Місцевий німець, який виявився мисливцем і мав чимало різної зброї, упритул застрелив власну кохану з України.

У Німеччині місцевий застрелив українку, яка після початку повномасштабного вторгнення РФ до України втекла туди від жахів війни.

Про це повідомляє Bild.

39-річна Юлія навесні 2022 року втекла зі своєю десятирічною дочкою від жахів війни в Україні. У Німеччині вона мріяла про нове життя. Але в нібито безпечному будинку жінку знайшла смерть – її застрелили впритул.

Наразі відомо, що Юлія проживала у Німеччині зі своїм 50-річним коханим – місцевим мешканцем Францом. Саме він і випустив злощасну кулю в тіло жінки.

Зазначається, що під час скоєння злочину рівень алкоголю в крові обвинуваченого становив 1,4 проміле, адже після роботи чоловік випив кілька келихів пива і пів пляшки віскі.

Водночас сам обвинувачений, який виявився мисливцем і має зброю на законних засадах, розповідає свою версію, мовляв це було випадково.

“Юля не могла повірити, що в мене є тяжка зброя, вона дуже хотіла побачити мої іграшки… Потім вона приставила пістолет до шиї і сказала: “Тисни на курок, або не смій”. І раптом пролунав постріл. Випадково…” – сказав Франц.

Водночас суддя не вірить у нещасний випадок,. Не підтримують версію мисливця і двоє поліцейських, які першими прибули на місце інциденту.

“Обвинувачений виглядав абсолютно адекватним. Він був у стані алкогольного сп’яніння, але міг розбірливо говорити. Оскільки я сам розумію російську мову, то зміг з ним поспілкуватися. Він чітко сказав: “Я стріляв”, – розповів поліціянт.

Старший офіцер додав: “Обвинувачений виглядав абсолютно холоднокровним. Він спокійно підійшов до мене і сказав, що хоче закурити”.

25 років тому Бьорн Штендель з Гамбурга оселився спочатку в Києві, а потім в Карпатах. І відтоді він перетворює село Лючу на таку собі Баварію.

Майже 25 років Бйорн живе в Україні. Сам із Гамбурга. Там працював у зернотрейдовій компанії. Потім у дев’яностих приїхав у Київ і закохався. І в Україну, і в майбутню дружину Олену, йдеться в сюжеті “Подробиць”.

Свій дім із Оленою Бйорн побудував на околиці Києва. Зводили будинок прикарпатські майстри з гуцульського села Люча. Вони й показали німцеві фото із карпатськими краєвидами.

“Як, як гуцул сприймаю його як свого гуцула. Він вже наш німецький гуцул”, – говорить Михайло Крим’юк, житель Яблунівської ОТГ.
Гуцульщина красою нагадує Бйорну рідну Баварію. Щоправда, дорогу тут не такі. Тож німець підлатав у селі дорогу власним коштом.

Дорога в Лючі коштувала Бьорну сорок тисяч доларів і 50 гривень.

Бйорну вдається об’єднувати українську громаду. Приміром, у боротьбі з браконьєрами. Німець побудував вольєру на кілька десятків гектарів, куди люди приносили знайдених хворих і поранених диких звірів. Для реабілітації.

Було до тридцяти оленів у вольєрі, і кабани були, і потому їх випускали в природу. Якраз ми відновили популяцію тут в нього і фазанарій був, ми відновили популяцію фазана”, – говорить Юрій Фальбільчук, лісничий Березівського лісництва.
Разом із лісничими німецький гуцул прокладає туристичні стежки та встановлює альтанки обабіч дороги. Усе – щоб привабити сюди побільше туристів.

А ще привчає українців до німецької охайності. Кілька років тому закупив сміттєві баки й оплачує машину, яка непотріб вивозить. Заохотити українців не смітити насправді просто – переконаний німець. Але для цього потрібна допомога держави.

