні 2015. Зокрема, у варіанті для слідчих вказані повні імена і прізвища підозрюваних військовослужбовців 53-й зенітно-ракетної бригади, а їхні обличчя на фотографіях не розмиті.

На даний момент доповідь доступна тільки англійською мовою, а над його перекладом на російську мову працює команда волонтерів, розповів Еліот Хіггінс. Засновник Bellingcat висловив надію, що російськомовна версія доповіді буде готова «через кілька тижнів».

Джерело – https://www.bellingcat.com/news/uk-and-europe/2016/02/23/53rd-report-ru/

Як працює російська пропаганда на Заході, про діяльність телеканалу RT і про російські “фабрики” Інтернет-тролів

, – розповідається в документальному фільмі німецького телеканалу ZDFzeit – Machtmensch Putin (“Людина влади путін”).

Німецький журналіст Борис Райтшустер, який є одним із коментаторів у фільмі, в інтерв’ю RadioSvoboda називає стрічку “повним викриттям російської пропаганди“, а показ стрічки в одному з найбільших каналів у Німеччині – її “повною поразкою“. “Реальний погляд на речі перемагає”, – каже журналіст:

– Фільм розповідає історію путіна, про те, що він постійно хоче бути сильним. Чому він цього хоче? Тому що дитинство було важке, тому що в кар’єрі були невдалі моменти. Там є спроба з психологічної точки зору пояснити, чому він веде себе так. Йдеться про його поведінку в Україні і в Сирії, яке теж пояснюється багато в чому тим, що він хоче бути сильним. Розвінчується багато міфів. Там говориться про вибухи будинків у Москві, про те, як він прийшов до влади…

– Багато з того, що міститься в цьому фільмі, відомо російській публіці, принаймні її частині. Це, скажімо, і докази присутності російських солдатів в Україні, і те, як влаштовані “фабрики тролів”. Для Заходу, для Німеччини – це одкровення?

– Я думаю, для середнього західного слухача це одкровення. Для того, хто цікавиться, хто уважно стежить за Росією, це не новини. Але обиватель, середньостатистичний європеєць, мало знає про це, він багато бачить пропаганди, підлабузників Кремля. Я впевнений, що це відкриє очі багатьом з тих, хто до цього були в тій чи іншій мірі схильні до пропагандистського погляду.

– Яке ставлення до нинішніх подій в Сирії? Існують дві точки зору, прямо протилежні. Російська точка зору – що Захід нічого не може зробити і путін прийшов і допомагає блискавично розібратися з “Ісламською державою”. І є інша точка зору – що він грає цю гру, щоб повернути собі роль у світовому співтоваристві.

– Я вважаю, що путін там підливає масла у вогонь, що він не зацікавлений в тому, щоб в Сирії стабілізувалася ситуація, навпаки, йому вигідна там нестабільність через ціни на нафту. Я думаю, цього дуже багато німців не бачать. І я у фільмі сказав, що це незбагненно, що після теракту, який вбив 130 осіб, ми звертаємося за допомогою до людини, яка несе головну відповідальність за тисячі вбитих в Україні, щоб той, у свою чергу, допомагав людині, який відповідальний за сотні тисяч убитих в Сирії. І я сподіваюся, що люди тепер це краще розуміють.

– Вважається, що путін стояв за розв’язуванням нової війни в Європі. Це успіхи путінської пропаганди на Заході? Німецьке суспільство не дуже цікавиться цим або схід України не сприймається як Європа?

– Я думаю, це сукупність того, що ви говорили. Це і пропаганда успішна … Але пропаганда може бути успішною, тільки коли накладається на щось. Наприклад, радянська пропаганда була не дуже успішною на Заході, бо всі все розуміли. Тут проблема, що на Заході, особливо в Європі, є криза, у Німеччині багато розвивається в неправильному напрямку, люди незадоволені ЗМІ і мають на це причини. І в цій каламутній воді путіну з його пропагандою дуже добре вдається ловити рибу. Наприклад, вчора цей фільм був показаний, а вже на другій хвилині після початку першої тролі на сайті телеканалу почали моторошно обурюватися. Я стільки листів ненависті отримав, стільки цих реакцій! Причому дуже багато ламаною німецькою, що смішно. Тому, що якщо ви вже тролі, ну, хоч розщедріться і платіть людям, які знають хоч мову більш-менш, які грамотно можуть висловлюватися. А то видно, коли такі тролі – пропагандисти тупі.

– З іншого боку, необхідно визнати, що і тролі, і RT домагаються своїх цілей, і путінська пропаганда на Заході діє, раз і автори фільму, і ви взяли участь у ньому і вважаєте за необхідне розвінчувати її.

