В учнів 5–7 класів, які навчаються за програмою Нової української школи, зʼявляється багато нових предметів, домашні завдання стають складними, а діти мають все менше часу на відпочинок. Крім того, проблема виникає й у навчальній літературі, бо часто підручники не відповідають віку, занадто академічні та нудні.

На цьому зауважила вчителька одного з ліцеїв Києва Ольга Яблонська в ексклюзивному інтервʼю OBOZ.UA. За її словами, уроки часто перевантажені теорією, яку подають у сухій формі, що не завжди зацікавлює учнів.

Нудні підручники, багато предметів і складні домашні завдання: вчителька назвала головні проблеми НУШ у 5-7 класах
“У дітей з’являється багато нових предметів, домашні завдання стають складнішими, а вільного часу менше й менше. Вони просто не встигають адаптуватися, і це виливається у втрату мотивації. Ще одна проблема – навчальні матеріали. Підручники часто не відповідають віковим особливостям учнів: деякі з них занадто академічні, складні для розуміння або ж просто нудні. Вчителі змушені шукати додаткові ресурси, але не у всіх є можливість і час це робити систематично”, – ділиться Яблонська.

Водночас, вона зауважує, що звинувачувати вчителів у тому, що вони не працюють за новими методиками не правильно. Крім того, не можна змушувати вчителів змінювати методи, якщо вони не отримуватимуть відповідної підтримки – якісних матеріалів, часу на адаптацію тощо.

Нудні підручники, багато предметів і складні домашні завдання: вчителька назвала головні проблеми НУШ у 5-7 класах
“Якщо ми хочемо, щоб НУШ у середній школі справді працювала, потрібно не просто вимагати від учителів змін, а створювати для цього умови”, – зазначає педагогиня.

Міністерство освіти України відреагувало на петицію з вимогою скасувати нову систему оцінювання учнівства НУШ, яка набрала потрібні для її розгляду 25 тисяч голосів. Українці назвали цю схему “знущанням над дітьми та вчителями”.

Як пояснила заступниця міністра освіти і науки України Надія Кузьмичова, повністю скасувати нововведення неможливо. Концепція НУШ базується на принципово нових підходах до навчання та оцінювання дітей, і відмовитись від них означає повністю переглянути реформу, передає її слова “Вчися.Медіа”.

“Це неможливо”: Міносвіти відреагувало на петицію скасувати нове оцінювання НУШ
МОН визнає, що запропонований інструмент для оцінювання виявився складним у застосуванні. І через це вони вже протягом двох місяців активно працюють над його спрощенням. Як пояснила Кузьмичова для цього будуть введені такі кроки:

Спрощення інструкцій для ведення журналів – як паперових, так і електронних.
Взаємодія з провайдерами електронних журналів для синхронізації процесів.
Створення фокус-груп з учителями та Інститутами післядипломної освіти, які працюють з вчительськими спільнотами.
Проведення вебінарів, зокрема й на місцевих рівнях, аби залучити якомога більшу кількість вчителів з різних регіонів.
“Причина появи цієї петиції була в тому, що ми протистоїмо не самій логіці, не самому підходу, а тому, яким чином було запропоновано це зробити”, – сказала заступниця під час брифінгу.

“Це неможливо”: Міносвіти відреагувало на петицію скасувати нове оцінювання НУШ
Нагадаємо, що за новою схемою учнів 5-9 класів мають оцінювати за критеріями, які мають чотири рівні, кожен з яких складається з 3 балів. В сумі школярі можуть отримати 12. Крім того, заклади освіти можуть користуватися власною системою, проте підсумкові оцінки мають бути переведені у 12-бальну.

Однак під час впровадження системи виникли складнощі, бо, за словами міністра освіти і науки Оксена Лісового, реформа базової школи має певне “провисання”, яке зараз намагаються надолужити.

Наразі МОН працює над новою версією інструменту оцінювання, який однаково матиме групи результатів, але стане зрозумілішим і простішим у використанні.

“Ми маємо поглиблення цього несприйняття складністю. І ми це розуміємо, визнаємо і робимо зараз зусилля для того, щоб це оновити. І до нового навчального року зробити все це зрозуміліше й прозоріше”, – додала Надія Кузьмичова.

Вчителі вимагають скасувати новий підхід щодо оцінювання результатів навчання здобувачів освіти відповідно до Державного стандарту базової середньої освіти. Петиція набрала 25 тисяч підписів і тепер її має розглянути Кабінет Міністрів України.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на відповідну петицію.

Електронна петиція із закликом до скасування наказу Міністерства освіти і науки України “Про затвердження рекомендацій щодо оцінювання результатів навчання” набрала понад 25 тисяч підписів.

Автор петиції Василь Петращук вважає, що нові рекомендації не покращують якість освіти, а лише збільшують бюрократичне навантаження на вчителів. Він закликав уряд переглянути підхід до оцінювання учнів і розробити простіші та ефективніші методи.

Позицію підтримує більшість освітян. Згідно з опитуванням серед майже 9 тисяч педагогів на сайті Освіта.ua, 97% респондентів вважають, що рівневе оцінювання в рамках НУШ не сприяє підвищенню якості навчання у школах.

Кабмін має десять робочих днів, щоб розглянути петицію та опублікувати відповідь.

Автор
Ірина Чернілевська-Бойко

Учитель історії вищої категорії, учитель-методист. Директорка ліцею N179 м.Києва. До того була керівником управління освіти Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації.

