З ініціативи голови Католицької церкви Папи Франциска сьогоднішній день, 26 січня, було проголошено Днем молитви за мир в Україні. Вітаючи прочан різними мовами, він звернувся із нагадуванням про це та з проханням молитися за Україну.

«А тепер, проказуючи “Отче наш”, запрошую вас помолитися за мир в Україні та чинити це часто протягом цього дня: просімо наполегливо у Господа, аби ця земля могла побачити розквіт братерства та здолати рани, страхи та поділи. Ми згадували про Голокост. Подумайте лишень: понад 5 мільйонів були знищені протягом минулої війни… Цей народ – багатостраждальний, він витерпів голод, переніс чимало жорстокості та заслуговує на мир. Нехай же молитви та призивання, які сьогодні підносяться аж до неба, торкнуться умів і сердець земних відповідальних, аби вони вчинили так, щоби переважив діалог, а добро всіх стояло понад частковими інтересами. Прошу вас, нехай ніколи не буде війни!

Молімося за мир, проказуючи “Отче наш”: це молитва дітей, які звертаються до того самого Отця, це молитва, яка робить нас братами і сестрами, це молитва братів і сестер, які випрошують примирення та згоди», – йдеться в промові Папи Франциска.

Священник Бучацької єпархії УГКЦ о.Назарій Бедрій, голова Місійного єпархіального Відділу, 18 травня отримав Декрет з Апостольської столиці у якому його призначено місіонером Божого Милосердя.

Як повідомляє Бучацька єпархія УГКЦ, місіонер Божого Милосердя має право розрішати гріхи, зарезервовані святішому Отцеві, а також проповідувати Боже Милосердя та закликати людство до духовного навернення.

Священник отримав від Папи Франциска спеціальний мандат бути сповідником і проповідником Божого милосердя.

Коли вперше Папа Франциск благословляв священників-місіонерів Божого Милосердя з України, то звернувся до них з таким словом: «Бути місіонерами милосердя вимагає від вас бути свідками близькості Господа Бога та Його способу любити».

Місіонери Божого милосердя є представниками єпархій та церковних структур цілого світу. Їхнім головним завданням є сповідництво та відпущення всіх гріхів.

“Віруючі люди та місія Церкви продовжують дуже страждати внаслідок зловживання владою і свідомістю та сексуальних домагань, а також через незадовільний спосіб боротьби з цим”.

Папа Франциск піддав критиці єпископів із США через їх міжусобні сварки та нездатність проявити єдність перед обличчям серйозної кризи навколо сексуальних домагань католицьких священиків.
Про це повідомляє Reuters із посиланням на звернення Папи.

“Віруючі люди та місія Церкви продовжують дуже страждати внаслідок зловживання владою і свідомістю та сексуальних домагань, а також через незадовільний спосіб боротьби з цим. Єпископи більше вказують пальцями на інших, аніж шукають шляхи до примирення та єдності”, – йдеться в повідомленні.

У своєму довгому та незвичному листі до американських єпископів понтифік розпочав масштабний аналіз поточної кризи в католицькій церкві, пов’язаної з розкриттям численних фактів сексуальних домагань з боку священиків, в тому числі до неповнолітніх.

А в наступному місяці Папа скликає всіх головних католицьких єпископів із усього світу до Ватикану для обговорення питання захисту підлітків від домагань духовенства.

Як відомо, у США стало відомо про те, що 301 священик у штаті Пенсильванія сексуально експлуатували підлітків впродовж 70 років. Після цього інші штати розпочали власні розслідування. Папа Римський у минулому році активно почав піднімати дане болюче для церкви питання.

ПИТАННЯ: Як КЦ відноситься до штучного інтелекту? Чи вважає його «бомбою сповільненої дії»?

ВІДПОВІДЬ: У чому полягає сенс життя? Ось деякі з відповідей, даних віртуальним асистентом одного з смартфонів: «Життя: початок і сила, яка підлягає специфічним якостям живих істот. Думаю, що це включає і мене!»; «Не знаю, але думаю, що для цього існує якийсь додаток»; і ось ще: «Всі досліди, проведені до цього часу, підказують, що це шоколад».

Не так давно Інтернет вибухнув від новини про те, що знаменитий фізик-теоретик Стівен Хокінг висловив побоювання у зв’язку з штучним інтелектом, який може спровокувати остаточну поразку людства. До речі, це його висловлювання практично збіглося з пленарною сесією Папської академії наук, в якій Хокінг брав участь: під час конференції Папа Франциск зустрівся зі знаменитим ученим.