Німцю, якого виховували на зовсім інших цінностях, важко збагнути, чому українці не цінують красу, в якій живуть. Чому не заробляють на ній гроші. І чому не розуміють, що взаємодопомога – це насамперед – вигідно.

“Дорогие друзья, дорогие украинцы (Бйорн говорить ламаною російською) я очень люблю здесь территории я очень люблю люди что здесь живут. Сейчас они мои друзья. Я буду делать все что можно, у нас будет лучше. Будьмо, Слава Украине, Героям слава”.

Діти, кухня, церква? Ні, це більше не стосується німецьких жінок. Принаймні так переконує 42-річна Оксана Шаль (Зубюк) родом із Верховини. Десять років тому вона одружилася з Карлом і переїхала до Баварії, називає цю землю німецькою Гуцульщиною, тому почувається там майже як удома. Хоча й довелося звикати до дерунів з цукром, складної граматики і особливих овочів, якими можна прогодувати півсела. А ось іноземний обранець обожнює гостювати на Прикарпатті – дороги тут страшенно погані, зате люди надзвичайно добрі.

«Сьогодні у нас на обід справжня баварська їжа, – усміхається Оксана, харизматична і напрочуд енергійна жінка, яка постійно жартує. – Буду вас частувати картопляними кльоцками з м’ясною підливою, і ще овочевий салатик. Німці тепер намагаються більшість страв споживати з такими салатиками. Курс на здорове харчування… Ні-ні, не роззувайтеся, в хаті зараз невеличкий ремонт робиться, тому можна так. До речі, в Німеччині в помешканні не прийнято роззуватися. І на «ви» майже ні до кого не звертаються».

Пара зустрічалася чотири роки, аж поки зважилася на одруження. «Оксано, я вже немолодий, ти мусиш мені сказати – так чи ні? Будеш моєю дружиною? Я хочу нарешті жити з жінкою, яку кохаю», – не витримав Карл.

Оксані було дуже важко прийняти таке важливе рішення і переїхати в іншу країну. Тим паче майже ніхто не знав, що вона зустрічалася з німцем.

Діти, кухня, церква?

Перші місяці на чужині були дуже складними. Оксана знала лише кілька німецьких слів. Навколо люди говорили, а вона тільки ловила знайомі слова, і могла лише здогадуватися про приблизний зміст сказаного. Німецька мова – легка, а ось граматика – складна, як переконує прикарпатка. Цікаво, що офіційна німецька дуже відрізняється від розмовної саме своєю граматикою. Тому, як правило, в офіційній мові навіть німці допускають дуже багато помилок.

Адаптуватися до нового місця проживання все одно було не так важко, адже батько Карла свого часу там обіймав посаду бургомістра (іншими словами, сільський голова). Місцеві жителі дуже приязно поставилися до українки.

Зараз сім’я мешкає у великому орендованому будинку, але планує нарешті придбати власний.

Біля хати невеличкий садочок, город. Щоправда, у німецьких селах на городах здебільшого не садять картоплю чи буряки. Як правило, там росте рукола, петрушка, кріп, редиска… І багато квітів. Такий собі город для душі – аби було де попорпатися і набратися позитивної енергетики. До речі, один німецький кабачок дає неймовірно великий урожай – до 30-40 плодів, а все завдяки потужній селекції. Одним огірком можна нагодувати півсела. Полуниці визрівають величезними, і це без використання хімічних добрив.

Також Німеччину називають країною садів. Для німців дуже важливо, аби біля хати квітнув садочок, була велика тераса, аби там можна було і самим відпочити, і гостей приймати.

Уже шість років Оксана працює вихователькою в групі продовженого дня в місцевій початковій школі. Окрім цього, чотири роки займається з дітьми релігійним вихованням при місцевій церкві. Разом влаштовують богослужіння, ставлять вертеп. Крім того, жінка написала сценарій і навчила німців святкувати перший дзвоник у школі і свято букваря. На черзі – сценарій свята останнього дзвоника.

