Археологічні розкопки, які час від часу ведуться в середмісті Івано-Франківська, відкривають нові сторінки історії підземного міста. І чим більше точкових розкопок вдається провести, тим краще можна зрозуміти історію давньої фортеці та її підземель, та й Станіславова загалом.

Місце: Під Ратушею

Час від часу в центрі Івано-Франківська провалюється асфальт, оголюючи перед перехожими цегляну кладку арочних склепінь. Це породжує різноманітні чутки про існування під містом розгалуженої мережі підземних ходів. Спробуємо пролити трохи світла на «чорні діри» Станиславова.

Найчастіше провали утворюються довкола ратуші. Найгучніший стався у 1993 році, коли навпроти сучасного кафе «Галант» рухнула частина тротуару. Під землею існує ціла анфілада залів, які огинають споруду по периметру. До речі, потрапити у сховище краєзнавчого музею звідти ми не змогли – спокій запасників надійно охороняли металеві двері, подібні до тих, що стоять у бомбосховищах. Виникає запитання – що то за підземелля? Відповідь дуже проста.

Фото Любомир Стасів

Ратушу спорудили в 1935 році за проектом архітектора Трелі. А до цього тут стояла інша споруда, до якої доклалися пани Покутинський і Пшибиловський. Ратуша професора Покутинського була значно більша за нинішню, видовжена у південному та північному напрямках. Тож у 1993 році ми мали можливість подорожувати підвалами північного крила старої споруди.

Місце: Під Білим домом

Робочі, які будували Івано-Франківський обком партії, розповідали про величезні підземні ходи. Їх виявили під час риття фундаментів. Ширина підземель дозволяла вільно роз’їхатись двом фірам. За совковою традицією, все це було благополучно знищено, і тепер замість фір у гаражі Білого будинку вільно роз’їжджаються престижні іномарки.

Будівельники не помилялись – під обкомом дійсно були підземелля. Ще за часів існування Станиславівської фортеці на цьому місті стояв шостий напівбастіон. Всередині нього були каземати – приміщення для зберігання зброї, амуніції, військових припасів. А в 1970-х роках там містилась овочева база міськхарчторгу.

Під Палацом Потоцьких

Усі добре знають, де знаходиться парадна брама палацу Потоцьких. Якщо піти від неї ліворуч, оминути лікарняний корпус і повернути за ріг, то з одного боку буде паркан колишнього шпиталю, а з іншого – рештки валів. У 1970-х роках тут проводили археологічні розкопки.

Як згадує архітектор Зеновій Соколовський, тоді відкопали цегляне бочкове склепіння, яке вело вглиб палацового комплексу. Соколовський навіть особисто пройшов декілька метрів, поки не вперся у завал. У підземеллі знайшли камінь із витесаним гербом Станиславова, який зберігається у фондах краєзнавчого музею. На жаль, з ряду обставин дослідження згорнули і тепер про них нагадує лише невелика впадина у землі.

Тунель до Галича

Містом ходить легенда, що існує підземелля, яке веде з Франківська до Галича. Її поширюють як пересічні мешканці, так і поважні історики. Проте, варто пам’ятати, що Андрій Потоцький був звичайним магнатом, а не директором «Метрострою». У XVII столітті прорити такий тунель просто технічно було неможливо. Та й сенсу – ніякого.

Підземні ходи робили переважно з однією метою – дати можливість власнику замку із родиною та найближчим оточенням непомітно залишити фортецю. Ходи починались від палацу, а виходили десь у найближчому лісі чи біля ріки, де заздалегідь був прихований човен. Станиславів вважався маленьким містом, і в радіусі півкілометра від фортечних стін вже були городи, що плавно переходили у ліс. Постає запитання – а куди мав виходити наш підземний хід?

Є припущення, що його проклали паралельно вулиці Галицької аж до Бистриці. Тут є декілька «але». По-перше, Галицький тракт був доволі жвавою транспортною артерією, і Потоцький, вибравшись на поверхню, ризикував попастися турецьким (чи москальським) роз’їздам. По-друге, на місці нинішнього парку Воїнів-інтернаціоналістів раніше існував великий став. Хід мав би проходити під ним, а це було і дорого, і небезпечно.

Під вулицею Мазепи

У 1958 році біля бічного входу до «Мальви», з боку Галицької, просів асфальт. Тоді там виконували роботи працівники облбудтресту. Начальнику об’єкта Степану Шмату стало дуже цікаво – а що ж там під землею? Разом із ще одним співробітником він спустився у провалля і пройшов близько 70 метрів у напрямку вулиці Мазепи. Хід продовжував-ся й далі, але вони вирішили не випробовувати долю і повернули назад. Як згадує пан Степан, хід був достатньо високий, вони йшли не пригинаючись. На підлозі було по щиколотку порохів, а вся стеля густо оплутана павутинням.

Пройшов місяць, і під час спорудження п’ятиповерхівки по Мазепи, 38 у подвір’ї провалилась вантажівка. Провалилася так, що над землею залишився лише капот та передні колеса. Коли її витягнули трактором, то побачили вже знайомий хід із аналогічною кладкою, порохами та павутинням. Подивитись на провалля приходили майже всі будівельники міста. Проте, ніхто туди лізти не ризикнув, яму засипали.

Отже підземний хід існував! Він проходив паралельно вулиці Мазепи. Триста років тому в районі сучасного озера були численні мочари, бокові притоки Бистриці-Солотвинської та непролазні кущі. Ідеальне місце для непомітного виходу на поверхню…

Як можна побачити, більшість ходів або засипані, або безповоротно знищені. Втім, є в нас одне місце, куди не ступала нога забудовника (і археолога теж). Мається на увазі палац Потоцьких. У тій частині, що виходить на Вали, незайманими збереглися старовинні каземати. Колись там були склади лікарського майна, але навіть працівники шпиталю повністю не вивчили оті підземелля.

за матеріалами газети «Репортер»

У суботу, 8 квітня, у Франківську відбулося відкриття Галицької брами поблизу Ратуші, яка є входом у підземелля Івано-Франківська.

Про це пише журналіст WestNews.

Брама знаходиться на нижньому поверсі ТЦ “Галерея-Н”.

У XVII столітті до Станіславова можна було потрапити через дві брами – Тисменицьку і Галицьку, а про таємні підземелля міста ходили легенди.

Місто Станіслава Потоцького славилося цими містичними підземеллями, які служили не тільки схованкою, а й можливістю швидко втекти в разі нападу ворога. Саме тут, біля Ратуші, і було знайдено великий підземний коридор, де за розмірами міг проїхати вершник. Вхід був вимощений каменем.

Брама відтворена відомим митцем і ковалем Прикарпаття Сергієм Полуботьком. Назву брами не змінили – Галицька. Оригінал брами знаходився за 50 метрів від торгового центру “Галерея-Н”. Її фундаменти віднайшли на початку 2000-х років. Оновлена брама є спадкоємицею давньої фортечної споруди. Автентичного вигляду кованому шедевру додає портал, вимуруваний зі старовинної станіславівської цегли кінця XIX століття.

Посередині брами, як і в давнину, красується рельєфна голова лева. Золотий лев був державним гербом галицьких князів, його зображення прикрашало бойові знамена і щити військової дружини. Галичани вірили, що лев символізує мужність та благородство, достаток та щастя.

Про магічні властивості золотого лева на брамі вже ходять легенди. У центрі міста є багато крамничок. Працівниця однієї з них якось зранку жартома потерла левові носа і загадала бажання.