У мене була сім’я, чоловік,  люблячі діти. Подружки і колеги по роботі завжди заздрили мені. Говорили, яка я щаслива, який турботливий і люблячий чоловік у мене, які прекрасні діти.

А я в якийсь момент відчула себе нещасною. Діти виросли, пішли з родини, з ними пішли турботи, і тягар відповідальності впав з плечей, так захотілося свободи, зайнятися собою.

Виявилося, що я розлюбила чоловіка, зникли почуття до нього. Мені за великим рахунком не було добре з ним в ліжку, і він знав це, і мені так захотілося нової любові.

«На твого чоловіка молитися треба, від жиру бiсuшся, горя не сьорбала» – говорили мені. А мені так захотілося отримати задоволення, щоб кричати від щастя, відчути себе справжньою жінкою.

Чоловік і навіть діти стали дратувати мене. Мені хотілося, щоб все залишили мене в  спокої і не лізли до мене в моє особисте життя.

В соціальній мережі я познайомилася з чоловіком, він був з сусіднього міста. Якось непомітно я закохалася і стала мріяти про зустріч, і ми, нарешті, зустрілися. Але перша ніч не стала святом. Це сталося швидко і зовсім не романтично.

Потім була друга, третя, четверта ніч. Може, мені було трохи краще, ніж з чоловіком, але задоволення я не отримувала. Нічого не змінювалося протягом всіх наших зустрічей, все відбувалося буденно і на цьому все закінчувалося.

А незабаром закінчилися і наші зустрічі. У мене була сім’я, чоловік, діти. Сьогодні мій день народження, мені виповнилося 51 рік. Я отримала те, що хотіла. Я вільна і займаюся тільки собою. Нарешті немає усієї цієї метушні, пов’язаної з цим, прибиранням, пранням. Я підійшла до дзеркала поправити макіяж.

Чому звідти на мене дивиться самотня і нещасна жінка.

Автор: Валерія

У Вінниці сталася жaxлива трaгeдія. Там із балкону багатоповерхівки випaло немовля. Останньою, хто бачив жuвuм хлопчика, була його зовсім юна дев’ятнадцятирічна мати. І тепер тільки вона у колі підoзрюваних. Що це – yбивcтво чи нeщасний випадок?

Того вечора Анна вийшла на балкон, аби заколисати свого маленького сина. Медики швuдкої, що приїхали на виклик, лише констатували cмeрть немовляти. Артему було лише чотири місяці, пишуть Надзвичайні новини.

У дворі багатоповерхівки тільки й мови, що про трaгeдiю. Сусіди кажуть, що родина, у якій сталося лиxо, цілком добропорядна. Анна з чоловіком побралися рік тому. До матері у Вінницю дочка з онуком приїхала, аби скласти навчальну сесію.

У молодої мами після полoгів нібито були проблеми зі здоров’ям і вона часто втрaчала cвідомість. Під час чергового запаморочення жінка і могла випустити малюка з рук, припускають сусіди.

Подруга матері немовляти не називає журналістам свого імені, але каже: «Це була xвoроба. Це і є xвoроба». На уточнююче запитання, чи це eпiлепсія, відповідає: «Ні, в неї там щось…».

Дівчина зізнається: Анна телефонувала їй одразу після трaгeдії. Розповідь дівчини просто шoкує: «Вона колихала Тьомочку. Потім подзвонила, що літачок просто полетів».

На той момент у квартирі перебували матір Анни та її молодша сестра. Проте розповідати, що саме сталося, родичі не хочуть. У поліції матір немовляти поки не опитали. Медики не радять турбувати жінку, бо та у шoкoвому стані. Був це нeщасний випадок чи yмиcне yбивcтво, мають прояснити експертизи.

«Буде призначено ряд екcпертиз, а саме – сyдово-пcихiатрична екcпертиза для встановлення псuxoлогічного стану матері дитини. Для встановлення усіх обставин події по даному факту», – розповів слідчий Лівобережного відділу поліції у м. Вінниці Олександр Бойко.

Та поки версія про нeщасний випaдок є основною. До неї схиляються і ті, хто добре знають родину. Якщо ж у поліції встановлять, що жінка навмисно випyстила сина з рук та ще й з такої виcоти, їй може загрoжувати до 15 років позбaвлення вoлі.

Відчуття щастя залежить не тільки і від фізичного успіху та задоволення, а більшою мірою від нашого психологічного стану. Видання elle.ua назвало кілька психологічних факторів, що заважають нам бути щасливими.

Тривожність. 

Відчуття стресу та постійної небезпеки знижують позитивне сприйняття себе і навколишнього світу. Такі люди очікують негативний розвиток подій, тож не відчувають щастя.

Негативне узагальнення. Якщо людина одноразову поразку проектує на все своє життя (я в цьому поганий, в мене ніколи нічого не виходить), то це призведе до заниження самооцінки і депресій.

Придушення. Приховування своїх негативних емоцій призводить до внутрішнього невдоволення собою і життям.

Відповідальність. Є люди, які у всіх бідах і проблемах звинувачують самих себе. Ця відповідальність гнітить і тисне та заважає насолоджуватись життям.