Колись у середньостатистичної німецької жінки було лише три «К»: kinder, küche, kirche (укр. – діти, кухня, церква). Тепер усе змінилося, бо життя стало значно дорожчим. Німецькі фрау теж пішли працювати. Сам чоловік уже не може забезпечити всю сім’ю, адже треба і будинок купити, і кредити сплачувати, і подорожувати хочеться час від часу… Чи не на кожному обійсті по дві-три машини: татова, мамина, синова чи доньчина…

Педантичні німці

Баварія для Німеччини – така сама, як Гуцульщина для України. Про баварців розповідають анекдоти, кажуть, що ніхто не розуміє їхню мову… Баварці навіть мають свій національний одяг, який вбирають на кожне свято.

Взагалі у німецькому селі є бібліотека, кінотеатр, ресторани, кав’ярні, театр, крамниці… Влітку починаються фестивалі. Наприклад, цих вихідних святкують День пива, а наступних відзначатимуть День села, потім – День риби, далі День гарбузів… І так аж до осені забава за забавою.

Двічі на рік українсько-німецька сім’я святкує Паску та Різдво – католицьке і православне. В баварському селі, де вони мешкають, всі знають, що Оксана – українка, вона дуже пишається своєю національністю. Іноді разом із чоловіком та донькою одягають вишиванки.

Але варто розділяти традиції німців, що живуть у селах, і тих, які з міста. У перших збереглися гостинність, щирість, взаємодопомога. А в містах кожен сам за себе.

Німці дуже педантичні, живуть за календарем, у них мало не кожен день заздалегідь розпланований. На вулицях повсюди чистота. Вдень зі свічкою можна шукати недопалок – не знайдеш. Одного разу мама Карла проводжала сваху додому, чекали біля автобуса, який ось-ось мав рушити в український бік. Звісно, що більшість пасажирів – українці. А біля автобуса купа викинутих папірців, якогось сміття… Коли мама німця те побачила, то хутко почала визбирувати неподобство, вона не звикла до такого безладу на вулиці.

Дорогу німці переходять лише у відповідних місцях. І не новина, що дороги там ідеальні. Коли донька Оксани Анна-Марія вперше приїхала в Україну, то вона була шокована: «Буду просити Боженьку, щоб Він дав Україні хороші дороги».

Стиглі яблука, які впали з дерева на землю, зогниють там, але ніхто з перехожих їх не підніме, бо то чуже дерево. На велосипедах як дорослі, так і діти катаються лише в шоломах.

За утримування кота і кроликів не треба сплачувати податок. На відміну від курей – за них доводиться регулярно платити. Те саме і з собаками. Щодо утримування свиней, корів та іншої худоби, то цим займаються лише фермери. Щоб утримувати цих свійських тварин, треба забезпечити їм спеціальні умови. До того ж, якщо людина хоче почати займатися сільським господарством, то обов’язково має отримати письмову згоду сусідів. Аби потім не було претензій, коли, наприклад, її півень почне уранці співати.

Основна проблема Німеччини на сьогодні – відкриття кордонів. З’явилося дуже багато біженців з Сирії, а їх треба забезпечувати: дати житло, пільги, медичну страхівку, гроші… «При тому всьому сирійці, як правило, не працюють, – розповідає Оксана. – Вони роблять дітей. Сирійські чоловіки мають по кілька дружин і по десятеро дітей, мешкають у спеціальних готелях і отримують виплати. Нащо їм гарувати на роботі? Тому німці працюють, аби сирійці мали за що жити».

Багато росіян теж доволі комфортно почуваються в Німеччині, подекуди дуже нахабно поводяться. Якось організували мітинг під Рейхстагом через те, що не згідні з політикою Меркель, яка відкрила кордони для інших держав, адже росіянам до всього є діло. Вийшли з російськими прапорами, а на плакатах російською написали: «Меркель – у Сибір! Путіна – у Рейхстаг!».