– Так, вона діє. А з іншого боку, коли вона так нерозумно робиться, коли вони навіть німецькою мовою не володіють, то вона трошки контрпродуктивна, це вже смішно. У Німеччині, коли ти п’яним був за кермом чи погано поводився, тебе відправляють на так званий Idiotentest, перевірку на психічну адекватність. Я пропоную тролів і пропагандистів спочатку на цю перевірку відправити, а то якось ніяково їх так випускати. Тобто, з одного боку, пропаганда діє, але, з іншого боку, вони вже починають перегинати палицю. Це дуже типово для авторитарних режимів, таке було і в НДР, і в Радянському Союзі. Люди перестають вірити і боятися, і пропагандисти самі себе викривають.

Джерела:

– https://www.youtube.com/watch?time_continue=5&v=q5dHFC_12Xs

– http://www.svoboda.org/

З першого дня свого існування “савєтская” РаSSєя не лише не приховувала, що збирається підкорити собі решту світу під прапором комунізму (що було засвідчено на радянському гербі), а всіляко це маніфестувала. Збройні заколоти, інспіровані в іноземних державах, підтримка там змовницьких організацій і терористичних груп стали неодмінним елементом політики Радянського Союзу протягом десятиліть. Тероризм став альфою і омегою боротьби радянського керівництва за «революційне перетворення світу». По смерті Сталіна ця політика радше посилилася, ніж занепала. Радянський Союз не шкодував грошей на підготовку з допомогою своїх спецслужб десятків тисяч революційних терористів із країн Азії, Африки та Латинської Америки. Не гребували і Європою, зокрема терористичну структуру «Роте Армеє Фракціон» у ФРН готували в братньому союзі з органами «Штазі» у Східній Німеччині, контактували і з «Червоними бригадами» в Італії. Невже після розпаду СРСР російсько-радянські спецслужби розірвали всі ті зв’язки з терористами, що напрацьовувалися тривалий час, і розпочали нове безгрішне цивілізоване життя?

А навчання терористів було в СРСР поставлено на індустріальну основу, то був, без перебільшення, цілий конвеєр. Спочатку в Одеському загальновійськовому училищі було відкрито «партизанський» факультет для імпортних революціонерів, а потім їх стало стільки, що довелося всіх радянських курсантів перекинути на навчання до Києва, а Одеське училище повністю віддати майбутнім терористам.

Їх навчально-тренувальний табір функціонував у селищі Перевальне, неподалік від Алушти в Криму.

Проте особливо вражають масштаби активної взаємодії радянських спецслужб із терористами на Близькому Сході.

Чимало тих людей, що брали участь в захопленні ізраїльських пасажирських літаків і розстрілах мирних ізраїльтян, було підготовлено у радянських навчальних центрах. Починаючи з 1973 року приблизно три тисячі палестинців із допомогою КГБ і Міністерства оборони пройшли воєнно-диверсійне навчання в СРСР – в Баку, Ташкенті, Сімферополі, Одесі.

Кримський центр, згаданий раніше, називався «165-й навчальний центр з підготовки іноземних військовослужбовців при Міністерстві оборони». В 1980 році його перейменували в Сімферопольське військове об’єднане училище. Там пройшли навчання 18 тисяч (!!!) бойовиків із країн, що розвиваються. Вчили їх розвідувально-диверсійній роботі – захоплювати склади зброї, підкладати вибухові пристрої, збивати літаки…

23 квітня 1974 року шеф КГБ СРСР Андропов звернувся до генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва:

«Комітет держбезпеки з 1968 року підтримує діловий конспіративний контакт із членом політбюро Народного фронту визволення Палестини (НФВП), керівником відділу зовнішніх операцій НФВП Ваді Хаддадом. На зустрічі з резидентом КГБ у Лівані… Хаддад у довірливій розмові виклав перспективну програму диверсійно-терористичної діяльності НФВП… У даний час НФВП готує низку спеціальних операцій, в тому числі завдання ударів по великих нафтосховищах у різних районах світу (Саудівська Аравія, Перська затока, Гонконг та ін.), знищення танкерів і супертанкерів, акції проти американських та ізраїльських представників в Ірані, Греції, Ефіопії, Кенії, напад на будівлю діамантового центру в Тель-Авіві та інші.

Хаддад звернувся до нас із проханням надати допомогу його організації в отриманні деяких різновидів спеціальних засобів, що необхідні для проведення окремих диверсійних операцій. З урахуванням викладеного, вважали би доцільним на черговій зустрічі на загал позитивно поставитися до прохання Ваді Хаддада про надання Народному фронту визволення Палестини допомоги спеціальними засобами».

Це лише один із дуже численних фактів усебічної співпраці Кремля з близькосхідними терористами. Може, саме тому в Москві й нині не визнають терористичними такі структури, як «Хамас» і «Хезболла»?

То невже нині всі ці навички забуто, зв’язки розірвано, а резидентури КГБ (ФСБ) і ГРУ розпущено в країнах Близького Сходу?

