Священнику УПЦ МП, який не відчинив храм для прощання зі загиблим Героєм, вручили повістку

Про це пише Varta1.

У неділю, 30 липня, в селі Тріскині, що на Рівненщині, прощалися з Іваном Козельцем.

Він пішов захищати Україну на другий день великої війни. 26 липня 2023 року 27-річний воїн загинув.

Віддати останню шану захиснику зібралося все село, але заупокійне богослужіння проводили не в Тріскинях.

Леонід Долід, староста Ремчицького старостинського округу №6, куди входять і Тріскині, каже, що отець Василій відмовив у похованні, бо «не співслужить з ПЦУ»:

«Мама загиблого Івана Козельця звернулася до місцевого священика отця Василія, щоб дозволив відслужити у храмі літургію за загиблим сином. Хотіли, щоб відспівували священники Православної церкви України, але в храмі села Тріскині. Храм є сільський, жителі його всі разом будували в 1990-х роках. Проте він у категоричній формі відмовив. Потім обіцяв подумати та надати відповідь до 11 години ранку 29 липня. Вона знову до нього звернулась і він сказав, що храм для поховання не надасть.» – сказав Леонід Долід.

Щоб провести заупокійну службу, воїна в закритій труні везли за 14 км — у Свято-Покровський храм міста Сарни. Жителі Тріскинь кажуть, що це не перший випадок відмови священника рідним загиблих захисників. Леонід Долід запевняє, що реагуватиме на ситуацію та радитиметься з громадою щодо подальших рішень:

«Однозначно реакція на це буде. Люди вже говорять, що потрібно скликати збори, це питання вирішувати. Думаю, що завтра я зі священником зустрінусь. Можливо, правильно буде провести зустріч не лише з ним, а й з прихожанами цієї церкви. Оскільки вони підтримують священника в його рішеннях.»

Отець Василій почав служити у Свято-Миколаївському храмі УПЦ навесні 2022 року. Він наполягає, що жодних конфліктів з матір’ю загиблого воїна не мав:

«Мама загиблого вчора була в мене в дворі. Хлопчинку цього я особисто знав ще до того, як священником став. І я не ворог ні родинам, ні людям. Я мамі сказав, що він є хрещений у цій церкві, було б дуже доцільно, і так само ж люди хочуть, щоб ми відспівували.»

Проте служити разом із представниками Православної церкви України отець Василій відмовився, бо «не має на це права»:

«Я сказав, що я з представниками ПЦУ не співслужу. Я просто поки не маю на це право такого. Доки в нас немає єднання, то ми не можемо разом співслужити.»

Він додав, що мама не наполягала надати храм, а тому він запропонував їй, що священники УПЦ можуть відспівати.

«Я відмовив, тому що, рахую, і по деяких джерелах, це є спланована акція, щоб дальше розвивати тут ворожнечу.» – додав отець Василій.

«В нас є соборний розум. І люди, навіть ті, хто сьогодні прийшов, вони були проти. Я попередзвонював усіх людей, які є постійними прихожанами, які ісповєдуються та причащаються. Вони кажуть: «Батюшка, ми не хочемо, щоб у нас тут таке було»» – утонив отець Василій.

Представники Сарненського РТЦК та СП з’ясували, що отець Василій не перебуває на військовому обліку. Тож йому вручили повістку на виклик у ТЦК.

26 липня, в Калуші поховали Героя Ростислава Лазоришина. Боєць служив помічником гранатометника, старшим солдатом батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького.

Загинув сумлінний, хоробрий воїн, вірний друг, надійний побратим. Свій останній бій прийняв на Луганщині. 20 липня, під час штурму окупантами позицій ЗСУ, отримав осколкові поранення, не сумісні із життям.

Ростислава Лазоришина поховали на Алеї Слави міського кладовища.

Днями волонтерка Діана Макарова виставила пост у ФБ, останнього святкування дня народження Ростислава Лазоришина на передовій.