«Ми маємо друзів-росіян, які регулярно дивилися російське телебачення, –розповідає Оксана. – І постійно мені втовкмачували, мовляв, у Росії все добре. Хоча не були там уже 20 років. Що Росія мусить захистити Україну, бо українці самі не знають, чого хочуть. А нещодавно нарешті поїхали погостювати у свою Росію. Коли повернулися, одразу прийшли до мене: «Оксано, вибач, будь ласка, за все, що ми тобі наговорили і про Україну, і про Росію… Ми побачили, як люди живуть у Росії, як вони заробляють, які там стосунки… Вибач, будь ласка».

Діти – самостійні та заощадливі

Цікаво, що кожен німець має по три імені. Перше – те, що постійно вживається. Друге – ім’я дідуся чи бабусі (залежно від того, дівчинка це чи хлопчик). А третє – ім’я твого хресного або хресної (дитину хрестить хтось один, а не пара). Німці дуже бережуть свої родинні традиції, слідкують, щоб імена рідних залишалися в пам’яті.

Дітей німці виховують строго і вчать їх бути самостійними. З ними ніхто не панькається до 30-40 років, як це у нас прийнято. У початковій школі мобільні телефони категорично заборонені – бо це шкодить психічному розвитку дитини.

З ранніх літ дітей навчають сортувати сміття. Це їхній обов’язок. Після прийому їжі нема такого, що всі встають з-за столу, а жінка за всіма прибирає. Кожен це робить за себе.

Також кожна дитина має власні кишенькові гроші, але змалку звикає рахувати і заощадливо ставитися до своїх фінансів. Наприклад, на цілий тиждень дитині дають певну суму грошей. Вона сама вирішує – витратити все за один день, поступово чи, може, відкласти, аби потім зробити якусь велику покупку для себе. Після школи діти починають незалежне життя: вчаться, працюють, винаймають собі житло, подорожують – словом, шукають себе. Батьки лише можуть допомогти із купівлею автівки.

У вихідні дні німці полюбляють активний відпочинок, наприклад, усією сім’єю катаються на велосипедах. Або ж вирушають на екскурсію, в музей чи у парк на атракціони.

«Як можна їсти деруни зі сметаною?»

Німеччина – країна картоплі та м’яса. Місцеві жителі дуже люблять смачно і ситно поїсти. Коли надворі гарна погода, німці влаштовують барбекю. Найчастіше на вогні готують великий стейк. До речі, німці зазвичай не смажать м’ясо, лише запікають – це більш корисно. З тієї ж причини намагаються не споживати свинину, найчастіше – курятину і телятину. І чи не кожен другий німець приймає таблетки від холестерину.

Взагалі, смаки німців доволі цікаві. До прикладу, суп може бути солодкий. «Коли ми сідаємо їсти деруни, – сміється Оксана, – то Карл поливає їх яблучним мусом, а донька посипає цукром. Я ж звикла їх їсти зі сметаною. На що мій чоловік кожного разу дивується: «Як можна їсти деруни зі сметаною? Це ж непоєднувані продукти!».

Страви української кухні в цій сім’ї не особливо популярні. Карлу не подобається, що в багатьох українських стравах є майонез. А чимало салатів для німця взагалі залишаються загадкою – через дивне поєднання інгредієнтів. Наприклад, олів’є чи вінегрет.

«Є таке баварське прислів’я, – сміється Оксана. – Чого фермер не знає, те він не буде їсти. У варениках схована якась начинка, отже, це не підходить. Те саме з голубцями. І з більшістю інших наших національних наїдок. Німецька кухня зовсім інша. Тут не змішують різні продукти. На одній тарілці є м’ясо, на іншій – салат, а на третій – варена картопля. Все має бути обов’язково окремо. Наприклад, якби я зварила плов, то Карл би його не їв. Але якби я приготувала окремо рис і м’ясо, то їв би залюбки».

Зате німець обожнює гостювати в Україні – дороги тут страшенно погані, однак люди надзвичайно добрі.