«Розвиток повноцінного штучного інтелекту може означати кінець людської раси», – заявив Хокінг «Бі-бі-сі».

Вчений, що страждає важкою формою інвалідності – бічний аміотрофічний склероз, – висловився так в ході інтерв’ю, присвяченого новій системі комунікації, яка була розроблена для нього особисто “Intel” і “SwiftKey”.

Висловивши задоволення тим фактом, що нова система використовує штучний інтелект для вивчення моделей його самовираження і для підказки слів, які він може використати, Хокінг все ж заявив, що його серйозно турбує майбутнє людства перед обличчям систем штучного інтелекту: вони зможуть навчатися, пристосовуватися і розвиватися самостійно, досягаючи високих рівнів мислення, які перевершать саму людину. «Люди, обмежені повільною біологічною еволюцією, – сказав Хокінг, – не зможуть з ними змагатися і піддадуться заміні».

Стівен Хокінг не єдиний, хто так бачить наше майбутнє. Інженер і підприємець Ілон Маск, який очолює компанію “SpaceX” і “X.com”, стверджує, що нестримний розвиток штучного інтелекту – це «найбільша екзистенціальна загроза» для людства. І якщо наші мас-медіа відображають надії і побоювання сучасної культури, то ми не повинні дивуватися, що люди в цілому відчувають подібний страх. Зрештою, ми бачили, як «Гугл» створює самоврядні машини або як комп’ютер Deep Blue виграє в шахи у Гаррі Каспарова. Ми пам’ятаємо також «Штучний розум» Стівена Спілберга з його роботом, який відчайдушно шукає любові у людської матері. Ми пам’ятаємо сюжети численних фільмів, присвячених цьому феномену, і всі вони об’єднані однією темою: люди під загрозою штучного розуму, з яким вони не в змозі впоратися.

Але звернемо увагу на одну річ: і Хокінг, і всі інші прихильники цієї ідеї висловлюють радикально помилкові судження про людину. Почнемо з того, що саме слово «інтелект» в тому сенсі, в якому вони його використовують, – поняття досить обмежене. Воно не бере до уваги дар благодаті, яка просвіщає людський інтелект, і те, що наша душа є суб’єктом людської свідомості і волі. Душа не «виробляється» батьками дитини: тільки Бог створює нематеріальну і безсмертну душу. У різних визначеннях розуму та інтелекту йдеться про здатність осягати і розуміти речі або розбиратися в нових і складних ситуаціях, про здатність пізнавати і застосовувати знання і вміння. Але подібні визначення охоплюють тільки культурний аспект інтелекту, не враховуючи таких вимірів, як досвід, пам’ять, мудрість, свобода судження, мотивація, почуття, захоплення і пристрасті. І це тільки деякі з властивостей, які включає пізнання і застосування навичок і знань.

Особливої згадки заслуговує тест Т’юринга, популярний в будь-якій дискусії про штучний інтелект, перш за все тому, що, пропонуючи в 1950 році цей тест, він заявив, що не може прийняти ідею про Бога, що створює безсмертну душу, або таке бачення, згідно з яким тільки люди наділені безсмертною душею. В ході цього тесту суддя сидить в одному приміщенні, а в двох інших розташовуються, відповідно, людина і машина, що володіє штучним інтелектом. Як машина, так і людина намагаються «переконати» суддю в тому, що саме вона або він є людиною. Т’юринг задумав це випробування для того, щоб створювати машини, здатні переконати суддю. Для цього машини мали бути щонайменше на одному лінгвістичному рівні з людиною. Однак тест виявився недосконалим з різних точок зору. З одного боку, він не вловлює те, що не говориться, а мається на увазі, і думки, яких ми самі не усвідомлюємо. Чи може мова сама по собі вловити безліч проявів людського інтелекту? А як же бути з іншими, невербальними його проявами? Наприклад, коли мова йде про те, щоб заспокоїти дитину, що плаче, дати пораду другові, обговорити твір мистецтва – і безліч інших здібностей, які залежать не тільки від вербальної мови. Тест Т’юринга зосереджений, скоріше, на комунікації, що становить лише одне із значень людського інтелекту.

