Новий рік і Різдво уже на носі. В кожного багато роботи. Але часом в цій передсвятковій метушні ми забуваємо власне про саме свято.

А що в святі головне? Настрій і люди, які створюють цей настрій.

Усім хотілося б приділити максимум уваги, але на всіх не вистачає часу. Тому ми (для економії того ж часу) розсилаємо всім автоматично красиві картинки чи відео з святковими привітаннями.

І часом не розуміємо, що таким чином ми швидше образили людину, ніж привітали.

«На ті свята хоч бери і заблоковуй месенджери. Дзенькають і бамкають непрошені свині, ялинки, вогні псевдовифлеємські та інший графічний шлак, призначення якого викликати прикрий облом. Я не хочу нікого образити, бо припускаю, що багато хто робить ті розсилки-фабрики щиро.

Багатьом справді може здаватися, що то дуже оригінально, привітно і стопудово подобається адресатам. Ні, не стопудово. А часто дуже навіть навпаки. Ну, може комусь і подобається. мені – ні.

Це треш примітивний. Ну, як на нього реагувати? Мені щоразу соромно за людину. І добре якщо то хтось не знайомий особисто присилає чергову безлику тупу картинку. А як знайомий? А ти вважав його притомним…

Дорогі “фабриканти”, це забирає час і увагу ближнього. Багатьох це просто дратує. І це вияв неповаги! Ви маєте право не поважати іншу людину, але навіщо їй це демонструвати своїми картинками? Персональне привітання, хай одним словом, – це прийнятно. І може бути приємно.

А автоматичні розсилки картинок – ні, це не аналог колишніх поштових листівок. Не аналог! Бо щоб листівки відіслати потрібно було напрягтися: купити листівку, написати там адресу власними руками і придумати текст своєю головою.

Навіть якщо не своєю – то власноручно переписати якусь пафосну заготовку. А тут клацькув по якійсь пошлятині (пошлятина – це ж не лише пікантні фото, але й всяка фігня кічова) і розіслав ту туфту сотням нещасним абонентам, які переживатимуть наступних кілька хвилин прикрий облом у вигляді якоїсь дурацької свині.

За кого треба людину приймати щоб таке їй слати!? А є ж люди, які ще й ображаються, що не відповідаєш, не дякуєш… Вибачите, як сказала одна моя колега: нема значка “фaк”, а лайк – рука не піднімається відіслати.

Ну ок, якщо наплювати на адресата, то хоч про свій образ подумайте. Про свій імідж. Розсилання картинок – це маркер. Який характеризує вас певним чином. Для мене це зверхні люди, бо вони вважають себе таким важними, що написати пару слів від себе їм взaпaдло.

Але водночас вони себе мнять такими значущими для інших, що вважають, що іншим має бути приємно отримати від них хоча б помятий фантик від неіснуючої конфети.» – Вікторія Б.

P. S. Зробіть це свято (Новий рік, Різдво) особливим. Подумайте, в який оригінальний спосіб ви привітаєте тих, кого ви сильно любите, хто є найдорожчим у вашому житті, і це тепло, яке йде від людини до людини, ніхто і нічим не зможе замінити.

Після широкого обговорення події, яка описана у статі “Скандал: у Франківську медики відмовились надавати допомогу хлопцеві, котрий був у важкому стані”, у редакцію інтернет-видання надійшов лист від персоналу лікарні. У листі йдеться про причину такої поведінки лікарів із згаданим “важкохворим”, у якого був “черяк на дупі”.

Нагадаємо, пацієнт заявив, що в ОКЛ ледь не вбили помираючого від болю 20 річного юнака з Надвірнянського району.

“Доброго дня і щасливого Нового року!

Нікому не бажаю такого початку Нового року як у мене …. Мені допис, поширений на Вашому ресурсі, байдужий, бо в нашій країні вже норма, коли на лікарів лиють бруд … Ніхто з пролікованих пацієнтів не напише подяку, а от “ображені” недостатньою увагою – то ще ті писаки!