Реформа НУШ упевнено рухається в середній школі й ось із 1 вересня докотиться до восьмих класів. Уже зараз відбувається пілотування програм і підручників, готуються нормативні документи, що мають чітко описати, як саме навчатимуть восьмикласників. Здавалося б, нічого особливого, те саме було в п’ятих, шостих, сьомих класах. Та насправді реформування восьмих класів особливе. Адже до реформи НУШ саме на цій паралелі починалася рання спеціалізація навчання — з восьмого класу школи могли відкривати класи з поглибленим вивченням певних предметів: математики, біології, іноземних мов, географії, історії тощо. Словом, тих предметів, на поглиблене викладання яких у школи був ресурс (фахівці, підручники, навчальний план), а у школярів і батьків — бажання. Але реформа НУШ не передбачає жодної диференціації навчання аж до десятого класу, тому з 1 вересня в школах не буде восьмих класів із поглибленим вивченням окремих предметів. А наступного року, коли НУШ дістанеться дев’ятих класів, вони зникнуть і там.

Добре це чи погано? На мою думку, критично важливо зберегти поглиблене вивчення окремих предметів у восьмому класі. Чому? Маю декілька аргументів.

Перший. Колись, іще до реформи НУШ, в Україні були так звані спеціалізовані школи, які відбирали дітей із першого класу, — наприклад, спеціалізовані школи з поглибленим вивченням іноземної мови чи математики. Їх скасували, й це було правильне рішення — зрозуміло, що в першому класі ще важко визначити здібності дитини й те, який саме предмет їй сподобається настільки, що вона захоче вивчати його поглиблено. Тому логічною виглядає відмова від ранньої спеціалізації. Але у восьмому та дев’ятому класі вже маємо цілком сформованих учнів, які за сім років навчання в школі більш-менш орієнтуються в тому, які предмети їм подобаються, що дається легше, що цікаво.

Восьмий клас — це останні роки навчання в базовій школі, й саме тут дитина має визначитися з подальшою траєкторією навчання: куди їй іти після дев’ятого класу — до десятого класу старшої профільної школи (і який профіль обрати) чи до профтеху. Тому можливість поглиблено вивчати окремі предмети певною мірою полегшить оцей момент вибору. Можливо, дитині сподобається поглиблене вивчення предмету, й вона захоче його продовжити. А можливо, навпаки, подивиться й скаже: «Ні, це не моє». Отже, коли ми створюємо класи з поглибленим вивченням окремих предметів, то відкриваємо дитині можливості. Ніхто силоміць нічого не робить. Але, звісно, водночас навчальні заклади, що відкривають класи з поглибленим вивченням, мають поставитися до їх формування дуже відповідально та виважено.

Другий аргумент. У НУШ дуже багато зробили для слабкого учня й, на жаль, нічого — для сильного. Його треба знаходити й плекати задовго до старшої профільної школи. Й один зі способів — це якраз створення класів із поглибленим вивченням окремих предметів, коли ми кажемо: «Слухайте, а зберімо дітей, яким подобається математика, в окремий клас. Ми їм можемо дати більше математики, в них буде інший урок, насиченіший складними завданнями та динамічніший за темпом». Тобто класи з поглибленим вивченням окремих предметів допоможуть відібрати обдарованих дітей і дати їм більше, ніж усереднена шкільна програма.

Підлітковий вік — саме той час, коли в мозку дитини активно триває формування нейронних зв’язків, що дають успіх у сфері навчання (особливо у хлопчиків), і саме в цей час важливо створити всі умови для розвитку.

Нагадаю, що в нашій країні немає цілісної державної програми роботи з обдарованими дітьми, й ось такі локальні рішення дуже важливі. В нас уже зараз є природничо-математичні ліцеї, які цілеспрямовано відбирають до восьмого класу дітей для поглибленого вивчення, наприклад, математики. Й ці школи є кузнею наших олімпіадників. Є класи з поглибленим вивченням математики, інших предметів із восьмого класу… Є програми та підручники для поглибленого вивчення, яке триває в старшій профільній школі. Втратити ці напрацювання дуже легко у вирі сучасних проблем і викликів… Можливо, саме тому в пілотуванні програми восьмого класу, що відбувається зараз, загубилися програми поглибленого вивчення предметів?

З іншого боку, в нас є діти, які не встигають за навчальною програмою вже з початкової школи. Залишити їх у різнорівневих класах — означає загубити. Їм потрібна увага та комфортне середовище. В початковій школі їхня вчителька Марія Іванівна знала, що Петрик ніколи сам не підніме руки на уроці, його треба питати, йому треба дати час. Але коли цей Петрик у восьмому класі навчається у двадцяти вчителів, та ще й у переповненому класі, він не встигне на уроці не те що руку підняти, а навіть подумати над задачею. Бо поки він зібрався з думками, розумний Сергійко вже вигукнув відповідь або однокласники вже розв’язали її. Отже, існування класів із поглибленим вивченням окремих предметів допоможе зробити навчання більш індивідуалізованим.

Третій аргумент. Поглиблене вивчення окремих предметів у восьмому й дев’ятому класах створює базис для майбутньої профілізації в старшій школі. У десятому-дванадцятому класах це можна буде нарощувати. Й у нас є у тій-таки математиці профільних старших класів профільна поглиблена математика, академічний рівень і рівень стандарту.

Якщо найближчим часом МОН не озвучить свого бачення перспектив поглибленого вивчення предметів… тоді втрати неминучі.

Звісно, наші розумні й небайдужі вчителі ще поборсаються та намагатимуться правдами й неправдами зберегти поглиблене вивчення. І МОН дає змогу виділити на вивчення окремих предметів від чотирьох до семи годин на тиждень (зараз у класах із поглибленим вивченням предметів є вісім годин на тиждень на кожен такий предмет). Але в класах із поглибленим вивченням є також спеціальний поділ на групи. Наприклад, на іноземні мови клас ділять на групи по вісім учнів. Тепер цього не буде. Як не буде й підручників поглибленого рівня, які друкували спеціально для таких класів. Звісно, вчитель і без підручника може щось додати до усередненої програми, аби забезпечити учням хоч якесь поглиблене вивчення. В нас учитель усе може сам, і ми вже поклали на нього все, що тільки можна. Тільки, знаєте, коли зі школи підуть оці вчителі, які ще знають математику чи природничі науки й можуть давати їх на поглибленому рівні, бо давно так працюють, якою буде якість нашої освіти?