Коли ми їдемо до них, а в когось новенького День народження – нас завжди про це повідомляють. Бо знають, ми щось придумаємо. І це дуже, дуже приємно.
Коли ми приїздимо, то чекаємо наближення надвечір’я. Щоб свічки палали не вдень, а в сутінках. Бо в сутінках вони палають як в дитинстві. І це дуже, дуже приємно.
Коли про це всі знають, а лише не знає герой дня – і раптом до нього виносять ці торти – то йому тоді страшенно приємно від такої несподіванки. І нам дуже, дуже приємно.
… коли приходить звістка про його загибель – ми переглядаємо це відео. І нам дуже, дуже боляче. Але ми все ж всміхаємось. Неначе проводжаємо його в далеку дорогу. Після якої ми всі обов’язково побачимось.
Прощай, Шустрий. Збери наші сумні посмішки в свій довгий путь.

Хочеться, щоб пам’ять про наших воїнів, які поклали життя за для спокою українців жила ЗАВЖДИ!!!

СЛАВА ТА ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ! Низький уклін рідним!!!

Українські фотографи Костянтин і Влада Ліберови показали щемливі кадри прощання з азовцем Олексієм Мазуром із позивним “Родео” у Києві.

Він захищав Україну від російських окупантів з 2014 року. Напередодні стало відомо, що під час виконання бойового завдання в селі Мала Токмачка на Запоріжжі Олексій Мазур – загинув. Боєць був родом із Вінниччини.

Сьогодні в Києві прощались із Азовцем Олексієм Мазуром, позивний “Родео”. У себе на сторінці його дружина написала фразу, яка викарбувалась у свідомості як спільний біль всієї нації: “Ми так хотіли просто жити”. Війна забрала це в них. Війна забрала це в цілого покоління хороших і добрих людей. І є біль, який насправді ніколи не пройде, рани, які ніколи не загояться,
— написали Ліберови.

Олексій Мазур одружився цієї весни. Він був поранений і отримав травму ніг, міг залишитися в тилу, але не захотів – продовжив рятувати поранених і був професіоналом своєї справи.

Олексій був єдиним сином у родині, у нього залишилися мати та дружина. Після прощання в Києві українського захисника поховають у рідному Липовці.

В Івано-Франківській громаді попрощаються із загиблим військовослужбовцем Тарасом Іванишиним. Бійця поховають 16 квітня 2023 року в Микитинцях. Про це повідомили на Facebook-сторінці комунального підприємства “Міська ритуальна служба”.

Тарас Іванишин — житель села Микитинці. Воїн поліг 9 квітня 2023 року. Військовослужбовцю було 32 роки.

15 квітня о 19:00 в Угорниках (вул. Стрілецька, 38) відбудеться панахида за полеглим воїном.

16 квітня о 14:00 почнеться прощання з Тарасом Іванишиним. О 15:00 у церкві села Угорники відбудеться служба за загиблим. Звідти скорботна процесія пішою ходою вирушить до кладовища у Микитинцях.

“У цей важкий час низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю захисника, який поліг у боротьбі за мирне небо України. Щирі співчуття рідним та близьким. Сумуємо разом з вами, підтримуємо в годину скорботи. Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають!” — написали на сторінці села Микитинці у Facebook.

3 квітня в Івано-Франківську попрощалися з ексдепутатом міськради, членом виконкому, громадським активістом, чотириразовим чемпіоном світу з кікбоксингу та воїном Віталієм Меріновим.

Рідні, друзі, побратими та прості містяни сьогодні провели в останню путь захисника Віталія Мерінова. Сотні людей пройшлися ходою вшанування від Будинку смутку на Ребета до храму Царя Христа, що знаходиться на вулиці Незалежності.

Перехожі на вулиці зустрічали траурний кортеж на колінах, віддаючи шану захиснику, інформує “Галка”.

У Храмі Царя Христа відбулася поминальна панахида.

Поховали воїна на Алеї слави. Бійці нацгвардії здійснили три постріли військової почесті.

Нагадаємо, Віталій Мерінов з перших днів великої війни захищав Україну в нацгвардії, під час бою отримав поранення, його серце зупинилося у військовому госпіталі. У нього залишилась дружина та дворічна донька.

Редакція висловлює співчуття рідним та близьким Героя. Вічна пам’ять!

