З 17 березня по 4 травня 2025 року в Україні розпочнеться основний етап міжнародного дослідження якості освіти PISA-2025. Український центр оцінювання якості освіти оголосив, що 15-річні підлітки, які є цільовою аудиторією дослідження, пройдуть тестування та анкетування, а також участь візьмуть керівники закладів освіти з вибірки.

PISA (Programme for International Student Assessment) — це глобальне дослідження, яке започатковане ОЕСР у 1997 році. Воно оцінює рівень знань учнів у понад 80 країнах світу за трьома основними напрямками:

математика,
читання,
природничі науки.

У 2025 році дослідження знову зосередиться на природничо-науковій освіті, як це було в 2006 і 2015 роках, із додатковим аналізом математичних та читацьких компетенцій.

Вибірку закладів освіти в Україні формує міжнародне агентство Westat. Проте, як і в попередньому циклі 2022 року, через безпекову ситуацію виключаються навчальні заклади з регіонів, де проведення тестувань є неможливим.

PISA дозволяє оцінити, як підлітки застосовують знання у реальних ситуаціях, а також порівняти рівень української освіти зі світовими стандартами.

За даними PISA-2022, українські школярі демонструють відставання:

на 1,5 року з математики та природничих наук,
на 2,5 роки з читання порівняно з однолітками з країн ОЕСР.
Лише 58% досягли базового рівня математичної грамотності, 59% — читацької, 66% — природничої.

PISA-2025 стане можливістю перевірити, чи вдалося покращити результати, незважаючи на складні обставини війни та освітніх реформ.

З 17 березня до 4 травня 2025 року в Україні триватиме основний етап міжнародного дослідження якості освіти PISA-2025.

Мережа КМDШ об’єднує досвід педагогів та науковців на Sуботі Освітніх Sенсів
Відповідні дати визначені наказом Міністерства освіти і науки України.

У межах основного етапу PISA у 2025 році буде проведено тестування та анкетування 15-річних підлітків як цільової категорії дослідження, а також анкетування керівників тих закладів освіти, що потраплять до вибірки.

Вибірка закладів для нашої країни буде сформована протягом січня міжнародною агенцією Westat.

«Ця організація гарантує, що відібрані заклади будуть “маленькою моделлю” системи закладів освіти нашої держави, у яких навчаються 15-річні», – підкреслили в Українському центрі оцінювання якості освіти.

Водночас до вибірки не буде включено заклади освіти з тих регіонів, де безпекова ситуація не дає змоги проводити тестування та анкетування безпосередньо в приміщенні закладу.

У фокусі уваги PISA-2025 буде природничо-наукова освіта.

Окрім цього, традиційно буде оцінено компетентності 15-річного учнівства в галузі математики та читання.

Інноваційною галуззю цього циклу стане навчання в цифровому світі (Learning in the Digital World), що передбачає оцінювання здатності 15-річних учнів використовувати цифрові інструменти для досягнення життєвих цілей.

Україна також візьме участь у додатковій опції PISA-2025 – оцінюванні з іноземних мов, а саме англійської. Долучення до цього оцінювання стало можливим завдяки фінансовій підтримці ЮНІСЕФ.

Як відомо, для України це вже буде третій цикл PISA, адже вперше українські 15-річні підлітки брали участь у цьому дослідженні у 2018 році, а вдруге – у 2022 році.

Таку думку висловила кандидатка педагогічних наук.

«Нова українська школа» обговорила проблеми шкільної математики та результати PISA-2022 із Юлією Простаковою, кандидаткою педагогічних наук, доценткою кафедри математики Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та старшою екзаменаторкою з кодування відкритих відповідей на завдання математичної галузі дослідження PISA.

На думку науковиці, дітей, які проводять багато часу за екранами ґаджетів, не можна вчити з крейдою та ручкою.

За її словами, таким учням потрібно створювати умови, аби вони щось будували, досліджували, рахували у графічному калькуляторі. Вона запевняє, що нічого поганого не станеться, якщо школярі будуватимуть графіки не на папері, а на екрані.

Також Юлія Простакова розповіла, що

результати дослідження PISA-2022 показали, що 58 % 15-річних українських підлітків мають базовий рівень із математики, а решта його не має.

Базовий рівень за шкалою PISA – це та основа основ, на яку можна «нанизувати» подальші знання.

А ось дітей, які мають шостий (високий) рівень за шкалою PISA, у нас лише 3 %.

На думку Простакової, нам треба прагнути НЕ збільшення кількості дітей на шостому рівні, а значно важливіше, щоб усі досягли базового рівня, аби в нас був мінімум дітей, які його не досягають.

