Іван Войтановський розповів, що із Калуша екіпаж волонтерів виїхав у п’ятницю, 27 березня. Спочатку калушани вирушили у напрямку Маріуполя, де зустрілись із нашим земляком Олександром Ковалем.

Цього ж дня хлопці відвідали ще кількох калушан: у Волновасі – Івана Біляєва, а згодом ще й Івана Стратієнка і Тараса Кушлика, яких мобілізували наприкінці березня. У них і заночували.

“Зранку потрапили до ще одного бійця з Калуша Мирослава та вирушили на Красногорівку до нашого Володі Красуцького. На в’їзді до Красногорівки на блокпості у нас і почалися перші пригоди: нас не хотіли пропускати в Красногорівку. Пояснили тим, що на одну людину можна провозити тільки 50 кілограмів продуктів. У нас же машина була завантажена під зав’язку, адже попереду ще пролягав чималий маршрут, – каже Іван Войтановський. – Вмовляли хвилин сорок, щоб нас пропустили. І нарешті, таки поїхали далі”.

Після Красногор віки волонтери взяли курс на Піски і приїхали туди, коли вже почало темніти.

“Як завжди, там було неспокійно, лунали постріли зеніток та стрілкової зброї. Ми їхали без світла, у темряві вивантажували передачі для бійців і так тихенько доїхали до Карлівки, а вже звідти попрямували на позицію, де несе службу ще один наш земляк – Роман Гірник. Це недалеко від Горлівки”, – акцентує волонтер.

Наступного дня хлопці були вже у калушанина Володимира Панчишина, від якого поїхали у напрямку Тошківки, де дислокується 24-та бригада і ще один наш земляк – Олександр Соколовський. Далі по маршруту були Кримське, Щастя, Станиця Луганська. Тут волонтери передали допомогу братам Ігореві та Йосипу Сарахманам, а також медикаменти для Оленки Сонцеслави. Тут хлопці провели два дні, після чого – Райгородка та Старобільск.

“У Старобільску зустрілись із Віктором Павлівим, де взяли на буксир “Ниву”. На блокпосту Нова Астрахань нас зупинили. Підполковник міліції, старший блокпоста, заявив, що машина підлягає конфіскації. І всі наші кількагодинні пояснення були просто проігноровані. Безліч дзвінків нічого не вирішили. Допомогати взялися хлопці з Львівського СБУ, але вони також виявилися у цій ситуації безсилими. Через годину у нас забрали документи і в супроводі наряду ДАІ доставили в райвідділ міліції міста Кремінне”, – каже Іван Войтановський.

Попри те, що вже цього дня про ситуацію із затриманням волонтерів знали чимало людей, які намагалися допомогти, питання довелося відкладати на наступний день.

“Ночували в “бусі”. Зранку погодилися нас відпустити, але за умови, що машину заберуть військові. Приблизно в 11 годині до нас приїхав Саша Соколовський зі своїми хлопцями, яким ми після ще приблизно годинної волокіти передали “Ниву”. Нас нарешті відпустили”, – ділиться волонтер.

Після всього цього хлопці ще навідалися до Артемівського госпіталю, куди передали деякі медикаменти. А кінцевою точкою маршруту став Майорськ. Загалом наїздили майже 4500 км. А додому дісталися у ніч на неділю.

Попри всю складність та непередбачуваність поїздки волонтери дякують усім, хто долучився до організації цієї поїздки: Калуській філії “Союзу українок”, отцю Любомиру з Бурштина, координатору Сніжанні з Івано-Франківська та всім небайдужим людям.

Фото Івана Войтановського

джерело http://versii.if.ua/novunu/prikarpatski-volonteri-rozpovili-pro-svoyi-prigodi-u-zoni-ato-foto/