Хлопець хамив зав. приймальним відділом, назвав її сукою – це стрверджує 2 лікаря і 3 медсестри. Я цього не чула. Коли я їх шукала на приймальному покої, то я дзвонила тітці пацієниа з телефона п. Хруника, але вона була така захоплена сваркою, що я чула дзвінок її телефону, а вона ні! Я не заперечую, що медперсонал теж не стримався в спілкуванні з ними, але ніхто не переходив на образи та не виганяв їх. А хлопець з ходу погрожував, що його тато прокурор і всім тут капець. В його стані я не бачила загрози життю, хоч я його не оглядала як лікар. Коли хлопця оглядав лікар прийм покою (я була присутня при цьому), він продовжував лаятися..

Їм сказали зачекати в приймальному покої приходу лікаря. З моменту їхнього дзвінка до мого приходу пройшло аж 9 хв.

Я часто стикаюся з неадекватними пацієнтами та їх родичами, але 90% з них після пояснень про те, що це лікарня ІІІ рівня “попускаються”, бо розуміють, що якщо в них не кровотеча або зупинка дихання, то їх (згідно закону, на який вони так люблять посилатися) мають право відправити на лікування по місцю проживання. Їх ніхто не виганяв – вони пішли самі. То був робочий день (12:21 – 12:30), вони не звернулися до адміністрації лікарні з вимогою госпіталізувати хворого – вони просто пішли, мабуть, вже тоді прийнявши рішення про свої подальші дії (облити брудом всіх і вся) …

Я кожного чергування оглядаю і даю лікування додому або госпіталізую від 2 до 10 пацієнтів. Лиш одиниці з них кажуть слово дякую. Я ніколи ні в кого не вимагала гроші за те, щоб покласти в лікарню. Частіше я переконую хворих в необхідності їх госпіталізації, бо вони відмовляються…

Чому так сталося? Люди хотіли королівської уваги … були накручені …. їх попросили почекати в коридорі … а тітка хворого вирішила показати “хто в домі господар” … Зміна на приймальному була не скандальна …. тож в основному постаралася вона ….

Спілкувалася з його лікарем на Матейки – там вони теж качали права, але їх попустили, а діватись їм було нікуди … Вони вже були в Надвірні і чомусь пішли звідти… потім в приватній структурі… потім в нас … тож робіть висновки самі ….

P.S. Звернення було 27.12.2016 р. А 31.12.2016р. помираючий пацієнт (Чіх Михайло Михайлович, 1995 р.н.) з діагнозом гострий підшкірний парапроктит (в народі “чиряк на дупі”) уже пішов додому зустрічати Новий рік. Тод питання як вмираючий хворий так швидко видужав?”

Мар’яна Богданівна Федорків

“Дякую за нагоду відповісти.

Читаючи статтю, я подумав: “куди ми котимось в нашій країні?” Будь хто може написати і будь що, облити брудом і нікому нічого за це не буде. Подумайте, люди (Уляна Синчвська) позвонили до мене і я сказав, щоб вони їхали, їх приймують інші лікарі, так як я буду в операційній. Якщо про мене добре в статті відкликаються, хіба я міг просити інших лікарів хамити хворому. Пацієнт (Чіх Михайло Михайлович, 1995 р.н.), якому двадцять років, за дев’ять хвилин встих попіаритись, що в нього батько прокурор і він всім покаже “кузькіну мать” та обізвати зав. відділенням Шабат сук…

Попередньо він лікувався тиждень в Надвірнянській ЦРЛ, яку покинув !!! (Чому?) та був консультований в приватній клініці. З ОКЛ пацієнт їде, по стандартах, в чергову лікарню і там проводиться оперція – розкриття, санація та дренування гнійника. Хворий (“помираючий” – дивись оригінал) благополучно на четвертю добу виписується в задовільному стані додому. Звичайно я не вигороджую своїх колег, я знаю, що в них має бути терпіння до пацієнтів, але повірте, і в пацієнтів теж має бути повага та терпіння до лікарів. Знайте, я ту людину (Marysia Tomashevsky, якій лише 23 роки), яка написала цю статтю, запрошую, щоб хоча б день посиділа в приймальному покої і подивилась на роботу медичних працівників.”

Хруник Анатолій Дмитрович