Також вона навела приклад завдань, які складно розв’язувати українським учням, оскільки у PISA застосовується зовсім інший підхід до їх формулювання.

Наприклад, наші учні звикли й легко роблять завдання такого типу:

знайди площу прямокутника зі сторонами 3 на 4 метри;
або знайди площу стіни спортивного залу чи класної кімнати, яка має розміри 2 на 3 метри
У PISA такі завдання звучать по-іншому:

порахуй, які будуть витрати фарби для фарбування стіни розміром 3 на 4 метри за умови, що на один квадратний метр витрачається 200 грамів фарби;
у класі роблять ремонт. Треба обклеїти шпалерами стіну розмірами 2 на 3 метри. Якщо ти знаєш ширину й довжину одного рулону шпалер – скільки рулонів знадобиться на стіну тощо.
Фактично треба знайти ту ж саму площу, бо з погляду математики завдання не відрізняється, а от за контекстом і формулюванням різниця є. Дитина сприймає це як якусь історію, в якій начебто немає математики.

Також педагогиня падіння результатів із математичної грамотності пов’язує зі зниженням рівня читацької грамотності (між двома циклами PISA – у 2018 і 2022 роках – рівень успішності із читання в українських підлітків знизився із 466 до 428 балів). Адже без усвідомленого читання, звички читати й аналізувати текст неможливо розв’язувати завдання.

Що робити?

Юлія Простакова радить розвʼязувати з учнями практикоорієнтовані задачі, які мають зʼявитися в підручниках НУШ. А також наголошує на важливості пояснювати дітям, як математика може бути повʼязана з життям.

Зокрема, розказувати, в яких професіях вона необхідна.

Таким чином, школярі розумітимуть, що цей предмет важливий для багатьох речей, а не лише тому, що його треба вивчити, аби скласти іспити.

Раніше на тему викладання у школах ми писали:

Пройшло більше двох місяців із того дня, коли були оприлюднені ганебні для української системи загальної середньої освіти результати PISA-2022.

Хтось із вас, друзі, упродовж часу, який пройшов із того дня, чув про управлінські рішення, котрі були прийняті в освітній системі для того, щоб терміново виправляти ситуацію: навчати читати із розумінням та знати математику?

Особисто я про такі рішення не чув, хоч постійно намагаюся бути в курсі освітянських новин. Тобто участь в міжнародному порівняльному дослідженні взяли, бюджетні гроші витратили, на пресконференції покрасувалися, для видимості трішки сліз (так, щоб не потекла туш із вій) пустили… і на тому все. Готуємося до наступної РІSĄ.

Тож принагідно хочу згадати, як приймалися управлінські рішення, у освіті в часи срср, коли потрібно було вирішувати масштабні проблеми. Зокрема, коли в 70-х роках минулого століття партійне керівництво поставило вимогу забезпечити в школах активізацію фізкультурно-спортивної роботи (бо до армії масово йшли «дохляки»), то ставка вчителю фізвиховання почала виплачуватися у повному обсязі, навіть якщо у нього не було повного (навантаження).

На уроках фізкультури запроваджувався поділ класів на групи; до шкіл у гігантських обсягах почало надходити обладнання для проведення уроків фізкультури, було різко збільшено обсяги оплачуваних факультативних занять та спортивних секцій, до закладів почали масово надходити методичні посібники та матеріали, почали створюватися освітянські ДЮСШ та багато чого іншого.

А нам, директорам шкіл, за організацію фізкультурної та спортивно-масової роботи так почали закручувати «гайки», що, як кажуть в народі, «мама не горюй».

Аналогічна ситуація була із вивченням російської мови, запровадженням початкової військової підготовки…

Замість резюме. Мене складно запідозрити в ностальгії за радянським періодом освітянської історії. Але мені складно зрозуміти логіку тих, хто сьогодні приймає рішення в освіті.

Є велика проблема у системі загальної середньої освіти: учні погано розуміють прочитане і мають незадовільні знання з математики. І це підтверджено не думкою якихось експертів чи агентів змін, а міжнародним порівняльним дослідженням якості освіти.

То де ті управлінські рішення, які мають визначити стратегію вирішення проблем, котрі стали очевидними? Де?

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Те, що українські діти не вміють читати, — це очевидна проблема, пише культуролог Зоя Звиняцковська. Гірше те, що їх цьому не вчать, і що самі викладачі читати не вміють так, як треба

Окей, скажу і я кілька слів щодо результатів PISA з читання. Тікі вам мої слова не сподобаються. А хочу я сказати дві прості речі.