Крім того: якщо мета створення машини, яка має штучний інтелект, – зробити її такою, щоб не можна було відрізнити її від людини, то вона неодмінно повинна робити помилки. Це визнавав і сам Т’юринг: «Машина, запрограмована для гри, – говорив він, – не намагалася б тоді давати правильні відповіді на арифметичні задачі. Вона б довільно робила помилки, розраховані на те, щоб заплутати суддю». Захисники тесту Т’юринга стверджують, що ознакою штучного інтелекту є не правильність, а спосіб відповіді: відповідь повинна показати, що був зрозумілий контекст бесіди. Але зазначимо таке: коли перед нами люди, які, не дивлячись на наші зусилля, не в змозі нас зрозуміти, ми не може автоматично зробити висновок, що вони не є розумними людськими істотами – хоча, звичайно, і можемо звинуватити їх в дурості. Чи прагнемо ми до відтворення в машині штучної людської дурості? Про це, мабуть, варто згадати, коли ми намагаємося заповнити анкету в Інтернеті або змушені розшифровувати незрозумілі значки, які прийшли поштою замість нормальної відповіді.

Спробуємо розглянути дві можливості: 1) системи штучного інтелекту, які тільки імітують людський інтелект; 2) системи штучного інтелекту, які володіють розумом, але не ідентичним людському.

У першому випадку машина зі штучним інтелектом повинна сприйняти не тільки наші позитивні, сильні сторони, але і слабкості і помилки. Адже в усьому логічна і позбавлена емоцій машина не може перевершити людини. Наприклад, вміння машини обдурити суддю на тесті Т’юринга якраз спонукало б його прийняти її за людину.

Однак така форма штучного інтелекту, яка володіє умінням брехати, маніпулювати, заплутувати або, більш того, злитися і ображати, – не може перевищувати людини. Штучний інтелект, повністю ідентичний людському, – з його недоліками, та ще й позбавлений будь-якої надії і сенсу життя, – піддався б руйнуванню. Бездушна машина ніколи не може прагнути до Раю або до потаємних відносин з Богом. Досить згадати Мультивак з роману Айзека Азімова. Він здобуває знання всього людства і навіть самосвідомість, а в кінці говорить: «Хочу померти».

Тепер розглянемо другий випадок: системи штучного інтелекту, які володіють розумом, але не ідентичним людському. Чи зможемо ми взагалі визнати розум, який не є людським? Як можна спроектувати нелюдський інтелект для машини, якщо перед нами немає ніяких прикладів такого інтелекту? Навіть якби вченим це вдалося, така машина залишалася б чужою людському досвіду і нездатна вступати в значимі інтерактивні відносини з людиною.

Яка, в кінцевому рахунку, мета створення альтернативного інтелекту? Можливо, прагнення відчути себе в якійсь мірі носіями творчої сили Бога? Чи якась форма ідолопоклонства, оскільки ми хочемо створити щось, що буде відповідати нашим потребам? Чи просто людина настільки ізольована, що їй знадобилося створити штучного супутника? Будь-яка спроба вигнати Бога з життя людини марна, в результаті сама людина залишається на самоті. Побоювання Хокінга щодо штучного інтелекту сильно перебільшені: навіть якби машина володіла всіма чеснотами людства і жодним з його вад, вона не змогла б зруйнувати людство. Вона б не володіла егоїзмом і жадібністю людини, а мудрість і доброчесність не поєднується з руйнуванням життя.

Наші побоювання повинні в даному випадку стосуватися людей, а не машин. Якщо і переживати, то за їх розвиток, зростання і порятунок.

Людина є людиною не в силу свого інтелекту або корисності. Ми люди тому, що Бог нас любить, а ми можемо відповідати на цю любов. Тому дитина в материнській утробі – вже людина, незважаючи на відсутність інтелектуальних здібностей. Вона любима Богом, її душа створена за образом і подобою Бога. Ця душа нескінченно перевершує всякий інтелект. «Я думаю, а значить, я існую»: це висловлювання філософа не відображає суті людського життя. Вона набагато більша: «Я любима, а значить, я існую». Бог так полюбив людину, що людина існує. Чого не можна сказати ні про одну систему штучного інтелекту.

Коли між чоловіком та жінкою усе гаразд, то й світ та історія почуваються добре. В протилежному випадку світ стає негостинним, а історія зупиняється на місці.