Тим часом учителю й без поглибленого вивчення буде чим зайнятися в середній і старшій школі, бо йому доведеться латати діри в програмах і підручниках. Які діри? Коли закладалася ідея дванадцятирічної школи, були сподівання, що в новій школі навчальні програми будуть доступнішими для дітей, що в них буде передбачено час на відпрацювання навичок. Що ми нарешті відмовимося від галопу, за якого на кожному уроці потрібно давати нову тему, коли до пуття ще не засвоєно попередньої. Ні, зараз усе залишилося. І навіть серед нових підручників дуже мало справді нових, натомість більшість — це передруковані з незначними правками старі підручники. Почитайте підручник із хімії для сьомого класу: апсайклюйте, даунсайтинг, апсайтинг… Навіть нам, дорослим людям із академічною освітою, важко сприймати ці терміни.

Ще одна проблема — навчальні програми не узгоджені між собою. Наприклад, щоб розв’язати задачі з хімії у восьмому класі, потрібно знати дії зі ступенями (й це не просто квадрат чи куб), а на математиці їх вивчають пізніше. Або, наприклад, на уроках природознавства в п’ятому класі діти повинні за два уроки навчитися розв’язувати три типи задач на масштаб, а на уроках математики з масштабом знайомитимуться в шостому класі. Вектори у задачах із фізики в дисонансі з векторами на математиці…

На різноманітних круглих столах і в робочих групах я неодноразово порушувала питання неузгодженості програм, маю цілу добірку таких неоковирностей насамперед між програмами з математики, фізики, хімії, географії, природознавства. Та хура й досі там.

Звісно, поглиблене вивчення окремих навчальних предметів із восьмого класу не вирішить усіх проблем середньої школи. Але збереже ті корисні напрацювання й досвід, які є в нашій українській школі й довели свою ефективність. Відмовлятися від цього не можна.

Навчання в школі не має перетворюватися на анімаційну виставу чи легку гру. Навчання — це шлях і робота… щоденна робота. Якщо не докладати зусиль, не буде результату. А без якісної освіти не буде майбутнього. Від того, що ми сьогодні «нареформуємо» в школі, залежить, чи пишатиметься наша країна в майбутньому власними ракетами й технологіями, чи наші випускники полуницю збиратимуть. Іще не пізно потурбуватися про це. До 1 вересня ще є час.

Автор
Ірина Чернілевська-Бойко

Учитель історії вищої категорії, учитель-методист. Директорка ліцею N179 м.Києва. До того була керівником управління освіти Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації.

Реформа НУШ упевнено рухається в середній школі й ось із 1 вересня докотиться до восьмих класів. Уже зараз відбувається пілотування програм і підручників, готуються нормативні документи, що мають чітко описати, як саме навчатимуть восьмикласників. Здавалося б, нічого особливого, те саме було в п’ятих, шостих, сьомих класах. Та насправді реформування восьмих класів особливе. Адже до реформи НУШ саме на цій паралелі починалася рання спеціалізація навчання — з восьмого класу школи могли відкривати класи з поглибленим вивченням певних предметів: математики, біології, іноземних мов, географії, історії тощо. Словом, тих предметів, на поглиблене викладання яких у школи був ресурс (фахівці, підручники, навчальний план), а у школярів і батьків — бажання. Але реформа НУШ не передбачає жодної диференціації навчання аж до десятого класу, тому з 1 вересня в школах не буде восьмих класів із поглибленим вивченням окремих предметів. А наступного року, коли НУШ дістанеться дев’ятих класів, вони зникнуть і там.

Добре це чи погано? На мою думку, критично важливо зберегти поглиблене вивчення окремих предметів у восьмому класі. Чому? Маю декілька аргументів.

Перший. Колись, іще до реформи НУШ, в Україні були так звані спеціалізовані школи, які відбирали дітей із першого класу, — наприклад, спеціалізовані школи з поглибленим вивченням іноземної мови чи математики. Їх скасували, й це було правильне рішення — зрозуміло, що в першому класі ще важко визначити здібності дитини й те, який саме предмет їй сподобається настільки, що вона захоче вивчати його поглиблено. Тому логічною виглядає відмова від ранньої спеціалізації. Але у восьмому та дев’ятому класі вже маємо цілком сформованих учнів, які за сім років навчання в школі більш-менш орієнтуються в тому, які предмети їм подобаються, що дається легше, що цікаво.

Восьмий клас — це останні роки навчання в базовій школі, й саме тут дитина має визначитися з подальшою траєкторією навчання: куди їй іти після дев’ятого класу — до десятого класу старшої профільної школи (і який профіль обрати) чи до профтеху. Тому можливість поглиблено вивчати окремі предмети певною мірою полегшить оцей момент вибору. Можливо, дитині сподобається поглиблене вивчення предмету, й вона захоче його продовжити. А можливо, навпаки, подивиться й скаже: «Ні, це не моє». Отже, коли ми створюємо класи з поглибленим вивченням окремих предметів, то відкриваємо дитині можливості. Ніхто силоміць нічого не робить. Але, звісно, водночас навчальні заклади, що відкривають класи з поглибленим вивченням, мають поставитися до їх формування дуже відповідально та виважено.