В неділю, 2 квітня Івано-Франківщина зустрічатиме загиблого Героя Віталія Мерінова.

Став відомий графік руху скорботного кортежу, пише Ратуша.

У неділю, 2 квітня:

о 10:00 – зустріч Героя в селі Нижнів та рух автоколони до Івано-франківська;
о 18:00 в Будинку Смутку відбудеться Парастас за загиблим Героєм.
3 квітня, понеділок:

об 11:00 – початок ходи вшанування нашого Героя за маршрутом: вул. Ребета 3 (Будинок смутку) – вул. Незалежності 181 (Храм Царя Христа);
о 12:00 розпочнеться чин похорону в Храмі Царя Христа.
Віталій був членом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. А також депутатом Івано-Франківської міської ради минулого скликання.

Чотириразовий чемпіон світу з кікбоксингу, чемпіон України з універсального бою, майстер спорту з боксу Віталій Мерінов пішов на війну у перший день повномасштабного вторгнення.

У нього залишилась дружина та дворічна донька.

У Світловодську 10 березня попрощалися з медикинею полку “Азов” Юлією Зубченко з позивним “Сирена”. Вона загинула у травні на “Азовсталі”.

Провести захисницю в останню путь прийшли рідні, близькі та небайдужі містяни. Зокрема, приїхали її побратими та посестри, яких звільнили з російського полону.

Війна застала захисницю в Маріуполі

Юлія Зубченко народилась у Світловодську 12 січня 1995 року. Після 9 класів Світловодської загальноосвітньої школи №4 вона навчалася в Кременчуцькому медичному коледжі, де отримала спеціальність фельдшерки.

У 2019 році захисниця здобула фах провізора у Національному фармацевтичному університеті в Харкові.

Дівчина завжди була дуже життєрадісною, турботливою та товариською. Любила музику та гарно співала,
– розповіли у Світловодській міській територіальній громаді.

У грудні 2020 року Юлія підписала контракт із Національною гвардією України та приєдналася до ОЗСП “Азов”. Велика війна застала її у Маріуполі.

“Сирена” допомагала там пораненим бійцям. 8 травня 2022 року вона загинула на “Азовсталі” внаслідок влучання авіаційної бомби в бункер, де розташовувався шпиталь.

Через 2 дні патронатна служба полку повідомила рідним про її загибель. Без матері залишився 7-річний син, якого тепер виховують її батьки.

“Ми завжди будемо її пам’ятати та шанувати. Ми будемо за неї мститися ворогу, який прийшов на святу українську землю. Слава Герою! Слава Україні!” – підсумували у громаді.

У Києві попрощалися з Героєм України командиром спецпідрозділу “Вовки Да Вінчі” Дмитром Коцюбайлом з позивним “Да Вінчі”. Він загинув 7 березня на Бахмутському напрямку. Йому було 27 років.

У Михайлівському Золотоверхому соборі відбулася заупокійна панахида за загиблим військовим. До храму на богослужіння прийшли кількасот людей, зокрема, рідні, бойові побратими, друзі, повідомляє кореспондентка Суспільного.

Віддати шану “Да Вінчі” прийшов президент Володимир Зеленський та прем’єрка Фінляндії Санна Марін, яка зараз перебуває з візитом у Києві. Вони поклали квіти до труни Дмитра Коцюбайла та висловили співчуття його родині.

Як повідомляється на сайті Офісу президента, Зеленський передав матері загиблого військовослужбовця Оксані Коцюбайло відзнаку “Хрест бойових заслуг”, якої її сина удостоєно посмертно за визначні особисті заслуги в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу та вірність військовій присязі.

Після заупокійної панахиди розпочалася церемонія прощання з “Да Вінчі” на Майдані Незалежності. Там зібралися тисячі українців. На церемонії були присутні головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, міністр оборони Олексій Резніков та очільник ГУР Кирило Буданов.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid02U5E8QbwwGqJQsGMnGjAos7URBDdBrvbZMTtYqRM6K52g6n4UWSp1w2veaUkgB9L9l&id=100069948370139

“Я мав до нього почуття, як батько. Але видно, що не зовсім я хороший батько. Це важко, брате. В нас було з тобою багацько планів. І багато мрій, які ми реалізовували. Ми не просто помстимося за тебе. Ми обовязково переможемо. Спи спокійно, друже…”, — сказав Валерій Залужний.