Очікування. Якщо ставити завищенні цілі, де реальність може сильно розчарувати та похитнути віру в себе. Людина буде боятися надалі випробовувати свої можливості.

Відсутність підтримки. Якщо не має підтримки близьких, люди не відчувають опори, тому важче йти до мети, та радіти своїм перемогам.

Для того, щоб почуватись щасливою людиною, потрібно займатись справою, яка приносить задоволення. Про це стверджує професор Радж Рагунатан, автор книги “Якщо ти такий розумний, то чому нещасливий?”.

Що необхідно людині, щоб вона почувалась щасливою? Всі говорять про задоволення власних потреб. Однак наука пропонує свої складові, до яких входять повноцінні соціальні стосунки, успіх в повсякденній діяльності та можливість самостійно приймати рішення. Але не завжди людина з хорошою освітою чи добре забезпечена почувається щасливою чи повністю задоволена своїм життям.

Зрозуміти, чому так відбувається, намагається на сторінках своєї книги “Якщо ти такий розумний, то чому нещасливий?” (If You’re So Smart, Why Aren’t You Happy?) викладач маркетингу в Школі бізнесу ім. МакКомба при Техаському університеті в Остіні Радж Рагунатан.

Пропонуємо вам уривки інтерв’ю журналіста The Atlantic Джо Пінскерза з професором Рагунатаном, який впевнений, що люди не відчувають щастя через застарілі погляди на світ та постійну боротьбу за виживання. А замість цього нам просто потрібно займатись тим, що нам подобається.

“Я рекомендую альтернативний підхід, а саме: краще зрозуміти, що у вас добре виходить і що саме приносить вам задоволення. Слава, влада та гроші прийдуть самі собою, а ви не ставитимете собі за ціль перевершити інших”, – стверджує професор.

Коли вам не потрібно порівнювати себе з іншими, ви рухаєтеся до того, що вам інстинктивно подобається робити, і, якщо ви будете зосереджені на цьому досить довго, то є велика ймовірність, що стане в цьому профі

Якщо ми повернемося до трьох людських потреб (бути частиною суспільства, бути майстерним в чомусь та незалежним), я б додав четверту, — ваше ставлення або світогляд. І, щоб було простіше, цей світогляд можна описати одним з двох способів: перша з крайнощів — це дефіцитний підхід, або ж погляд на ваш успіх крізь призму провалу інших, що призводить до соціального порівняння; а друга — орієнтування на надлишок, іншими словами — місця для розвитку вистачить всім”, – розповів Рахунатан.

На його думку, перша крайність можлива в умовах війни або там, де панує бідність, а ще — в деяких видах спорту, таких як бокс. Люди протягом дуже довгого часу якраз виживали в світі дефіциту. Це стосується їжі, ресурсів, плодючості землі і т.д. Але з часом необхідність боротись за виживання минула.

“З одного боку, людина схильна більше фокусуватися на негативних речах. Але водночас вона знаходиться в пошуках щастя, намагається стати кращою, аніж була. В певній мірі для щастя всім нам потрібно зовсім мало: робити те, що подобається, в що можна зануритись з головою.

Якщо поспостерігати за дітьми, стає очевидно, що їм це близьке. Вони не відволікаються на критерії, які не стосуються справи. Вони роблять те, що насправді приносить їм задоволення”, – зазначив під час інтерв’ю Рахунатан.

Вчений розмірковує, що на зміну “батога і пряника” як методики мотивації працівників прийшла “Мотивація 2.0”. В основі цього підходу лежить необхідність зрозуміти, що по-справжньому подобається людям. Як приклад. реалізація цієї практики — корпоративна культура Google.

“Вважаю, що нами керує велика кількість застарілих знань про те, як працює бізнес. Саймон Сінек в одній зі своїх книг висловив думку про те, що компанії працюють за правилами, які дісталися їм від військових, — з суворою ієрархією та орієнтацією на брак ресурсів. Але якщо поглянути на найвидатніших полководців, можна побачити, що вони діяли по-іншому. Таким чином, бізнес перейняв помилковий набір ідей, які базуються на тому, як велись справи в минулому. Але зараз вимальовується набагато успішніший підхід до ведення бізнесу і досягненню успіху, заснований на світосприйнятті з позицій надлишку”, – підкреслив професор.

Рахунатан зауважив, що людям властиво думати, що якщо їм в чомусь пощастить, це може зробити їх щасливими. Але практика, за його словами, показує, що це не так.

“Причина, через яку важливо не пов’язувати щастя з конкретними результатами, в тому, що результати, хороші чи погані, не впливають безпосередньо на щастя. Якщо згадати розставання з першим коханням, перелом руки або потрапляння в лікарню на кілька місяців, ви в ті моменти могли думати: “Боже, це кінець, мені ніколи не стане краще”. Але, зрештою, ми з легкістю переживаємо такі речі, та й не тільки такі”, – міркує Рахунатан.

Ба більше, він впевнений, що такі події дозволяють навчитися нового і вирости як особистість.