Другий аргумент. У НУШ дуже багато зробили для слабкого учня й, на жаль, нічого — для сильного. Його треба знаходити й плекати задовго до старшої профільної школи. Й один зі способів — це якраз створення класів із поглибленим вивченням окремих предметів, коли ми кажемо: «Слухайте, а зберімо дітей, яким подобається математика, в окремий клас. Ми їм можемо дати більше математики, в них буде інший урок, насиченіший складними завданнями та динамічніший за темпом». Тобто класи з поглибленим вивченням окремих предметів допоможуть відібрати обдарованих дітей і дати їм більше, ніж усереднена шкільна програма.

Підлітковий вік — саме той час, коли в мозку дитини активно триває формування нейронних зв’язків, що дають успіх у сфері навчання (особливо у хлопчиків), і саме в цей час важливо створити всі умови для розвитку.

Нагадаю, що в нашій країні немає цілісної державної програми роботи з обдарованими дітьми, й ось такі локальні рішення дуже важливі. В нас уже зараз є природничо-математичні ліцеї, які цілеспрямовано відбирають до восьмого класу дітей для поглибленого вивчення, наприклад, математики. Й ці школи є кузнею наших олімпіадників. Є класи з поглибленим вивченням математики, інших предметів із восьмого класу… Є програми та підручники для поглибленого вивчення, яке триває в старшій профільній школі. Втратити ці напрацювання дуже легко у вирі сучасних проблем і викликів… Можливо, саме тому в пілотуванні програми восьмого класу, що відбувається зараз, загубилися програми поглибленого вивчення предметів?

З іншого боку, в нас є діти, які не встигають за навчальною програмою вже з початкової школи. Залишити їх у різнорівневих класах — означає загубити. Їм потрібна увага та комфортне середовище. В початковій школі їхня вчителька Марія Іванівна знала, що Петрик ніколи сам не підніме руки на уроці, його треба питати, йому треба дати час. Але коли цей Петрик у восьмому класі навчається у двадцяти вчителів, та ще й у переповненому класі, він не встигне на уроці не те що руку підняти, а навіть подумати над задачею. Бо поки він зібрався з думками, розумний Сергійко вже вигукнув відповідь або однокласники вже розв’язали її. Отже, існування класів із поглибленим вивченням окремих предметів допоможе зробити навчання більш індивідуалізованим.

Третій аргумент. Поглиблене вивчення окремих предметів у восьмому й дев’ятому класах створює базис для майбутньої профілізації в старшій школі. У десятому-дванадцятому класах це можна буде нарощувати. Й у нас є у тій-таки математиці профільних старших класів профільна поглиблена математика, академічний рівень і рівень стандарту.

Якщо найближчим часом МОН не озвучить свого бачення перспектив поглибленого вивчення предметів… тоді втрати неминучі.

Звісно, наші розумні й небайдужі вчителі ще поборсаються та намагатимуться правдами й неправдами зберегти поглиблене вивчення. І МОН дає змогу виділити на вивчення окремих предметів від чотирьох до семи годин на тиждень (зараз у класах із поглибленим вивченням предметів є вісім годин на тиждень на кожен такий предмет). Але в класах із поглибленим вивченням є також спеціальний поділ на групи. Наприклад, на іноземні мови клас ділять на групи по вісім учнів. Тепер цього не буде. Як не буде й підручників поглибленого рівня, які друкували спеціально для таких класів. Звісно, вчитель і без підручника може щось додати до усередненої програми, аби забезпечити учням хоч якесь поглиблене вивчення. В нас учитель усе може сам, і ми вже поклали на нього все, що тільки можна. Тільки, знаєте, коли зі школи підуть оці вчителі, які ще знають математику чи природничі науки й можуть давати їх на поглибленому рівні, бо давно так працюють, якою буде якість нашої освіти?

Тим часом учителю й без поглибленого вивчення буде чим зайнятися в середній і старшій школі, бо йому доведеться латати діри в програмах і підручниках. Які діри? Коли закладалася ідея дванадцятирічної школи, були сподівання, що в новій школі навчальні програми будуть доступнішими для дітей, що в них буде передбачено час на відпрацювання навичок. Що ми нарешті відмовимося від галопу, за якого на кожному уроці потрібно давати нову тему, коли до пуття ще не засвоєно попередньої. Ні, зараз усе залишилося. І навіть серед нових підручників дуже мало справді нових, натомість більшість — це передруковані з незначними правками старі підручники. Почитайте підручник із хімії для сьомого класу: апсайклюйте, даунсайтинг, апсайтинг… Навіть нам, дорослим людям із академічною освітою, важко сприймати ці терміни.

Ще одна проблема — навчальні програми не узгоджені між собою. Наприклад, щоб розв’язати задачі з хімії у восьмому класі, потрібно знати дії зі ступенями (й це не просто квадрат чи куб), а на математиці їх вивчають пізніше. Або, наприклад, на уроках природознавства в п’ятому класі діти повинні за два уроки навчитися розв’язувати три типи задач на масштаб, а на уроках математики з масштабом знайомитимуться в шостому класі. Вектори у задачах із фізики в дисонансі з векторами на математиці…

На різноманітних круглих столах і в робочих групах я неодноразово порушувала питання неузгодженості програм, маю цілу добірку таких неоковирностей насамперед між програмами з математики, фізики, хімії, географії, природознавства. Та хура й досі там.

Звісно, поглиблене вивчення окремих навчальних предметів із восьмого класу не вирішить усіх проблем середньої школи. Але збереже ті корисні напрацювання й досвід, які є в нашій українській школі й довели свою ефективність. Відмовлятися від цього не можна.

Навчання в школі не має перетворюватися на анімаційну виставу чи легку гру. Навчання — це шлях і робота… щоденна робота. Якщо не докладати зусиль, не буде результату. А без якісної освіти не буде майбутнього. Від того, що ми сьогодні «нареформуємо» в школі, залежить, чи пишатиметься наша країна в майбутньому власними ракетами й технологіями, чи наші випускники полуницю збиратимуть. Іще не пізно потурбуватися про це. До 1 вересня ще є час.