Краса Божого задуму подружжя та милосердя до поранених родин, виклики, пов’язані з новими технологіями та бентежна гендерна ідеологія: ці та інші теми заторкнув Папа Франциск, зустрічаючись у четвер, 27 жовтня 2016 р., зі спільнотою Папського Інституту «Івана Павла ІІ», що займається вивченням подружжя та сім’ї, з нагоди початку вже 35-го з черги академічного року.

Сьогодні подружні і родинні узи зазнають випробувань. Причиною цього є сучасна культура, яка вивищує нарцисичний індивідуалізм, концепцію свободи, відірвану від відповідальності за іншого, зростання байдужості до спільного добра, накидання ідеологій, які безпосередньо атакують родинний проект, а також зростання бідності, що загрожує майбутньому багатьох сімей.

Відкритим питанням є розвиток нових технологій, які уможливлюють практики, які іноді суперечать істинній гідності людського життя. Дедалі більше переважає «я» над «ми», індивід над суспільством, що суперечить задумові Господа Бога, Який ввірив світ й історію союзові між чоловіком та жінкою.

Необхідно визнавати відмінності, як багатство й обітницю, а не як причину підпорядкування чи зловживань. Визнання гідності чоловіка і жінки включає справедливе цінування їхніх взаємостосунків. Хіба можемо до глибини пізнати конкретну людську природу, в якій ми створені, іншим шляхом, ніж пізнанням її через ці відмінності?

Неможливо заперечити вклад сучасної культури у поновне відкриття гідності статевих відмінностей. Тому дуже бентежно констатувати, що тепер ця культура виглядає немовби заблокованою тенденціями скасувати відмінності, замість того, щоб вирішувати проблеми, які її умертвляють. Коли між чоловіком та жінкою усе гаразд, то й світ та історія почуваються добре. В протилежному випадку світ стає негостинним, а історія зупиняється на місці.

Свідчення краси християнського досвіду родини повинно ще більше нас надихати, водночас маючи велике співчуття та милосердя до вразливості та помильності любові між людськими істотами, однак, не мирячись із людським упадком і дбаючи про відновлення божественного задуму щодо родини, ікони союзу між Богом та всім людським родом.

Слід визнати, що ми іноді представляли надто абстрактний богословський ідеал подружжя, мало що не штучно створений, далекий від конкретної ситуації та від дійсних можливостей сімей, таких, якими вони є. І ця надмірна ідеалізація не спричинилася до того, що подружжя стало більш бажаним і притягаючим, але зовсім навпаки.

Необхідно розширити зрозуміння та дбання Церкви про це таїнство людської любові, в якому відкривається шлях Божої любові до всіх. Тому темою сьогоднішнього душпастирства  повинна ставати не лише віддаленість багатьох від ідеалу та практики християнської правди про подружжя і сім’ю, але  більше – питання «близькості» Церкви.

«Близькості до нових поколінь одружених, щоби благословення їхнього зв’язку ще більше їх переконувало та супроводжувало, близькості до ситуацій людської слабкості, щоби благодать могла надолужувати, оживляти та зцілювати їх. Нерозривні узи Церкви з її дітьми є найпрозорішим знаком вірної та милосердної Божої любові».

Ви запланували щось особливе на Ювілей Милосердя? А взагалі, то як практикувати милосердя у Великий Піст? Ось п’ять порад, узятих зі вказівок Франциска, які допоможуть вам плідніше пережити цей період.

У своєму великопісному Посланні Папа написав, що ключем для цьогорічного Великого Посту мають бути вчинки милосердя. «Милосердя Боже змінює серце людини і дає їй змогу пізнати вірну любов, роблячи так, що й вона стає здатною на милосердя», — зазначив Папа.

Гаразд. Але як цю теологію «перекласти» мовою буденності?

1. Відкрий Боже Милосердя в Біблії.

«…аби нарешті могти вийти з відчуженості через слухання Слова Божого».

Обличчя Ісуса, повне милосердя, проявляється зі сторінок Євангелія. Читання Святого Письма — загалом беручи, завдання неважке. Присвяти йому 10 хвилин щоденно, а як можеш дати Слову більше часу — то дай.

Існують різні католицькі календарі, де розписано щоденні читання. Для користувачів інтернету може бути зручно користуватися християнськими сайтами. Наприклад, угорі головної сторінки CREDO завжди стоїть літургійний блок із читаннями поточного дня.