Подруга Дмитра Коцюбайла розповіла кореспондентці Суспільного, що познайомилася з “Да Вінчі” в Авдіївці у 2017 році. Відтоді вони часто спілкувалися і стали добрими друзями.

“Ми бачилися два тижні назад, записали з ним велике інтерв’ю. Я ніколи навіть не хотіла подумати, що він вийде зі словами останніми. Ми познайомилися в Авдіївці, коли там стояла 72 бригада і він почав з ними співпрацювати. Він, мабуть, був першим корегувальником, який сідав на броню танка і корегував вогонь. Ніхто на той момент не міг цього повторити. Вже після нього його інші побратими піхотинці почали так робити. Мені вважається, що ми дуже близько дружили, і я пишаюся, що я знаю всю його родину, яка тепер я не знаю як переживе це все”, — розповідає подруга “Да Вінчі”.

“Це легенда добровольчого руху, бо я сам з батальйону Кульчицького, це тоже добровольчий батальйон. Це для нас самий зразковий, може, як Залужний в ЗСУ, так само “Да Вінчі” в добровольчому руху”, — каже військовослужбовець Руслан з позивним “Круглий”, який не знав особисто Дмитра Коцюбайла, але мріяв з ним познайомитися.

“Він вів за собою людей. З нього брали приклад. Він зробив неоціненний вклад в нашу державність. На сході багато хлопців є ще, яких він загітував. Ми повинні молитися за них”, — розповідає посестра “Да Вінчі” Людмила.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Ірина Федишин Iryna Fedyshyn (@irynafedyshyn)

Напередодні, 9 березня, відбулося прощання із Коцюбайлом у його рідному селі Бовшів на Прикарпатті.

https://www.tiktok.com/@daxa.carnival/video/7208239954986536198?_r=1&_t=8aXRl4CGJmQ

@_glorytoukrainee

♬ оригінальний звук – Glorytoukraine

@andriy_monahov

#давінчі #память #вірвзсу #скорбота #переможемо #тсн

♬ оригінальний звук – _andriy_

@andriy_monahov

#давінчі #память #вірвзсу #скорбота #переможемо #тсн

♬ оригінальний звук – _andriy_

https://www.tiktok.com/@kalinaivanna8/video/7207914037445692677?_r=1&_t=8aXRhVwNyJp

https://www.tiktok.com/@kalinaivanna8/video/7207914037445692677?_r=1&_t=8aXRhVwNyJp

https://www.tiktok.com/@daxa.carnival/video/7208220506447678725?_r=1&_t=8aXRfMipvCI

@snidanok_1plus1

#давінчі #дмитрокоцюбайло #коцюбайло #війна #війнавукраїні #героямслава #героїневмирають #славаукраїні #сніданокз1плюс1

♬ оригінальний звук – snidanok_1plus1

@grntmedia

“Найбільший страх – це втратити близьких людей на війні” Під Бахмутом загинув Дмитро Коцюбайло, Да Вінчі. Легендарний український доброволець воював за Україну зі своїх 18 років — з 2014 року. Дмитро був першим добровольцем, який прижиттєво отримав звання Героя. За Україну віддають життя кращі. Але жертвуючи найдорожчим, наші воїни знають, за що вони стоять до останнього подиху. Слава Герою! #війна #героямслава #вічнапамятьгероям

♬ оригинальный звук – music

@grntmedia

“Найбільший страх – це втратити близьких людей на війні” Під Бахмутом загинув Дмитро Коцюбайло, Да Вінчі. Легендарний український доброволець воював за Україну зі своїх 18 років — з 2014 року. Дмитро був першим добровольцем, який прижиттєво отримав звання Героя. За Україну віддають життя кращі. Але жертвуючи найдорожчим, наші воїни знають, за що вони стоять до останнього подиху. Слава Герою! #війна #героямслава #вічнапамятьгероям

♬ оригинальный звук – music

Зеленський прийшов на похорон Да Вінчі. Що це означає в політичному сенсі

https://www.tiktok.com/@nizhna_bandera/video/7208440886290631941?_r=1&_t=8aXRWf2YoeU

Щоранку близько опівдня поряд з моїм будинком лунають залпи з автоматів Калашникова. Поруч із моїм будинком розташований військовий цвинтар. Щоранку тут ховають загиблих українських солдатів. Підозрюю, щоранку залпи лунають у десятках українських міст.