У рамках амбіційної реформи Нової української школи (НУШ), яка впродовж кількох років впроваджувалася в українських навчальних закладах, з 1 вересня 2025 року в українських школах припиняється практика існування класів із поглибленим вивченням окремих предметів для восьмих класів.

Такий крок уже викликав жваві обговорення серед педагогів і експертів, зокрема й серед таких, як Ірина Чернілевська-Бойко, яка в статті «Чому восьмі класи стануть випробуванням для реформи НУШ» поділилася своїми роздумами з приводу таких реформаторських змін.

Детальніше про те, що українським старшокласникам впровадили нову реформу освіти, інформує Дзеркало тижня.

Як зазначає Чернілевська-Бойко, на її думку, цей крок може мати негативні наслідки, адже саме в восьмому класі учні вже починають чітко усвідомлювати свої інтереси та нахили до певних предметів.

Це період, коли діти вже орієнтуються у тому, які предмети їм даються легше, а які викликають більше труднощів. Тому для розвитку таких дітей дуже важливо мати можливість навчатися поглиблено саме з тих предметів, що викликають у них найбільший інтерес та талант.

Саме тоді вони зможуть максимально реалізувати свої здібності та досягти значних результатів.

Одним із ключових аргументів авторки є те, що реформа НУШ зосереджена на підтримці слабших учнів, але не приділяє достатньої уваги розвитку обдарованих дітей.

Вона зазначає, що здібних учнів слід підтримувати та розвивати ще до того, як вони перейдуть на профільне навчання в старших класах.

Важливо, щоб вчителі мали змогу підтримати таких учнів, створюючи для них умови для розвитку, зокрема через класи з поглибленим вивченням окремих предметів.

Наприклад, це може бути клас, де учні, які мають сильні здібності до математики, можуть вивчати цей предмет на більш високому рівні, з більш складними завданнями та інтенсивним темпом навчання.

Ірина Чернілевська-Бойко підкреслює, що такі класні програми, орієнтовані на поглиблене вивчення, можуть стати основою для майбутньої профілізації учнів у старшій школі.

Вони дозволяють учням почати працювати на своєму академічному розвитку на ранньому етапі та обирати більш спеціалізовані напрямки для подальшого навчання.

Замість того, щоб пропонувати однакову програму для всіх, ці класи можуть стати потужним інструментом для розвитку інтелектуальних здібностей кожного учня.

Водночас авторка зазначає, що якщо Міністерство освіти та науки України не внесе корективи в плани щодо поглибленого вивчення окремих предметів, то наслідки можуть бути незворотними.

Зниження рівня спеціалізації та недостатня підтримка обдарованих учнів може призвести до втрат у розвитку талановитих дітей, що у перспективі негативно позначиться на освітній системі країни.

У своєму заключному коментарі Чернілевська-Бойко підкреслює, що відмовлятися від таких програм не можна, адже це не тільки питання якості освіти, але й питання майбутнього професійного та наукового потенціалу країни.

Тому важливим залишається питання, чи зможе система освіти знайти баланс між підтримкою слабших учнів і розвитком здібних, чи не втратить вона одного без іншого.

Як буде вирішено це питання – ще належить побачити, але, без сумніву, реформа НУШ потребує комплексного перегляду та уточнення, аби кожен учень, незалежно від рівня підготовки, міг отримати можливість для розвитку в тій сфері, де він найбільш талановитий.

Реформа НУШ продовжує рухатися в середній школі.

В рамках реформи Нової української школи (НУШ) вже з 1 вересня у школах більше не буде восьмих класів із поглибленим вивченням окремих предметів. А наступного року, коли НУШ дістанеться дев’ятих класів, вони зникнуть і там. Погано це чи навпаки, розповіла Ірина Чернілевська-Бойко у статті «Чому восьмі класи стануть випробуванням для реформи НУШ».

«На мою думку, критично важливо зберегти поглиблене вивчення окремих предметів у восьмому класі. Чому? Маю декілька аргументів», – пише авторка.

За словами Чернілевської-Бойко, у восьмому та дев’ятих класах діти вже цілком сформовані та більш менш орієнтуються в тому, які предмети більше подобаються та легше вчаться. Крім того, авторка підкреслила, що в рамках НУШ багато чого зробили для слабких учнів, але нічого для сильних. Попри те, що здібних учнів потрібно шукати та плекати задовго до того, як вони підуть до профільної школи.

Три причини, чому реформа НУШ ризикує закінчитися крахом — думка доктора педагогічних наук
«Й один зі способів — це якраз створення класів із поглибленим вивченням окремих предметів, коли ми кажемо: «Слухайте, а зберімо дітей, яким подобається математика, в окремий клас. Ми їм можемо дати більше математики, в них буде інший урок, насиченіший складними завданнями та динамічніший за темпом». Тобто класи з поглибленим вивченням окремих предметів допоможуть відібрати обдарованих дітей і дати їм більше, ніж усереднена шкільна програма», – зазначила Чернілевська-Бойко.

За її словами, поглиблене вивчення окремих предметів у восьмому та дев’ятому класах створює базу для майбутньої профілізації в старшій школі.

«Якщо найближчим часом МОН не озвучить свого бачення перспектив поглибленого вивчення предметів… тоді втрати неминучі… Відмовлятися від цього не можна», – додає авторка.

Нагадаємо, моніторинг якості освіти показав, що у межах реформи НУШ немає принципової відмінності між успіхами «реформованих» шестикласників і «нереформованих» восьмикласників. При чому проблеми з компетентнісним навчанням видно не лише в тестах, а й в анкетах школярів.

Однак, заради справедливості варто підкреслити, що близько 90% учнів і шостого, і восьмого класів сказали, що вчителі роблять усе, аби допомогти їм опанувати навчальний предмет, що вони пояснюють ту чи іншу тему доти, доки учні її не зрозуміють.