2. Прийми Боже Милосердя у сповіді.

«Не змарнуймо цього часу Великого Посту, який сприяє наверненню!»

Папа дуже часто дає зрозуміти, що сповідь — то не «підземелля тортур», а місце зцілення, ліки від наших гріхів. Під час цьогорічного Великого Посту спробуй ближче підійти до цього таїнства, пам’ятаючи про безмір Божого Милосердя, спроможного змивати НАВІТЬ НАЙБІЛЬШІ гріхи. Ну а тим більше ті, з яких ми невідомо чому боїмося висповідатися, адже по суті вони — незначні. То тільки сатана нас лякає, що вони жахливі й нездоланні.

3. Щодня підбивай підсумки, що милосердного ти зробив на сьогодні.

«Учинків милосердя щодо тіла і душі не треба розділяти. Бо саме тоді, коли в убогій людині торкаєшся тіла Христа Розіп’ятого, грішник може отримати дар усвідомлення, що то він сам — бідний жебрак».

Чому ми не надаємо особливого значення вчинкам милосердя? Чи можеш їх назвати з пам’яті? Чи можеш назвати ті свої дії, які йдуть у цьому напрямку?

Спробуй робити ОДИН такий учинок на день — милосердя щодо тіла чи щодо духа (так чи так їх не варто розділяти). Пожертвуй одяг чи їжу бездомному, книжку — сільській бібліотеці або у збірку для бійців на Сході, приєднайся до волонтерів; зрештою, запишися на чергування з прибирання храму, коли настоятель оголошує… Існує так багато можливостей виконати купу добрих справ у будь-який час, а тим більше у піст.

4. Відкрий тишу наново.

«Тільки ця любов може заспокоїти прагнення нескінченного щастя й любові, яких людина силкується досягти, обманюючись, ніби знайде їх у культі знання, багатства і влади».

Коли спробуєш регулярно слухати Слово Боже — відкриєш, що дуже важливим елементом молитви є тиша: відсутність музики чи інших звуків, що відволікають увагу. Тиша, подібно до учинків милосердя, має як свій тілесний вимір, так і духовний.

Спробуй вгамувати свої прагнення, привести їх у стан «тиші»: прагнення мати владу, мати гроші, прагнення знати більше і більше… Не думай про роботу ані про матеріальні проблеми, позбудься барвистих планів і прагнень, коли сядеш до молитви. Жертвуй їх усіх Господу

5. Вийди до вбогих і відкинених.

«Найбіднішим з убогих є той, хто не бажає визнати, що він таким є. Йому здається, що він багатий, а насправді він найбідніший з бідних. А це тому, що він раб гріха, який велить йому використовувати свою владу і багатства не для того, щоби служити Богові та ближнім, а щоб заглушити в собі глибоке усвідомлення, що він сам насправді — тільки вбогий жебрак».

Аби відкритися на милосердя, необхідно пізнати його на собі. Це не може бути теорією. Найпростішим і водночас найважчим способом його пізнати є… буття милосердним. Спробуй під час цього Великого Посту порозмовляти з кимось, кому колись дав негативну оцінку, розкритикував. Спробуй вийти до тих, хто забутий: людей старшого віку, вбогих, неповносправних, безпритульних. Подивися, як присутність біля них, просте буття поруч з іншою людиною, зроджує милосердя. Це насправді діє!

Джерело: CREDO

В Івано-Франківську проходить Синод єпископів УГКЦ.

“Як Папський представник в Україні, маю честь і радість висловити від імені Його Святості Папи Франциска найкращі побажання повного успіху обговорень Синоду Української Греко-Католицької Церкви”, – сказав Архиєпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольський нунцій в Україні, звертаючись до владик УГКЦ під час першого робочого засідання Синоду Єпископів УГКЦ, інформують в Івано-Франківській Архієпархії УГКЦ.

Апостольський нунцій зауважив, що цього року Синод відбувається після Собору УГКЦ, присвяченого темі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». З цього приводу він сказав: «Незважаючи на всі зміни, що відбуваються у світі, – урбанізація, мобільність, перенасичення технікою і так далі, святиня зі священиком та спільнотою залишається безпечним портом, пристанню, також і посеред страждань, що для улюбленої України не виключає навіть жорстокої агресії».

На завершення свого виступу Архиєпископ Томас передав усім членам Синоду благословення Святішого Отця Франциска, Папи Римського.