Невже з приходом до влади Путлера (в його особі чекістської бандкорпорації) у Кремлі вирішили відмовитися від усіх радянських чекістських методів, від багатющого досвіду використання екстремістсько-терористичних організацій у своїх інтересах? Над усе від того методу, який ще древні китайці називали «убити чужим ножем»…

Джерело – http://www.radiosvoboda.org/content/article/27381551.html

“Якунін пішов у відставку через прохання сина про британське громадянство”, – повідомляє NovayaGazeta.

“Колишній президент ВАТ «Рассєйськіє желєзниє дароґі» Володимир Якунін був змушений піти у відставку після того, як його син

Андрій подав заявку на отримання громадянства Великобританії. Про це «Дощу» розповіли відразу два джерела, близьких до Якуніна.

«У ситуації війни із Заходом подібне було розцінено як акт зради», – пояснив один зі співрозмовників.

Крім того, невдоволення Путлера викликали підготовлені ФСБ і Росфінмоніторингу довідки «особливої важливості», в яких йшлося про рух коштів РЖД.

«У компанії продовжували викачувати гроші навіть тоді, коли президентом було чітко сказано “вистачить“», – зазначають джерела «Дощу».

Сам Володимир Якунін не став коментувати інформацію телеканалу. Відмовився від коментарів і прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков.

У той же час близький до Якуніна співрозмовник РБК назвав озвучену «Дощем» інформацію про причини його відходу з РЖД «не має відношення до реальності».

Володимир Якунін покинув пост глави РЖД в серпні поточного року”.

Джерело – http://novayagazeta.livejournal.com/3770071.html

Сергій Жиляков – російський найманець-убивця, родом з міста Харабалі (адміністративний центр Харабалінського району) Астраханської області.

20.10.1978 – + … (скоро!).

Працював на “Сєвєрсталі” в місті Чєрєповєц Вологодської області.

РаSSєйський фашист.

Джерела:

– https://vk.com/id21727440
– http://ok.ru/profile274874122382

“Зрозуміти, що відбувається в голові господаря Кремля, останнім часом не в змозі навіть його найближче оточення”, – повідомляє видання Deutsche Welle.

“Гра Росії в миротворців на Донбасі закінчилася. “Нормандська четвірка” має всі шанси перетворитися на “трійку” – без участі Путлера

.

24 серпня за ініціативи української сторони в Берліні зустрінуться Франсуа Олланд, Ангела Меркель і Петро Порошенко, щоб обговорити ситуацію на Донбасі. Незмінний учасник “нормандської четвірки” – Путлер – на рандеву в німецьку столицю не запрошений.

Дипломатичний ляпас, який отримав російський вождь, може перетворити “четвірку” в “трійку”. Адже навряд чи господар Кремля вибачить лідерам Франції, Німеччини та України таке публічне ігнорування його персони.

Переговори по Донбасу, які тривають ось уже рік, ніяких істотних результатів не дали. Хіба що – крім тимчасового перепочинку на фронті. До цих пір, як відомо, діяло два формати переговорів, які намагалися зупинити війну на сході України – “нормандський” і “мінський”. Перший – за участю Олланда, Путіна, Меркель і Порошенко – обговорював варіанти мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Другий – за участю представників Росії, України, ОБСЄ та так званих “ЛНР” і “ДНР” – намагався втілити ці плани в життя.

Абсолютно очевидно, що “нормандський” і “мінський” формати вмирають. Миру на Донбасі як не було, так і немає. Домовленості про припинення вогню не діють. 17 серпня лідер самопроголошеної “ДНР” Захарченко вже поспішив заявити, що мінські угоди провалені, а значить, війна триває.

Власне, 17 серпня вустами голови самопроголошеної “ДНР” говорив ні хто інший, як Путлер. Але, схоже, його грі в доброго миротворця прийшов кінець. Лідери Франції та Німеччини дали Росії чітко зрозуміти: дипломатична казуїстика Москви їм не подобається.

Зрозуміти, що відбувається в голові господаря Кремля, схоже, останнім часом не в змозі навіть його найближче оточення. Але очевидно, що стан “ні війна, ні мир” на Донбасі йому вигідний. Зона нестабільності в Україні дозволяє Кремлю вирішувати дуже багато своїх геополітичних і геостратегічних завдань. Але чи повинен Путлер вирішувати свої проблеми за рахунок жителів Донбасу? Це питання, напевно, повинні поставити собі, перш за все, жителі окупованих районів Луганської та Донецької областей.

Майбутнє Донбасу, ймовірно, вирішиться протягом вересня-жовтня. Саме в цей період повинна вступити в дію оновлена Конституція. Крім того, на 25 жовтня заплановано проведення в Україні, в тому числі і на Донбасі, виборів до місцевих рад.