Слова з політичних заяв та фронтових зведень – Росія, мовляв, практично не має шансів досягти цілей, поставлених перед вторгненням в Україну, – оплачуються десятками та сотнями життів професійних військових та мобілізованих, досвідчених військових та добровольців.

Залпи салютів сьогодні пролунали і у Києві. Тут ховали Дмитра Коцюбайла, більше відомого як “Да Вінчі” – його знайомі кажуть, що позивний він отримав, бо до 2014 року навчався у мистецькому коледжі.

На похорон молодшого лейтенанта Коцюбайла прийшов верховний головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський.

https://www.tiktok.com/@hromadske.ua/video/7208957947764854021?_t=8aXRPQWbiKc&_r=1

“Да Вінчі” часто називають уособленням покоління, яке, крім війни, не бачило нічого. Як і багато його ровесників, 18-річний Коцюбайло у 2013 році вийшов на Майдан протестувати проти наміру тодішнього президента Віктора Януковича зупинити рух України на Захід.

З Майдану – у складі добровольчої сотні – пішов на фронт на Донеччині. Вісім років воював у лавах “Правого сектора” й командував штурмовим підрозділом з неформальною назвою “Вовки Да Вінчі”. Лише 2022 року “офіційно” приєднався до ЗСУ.

Фраза “Про нього ходять легенди” у випадку “Да Вінчі” – це констатація факту. Повертався на фронт після тяжкого поранення. Воював на найнебезпечніших напрямках – Луганщина, Київ, Миколаїв, Кривий Ріг, Харківський контрнаступ. Зрештою, Бахмут. Героєм України його називали ще задовго до того, як йому формально присвоїли це звання.

Про це, до речі, варто розповісти окремо. До певного моменту значна частина патріотично налаштованої української громадськості, особливо ветерани та учасники бойових дій на Донбасі, ставилися до Володимира Зеленського, м’яко кажучи, прохолодно. Зеленський перед тріумфальними для себе президентськими виборами 2019 року і одразу після них поводився так, ніби війни на Донбасі не існує. Обіцяв зазирнути у вічі Путіну, може, анекдот який йому розповісти – і війна закінчиться. Не готувався, як досі вважає багато хто, до великої війни, що наближається.

Навіть після того, як повномасштабне російське вторгнення почалося, і Зеленський перетворився на того, ким ми його знаємо зараз, це не справило враження на багатьох його критиків. У цій ситуації згода “Да Вінчі” прийняти з рук президента Золоту зірку Героя України на урочистій церемонії у Верховній Раді 30 листопада 2021 року була актом глибоко символічним. Вона означала, що політичні, світоглядні розбіжності в українському суспільстві є глибоко другорядними в порівнянні з боротьбою, яку країна веде за саме своє існування.

Не можна сказати, що цей жест зрозуміли та підтримали всі.

“Продався Зеленському”, – це, мабуть, найм’якше, що почув про себе “Да Вінчі” – особливо після того, як ще й з’явився у президентському новорічному привітанні. Але Коцюбайло міг собі дозволити ігнорувати ці оцінки – на те він і був цим знаменитим “Да Вінчі”.

Прийшовши на його похорон, Володимир Зеленський віддає шану не одному добровольцю, хай і найвідомішому і найхоробрішому. Насправді тут Зеленський сумує за цілим поколінням, у якого все забрала війна.

Що відомо про Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла

Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської области України. Освіту здобував у Бовшівській загальноосвітній школі та Івано-Франківському художньому ліцеї.

На війні Дмитро з 18 років, туди потрапив одразу після Революції Гідності. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт. До початку повномасштабного вторгнення був добровольцем, потім вступив у ЗСУ. Вісім років готувався сам та готував інших до “великої” війни.