Головні умови виживання реформи Нової української школи (НУШ) полягають у заробітній платі вчителів, їхній мотивації та підтримці. Натомість, наповнюваність кабінетів меблями і технікою не призведуть до успіху.

На цьому зауважив колишній очільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук у дописі у Facebook. За словами Лікарчука, якщо за кілька років у державі не зміниться відношення до вчителів та не будуть реалізовані механізми мотивації працівників освіти, НУШ перестане існувати.

Так ексчиновник відреагував на новину про виділення субвенції на закупівлю обладнання для класів НУШ.

“Якщо за рік-півтора у державі та чиновників не зміниться відношення до вчителя та не будуть розгорнуті реальні механізми мотивації до педагогічної діяльності, НУШ перестане існувати. Сьогодні головне завдання у виживанні НУШ – підтримка вчителя, а не меблі… Ніколи меблі не вирішували долю освітніх реформ”, – написав Лікарчук.

“А у тих країнах, де ці реформи були успішними, в ООН и розпочиналися не із меблів і техніки, а із заробітної плати вчителів, мотивації їх до ефективної педагогічної діяльності, державної підтримки. Але це можуть зрозуміти лише ті, хто був у вчительській “шкурі”. Чиновникам, котрі її не носили і не мають педагогічної освіти та розуміння сутності цієї діяльності, цього не зрозуміти”, – додав він.

Нагадаємо, Міністерство освіти та науки надало розʼяснення, щодо виділених Урядом коштів на обладнання класів НУШ.

Для 7–9 класів передбачається закупівля засобів навчання й обладнання, комп’ютерного та мультимедійного обладнання для навчальних кабінетів природничої й математичної освітніх галузей, а також міжгалузевих та інтегрованих курсів.

Для пілотних класів – засобів навчання й обладнання, мультимедійного та комп’ютерного обладнання, меблів.

Для пілотних ліцеїв (10 клас) – обладнання для навчальних кабінетів природничої, математичної та технологічної освітніх галузей.

Гарна новина. Якби не одне «але».

Якщо за рік-півтора у державі та чиновників не зміниться ставлення до вчителя та не будуть розгорнуті реальні механізми мотивації до педагогічної діяльності, НУШ перестане існувати.

Залишиться лише абревіатура.

Мармеладно-зефірний період розвитку НУШ закінчився. Наступили сірі будні, коли НУШ потрібно виживати.

Сьогодні головне завдання у виживанні НУШ – підтримка вчителя, а не меблі… Ніколи меблі не вирішували долю освітніх реформ.

А у тих країнах, де ці реформи були успішними, вони розпочиналися не із меблів і техніки, а із заробітної плати вчителів, мотивації їх до ефективної педагогічної діяльності, державної підтримки.

Але це можуть зрозуміти лише ті, хто був у вчительській «шкурі».

Чиновникам, котрі її не носили і не мають педагогічної освіти та розуміння сутності педагогічної праці у звичайній школі, цього не зрозуміти.

А як купувати меблі та обладнання, вони розуміють дуже добре.

Автор: Ігор Лікарчук, директор Центру післядипломної освіти Комунального закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв імені Павла Чубинського».

Автор
Ігор Лікарчук

Професор, доктор педагогічних наук

Сьомий рік поспіль триває реформа освітньої системи України, що має назву «Нова українська школа» (НУШ). Хочу нагадати, що це третій замах на реформування освітньої системи за роки нашої Незалежності. До того з величезною помпою було ухвалено та «всенародно обговорено» Державну національну програму «Освіта. Україна ХХІ століття» (1993) й Національну доктрину розвитку освіти в Україні (2002). Між цими трьома віховими державними програмами реформування освіти було ще штук п’ять-сім різноманітних концепцій, стратегій, планів і подібної макулатури, але про них уже всі забули. Та вони й не варті того, щоб про них згадувати.

Перші дві спроби освітніх реформ зазнали повного краху. Про них сьогодні згадують лише в деяких дисертаціях, або інколи в пилюзі методичної макулатури знаходять брошури з викладом змісту реформ. Чи не чекає подібна доля на НУШ? На мою думку, чекає. Адже уроки невдач попередніх реформ не вивчено й роботи над помилками не виконано. Хто-хто, а педагоги знають, що це біда, яка унеможливлює рух далі…

Симптоми системних проблем у НУШ почали з’являтися недавно, коли закінчився мармеладно-зефірний період її розвитку в початковій школі, реформа прийшла до базової й готується завітати до старшої. Водночас варто зазначити, що меседжі про проблеми почали надходити не лише від учителів чи батьків.

Так, у березні цього року міністр освіти і науки Оксен Лісовий зробив заяву про те, що «реформа НУШ сильно забуксувала у базовій школі». Залишу на совісті міністра звинувачення вчителів у «буксуванні» реформи, але не сказати, що «буксування» є, він, вочевидь, не міг. 14 травня 2024 року з’являється заява заступника голови комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергія Колебошина: «Потрібна реанімація реформи. Потрібні радикальні міри, в іншому разі реформа НУШ буде де-факто імітацією змін». В інформаційному просторі з’явилися результати низки моніторингових досліджень, які проводилися, зокрема, й Державною службою якості освіти і свідчать про наявність серйозних проблем у реалізації концептуальних засад НУШ…

Звісно, багато проблем можна й потрібно пояснювати війною, сучасними дуже непростими умовами роботи закладів освіти. Однак невивчені уроки попередніх реформ, відсутність роботи над помилками в контексті їх проведення обов’язково зумовили б появу тенденцій, загрозливих для успішного майбутнього НУШ.

Про які уроки йдеться?

