Франківець Тарас Остапович лише нещодавно виписався з Львівського шпиталю. Там пролежав місяць, бо знімали апарат Ілізарова. Його поставили після поранення, яке отримав влітку в Станиці Луганській.

Більше семи років хлопець жив в Англії, де мав нормальну стабільну роботу. Коли почався Майдан, зрозумів, що треба вертатися додому. Почалась війна – пішов в армію контрактником на три роки. Після півтора місяця навчань, 19 травня минулого року, поїхав в АТО.

Тарас пройшов таку школу життя, що, каже, нікому не побажає – і Луганський аеропорт, і Нікішине.

«Мій перший бій був під Металістом, це Луганська область… Попали в засідку… Там половина наших хлопців полягла, – з довгими паузами говорить боєць. – Стараюся про це не згадувати. Взагалі, хочеться забути ці півтора року. Але як?».

В АТО Тарас був поранений двічі. Перше осколкове отримав на самий Новий рік у Нікішиному. «Так сепаратисти вирішили привітати нас з Новим роком, – згадує боєць. – Ми, звісно, також вітали. Я поранений ще півгодини відстрілювався».

Один осколок і досі не витягли, бо близько біля серця. Після того поранення Тарас толком не пройшов реа­білітацію і знову вернувся на передову, «бо хлопці воюють, а як він буде відлежуватися?».

Друге поранення отримав влітку цього року в Станиці Луганській. Розповідає, що стояли на блокпосту, і він вийшов до місцевих, які хотіли пройти через пропускний пункт до Луганська за пенсією, та раптом почув хлопок і відчув, як підкошується нога.

«Стріляв снайпер, – каже боєць. – Вони від нас десь за 800 метрів були. Вдень ніколи не стріляли, а тут, певно, новенький попався. Зазвичай у нас як було? Бомбили вночі з 01.00 до 04.00. А тут мене о 05.00 ранку зачепило».