“Спочатку наш підрозділ направили на запорізький напрямок, щоб не дати росіянам пройти до Запоріжжя і прорватися до Дніпра. Потім мене покликали у Київ, бо маю досвід роботи з артилерією. Коли російські війська почали рухатися на Бориспіль, ми нанесли якісне вогневе ураження, знищили понад 20 одиниць техніки та “Бук”, — розповідав Дмитро Суспільному у проєкті “Командири, до перемоги!”.

Далі були дніпровський та херсонський напрямки, а згодом Луганщина: “Ми були у Лисичанську, Білогорівці, Золотому. А зараз воюємо за мою рідну Донеччину, мій другий дім”. Ось що “Да Вінчі” казав про незалежність: “Це можливість говорити українською, носити шеврон та захищати свою країну”.

30 листопада 2021 Дмитро Коцюбайло був відзначений званням Героя України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

У 2022 році отримав звання молодшого лейтенанта.

У Зaпopiжжi cьoгoднi пoxoвaли мoлoдy ciм’ю Фypникiв: бaтькiв Iллю тa Кaмiллy, яким бyлo пo 23 poки, i їxню мaлeceнькy дoнeчкy Eмiлiю, якiй caмe 9 бepeзня випoвнилocя б 8 мicяцiв.

Уci тpoє зaгинyли вiд yдapy pociйcькoї paкeти С-300 пo житлoвiй п’ятипoвepxiвцi 2 бepeзня.

Пpoщaння з мoлoдoю ciм’єю вiдбyлocя в чeтвep, 9 бepeзня – caмe в цeй дeнь Eмiлiї випoвнилocя б 8 мicяцiв.

Квapтиpa, дe мeшкaлo пoдpyжжя з дитинoю, бyлa poзтaшoвaнa нa дpyгoмy пoвepci y тpeтьoмy пiд’їздi бyдинкy пo вyлицi Heзaлeжнoї Укpaїни, 67, який 2 бepeзня зpyйнyвaлa pociйcькa paкeтa С-300.

Тiлa poдини знaйшли пiд зaвaлaми чepeз двi дoби: бaтьки й мaля лeжaли в oднoмy лiжкy.

Iлля poдoм з ceлa Жepeбянки, щo y Вacилiвcькoмy paйoнi Зaпopiзькoї oблacтi. Кaмiлa – з ceлa Вepбoвe Пoлoгiвcькoгo paйoнy. Oбидвa нaceлeнi пyнкти зapaз oкyпoвaнi pociянaми.

Як poзпoвiлa тiткa Кaмiли Тeтянa, мoлoдi люди пoзнaйoмилиcя в Зaпopiжжi, дe cпepшy paзoм нaвчaлиcя в aвiaцiйнoмy кoлeджi, a пoтiм пpaцювaли нa зaвoдi “Мoтop Сiч” (aлe в piзниx цexax).

З дитинства мріяв стати військовим, а про те, що служить на передовій, рідним не сказав. Так кропивницький боєць Олександр Цвігун оберігав їх від зайвих хвилювань. Загинув він 20 січня біля міста Бахмут Донецької області. Йому було 42 роки. 26 січня військового поховали на Алеї слави Далекосхідного кладовища у Кропивницькому.

До війни Олександр працював у кримінально-виконавчій службі. Звільнившись, після анексії Криму і вторгнення Росії у 2014 році, пішов захищати Україну, розповіла мати бійця Людмила Цвігун: “Він з дитинства мріяв бути військовим. Мав звання майора внутрішніх справ. В зоні АТО був двічі”.

Зі слів батька загиблого Сергія Цвігуна, сину подобалась військова справа: “Він був десантником, проходив усі тренування, з парашутом. У нього більше тисячі стрибків було”.

Про те, що син після повномасштабного вторгнення Росії був на передовій, батьки не знали. Він завжди піклувався про рідних, згадує теща бійця Тетяна Гедерім: “Тещею мене жодного разу не назвав, завжди називав мамою. І я його – Сашко, синок”.

На фронті молодший сержант Олександр Цвігун був старшим стрільцем механізованого відділення. Вдома його чекали дружина з двома доньками.