Урок перший. Згідно зі світовим досвідом, масштабні освітні реформи починаються з учителя. Із суттєвого підвищення його заробітної плати, відкриття шлюзів для притоку до закладів освіти нової когорти педагогів, ґрунтовної перепідготовки тих, хто вже там працює, створення умов для творчості та професійного зростання педагогів, суттєвого розвантаження вчителя від усього, що лише дотично стосується педагогічної діяльності. Академічна свобода вчителя в такому разі стає буденністю, а не маревом. Ніхто не нацьковує батьків на вчителів, звинувачуючи останніх у всіх гріхах освіти й виховання молодого покоління. Освітній чиновник працює на вчителя, а не вчитель — на нього.

У країнах, де реформи мали успіх, розуміли просту істину: зміст — це дуже важливо, але набагато важливішим є те, ХТО і ЯК ці реформи здійснюватиме на місцях. Чи зацікавлені рядові педагоги в таких реформах? Чи мотивовані вони працювати інакше, ламаючи усталені професійні стереотипи, шукаючи й набуваючи нових знань і компетенцій?

В українських реаліях, навіть попри потужні декларації про роль і місце вчителя в реформуванні освіти, вчитель та вчителювання стали вторинними. Що проявилося насамперед у заробітній платі педагога. Низька зарплата стала не просто демотиватором до реформаторської діяльності, а чинником, який зумовлює наявність величезної кількості вакансій у закладах освіти посеред навчального року. Немає сумнівів у тому, що, реалізуючи програму НУШ, потрібно було б насамперед вкладати кошти не у створення освітніх просторів і розфарбовування стін, а в людський капітал, у вчителів. Цього не робили в часи перших освітніх реформ, не роблять і зараз. Уроку не вивчено й роботи над помилками не виконано.

Вирішення проблеми учительства як засадничої для перспективи існування НУШ має, крім матеріального, ще один аспект. Це проблема нового педагога з новим педагогічним мисленням, який уміє працювати із сучасними дітьми, має високий рівень фахової підготовки, володіє сучасними освітніми технологіями. Як і 1993 та 2002 року, НУШ узяла курс на вирішення цієї проблеми шляхом перепідготовки наявних учителів. І, відверто кажучи, досить успішно й очікувано справу було завалено.

Причина до банальності проста. Перепідготовку педагогів було організовано так, як колись, — за принципом дитячої пірамідки. Готуємо тренерів, тренери перепідготовлюють учителів тощо. Наслідок маємо такий: 45% педагогів не розуміють сутності НУШ. І було б дивно, якби вони її зрозуміли. Шкода лише, що не опитали тренерів, чи розуміють вони сутність НУШ. А якщо врахувати те, що багато тренерів прийшли не із системи, не мали достатнього досвіду практичної роботи, мали сформовану позицію на кшталт «усе, що було раніше, було не так», не дивно, що така перепідготовка належних результатів не дала. Хоча для її організації було виділено істотні бюджетні кошти. На жаль, ситуація повторюється зараз із перепідготовкою вчителів, які працюють за програмою НУШ у базовій школі. Гроші є, тренери підготовлені, навчання проводиться, а належних результатів, найімовірніше, не буде. Хоча б тому, що організатори не подумали про мотивацію педагогів проходити таку перепідготовку. Від факту її проходження чи непроходження зарплата не зміниться, на атестацію чи сертифікацію це не вплине. Навіть примітивне тестування професійних знань і компетенцій після проходження перепідготовки не є обов’язковим і таким, що матиме наслідки для подальшої кар’єри педагога.

До речі, така ж система підготовки вчителів передбачалася й програмами реформ 1993 і 2002 року. Жодного позитивного впливу на функціонування системи освіти вона не мала. То чи це не урок? Але і його не вивчили й роботи над помилками не виконали.

Як практично нічого не було зроблено й для розгортання системи підготовки педагогів НУШ за спеціальними освітніми програмами у вищих навчальних закладах. Та які там спеціальні освітні програми? Лише в деяких колишніх педуніверситетах (багато з них відмовилися навіть від назви «педіуніверситет») запровадили окремі спецкурси з НУШ. Хоч насправді система підготовки вчителя мала б бути перебудованою «від і до». До речі, якби це було зроблено в перші роки запровадження НУШ, то вже сьогодні до шкіл прийшла б не одна сотня випускників нових (НУШівських) освітніх програм.

Зауважу, що до анонсованого запровадження профільної школи залишається два роки. Наскільки нам відомо, масової підготовки педагогів, які працюватимуть у профільній школі, ніхто не розгортає. А з космосу вони не прилетять. І профільній школі настане, образно кажучи, гаплик, якщо спеціально підготовлених для неї педагогів не буде.

Другий урок, який залишився невивченим, а робота над помилками — невиконаною, стосується системи управління освітою. За тридцять років Незалежності вона залишилася найбільш совковою й найменш реформованою, як порівняти з іншими складниками системи освіти. Образно кажучи, новим сучасним авто продовжують керувати так, як колись «Запорожцем». Риторичне запитання: чи далеко заїде таке авто?

