У Надвірній у вчиненні крадіжки грошей із магазину підозрюють практикантку.
До Надвірнянського відділу поліції звернулася 65-річна місцева мешканка. Жінка повідомила про те, що з магазину, де вона працює продавцем невідома особа вчинила крадіжку грошових коштів в сумі близько 5 000 гривень. Заявниця також розповіла про те, що у вчиненні даного злочину підозрює дівчину, яка проходить в них практику.

В ході проведення першочергових заходів, а також завдяки перегляду камер відеоспостереження підозри потерпілої підтвердилися. Зловмисницею виявилась 20-річна практикантка, про це повідомили у прес-службі ГУНП в Івано-Франківській області.

Як виявилося, дівчина скористалася тим, що продавчиня відволіклася на покупців і непомітно із каси поцупила грошові кошти та спокійно пішла.

За цим фактом розпочато кримінальне провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (Крадіжка). Згідно санкції статті такий злочин карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ярослав самотньо стояв на пероні. Пронизливий вітер, завиваючи, намагався пробратися під одяг. Мело. Славко зіщулився від холоду, а потяга все не було. Довкола ні душі. Всі позачинялися в теплих домівках. Лише двоє закоханих, не звертаючи ні на кого уваги, цілувалися під хурделицею. «І в мене ж було таке кохання», – гірко посміхнувся. Перед очима «попливли» спогади, пише “Вісник”.

Ярослав був із тих, хто не вірив у існування кохання. Впевнено торував шлях до професійних вершин. У нього була репутація зразкового сім’янина: красуня-дружина, милі донечки-близнючки. Славко ніколи не відзначався емоційністю. Завжди стриманий та виважений, він казав, що людина щаслива тоді, коли має достаток. Он він, мовляв, у тридцять п’ять – уже заступник директора, цілком щаслива людина, а шалене кохання тут зовсім ні до чого!

Все змінилося, коли до них у контору прийшла практикантка-третьокурсниця.

– Мені сказали, з вами можна домовитися щодо практики, – прощебетала, ввійшовши до його кабінету без стуку.

Роздратовано відсунув документацію. Хто її пропустив? Ну, зараз він їй розкаже, як слід поводитися в подібних місцях! Втім, підвівши очі, застиг, не промовивши й слова. До нього посміхалося рудоволосе дівча з рясно вкритим веснянками обличчям. Одразу ж затараторила про успішність, старанність, бажання проявити себе, набути нових знань.

– Звати тебе як? – врешті промовив.

– А, Олена я. Можна просто Оленка, – знизавши плечима, протягнула Ярославу руку для знайомства.

– Ну що ж, Лєнко, ласкаво просимо, – відповів. – Освоюйся.

Ярослав і зоглянутися не встиг, як це рудоволосе дівча запало йому в душу: щоразу вигадував нові приводи, аби зайшла до нього в кабінет, шукав випадкових зустрічей. Вона наче магнітом притягувала його до себе. В її очах було щось таке, що зводило його з розуму. Сам не розумів чому, але йому постійно хотілося бути поруч із нею.

Одного разу Славко не стримався – обпік Оленку палким поцілунком. Вона відповіла взаємністю. З того й почався їхній, нехай короткий, але пpистрасний роман.

Вони, наче школярі, ховалися по закутках, цілyючись. В обідню перерву зникали в номері готелю. Щоразу, зачиняючи за собою двері, розмовляли пошепки, ніби боялися сполохати таке невловиме щастя.

Незабаром про «шашні» зама з молоденькою практиканткою по фірмі покотилися чутки. Неможливо було не помітити, як вони, ховаючи очі, пристрасно крадькома поглядали один на одного. Заміжні жіночки охали: «Що ж то буде?» Паскудили Лєнку, що розбиває чужу сім’ю.

Незаміжні ж заздрили, що зуміла такого мужика обкрутити. Натомість чоловіки, аби чимось розбавити офісну рутину, робили ставки: покине Ярослав жінку з дітьми заради малої чи все ж «правильність» візьме над ним гору й практикантка так і ходитиме у коханках.

Розв’язка ж цієї історії стала несподіванкою не лише для колективу, але й для самого Славка. Їхня з Лєнкою історія закінчилася, коли вона прийшла забирати свою характеристику.

– Дякую тобі за те, що була щасливою. Нехай крадькома, але по-справжньому. Довго думала про нас, і зрозуміла, що ми не пара. Ти зовсім не те, що я шукала, – зронила несміливо. – Сьогодні ми бачимося востаннє. Через три тижні я виходжу заміж. Прощай.

Її слова пeкeльним вогнем відбилися в грудях. Здавалося, ніби ceрце виpивали. Щеміло так, що хотілося кричати на весь світ. Втім, жодним жестом не виказав себе. Як завжди стримано, навіть сухо, видав:

– Якщо ти так вирішила, не наполягатиму змінити плани. Нехай щастить.

І лише коли за Оленою закрилися двері, Ярослав заплакав. Ненавидів себе за це, проте й зупинитися не міг. Як же ж він міг дати собі слабинку? Як міг піддатися емоціям? Завжди ж тримав ситуацію під контролем.

– Збери мені кілька сорочок. Я їду з міста на тиждень, – попросив дружину по телефону. – Нічого не питай. Все одно пояснювати не стану. Просто хочу побути на самоті.

Марія КУЛІШ