1. Особисто я впевнена, що результати були б майже такими ж і без війни, і без ковіду. Українські 15-річні підлітки не мають навичок функціонального читання не через освітні втрати, а через те, що в українській програмі ці навички не прописані. Бо вміння читати — це не навичка складати букви в слова. Це здатність розуміти текст, вміти його аналізувати, виокремлювати головне, бачити прийоми типу сарказм або маніпуляція через мовні прийоми і будову текста. Тобто, вміння читати — це вміння бачити в тексті інструменти, які в нього закладено, і користуватись ними для своєї користі — або не дозволяти тексту нанести тобі шкоду, вчасно розгледівши і таким чином нейтралізувавши “шкідливих” агентів. Хоч ти вмри, українські 15-річки, особливо в сільських школах, в житті навіть не чули таких завдань — не те, що не виконували. Ковід з війною дають нам можливість принаймні примарного виправдання цьому — для самих себе. Але ж ми маємо знати — причина в іншому.

2. Окей, можна переробити програму, власне, вона весь час адаптується до сучасності. Але я спитаю — а скільки вчителів в нас мають навички функціонального читання? Скільки з них можуть проаналізувати текст, виокремити головне, побачити маніпуляцію? Нагадую, це ті самі люди, які спілкуються з батьками в вайбері, тобто їхні навички функціонального читання легко можна оцінити. Без докорінної і негайної реформи пед освіти — нічого не буде. Ви хоч сто разів програму перепишете, а вчителька буде подавати матеріал, як вона розуміє, може і вміє.

Я не знаю, що тут сказати типу позитивного. Але я щиро вірю, що вірне розуміння проблеми — це перший крок до її вирішення. Це майже як в функціональному читанні)

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Каже, дистанційка і війна тут ні до чого.

Колишній директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук назвав чотири причини, чому результати PISA-2022 погіршились порівняно з 2018 роком.

Про це ми писали у матеріалі:

Вчать уроки найдовше – відстають на роки: про вражаючу різницю між знаннями школярів в Україні та світі

На думку Лікарчука, справа не у дистанційному навчанні та повномасштабній війні Росії проти України, а у великій кількості реформ, відсутності мотивації в освітян та роботи над помилками.

Про це він написав у Facebook, його допис набрав десятки поширень.

Подаємо його без змін.

Чому всі жахаються і дивуються результатам участі українських учнів в PISA-2022? На мою думку – результати очікувані. І не стільки через війну і дистанційку, як із чотирьох причин:

1. Ігноруємо закон діалектики про переростання кількісних змін в якісні. Забуваючи, що якісні – не завжди означає позитивні. У даній ситуації, від захмарної кількості т.з. «реформ», наступили негативні якісні зміни. І не потрібно у тому звинувачувати вчителів.

Реформатори і агенти змін докерувалися. Нагадую слова Наполеона: «Немає поганих армій, є погані полководці».

2. В учнів відсутня мотивація здобувати знання. Здобувачів освіти перетворили в отримувачів освіти, що не одне й те саме. Отримане й здобуте власною працею має різну вартість: номінальну і споживчу.

У Сінгапурі, Філіппінах, Китаї, Японії учні біжать до школи і цінують можливість здобути освіту. Тому ці країни за результатами PISA були і є на перших місцях. У нас – біжать від школи. Якби не політика примусу – то взагалі б не ходили.

3 У вчителів відсутня мотивація якісно працювати і професійно зростати. Попри внутрішні системи забезпечення якості освіти, сертифікації, атестації, вебінари, квести, конкурси, рейтинги, олімпіади, силу-силенну інших чиновницьких «пєсєн і плясок» навколо вчителя і над ним…

Але враховуючи низьку оплату праці, зрівнялівку в нарахуванні зарплати, відсутність реальних критеріїв оцінки роботи педагога, ґвалтування педагогічної свободи вчителя… Учитель став ніким і нічим. Груз бюрократії дотискує тих, хто лишився. Нових немає і не буде. Проаналізуйте результати прийому на педагогічні спеціальності останніх трьох років…

4. Полінувалися зробити роботу над помилками після PISA – 2018. Як і після TIMSS-2007 і TIMSS-2011. Замінили її шоу. Шоу після оприлюднення результатів цих досліджень закінчилося і все пішло звичною дорогою…

Війна, тривоги, психологічні та соціальні проблеми лише ускладнили ситуацію. Отож і маємо те, що маємо.

Хоч насправді, ситуація іще гірша від тієї, що показала PISA, – завершив Лікарчук.