Консервація старої системи управління згубила реформи 1993 і 2002 років, не даючи їм змоги розгорнутися на місцях. Ця ж консерва те саме робить із системою освіти й сьогодні. Ба більше, хоч як це дивно, в процесі децентралізації система управління освіти стала більш забюрократизованою, необґрунтовано розширила владні повноваження й, образно кажучи, перетворилася на справжнє п’яте колесо, що заважає освіті рухатися вперед. Якби запитали рядового вчителя, від кого надходить найбільше запитів на звіти й плани; хто видає найбільше доручень щодо участі в різних заходах і нарадах; хто вимагає проведення великої кількості всіляких змагань і конкурсів тощо, то відповідь була б однозначною: місцеві органи управління освітою. Саме їх потрібно звинувачувати в гальмуванні процесів реалізації основних засад академічної свободи педагогічних працівників, запровадженні позазаконного нагляду та контролю над діяльністю закладів освіти, свідомому спротиві впровадженню автономії закладів освіти. Але саме академічна свобода педагога, автономія закладу освіти й оцінка їхньої діяльності, що базується на результатах, а не на паперах, є тими важливими мотиваційними чинниками, котрі можуть забезпечити успіх реформи. Однак запровадження цих чинників означає не що інше, як втрату владних повноважень та інших можливостей сонмом освітніх начальників різного штибу. Для совкової системи управління будь-які зміни невигідні. Ця система їх гальмувала й гальмуватиме, навіть відверто не протестуючи. Але ці гальма діють настільки потужно, що будь-який рух уперед стає неможливим. Для успіху НУШ потрібна принципово нова система управління загальною середньою освітою, в якій кожна управлінська структура повинна мати чітко визначені законом повноваження, з яких 80% мають бути сервісними. Керівник закладу освіти має припинити грати роль цапа-відбувайла, яким його наполегливо роблять останніми роками, а головну роль в управлінні кожним закладом освіти повинні відігравати не опереточні, а справжні піклувальні (наглядові) ради. Не менш важливою умовою є визначення на законодавчому рівні відповідальності власників закладів освіти за створення умов для їхнього нормального функціонування. Можливо, тоді багато власників в особі керівників громад, які є відвертими школофобами, припинять своїми діями або через настановлені ними т.зв. відділи освіти гальмувати процеси розвитку місцевих освітніх систем. Очевидно, що управління системою потрібно було змінювати на етапі започаткування реформ. Однак цього не зробили ні 1993-го, ні 2002-го. Урок на користь не пішов.

І третій урок, який НУШ мала б винести з прикрого досвіду попередніх спроб провести реформи. Ідеться про байдужість української спільноти до них. Усі три освітні реформи в Україні почали творитися, образно кажучи, не тому, що низи вже не хотіли наявної системи освіти, а тому, що реформи були потрібні політично та персонально тим, хто нагорі. Інакше кажучи — суспільство в основній масі було й залишається байдужим до сутності освітніх реформ; їх задум, образно кажучи, не «оволодів масами». Переважна більшість суспільства не розуміє, для чого потрібно щось змінювати чи запроваджувати нове. І якби лише суспільство не розуміло. Запитайте вчителів, чи розуміють вони, для чого запроваджено нову систему оцінювання в базовій школі, яку вчителі між собою називають «Гррр…»? І чи зрозуміють батьки, яким є стан успішності їхніх дітей, побачивши оте «Гррр…»? Запитайте батьків тих дітей, які гіпотетично навчатимуться в профільній школі: чи знають вони, що ліцеї можуть стати елітарними (не в розумінні знань учнів, а в розумінні можливостей батьків); що гарні відосики на сайті МОН про систему професійної освіти й стан цієї системи — не одне й те саме; що 12-річна система навчання для багатьох випускників гарантує отримання атестата про загальну середню освіту майже у 18 років?

Системні зміни в освіті мають бути зрозумілими суспільству, яке повинне їх прийняти. Одна з важливих умов такого прийняття — реальна новизна цих змін. Прикро, але такої новизни практично не було в задумах реформ 1993 і 2002 року. А стосовно НУШ дозволю собі процитувати думку рядового вчителя, пані Євгенії Трохимець, яка, порівнюючи засадничі позиції Концепції НУШ із колишньою українською початковою школою, написала: «Немає суттєвих відмінностей, є підміна понять та засилля англізмів, що робить незрозумілою інформацію, яка подається, та спричиняє те, що більшість учителів просто не розуміє, чого від них хочуть. Педагоги розгублені, вони не знають, куди їм прямувати, які ще курси пройти, щоб це зрозуміти, які вебінари ще послухати, до яких тьюторів, менторів, фасилітаторів чи коучів їм звернутися, які заходи «учителів майбутнього» про «уроки майбутнього» відвідати… Звідси цей хаос у головах учителів та в освіті загалом». Якщо в цьому твердженні педагога-практика є сенс, то це тривожно.

На мою думку, реально новим в українській освіті мало б стати не нове тлумачення досить відомих постулатів радянської доби (такий «гріх» мали програми 1993 і 2002 року), не спроби, образно кажучи, пересадити в українській ґрунт африканську (фінську, шведську, чеську тощо) освітні пальми, а формування та впровадження в практику ідей української національної школи. Які б базувалися на кращому вітчизняному теоретичному й практичному досвіді, включно з досвідом дорадянської школи та 90-х років ХХ століття, коли, руйнуючи радянську систему освіти, в Україні починали творити національну школу… В цьому контексті висловлю припущення, що свідомий добровільний рух величезної кількості людей до військкоматів у перші місяці рашистського вторгнення пояснювався й тим, що більшість із них була випускниками української школи 90-х років… Тієї школи, що її намагалися будувати як національну. Правда, ці намагання було припинено вже наприкінці 90-х, насамперед пошуком африканських та інших пальм. Він триває й сьогодні. А дарма. Для успіху освітньої реформи потрібно об’єднати навколо неї свідому частину соціуму. Ідеї розбудови національної школи могли б стати основою для такого об’єднання… Тобто урок, який свідчить, що міцне нове потрібно будувати на рідному фундаменті, залишився невивченим.

Дуже хочеться, щоби прикрий досвід провалу задуму реформ 1993 й 2002 року не повторився з НУШ. Занадто багато сподівань і ресурсів у неї вже вкладено. Є величезна кількість людей, включно зі мною, які підтримували й підтримують НУШ. Її потрібно рятувати. Однак краще сказати правду про ситуацію сьогодні, аніж тоді, коли вона вже буде непотрібна. Не потрібна нікому, крім істориків освіти.