Наталя МОСТОВА

На Львівщині німець купив дитину і намагався вивезти її за кордон.

В результаті громадянина Німеччини Апеляційний сyд Львівської області зaсyдuв на 8 років пoзбaвлeння вoлi.

Крім того, пoрoдiллi, яка продала дитину, сyд теж призначив 8 років yв’язнeння, а організатор незaкoннoго бізнесу отримав 9 років пoзбaвлeння вoлi з кoнфiскaцiєю майна.

Ще у 2015 році у Львові  25-річна мешканка Закарпаття нaрoдuлa дитину, але за чужим паспортом. Тому за допомогою посередниці їй вдалося через інтернет прoдaти немовля іноземцю.

Для цього в одному із львівських районних відділів РАЦС на новoнaрoджeну дівчинку виготовили свідоцтво про народження. При цьому батьком вказали громадянина Німеччини.

Ае на кордоні з’ясували, що іноземець жодного разу не був в Україні, а мати дитини не виїжджала за кордон. Через це вони не могли бути батьками немовляти. Тож в результаті німця зaтримaли на кордоні.

Вночі в центральній частині міста патрульні зупинили автомобіль Audi, за кермом якого знаходився іноземець. Водій відмовився пред’являти патрульним документи, лаяв їх й, як показав драгер, кермував автомобілем ледь не в коматозна стані алкогольного сп’яніння.
Стан сп’яніння чоловіка майже у 17 разів перевищував допустиму норму.

Зупинили автомобіль близько 2-ї години ночі на вулиці Січових Стрільців. Транспортний засіб був технічно несправним – поліцейські вирішили повідомити про це водію, повідомляє прес-служба патрульної поліції міста.

За кермом сидів 39-річний громадянин Німеччини. Через його поведінку, яка не відповідала обстановці, патрульні зрозуміли, що чоловік нетверезий. Та й різкий запах алкоголю від іноземця підтверджував здогади поліціантів.

Водій погодився пройти тест на вміст алкоголю на місці. Документів необхідних він не мав, та й спілкуватися ввічливо не хотів. З боку іноземця посипалася порція нецензурної лайки, припиняти правопорушення він не хотів. Та й у крові чоловіка було 3,38 проміле алкоголю, що майже у 17 разів перевищує дозволену чинним законодавством норму.

Чоловіка затримали. На нього винесли постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП (керування без документів) та склали адмінпротоколи за ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування у стані алкогольного сп’яніння), ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство) і ст. 185 КУпАП (злісна непокора). Тепер порушника викличуть до суду.

Штефан Хофсаес допоможе реформувати Укрзалізницю.

Німецький фахівець з розвитку залізничного сполучення Штефан Хофсаес став радником міністра інфраструктури України Андрія Пивоварського. Про це глава Мінінфраструктури повідомив на своїй сторінці в Facebook.

“Наша співпраця з Мінтрансом Німеччині триває. Ми багато в чому рівняємося на наших європейських колег і їхній досвід. Відсьогодні в нашій команді буде людина, яка працювала над проектами розвитку залізничного сполучення і метро по всьому світу: від швидкісного залізничного сполучення в Нідерландах і Пекіні до підземки в Пуерто-Ріко. Я маю на увазі німецького експерта Штефана Хофсаеса, який став моїм радником”, – написав Пивоварський.

Зі слів міністра, крім інженерної освіти Хофсаес має 25 років досвіду в залізничній сфері, з яких 15 – на керівних посадах.

“Одним з питань, над якими він буде працювати, буде створення вантажної компанії в рамках ПАТ  Українська залізниця. Переконаний, що залучення іноземних експертів допоможе нам пройти реформу швидше і ефективніше. Тому що не треба винаходити велосипед і можна вчитися на чужих помилках і досягненнях”, – зазначив Пивоварський.

Нагадаємо, раніше повідомлялося, що в команді губернатора Одеської області Михайла Саакашвілі з’явиться американський радник.
За матеріалами: Корреспондент.net