Звичайно, в “нормандської трійці” прекрасно розуміють: без активної участі путіна мирного врегулювання ситуації на Донбасі не буде. Питання, очевидно, лише в тому, в якому статусі повинен брати участь у переговорах президент росії – як нейтральний спостерігач, який претендує на роль миротворця, або ж, все-таки, в ролі одного з учасників конфлікту. Відповідь на це питання ми, схоже, отримаємо після зустрічі Олланд, Меркель і Порошенко в Берліні.

Путлер впевнено йде до повної ізоляції Росії. Він може, звичайно, демонструвати бадьорість духу, спускаючись у батискафі на дно Чорного моря в окупованому ним Криму. Але в ілюмінатор він скоро може побачити не тільки затонулі кораблі минулого, але й рассєю, яка пішла на дно. Путлера не хочуть бачити на Заході. З ним змушені рахуватися, але він виявився на крок від “нєрукоподаваємості”. Це йому ясно дали зрозуміти Олланд і Меркель. Питання лише в тому, чи він це зрозуміє.

Джерело – Комментарий: Нормандская оплеуха Путину

“Масква зробила багато помилок. Вона здобула легкий успіх у Криму

, і це її заспокоїло: їй здавалося, що на Донбасі все повториться. Але…”, – інтерв’ю видання “Polska” з експертом з міжнародних відносин Пшемиславом Журавським вель Граєвської (Żurawski vel Grajewski):

Polska: Час від часу з’являються повідомлення про зіткнення на сході України. Як розвиватиметься конфлікт в цьому регіоні? Він буде заморожений в сучасному стані, чи слід очікувати відновлення боїв?

Пшемислав Журавський вель Граєвський: Я не знаю. Зараз дуже складно прогнозувати, що там насправді буде відбуватися. Я не виключаю ситуації, що ще в серпні відбудеться ескалація. Другим періодом підвищеного рівня загрози стане зима. Хоча якщо в цей час Росія не зробить наступу, можна буде почати думати про оптимістичні сценарії розвитку конфлікту.

– Чого хоче досягти Росія?

– Її мета – не сама Україна. Вона прагне створити нову політичну систему, яка де-факто стане повторенням давнього «концерту великих держав». Але така ситуація може скластися тільки тоді, коли НАТО себе скомпрометує, продемонструє свою неефективність.

– Поки Росії це не вдається.

– Москва взагалі зробила багато помилок. По-перше, її застав зненацька торішній розвиток подій на Майдані. Потім вона здобула легкий успіх у Криму, і це її заспокоїло: їй здавалося, що на Донбасі все повториться.

– Але навіть якщо росіяни змінять методи, їм не вдасться скомпрометувати НАТО на Україні, адже та не є членом Альянсу.

– Росія може зробити це в Польщі чи в країнах Балтії. Але в останніх НАТО, мабуть, тримається добре, зміцнюючи свій східний фланг. Дії Альянсу – це крок у вірному напрямку, і польське керівництво повинне це підкреслювати, демонструючи на офіційному рівні оптимізм, а не песимізм.

– Події на українському Майдані все ж довели, наскільки був важливий проект «Східного партнерства».

– Так це так. Революція на Майдані почалася зі студентських протестів, викликаних відмовою Януковича підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Але не варто забувати, що фоном цього конфлікту були проблеми в російсько-німецькому партнерстві, які виникли через кризу, пов’язаного з кіпрськими банками та способами їх порятунку. Одночасно практично з самого початку Москва переоцінювала «Східне партнерство», абсолютно неадекватно реагуючи на масштаб виклику, який постав перед нею. На це наклалося нерозуміння росіянами українців, у результаті відбулася революція, яка повалила Віктора Януковича.

– Коли ситуація в Україні стала напруженою, весь Євросоюз підтримав польську точку зору в оцінці ситуації.

– Всю політику щодо Москви тримає в руках Німеччина, без якої Франція, Іспанія та Італія нічого не могли б зробити. Це пов’язано з тим, що Берлін вклав багато зусиль у формування своєї зони впливу в Центральній Європі. Умовою успіху цієї стратегії була відсутність військової загрози з боку Росії. Адже якби всі стали шукати зближення з Вашингтоном, а не з Берліном, німецькі зусилля пішли б нанівець. Берлін зайняв таку рішучу позицію щодо Москви в першу чергу з цієї причини. Втім, у росіян виникли з цього приводу проблеми. Ще в березні 2014 Путін прямо звертався до Ангели Меркель з пропозицією про співпрацю, але пропозиція не була прийнята, повисла в повітрі. У той момент Росія усвідомила, що її спіткала невдача, і тому відразу відбувся військовий напад на Україну.

Джерело – Żurawski vel Grajewski: Rosja zrobi coś przed końcem kadencji Obamy. Musi skompromitować NATO, by…